Рішення № 91120412, 19.08.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/627/20

19 серпня 2020 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючої судді Мірінович У.А.

за участю: секретаря судового засідання Хоменко Л.В., представника відповідача Мурованої І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, в якій просить:

- визнати протиправну та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 № Ф-30760-17;

- зобов`язати відповідача виключити з облікових даних позивача, як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18270 грн 96 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач 10.02.2020 виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) в розмірі 18270,96 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Винесена відповідачем зазначена вимога про сплату боргу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а тому він не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI. Додатково зазначив, що оскільки він як самозайнята особа перебуває на обліку в органах ДПС один раз, відтак він і сплачує податки та всі обов`язкові платежі, відповідно до присвоєного йому реєстраційного номеру облікової картки платника податку (далі - РНОКПП) НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.

Позивач у судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи судом. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що оскаржену вимогу відповідач виніс на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та посилаючись на пояснення викладені у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. справи 47-53).

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 08.04.2010, перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків з 12.04.2010 та з 08.04.2010 взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, про що свідчить також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (арк. справи 55-57).

Відповідно до відомостей з Реєстру страхувальників, позивач 08.04.2010 (без подання ним заяви за формою 1-ЄСВ), взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, код КВЕД, по якому призначений клас ризику : 74.11.1 - адвокатська діяльність (арк. справи 60).

Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджується й те, що позивач на підставі рішення № 25 від 17.04.2010 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано відповідне свідоцтво № 587 від 17.04.2010 та провадить індивідуальну адвокатську діяльність (арк. справи 58-59).

Також, згідно довідки, виданої відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, від 24.12.2013 № 1319180700310 форми № 4-ОПП про взяття на облік платника податків, позивач перебуває на обліку в контролюючому органі, як ФОП та фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат (арк. справи 61).

З 01.01.2016 позивач є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.

Відповідач 10.02.2020 виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18270,96 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.

Сума заборгованості виникла у зв`язку з несплатою позивачем станом на 31.01.2020 єдиного внеску в сумі 18270,96 грн: за ІІІ-ІV квартал 2018 року як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування та за І-ІV квартал 2019 року як фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.

Водночас, суд встановив, що позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" та платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, про що свідчить індивідуальна відомість про застраховану особу форми ОК-7 (арк. справи 18-19).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено, що самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це, зокрема, діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються : принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 та 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, а також у постанові від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не здобуто, а відповідачем не надано доказів того, що позивач здійснював підприємницьку діяльність згідно із видами діяльності зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та доказів отримання позивачем доходів від провадження такої господарської діяльності.

Крім того, факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює зазначених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі фізичних осіб-підприємців або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

При цьому єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд встановив, що позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" та платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, про що свідчить індивідуальна відомість про застраховану особу форми ОК-7 (арк. справи 18-19).

Таким чином, оскільки позивач сплачував єдиний внесок за здійснення адвокатської діяльності, то в такому випадку мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок сплати позивачем єдиного внеску як самозайнятою особою, що виключає його обов`язок по сплаті єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.

Інше ж застосування відповідачем норм Закону №2464-VI спричиняє подвійну сплату єдиного внеску ОСОБА_1 , що в свою чергу суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, а тому відповідач протиправно виніс оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Водночас, суд встановив, що позивачу виставлялася, зокрема вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17 від 05.11.2019, якою було зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 18270,96 грн, станом на 31.10.2019, тобто за період, який охоплюється оскарженою вимогою у даній справі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у справі № 500/2781/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-30760-17 відмовлено.

Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі № 500/2781/19, зокрема визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 05.11.2019, про що свідчить комп`ютерна програма Тернопільського окружного адміністративного суду КП "Діловодство спеціалізованого суду". Дана постанова суду набрала законної сили з дати її прийняття.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі № 500/2781/19 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17 від 05.11.2019 винесена відповідачем в порушення вимог частини другої статті 2 КАС, а також те, що зазначена постанова суду набрала законної сили, суд дійшов висновку, що ці обставини не підлягають доказуванню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржену вимогу відповідач виніс не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.02.2020 № Ф-30760-17 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання Головне управління ДПС у Тернопільській області виключити з облікових даних ОСОБА_1 , як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18270 грн 96 коп., суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, так як такі вимоги позивача є передчасними.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.02.2020 № Ф-30760-17.

У задоволені позовних вимог про зобов`язання Головне управління ДПС у Тернопільській області виключити з облікових даних ОСОБА_1 , як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18270 грн 96 коп., - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області судові витрати на суму 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.08.2020.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, ЄДРПОУ 43142763).

Головуючий суддя Мірінович У.А.