Рішення № 91121419, 18.08.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13584/19

Провадження № 2/201/930/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

18 серпня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Кисельової В.В.,

за участю представника позивача - адвоката Опари Г.В.,

за участю відповідача - ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача - адвоката Маркело В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Лоцманський») про визнання майна особистою власністю, поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019р. ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с. 1-2).

19.12.2019р. позивачка збільшила позовні вимоги і просила розірвати шлюб, здійснити поділ майна подружжя (а.с. 11-29).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 20.12.2019р. відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 8).

08.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, поділ майна подружжя (а.с. 37 - 40).

Ухвалою суду від 09.01.2020р. прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, поділ майна подружжя та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя. Здійснено перехід до розгляду цивільної справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання у справі (а.с. 59-60).

18.03.2020р. позивачка подала уточнений позов (а.с. 104 - 106).

Ухвалою суду від 27.08.2020р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволене клопотання представника позивача про виклик свідків (а.с. 175).

Підготовче засідання у справи закрите 28.07.2020р. (а.с. 174-176).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 02.10.2018р. сторони уклали шлюб. Від шлюбу спільних дітей не мають. Позивачка самостійно утримує дитину від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перебуваючи в шлюбі 05.10.2018р. сторони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,5 кв.м.

Також під час шлюбу 19.11.2019р. на підставі договору № 5141/2019/1780754, укладеного в ТСЦ, сторони придбали автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Сімейне життя між подружжям поступово погіршувалися, втратилося почуття поваги та любові, шлюбні відносин припинилася фактично у кінці листопада 2019 року. Наразі сторони не підтримують відносини, мешкають окремо, спільне господарство не ведуть. Відповідач забрав свої речі з квартири спільного проживання, спільні грошові кошти, ключи від спільного майна. Зважаючи на це, вважала, що шлюб має бути розірвано.

Чоловік не визнає право власності позивачки на квартиру, вважає себе єдиним власником. Однак спірна квартира придбана спільними зусиллями 05.10.2018р. у період шлюбу, хоч і зареєстрована на відповідача. У пункті 10 договору купівлі-продажу квартири вказано, що вона придбана у спільну сумісну власність, згоду на що позивачка давала шляхом написання заяви нотаріусу.

У придбання квартири позивачка внесла свої кошти, займалася її пошуком, вела переговори з колишньою власницею квартири з метою отримати знижки. За рік офіційного шлюбу (з жовтня 2018 року) та 6 років цивільного шлюбу (з листопада 2012 року по 2018 рік) сторони мешкали у квартирі колишнього чоловіка позивачки, який дозволяв позивачці там жити. Коли чоловік був у відрядженні, позивачка доглядала його літню матір, а коли та померла, допомагала її поховання. Також доглядала брата відповідача - ОСОБА_5 , у його (відповідача) відсутність поховала його брата. Доглядала за хрещеною тіткою відповідача - ОСОБА_6 . Всі це робила виходячи з засад довіри, взаємоповаги та любові. Однак чоловік покинув її, забрав подаровані нею речі, спільно накопичені кошти в сумі 10 100,00 доларів США.

На підставі викладеного, позивачка просила суд розірвати шлюб, визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири і на Ѕ частину автомобіля.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав. Надав відзив на позовну заяву (а.с. 181 -182), у якому проти розірвання шлюбу не заперечував. Не погодився з тим, що квартира є спільною власністю подружжя, оскільки придбана за його особисті кошти.

08.01.2020р. відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, поділ майна подружжя, визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору Обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Лоцманський» (а.с. 37 - 40).

На обґрунтування зустрічних позовних вимог вказав, що дійсно перебуває з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі з 02.10.2018р. До цього ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_8 . Шлюб між ними розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2018р., яке набрало законної сили 02.10.2018р.

Стверджував, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 він не проживав з нею однією сім`єю, не вів спільне господарство, оскільки вона перебувала в іншому шлюбі й не мала наміру його розривати. Проживала ОСОБА_2 у квартирі свого чоловіка, тому він не міг проживати з нею у цій квартирі. Зустрічався з відповідачкою приблизно з 2016 року.

Пояснив, що робота його пов`язана з тривалими відрядженнями. Коли він повертався до м. Дніпра, міг деколи залишатися у ОСОБА_2 , однак постійно проживав у своєму будинку. З того моменту, як сторони почали зустрічатися, дарував ОСОБА_2 дорогоцінності, адже планував створити з нею сім`ю. У 2018 році наполіг на тому, щоб ОСОБА_2 розірвала попередній шлюб, щоб зареєструвати шлюб між ними.

До реєстрації шлюбу, тобто до 02.10.2018р., у нього з ОСОБА_2 не було спільного бюджету. Він надавав їй кошти для придбання необхідних речей, а свої особисті кошти накопичував для того, щоб придбати квартиру для проживання з ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу. У 2016 році видав їй довіреність для отримання з його картки заробітної плати. Ці грошові кошти вона йому повертала, після прибуття з відрядження.

Наполягав на тому, що спірна квартира АДРЕСА_2 придбана виключно за його особисті кошти в сумі 578 993,00 грн. (20 550 доларів США на той момент), оскільки з січня 2017 року по 01.10.2018р. на його рахунок перераховано заробітну плату в сумі 31 276 доларів США. Крім того, 07.07.2017р. він продав належну йому на праві власності квартиру за 90 190 грн. (3 500 доларів США на тоді).

Своїх коштів у придбання квартири відповідачка не вкладала, лише здійснювала пошук квартири, вела переговори з продавцем. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 відмовилася проживати у квартирі, залишилася проживати в квартирі колишнього чоловіка. Спірна квартира була здана в оренду. Коли відповідач повертався з відрядження, залишався у квартирі, де мешкала дружина або у своєму будинку.

Також зазначив, що у травні 2019 року спільно з позивачкою придбаний гараж в автогаражному кооперативі «Лоцманський». Рішенням виконкому Соборної районної в м. Дніпрі ради ОСОБА_2 затверджена як член цього кооперативу з гаражем № АДРЕСА_9 . Попередньому члену кооперативу щодо гаражу № АДРЕСА_9 ОСОБА_9 сторони повністю відшкодували витрати на будівництво гаражу. 17.07.2019р. ОСОБА_2 сплатила на рахунок АГК «Лоцманський» членські внески та вступний внесок в сумі 1100 грн. У вересні - жовтні 2019 року придбані матеріали для гаражу на суму 6000,00 грн., які підтверджуються на суму 2 550,11 грн.

На підставі викладеного, просив визнати квартиру АДРЕСА_2 його особистою приватною власністю, визнати за ним і ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку пайового внеску за гараж № АДРЕСА_9», компенсувати судові витрати пов`язані із розглядом справи.

Позивачка 02.03.2020р. надала відповідь на відзив відповідача (а.с. 84-87), а 11.06.2020р. надала відзив на зустрічний позов (а.с. 123 - 125), у якому заперечувала щодо визнання квартири особистою приватною власністю відповідача, оскільки вони проживали разом з відповідачем і до реєстрації шлюбу однією сім`єю як чоловік і жінка з 2012 року, мали спільні накопичення, спільні трати на проживання, харчування, одяг, лікування, придбанні автомобілів, відпочинки тощо. Факт проживання однією сім`єю підтверджений рядом документів, сімейними фотографіями, показаннями свідків.

Заперечувала проти поділу пайового внеску за гараж, оскільки вона сплачувала не пайовий, а членський і вступний внески.

Представник третьої особи - ОК АГК «Лоцманський» в судове засідання не з`явився. 27.02.2020р. від голови правління ОК АГК «Лоцманський» Агапова Ю.Л. надійшла заява, у якій він пояснив, що ОСОБА_2 дійсно є членом ОК АГК «Лоцманський», регулярно сплачує членські внески за гараж № АДРЕСА_9 . Право власності на гараж не оформлене і не зареєстроване. Просив справу розглядати без його участі (а.с. 81).

За згодою сторін, справа розглянута без участі представника третьої особи.

Представник позивачки в судовому засідання позовні вимоги підтримала повністю і просила їх задовольнити.

Відповідач і його представник в судовому засідання проти позовних вимог ОСОБА_2 заперечували, просили відмовити у їх задоволенні. В судовому засіданні підтвердили, що відповідач погоджується на розірвання шлюбу і поділ автомобіля, який був придбаний за час шлюбу, визнає позовні вимоги в цій частині.

Суд, вивчивши в судовому засіданні сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши позиції сторін та докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Встановлено, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 02.10.2018р. укладений шлюб, який був зареєстрований у Соборному районному у м. Дніпрі ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області, актовий запис № 794 (а.с. 22).

Від шлюбу спільних дітей сторони не мають.

На теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідачка проти розірвання шлюбу не заперечує.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї суперечитиме інтересам одного з них.

Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647/98).

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини з причин несумісності характерів, різних поглядів на життя, спільного господарства не ведуть, сумісного бюджету не мають, приймаючи до уваги, що сім`я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечити правам та інтересам сторін, враховуючи той факт, що будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем докази і обставини у суду відсутні та надані не були, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо поділу майна.

Під час шлюбу, а саме, 05.10.2018р. ОСОБА_1 придбана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,5 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського МНО Ярмолюк М.М. Вартість квартири 578 993,00 грн. (а.с. 23 - 24).

Як вказує позивачка, до реєстрації шлюбу вони проживали однією сім`єю з відповідачем з 2012 року.

Водночас, як встановлено судом і не заперечується сторонами, до укладення шлюбу з ОСОБА_1 ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_8 . Шлюб між ними розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2018р. по справі № 201/7953/18, яке набрало законної сили 01.10.2018р. (а.с. 90).

У рішенні суду про розірвання шлюбу судом установлено, що подружні відносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 були припинені з серпня 2015 року.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу («Право спільної сумісної власності подружжя»).

Таким чином, перебування сторони у зареєстрованому шлюбі з іншою особою виключає право на застосування положень статті 74 СК України, адже у період, коли сторони перебували у шлюбі з іншими особами, вони мали права і обов`язки, які витікають із цього шлюбу, а не із інших відносин.

Отже, при поділі майна, суд враховує, що сторони проживали однією сім`єю з 02.10.2018р. перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 02.10.2018р., а період спільного проживання однією сім`єю до 01.20.2018р. , що передував реєстрації шлюбу між сторонами, суд не бере до уваги з огляду на положення ст. 74 СК України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Судом встановлено, що спірна квартира набута відповідачем за час шлюбу з позивачкою.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 461/12153/15-ц, зазначено, що суд повинен установити той факт, що джерелом набуття майна були особисті кошти, і у такому разі презумпція спростовується не знайшли свого підтвердження, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, оскільки відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

У пункті 10 договору купівлі-продажу спірної квартири засвідчено, що продавець ознайомлений із заявою дружини покупця ( ОСОБА_2 ) про згоду на придбання нерухомого майна, що набувається у спільну сумісну власність подружжя.

У день укладення правочину ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву, якою надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на укладення і підписання договору купівлі-продажу та на придбання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціну та на умовах на його власний розсуд, вищезазначене нерухоме майно набувається у спільну сумісну власність подружжя.

У заяві вказала, що цей правочин відповідає інтересам їх сім`ї. Шлюб з ОСОБА_1 зареєстрований 02.10.2018р. Зміст ст. ст. 57-67 СК України та ст.ст. 368, 369 ЦК України їй нотаріусом роз`яснено (а.с. 128).

Вартість квартири 578 993,00 грн., що станом на 05.10.2018р. (згідно офіційного курсу долара НБУ за 1 долар США - 28,1750 грн.) становить 20 549,88 доларів США.

Позивачкою представлена виписка з банківського рахунку ОСОБА_1 за період з 04.01.2017р. по 08.12.2019р. На означений рахунок відповідач отримував заробітну плату, працюючи у компанії «Global Seaways S.А. Company complex ajelta». Всього за указаний період отримав 43 672 доларів США. До придбання квартири відповідач отримав всього 31 270 доларів США.

Як вказували сторони, отримані відповідачем кошти позивачка за довіреностями знімала з його рахунку, які потім повністю повертала відповідачеві (а.с. 131, 132).

Відповідач стверджує, що придбав спірну квартиру за особисті кошти, які отримані у якості заробітної плати, а також отримані від продажу належної на праві власності квартири на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2017р., тому спірна квартира є його особистою приватною власністю.

Суд не погоджується із таким твердженням.

Та обставина, що відповідач мав досить велику заробітну плату, а позивачка не була працевлаштована не є достатнім і беззаперечним доказом того, що квартира була придбана лише за особисті кошти відповідача. З цих підстав суд не приймає доводи відповідача ОСОБА_1 у якості доказу приналежності квартири лише йому про те, що за час зареєстрованого шлюбу, який фактично й тривав три дні до придбання квартири (з 02.10.2018р. до 05.10.2018р.) позивачка ОСОБА_10 не мала власних доходів, оскільки не працювала.

Процесуальним обов`язком відповідача є спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, а не доведення перед судом того, що позивачка не мала свого доходу.

Коштів, які заробив позивач до придбання квартири дійсно вистачило б для придбання квартири за 20 549,88 доларів США.

Однак, слід звернути увагу, що кошти в сумі 31 270 доларів США накопичувалися впродовж майже двох років - з січня 2017 року і до жовтня 2018 року, а квартира у АДРЕСА_3 , була відчужена відповідачем у липні 2017 року, тобто за рік до придбання спірної квартири.

Водночас відповідачем суду не представлено й доказів інших витрат. Крім того, як вказувала позивачка й сам відповідач, вони разом відпочивали, відповідач надавав позивачці кошти на придбання одягу, прикрас тощо.

Окрім того, виписка з банківського рахунку ОСОБА_1 за період з 04.01.2017р. по 08.12.2019р. містить не лише доходи, а й витрати. Зокрема, слід звернути на такі значні суми як: виплата з поточного рахунку 12.07.2017р. в сумі 2 578,52 доларів США, виплата з поточного рахунку 15.06.2017р. в сумі 2 578,52 доларів США, виплата з поточного рахунку 15.09.2017р. в сумі 984,00 доларів США, виплата з поточного рахунку 08.02.2018р. в сумі 1971,00 доларів США, виплата з поточного рахунку 29.08.2019р. в сумі 2988,00 доларів США, виплата з поточного рахунку 01.10.2019р. в сумі 1 784,16 доларів США, а всього 12 884,20 доларів США.

Окрім того, як вказував сам відповідач, він в основному проживав у будинку у АДРЕСА_4 , не вказував, що будинок не перебуває на його утриманні.

Також позивачка поповнювала відповідачеві рахунок на телефонах, що підтверджується відповідними чеками на загальну суму 17 050 грн. за період з 02.03.2016р. і до 16.04.2018р., що засвідчує наявність витрат у відповідача, якщо слідувати його поясненням, що це були виключно його кошти (а.с. 141 - 142).

Тому суд критично оцінює доводи відповідача про те, що квартира була придбана виключно за його особисті кошти, які є його заробітною платою і доходом від продажу нерухомості у липні 2017 року.

Під час розгляду справи позивачка (у позові) і її представник під час розгляду справи, відповідач особисто не заперечували ту обставинну, що квартиру сторони придбавали для спільного у ній проживання однією сім`єю, оскільки між ним до реєстрації шлюбу складися відносини як між чоловіком і жінкою. При цьому, відповідач вказав, що квартира придбавалася для спільного їх проживання, оскільки він не міг більше проживати у квартирі колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Не спростовував те, що квартиру шукала саме ОСОБА_2 для їх спільного проживання.

Означене також підтверджується договором про надання послуг з пошуку квартири від 01.07.2018р., укладеним між ОСОБА_2 і ріелтером ОСОБА_11 , додатком до договору, про перегляд об`єктів нерухомості, актом про виконання договору від 21.07.2018р. (а.с. 138 - 140).

Як вказував у судовому засіданні відповідач, до реєстрації шлюбу він був лише коханцем ОСОБА_2 , не проживав з нею однієї родиною, на мав спільного бюджету, у них не було спільних коштів. До реєстрації шлюбу проживав у будинку по АДРЕСА_4 , а до позивачки у квартиру її колишнього чоловіка за адресою: АДРЕСА_5 , приїздив для зустрічей. зазначив, що їх стосунки були дійсно близькими з 2013 року. Перебуваючи у відрядженні, він пересилав кошти, які ОСОБА_2 знімала за виданою ним довіреністю і потім, коли він повертався, кошти повністю передавала йому. Після реєстрації шлюбу він частково проживав у ОСОБА_2 , частково - у себе в будинку. Квартиру вони дійсно придбавали для спільного подальшого проживання, однак жодного дня там не жили, квартира була здана у найм квартирантам, які передавали кошти ОСОБА_2 для сплати комунальних платежів. Квартиру віднайшов він, дав завдаток, однак ОСОБА_2 поставила умову про те, щоб спочатку зареєструвати шлюб. а потім придбати квартиру. До придбання квартири він був у відрядженні 9 місяці і приїхав у м. Дніпро зп а 5 днів до укладення правочину.

Представник позивачки в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 дійсно офіційно ніде не працює, однак вона займається реалізацією ювелірних виробів. Відносини з постачальниками виробів у ОСОБА_2 є тривалими, побудовані на повній довірі з власниками речей, який надає товари для реалізації.

Попередній шлюб ОСОБА_2 не розривала, адже таке питання між сторонами не поставало до певного часу. Щоб застрахувати себе, вважала за необхідне, щоб квартира була придбана у шлюбі, як набута у спільну сумісну власність подружжя.

В судовому засіданні у якості свідків були допитані подруги позивачки.

Так, свідок ОСОБА_12 пояснила, що є подругою ОСОБА_2 , працює продавчинею в магазині, розташованому у будинку, де мешкає ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) остання часто в неї купувала речі для себе і для ОСОБА_1 ОСОБА_2 займалася продажем ювелірних виробів, парфумів, ікри, одягу як посередник. ОСОБА_12 купувала у ОСОБА_2 ювелірні вироби, інколи у розстрочку. Ювелірні вироби коштували дешевше, чим у магазинах - по 450, 1000 доларів США, по 3000 - 4000 грн. ОСОБА_2 завжди була заможною жінкою, утримувала своїх дітей. ОСОБА_1 часто приїздив до ОСОБА_2 , його машина стояла у дворі. ОСОБА_2 доглядала матір ОСОБА_1 , допомагала її поховати, також допомагала поховати брата ОСОБА_1 . ОСОБА_2 розповідала про намір придбати квартиру, займалася її пошуками. Розповіла, що вони з ОСОБА_1 придбали квартиру, але здали її в оренду.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є подругою ОСОБА_2 . Остання уклала шлюб з ОСОБА_1 у жовтні 2018 року, а до цього вони жили разом у 6 років у квартирі, яка належала колишньому чоловіку ОСОБА_14 ( АДРЕСА_5 ). Вона (свідок ОСОБА_13 ) була у них в гостях 2-3 рази. ОСОБА_2 представляла ОСОБА_15 як цивільного чоловіка. ОСОБА_2 займалася реалізацією ювелірних виробів, одягу. Свідок купувала у ОСОБА_2 вироби по 550, 800, 900 доларів США. На її утриманні і утриманні колишнього чоловіка знаходиться неповнолітній син. Повідомила, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 бажали придбати квартиру, ОСОБА_2 займалася пошуком квартири, казала, що вони разом збирають гроші на її придбання.

Позивачкою надані дві нотаріально посвідчені заяви сусідів - ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , які підтвердили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 проживали однією родиною з кінця 2012 року по кінець 2019 року за адресою: АДРЕСА_6 , вели спільне господарство, їздили за покупками, неодноразово запрошували до себе в гості, святкували родинні свята - дні народження родичів ОСОБА_18 завжди разом. ОСОБА_2 представляла ОСОБА_1 своїм чоловіком, а він її своєю жінкою. Неодноразово бачили, що ОСОБА_19 отримував доставки з Нової пошити, відділенні № 14 і приносив посилки до квартири, де мешкав з ОСОБА_2 , виносив сміття з квартири у домашньому одягу. Вони неодноразово ходили до них в гості, спілкувалися, у квартирі знаходилися особисті речі ОСОБА_1 (а.с. 151 - 152).

Головою ОК «ЖБК № 232» 02.12.2019р. була видана довідка ОСОБА_8 (колишньому чоловіку позивачки) про склад сім`ї, у якій вказано, що ОСОБА_1 мешкає у квартирі АДРЕСА_7 з жовтня 2012 року без реєстрації (а.с. 130).

Оцінюючи вказані докази, суд критично оцінює твердження ОСОБА_1 про те, що він не перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, а був лише коханцем, оскільки означене спростовується самими поясненнями відповідача наданими у судовому засіданні про те, що він мав намір створити сім`ю з ОСОБА_2 для чого і придбавалася спільна для проживання квартира. А у позові відповідач вказував, що приблизно з 2016 року почав зустрічатися із ОСОБА_2 . З того моменту, як почав зустрічатися, дарував ОСОБА_2 дорогоцінності, адже планував створити з нею сім`ю. У 2018 році наполіг на тому, щоб ОСОБА_2 розірвала попередній шлюб, щоб зареєструвати шлюб між ними.

Також ці твердження спростовуються показаннями свідків, долученими до справи фотографіями, рахунками на поповнення ОСОБА_2 мобільного телефону ОСОБА_1 (що ним не заперечувалося), поясненнями свідків, нотаріально посвідченими поясненнями сусідів, довідкою про склад сім`ї.

Сторонами однозначно не заперечувалася (а тому й не підлягає доказуванню) та обставина, що пошук квартири здійснювався ОСОБА_2 в інтересах майбутньої сім`ї сторін, а не в інтересах колишньої сім`ї ОСОБА_2 .

Суд враховує, що ОСОБА_2 до 01.10.2018р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком і мала права і обов`язки, які витікають із цього шлюбу. Однак означене не є беззаперечним доказів того, що ОСОБА_2 не мала взагалі коштів, а тим більш - не є підставою для визнання спірної квартири особистою власністю лише одного з подружжя, оскільки доведенню підлягає інша обставина - приналежність коштів, за які квартира придбана лише одному з подружжя.

Не дивлячись на те, що не покладається на відповідача у даному спорі обов`язку по доведенню відсутності у позивачки власних доходів, з огляду на представлені останньою докази, позивачку не можна вважати як таку, що взагалі не мала ніяких доходів, оскільки означене спростовується показаннями свідків, тим, що позивачка мала на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від попереднього шлюбу, з яким вона проживає.

Крім того, рішенням Жовтенвого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2019р. по справі № 201/10137/19 з ТОВ «Акація Компані» стягнуто на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 163 500,00 грн., в рахунок погашення зобов`язання, яке виникло 20.02.2017р. з постачання на адресу ТОВ «Акація компані» золотих виробів на суму 163 500 грн.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що під час розгляду справи встановлено, що на час укладення даного договору купівлі-продажу від 05.10.2018р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, і відповідачем не доведено, що квартира була придбана виключно за його особисті кошти, тому спірна квартири вважається спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу за правилами ст.ст. 60, 69, 70 СК України.

Також, 19.11.2019р., перебуваючи в шлюбі, на підставі договору № 5141/2019/1780754, укладеного в ТСЦ сторони придбали автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 250 000,00 грн., що видно з листа ТСЦ від 29.02.2020р. № 31/4-1242-2заз (а.с. 107), і сторонами визнається.

Відповідач визнав позовні вимоги в частині поділу вказаного автомобілю у рівних частинах, про що вказував під час розгляду справи і також у наданих через канцелярію суду виступу у судових дебатах (а.с. 198 - 200).

Щодо зустрічного позову про визнання договору розірваним.

Відповідач просить визнати за ним і ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку пайового внеску за гараж № АДРЕСА_9 вказуючи , що у травні 2019 року вони придбали гараж в АГК «Лоцманський».

Як вказував у своїх заяві до суду представник АГК «Лоцманський» право власності на гараж № АДРЕСА_9 за адресою: АДРЕСА_8 , ні за ким не зареєстроване.

Рішенням виконкому Соборної районної в м. Дніпрі ради від 24.05.2019р. № 165 наданий дозвіл на затвердження в списку членів автогаражних кооперативів, у члена кооперативу ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_8 , гараж № АДРЕСА_9 . Попереднім членом автогаражного кооперативу щодо гаражу АДРЕСА_9 була ОСОБА_9 , яка виключена з членів кооперативу.

Відповідач вказував, що вони з позивакою в повному обсязі відшкодовані витрати ОСОБА_9 на будівництво гаражу. Однак доказів цього не надано. Відповідач надав чеки, що посвідчують придбання у вересні, жовтні 2019 року матеріалів для гаражу на суму 2 550,11 грн. (а.с. 54).

Встановлено, що 17.07.2019р. ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, сплатила на рахунок Автогаражного кооперативу «Лоцманський» членські внески та вступний внесок на суму 1100,00 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 54).

Посилаючись на п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991р. № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів», відповідач вважає, що об`єктом поділу між подружжям є пайові внески в автогаражний кооператив «Лоцманський», адже право власності на спірний гараж за ОСОБА_2 не зареєстроване.

Згідно із п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991р. № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що: а) член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом; б) внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про кооперацію» вступний внесок - грошовий чи інший майновий неповоротний внесок, який зобов`язана сплатити особа у разі вступу до кооперативної організації; членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання.

Паєм є майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 повністю внесла свій пай за гараж, і тим самим набула право власності на гараж, а тому відсутній об`єкт поділу (пай) як такий.

До того ж відповідач просить поділити не пайовий внесок, а членський і вступний внесок, які лише засвідчують здійснення членом кооперативу періодичного грошового вкладу для забезпечення поточної діяльності кооперативу (членський внесок) і сам вступ до кооперативу (вступний внесок). А тому ці внески не можуть бути є об`єктом поділу як спільна сумісна власність подружжя.

З урахуванням викладеного, вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що первісний позов задоволений повністю, судові витрати зі сплати судового збору позивачкою в сумі 5 789,93 грн. (а.с. 9-10, 29) підлягають стягненню з відповідача.

Решта (половина) суми судового збору 768,40 грн (по 384,20 грн. по кожній з вимог: 1) про розірвання шлюбу; 2) про поділ майна (автомобіля)) підлягають поверненню позивачці з бюджету, виходячи з такого.

Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що також кореспондується з частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Позивачкою судовий збір у розмірі 768,40 грн. був сплачений на підставі квитанції № 0.0.1559164262.1 від 19.02.2020р. за позовні вимоги про розірвання шлюбу. Також позивачкою судовий збір у розмірі 768,40 грн. був сплачений на підставі квитанції № 0.0.1559162143.1 від 19.02. 2020р. за позовні вимоги про поділ автомобіля (а.с. 9).

У зв`язку з тим, що відповідач ці позовні вимоги визнав, то позивачці з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого при подачі позову судового збору, що становить 768,40 грн. (384,20 грн. х 2).

Однак, як встановлено під час розгляду справи вартість автомобіля, який підлягав поділу становить 250 000,00 грн. Тобто позивачка мала сплатити судовій збір від вказаної сум в розмірі 2 500,00 грн. (1% ціни позову). Оскільки відповідач визнав позовні вимоги у цій частині, з останнього слід стягнути на користь держави лише половину даної суми - 1250,00 грн., у той час, як на користь позивачки з державного бюджету слід було б повернути 1250,00 грн. Позивачці всього повернуто 768,40 грн., а залишок від суми судового збору 1250,00 грн. фактично позивачкою є несплаченим (в сумі 481,60 грн. (1250,00 - 768,40 грн.)). Оскільки він підлягав би поверненню з бюджету позивачці, то цей залишок з неї не стягується

Оскільки відповідачеві відмовлено у задоволенні зустрічного позову, судові витрати, пов`язані із розглядом справи, з позивачки не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_15 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя - задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 жовтня 2018 року Соборним районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області, актовий запис № 794 - розірвати.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 115 СК України копію рішення суду про розірвання шлюбу надіслати на адресу Соборного районного у м. Дніпрі відділу ДРАЦС Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Стягнути з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 384,20 грн. (за вимогами про розірвання шлюбу).

Визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 63,5 м.кв (житловою площею - 39,2 м.кв) спільною сумісною власністю подружжя, нажитою під час шлюбу.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 63,5 м.кв (житловою площею - 39,2 м.кв).

Визнати за ОСОБА_2 право приватної спільної часткової власності на Ѕ частину автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна (квартири АДРЕСА_2 особистою власністю ОСОБА_15 , поділ частки пайового внеску за гараж № АДРЕСА_9 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 5 789,93 грн. за вимогами про поділ майна (квартири).

Стягнути з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1 250,00 грн. за вимогами про поділ майна (автомобіля).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 25 серпня 2020 року

Суддя Наумова О.С.