Ухвала суду № 91119979, 25.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6615/20

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

25 серпня 2020 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кухар Н.А. розглянувши матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень,-

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Львівської міської ради Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно з ч.5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно з ч.6 ст. 21 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Позивач оскаржує ухвалу Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 "Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова" зокрема п.п. 7.4-7.7.2.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені ст. 264 КАС України, відповідно до якої, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже провадження у справі по оскарженню п.п. 7.8 п.7 ухвали Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 "Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова" має здійснюватися з особливостями визначеними ст. 264 КАС України.

Позивач також оскаржує рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №148 від 21.02.2020 "Про демонтаж тимчасової споруди на території м. Львова".

Встановлено, що розглянувши звернення Личаківської районної адміністрації від 14.02.2020 та додані матеріали, керуючись Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності" "Про благоустрій населених пунктів", "Про місцеве самоврядування в Україні", наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", ухвалами міської ради від 21.04.2011 № 376 "Про Правила благоустрою м. Львова" і від 23.04.2015 № 4525 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові то Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові" з метою усунення наслідків порушень вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові виконавчий комітет вирішив:

1. Демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1.

2. Визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 Личаківську районну адміністрацію із залученням комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління".

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес".

Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 18 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у рішенні у справі №9901/284/19 зазначила, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. у справі № 803/413/18 висловилася також щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень з ознаками ненормативного акта.

Верховний Суд у вказаній справі роз`яснив, що рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у певного суб`єкта в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

А розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Позивач просить суд визнати незаконним дії Личаківської районної адміністрації, щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1.

Як встановлено із змісту листа Личаківської районної адміністрації від 02.03.2020, рішенням виконавчого комітету № 148 від 21.02.2020 "Про демонтаж тимчасової Споруди на території м. Львова" уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 визначено Личаківську районну адміністрацію із залученням комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління".

Відповідно до акту проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 03.03.2020, комісією в складі представників Львівської районної адміністрації, КП "Адміністративно-технічне управління", Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування та представників ЛКП "Муніціпальна варта", Личаківський ВП ГУ НП у Л/о в присутності ФОП ОСОБА_1 на виконання рішенням виконавчого комітету № 148 від 21.02.2020 "Про демонтаж тимчасової Споруди на території м. Львова", відповідно до пункту 8 демонтаж здійснено силами ЛКП "Господар" в особі директора Таракупова Валерія Еркіновича на підставі договору про закупівлю послуг №4/33-55.

Згідно з Претензією Личаківської районної адміністрації ЛМР від 08.04.2020 (в порядку ст. 222 Господарського кодексу) Личаківською районною адміністрацією був укладений договір №4/33-55 від 02.03.2020 року з Львівським комунальним підприємством "Господар" про закупівлю послуг з демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 у м.Львові з транспортуванням тимчасової споруди до місця зберігання та відновлення благоустрою території.

03.03.2020 року проведений демонтаж тимчасової споруди. Згідно з актом приймання вартість наданих послуг з демонтажу з транспортуванням тимчасової споруди до місця зберігання та відновлення благоустрою території склала 28970,46 грн. Платіжним дорученням №106 від 16.03.2020 року кошти були перераховані Личаківською районною адміністрацією в ЛКП "Господар".

Згідно акта проведення демонтажу демонтаж здійснено силами ЛКП "Господар", а тимчасова споруда перевезена на зберігання на майданчик тимчасового зберігання за адресою вул. Пластова 125.

Отже, фактично демонтаж здійснено ЛКП "Господар", який у відносинах з позивачем не є суб`єктом владних повноважень.

Наведені обставини вказують на те, що на час звернення позивача з даним позовом рішення виконавчого комітету № 148 від 21.02.2020 "Про демонтаж тимчасової Споруди на території м. Львова" як індивідуально правовий акт є реалізованим і за результатами реалізації рішення у відповідної особи, ОСОБА_1 , виникло право цивільне з приводу повернення належного їй майна, яке знаходиться у ЛКП "Господар", а отже спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов у цій частині, мають приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

В свою чергу, частиною четвертою статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про неможливість об`єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різного судочинства.

Відповідно до частини шостої статті 172 КАС України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Проте таке роз`єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 серпня 2019 року, Справа №9901/430/19)

Відкриття провадження за даною позовною заявою та наступне роз`єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом Львівським окружним адміністративним судом є неможливим, оскільки позовні вимоги позивача в частині визнання незаконним дій Личаківської районної адміністрації, щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1, не підсудні Львівському окружному суду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Враховуючи, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, за правилами пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі яка її подала.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у Постанові від 20.11.2018 справа №911/1431/18, провадження №12-228гс18, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78297801, Постанові від 16 травня 2019 року Справа №9901/40/19 Провадження №11-106заі19, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82065654, Постанові від 16 травня 2019 року Справа № 9901/8/19 Провадження №11-52заі19 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82065642,а також висновку викладеному Верховним Судом в Ухвалі від 22 липня 2019 року справа №9901/382/19 адміністративне провадження №П/9901/382/19 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83175713.

Оскільки відповідно до ч.8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, то права позивача на доступ до суду не порушуються, оскільки позивач вправі звернутися повторно до адміністративного суду із окремими вимогами, які належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

у х в а л и в:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви не пізніше наступного дня після її постановлення надіслати позивачеві разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Кухар Н.А.