Рішення № 91118979, 25.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 рокуСправа № 160/6720/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

19.06.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року № Ф-11083-50/67.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-11083-50/67 від 17.02.2020 року, оскільки за спірний період визнано незаконним та скасовано вимогу (недоїмки) від 17.05.2019 р. № Ф-11083-50/67У судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. у справі №160/2156/20. Позивач вважає, що безпідставність нарахування боргу (недоїмки) за спірний період вже встановлена судовим рішенням та не підлягає доказуванню в інших судових процесах. У період з 2001-2002 роках позивач здійснював підприємницьку діяльність У 2002 році припинив підприємницьку діяльність та подав до державного реєстратора заяву про припинення суб`єкта підприємницької діяльності. З 01.03.2012 по сьогодні позивач є найманим працівником в АТ КБ «Приватбанк». З урахуванням викладеного, просить скасувати вимогу від 17.02.2020 р. № Ф-11083-50/67 як протиправну.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6720/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

10.07.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно з відомостями з облікових даних позивача з інформаційної бази даних органу доходів і зборів, виконавчим комітетом Новокодацької районної у місті Дніпрі ради 24.10.2001 р. за №Ф0013859 внесено запис щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та з цієї дати позивача взято на облік як фізичну особу-підприємця у ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Відомості щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 до контролюючого органу не надходили. Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 р. №2148 до Закону №2464, з 01.01.2018 р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464. При цьому, сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464). З урахуванням викладеного, 09.02.2018 р. в автоматичному режимі було нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в сумі 8448,00грн., оскільки мінімальна заробітна плата 2017 р.; за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2457,18 грн.; за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2457,18 грн.; за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2457,18 грн.; за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2457,18 грн.; за 1 квартал 2019 р. - 2754,18грн. по строку сплати - 19.04.2019 р.; за 2 квартал 2019 р. - 2754,18 грн. по строку сплати - 19.07.2019 р.; за 3 квартал 2019 р. - 2754,18 грн. по строку сплати - 21.10.2019 р.; за 4 квартал 2019 р. - 2754,18 грн. по строку сплати - 20.01.2020 р. Станом на 31.01.2020 року в інтегрованій картці платника за позивачем рахується недоїмка в розмірі 29293,44 грн. Станом на 01.10.2019 р. в ІТС «Податковий блок» відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом №755 про те, що позивачем як фізичною особою-підприємцем припинено підприємницьку діяльність. Обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Щодо строку формування вимоги про сплату боргу, відповідач зазначив, що процедурні порушення не впливають на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання. З урахуванням викладеного, оспорювана податкова вимога є цілком правомірною, винесеною у відповідності до вимог чинного законодавства. У зв`язку з чим, просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 24.10.2001 р. був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та з цієї ж дати перебуває на обліку в органах державної податкової служби.

За запитом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером облікової картки платника податків станом на момент винесення оскаржуваної вимоги та звернення до суду відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

З трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 01.03.2012 року по сьогодні працює у Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк" (записи 17-22), у періоді з 01.06.2017 року - на посаді провідного менеджера напрямку «Credit Collection» Головного офісу.

Згідно з довідкою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 14.08.2020 р. №20.1.0.0.0/7-200814/5957 по працівнику ОСОБА_1 щомісячно нараховано заробітну плату за період з липня 2017 р. по липень 2020 р. безперервно.

17.02.2020 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-11083-50/67, якою позивачу визначено до сплати 29293,44 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума у вимозі є недоїмкою, розраховується автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску на момент спірних відносин складає 29293,44грн. та за період 2017 - 2019 роки, а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року;

-4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2020 року.

Не погодившись з податковою вимогою від 17.02.2020 року №Ф-11083-50/67, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву вказано, що відповідно до інформаційних баз ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивач перебуває на обліку в контролюючого органі, повідомлень від державного реєстратора про те, що позивачем як фізичною особою-підприємцем припинено підприємницьку діяльність не було.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

За таких обставин, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску сформована позивачу за його несплату за 2017-2019 роки, а саме:

за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року; 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року; 4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2020 року.

Водночас, за запитом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером облікової картки платника податків відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, у вказаний спірний період позивач перебував у трудових відносинах з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», що підтверджується даними трудової книжки та довідки від 14.08.2020 р. №20.1.0.0.0/7-200814/5957.

Також, згідно з наданою позивачем довідкою від 14.08.2020 р. №20.1.0.0.0/7-200814/5957 протягом 2017-2019 років позивач щомісячно отримував заробітну плату від роботодавця АТ КБ "Приватбанк".

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2019 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником АТ КБ "Приватбанку", суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2017-2019 роки), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-11083-50/67 від 17.02.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Посилання позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 року у справі №160/2156/20 не можуть бути прийняті судом до уваги в якості безпідставності винесення відповідачем оспорюваної у цій справі вимоги, оскільки відсутні докази набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття оспорюваної у цій справі вимоги про сплату боргу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується компенсації витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За приписами частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою, окрім того, ці витрати мають бути повязаними з розглядом справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів:

- договір про надання правової допомоги №2502 від 29.05.2020 р.;

- акт виконаних робіт від 29.05.2020 р.;

- прибутковий касовий ордер №2502 на суму 5000,00грн. та квитанція до нього.

Судом досліджені документи, надані позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу.

Так, згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору №2502 від 29.05.2020 р., укладеного між Адвокатським бюро «Безменко Микити «Легал Контрол» (далі - Бюро) та ОСОБА_1 (діла - клієнт), Бюро зобов`язується надавати клієнту правову допомогу у справі щодо захисту прав і інтересів останнього судах, іноземних державних органах та організаціях, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм та підпорядкування з питань визнання протиправною та скасування вимоги (далі - справа), а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Правова допомога полягає в:

зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи;

наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються справи;

складанні необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо;

виконанні окремих доручень Клієнта, що стосується справи;

представництві Клієнта в судах, іноземних державних органах та організаціях, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питань, що стосуються справи.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору №2502 від 29.05.2020 р. за надання правової допомоги клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) у розмірі 5000,00грн. за супровід справи в суді першої інстанції.

Оплата гонорару, премії та перерахування коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, здійснюється в готівковій формі протягом 1-ого дня з дати підписання.

29.05.2020 р. між сторонами підписано Акт виконаних робіт №б/н відповідно до Договору №2502 від 29.05.2020 р.

Так, згідно з актом виконаних робіт від 29.05.2020 р. №б/н Адвокатське бюро «Безменко Микити «Легал Контрол» (далі - виконавець) здав, а ОСОБА_1 (далі - замовник) прийняв виконані роботи у вигляді наданих послуг, обумовлених п. 1.1., п. 1.2. Договору, а саме: збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи; надання усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються справи; складання необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо; виконання окремих доручень Клієнта, що стосується справи; організація правового супроводу цивільної справи в суді.

29.05.2020 р. позивачем оплачено гонорар у розмірі 5000,00 грн. згідно з прибутковим касовим ордером №2502 від 29.05.2020 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Отже, 29.05.2020 р. між сторонами підписано Договір №2502, акт виконаних робіт та оплачений гонорар згідно з даним Договором.

З наданих договору, акту виконаних робіт видно, що Бюро як виконавець послуг надає позивачу як клієнту та замовнику правову допомогу у справі щодо захисту прав і інтересів останнього судах з питань визнання протиправною та скасування вимоги.

При цьому, правова допомога полягає не лише у складанні необхідних для Справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо, а ще у зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються Справи; наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються Справи; виконанні окремих доручень Клієнта, що стосується Справи; представництві Клієнта в судах з питань, що стосуються Справи.

За супровід справи в суді першої інстанції гонорар складає 5000,00грн.

Водночас, з наданих матеріалів відсутній розрахунок вартості фактичних витрат за надання правової допомоги в обсязі та на умовах, що визначені п. 1.1., п. 1.2. Договору.

Відсутній розрахунок часу роботи, витраченого Бюро за надану правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених Договором, і розрахунок вартості години за відповідну послугу згідно з умовами п. 1.1., п. 1.2. Договору.

Сумнівною є також і дата акту виконаних робіт з урахуванням тієї обставини, що позовна заява подана до адміністративного суду 19.06.2020 р., що унеможливлює настання виконання послуги із супроводу справи в суді саме 29.05.2020 р.

Окрім того, згідно з актом виконаних робіт від 29.05.2020 р. правовий супровід справи організований в цивільному суді, що унеможливлює пов`язаність витрат згідно з актом виконаних робіт від 29.05.2020 р. з розглядом цієї справи в розумінні п. 1 ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатським бюро вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатським бюро на виконання відповідних робіт (надання послуг), враховуючи також і те, що позовна заява підписана та направлена до суду позивачем особисто, додатки до позову не завірені належним чином, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на вказане, клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат з оплати судового збору необхідно здійснити у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-11083-50/67 від 17.02.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. відповідно до квитанції № 32562 від 18.06.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський