Рішення № 91118004, 25.08.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2020 справа № 914/470/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. розглянув справу за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ

до відповідача: Військової частини А4324, с.Липники, Львівська область

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м.Камянка-Бузька, Львівська обл.

про відшкодування в порядку регресу витрат, пов"язаних з регламентною виплатою в сумі 34659,90грн.

Представники сторін не викликалися.

Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження

Встановив: Моторне (транспортне) страхове бюро України, м.Київ звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Військової частини А4324, с.Липники, Львівська область про відшкодування в порядку регресу витрат, пов"язаних з регламентною виплатою в сумі 34659,90грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач стверджує, що 10 серпня 2016 р. у м. Львові на вул.Личаківська-Винниченка з вини ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , скоєно дорожньо-транспортну пригоду. Заподіяна дорожньо-транспортною пригодою шкода автомобілю марки «МАЗДА», номерний знак НОМЕР_2 , винуватцем пригоди потерпілій особі ОСОБА_2 (власнику автомобіля марки «МАЗДА») особисто не відшкодована. У зв`язку з настанням події, передбаченої п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач здійснив регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 34659,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9808рв від 13грудня 2016 р.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, її винуватець ОСОБА_1 був військовослужбовцем Військової частини А4324 і автомобіль «КАМАЗ» з державним номерним знаком НОМЕР_1 належав Збройним силам України. Відповідач на день скоєння дорожно-транспортної пригоди не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На звернення Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ до Міністерства оборони України з листом № 3/1-05/10746 від 04.05.2017р. про компенсацію в добровільному порядку витрат, понесених у зв`язку з проведенням регламентної виплати потерпілому, Військовою частиною А1049Є, за дорученням Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 17.05.2017р. № 2171пс, надано відповідь № 350/129/101/398пс від 22.05.2017р. про те, що така компенсація витрат МТСБУ має бути покладена на винну особу у скоєнні ДТП, встановлену в судовому порядку.

Позивач у позовній заяві посилається на норми ст. ст. 13, 22, 38, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 1166, 1188, ч. 1 ст. 1191, ч. 1 ст. 1172 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі виплачено Моторно (транспортним) страховим бюро України 13.12.2016р. Перебіг строку позовної давності для звернення позивача із позовом до суду про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних із регламентною виплатою розпочався 13.12.2016р. та завершився 13.12.2019р. Тоді як позивач з позовом звернувся до суду 03.02.2020р.

У відзиві відповідач також зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки Військова частина про дату, час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу не повідомлялася, уповноважений представник військової частини участі у огляді транспортного засобу не приймав.

Крім цього, відповідач посилається на те, що кошторисом Міністерства оборони України та паспортами бюджетних програм не передбачено виділення бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхового автомобільного транспорту Міністерства оборони України. Під надані заявки начальником автомобільної служби на виділення коштів для страхування автомобільного транспорту забезпечувальним органом бюджетні асигнування з Державного бюджету не надавалися. Військова частина є неприбутковою організацією та не має інших джерел фінансових надходжень, окрім надходжень з Державного бюджету, а тому здійснює свою господарську діяльність в межах Закону України «Про Державний бюджет».

Стислий виклад позиції третьої особи.

Третя особа у своїх поясненнях від 07.04.2020р., поданих суду 09.04.2020р., просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У цих поясненнях, третя особа із відзивом відповідача на позовну заяву погоджується та вказує на те, що відповідальність за відшкодування шкоди завданої майну інших осіб у мирний час, та за шкоду, яку заподіяно військовослужбовцями при здійсненні ними свої повноважень повинна покладатися на Міністерство оборони України. На думку третьої особи, ні він, ані відповідач не можуть нести відповідальності, оскільки така повинна покладатися на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Третя особа посилається також на те, що позивач не довів відповідні правові підстави володіння транспортним засобом ні ним, ні військовою частиною.

Крім цього, третя особа зазначає, що позивач не ставив і не ставить питання про залучення до участі у справі страховика, у випадку якщо відповідальність володільця наземного транспортного засобу на момент завдання ним шкоди була застрахована полісом обов`язкового страхування, а також не досліджував питання про матеріальну відповідальність військовослужбовців за пошкодження, псування або втрату через необережність майна.

Позивач у строк, встановлений судом, ані у строк продовжений на строк дії карантину, витребуваної ухвалою суду від 18.03.2020р. відповіді на відзив з доказами її надіслання відповідачу не подав. Ухвала Господарського суду Львівської області від 18.03.2020р. скеровувалась позивачу 19.03.2020р. за його юридичною адресою, адресою для листування та отримана ним 25.03.2020р. та 31.03.2020р. відповідно. Вказане підтверджується відстеженням поштових відправлень суду за штрихкодовими ідентифікаторами 7901413108783 та 7901413108775. Відзив на позовну заяву скеровувався відповідачем позивачу 31.03.2020р., за адресою для листування, вказаною позивачем у позовній заяві. Вказане підтверджується описом вкладення до цінного листа на ім`я Моторного (транспортного) страхового бюро України, долученим відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.03.2020р. позовну заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ до Військової частини А4324, с.Липники, Львівська область залишено без руху. Ухвалою суду від 18.03.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та без виклику сторін. Ухвалою суду від 23.03.2020р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина рішення.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

10.08.2016р. у м. Львові на перехресті вулиць Личаківська-Винниченка, ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , спричинив дорожньо-транспортну пригоду. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль марки «МАЗДА 6», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що належав ОСОБА_2 . Вказане підтверджується постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 13.10.2016р. у справі № 446/1710/16-п (провадження № 3/446/470/16), яка набрала законної сили, Довідкою № 3016225616123129 про дорожньо-транспортну пригоду, заявою ОСОБА_2 від 16.08.2016 р., копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «МАЗДА 6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , Полісом № АI/9834009 від 29.07.2016 р. та не спростоване відповідачем у справі.

Відповідно до Звіту № МТСБУ/354 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу, складеного 05 вересня 2016 р. оцінювачем ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу Mazda, реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, становила 39560,65 грн.

09.12.2016р. Моторно (транспортним) страховим бюро України видано Наказ № 9808 «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_5 ». Цим Наказом прийнято рішення сплатити на рахунок ОСОБА_6 34659,90грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Згаданий Наказ позивачем прийнято відповідно до статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та з урахуванням Довідки Моторно (транспортного) страхового бюро України №1 від 06.12.2016р. про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих.

Шкода відшкодована потерпілій особі позивачем в розмірі 34659,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9808рв від 13 грудня 2016 р. Шкоду відшкодовано позивачем на підставі заяви від 16.08.2016 р., полісу № АІ/9834009 від 29.07.2016р. та згідно Наказу Моторно (транспортного) страхового бюро України № 9808 від 09.12.2016р. «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_5 » в зв`язку із відсутністю можливості задовольнити вимоги ОСОБА_6 щодо відшкодування нанесеної шкоди на підставі договорів інших видів страхування.

Таким чином, між сторонами у справі на день вирішення справи судом виникли правовідносини, які врегульовано нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з тим, що власник транспортного засобу, який заподіяв шкоду громадянці ОСОБА_6 , не застрахував свою цивільну-правову відповідальність.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно із приписами підпункту "а" п. 41.1 ст. 41, ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

У разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, позивач у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач обгрунтовано здійснив виплату потерпілій особі страхового відшкодування в розмірі 34659,90 грн. вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля потерпілої сторони. Вказане підтверджується Звітом № МТСБУ/354 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу, складеного 05 вересня 2016 р., Наказом № 9808 «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_5 », Довідкою Моторно (транспортного) страхового бюро України №1 від 06.12.2016р. про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та платіжним дорученням № 9808рв від 13.12.2016р.

Згідно із нормами ч.1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до підпункту 38.2.1. пункту 38.2. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 ст.13 Закону.

Доказів того, що відповідач та ОСОБА_1 належать до числа осіб, зазначених у пункті 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які особисто керували належними їм транспортними засобами, у матеріалах справи немає. Такі докази особами, які беруть участь у справі, суду не подані.

Наявними у матеріалах справи доказами, які перелічено вище, спростовується факт керування ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належним йому транспортним засобом. Транспортний засіб належав відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо ) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов"язків.

У матеріалах справи немає та особами, які беруть участь у справі, суду не надані докази існування договору страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «КАМАЗ», номерний знак НОМЕР_1 , за участі якого сталась дорожньо-транспортна пригода 10 серпня 2016р. на вулиці Личаківська-Винниченка в м.Львові.

Факт належності цього транспортного засобу військовій частині А 4324 підтверджується Довідкою №3016225616123129 про дорожньо-транспортну пригоду.

Докази того, що винуватець дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 ., на момент скоєння цієї пригоди був військовослужбовцем військової частини А 4324 та виконував службове завдання підтверджується листом цієї військової частини № 350/486/1/1474 від 07.09.2016р., який скеровувався позивачу.

Щодо заперечень відповідача, викладених у його відзиві на позовну заяву, про те, що кошторисом Міністерства оборони України та паспортами бюджетних програм не передбачено виділення бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхування автомобільного транспорту Міністерства оборони України, що під надані заявки начальником автомобільної служби на виділення коштів для страхування автомобільного транспорту забезпечувальним органом бюджетні асигнування з Державного бюджету не надавалися, що Військова частина є неприбутковою організацією та не має інших джерел фінансових надходжень окрім надходжень з Державного бюджету, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.607, 610, 612 ЦК України, зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згадані обставини не є підставою для припинення зобов'язання з відшкодування витрат в розмірі 34659,90 грн. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не звільняють його від відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з вини Військової частини А4324.

Однак, відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому суду 02.04.2020р. заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз`яснено у пунктах 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.

При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При регресі - строк позовної давності обчислюється з моменту здійснення відповідної виплати страхового відшкодування, з огляду на таке.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Отже, первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Аналогічна правова позиції викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 183/791/16-ц

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Оскільки страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі виплачено позивачем 13.12.2016р., перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати, з урахуванням приписів ч.1 ст.253 ЦК України. Тобто, датою закінчення строку позовної давності є 13.12.2019р.

Згідно з штрихкодовим ідентифікатором ПАТ «Укрпошти» 7904500016118 на конверті, в якому містилася позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України від 03.02.2020р. для направлення її до Господарського суду Львівської області, позивач звернувся до суду з позовом 21.02.2020р. Отримано позовну заяву судом 24.02.2020р. Вказане підтверджується відстеженням поштового відправлення позивача за штрихкодовим ідентифікатором 7904500016118 здійсненим судом.

Реєстрація позовної заяви у Господарському суді Львівської області відбулася 25.02.2020р. Вх № 509.

Таким чином, враховуючи, що до суду з цим позовом МТСБУ звернулося 21.02.2020р., строк позовної давності позивачем пропущено.

Позивач відповіді на відзив не подав, пропуск строку на звернення з позовом до суду не спростував.

Згідно з статтею 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, заяву відповідача про застосування позовної давності, беручи до уваги сплив позовної завдності за позовними вимогами у справі у 2019р. та дату звернення позивача з позовом (21.02.2020р.), суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав, встановлених ч.4 ст.267 ЦК України.

Щодо пояснень третьої особи, то суд зазначає наступне.

Військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а відтак вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Той факт, що відповідач має майнові права на автомобіль КАМАЗ, військовий номер НОМЕР_1 ним не заперечується і визнається у листі № 350/486/1/1474 від 07.09.2016р., а також підтверджуються Довідкою № 3016225616123129 про дорожньо-транспортну пригоду.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 був військовослужбовцем цієї військової частини А4324. Вказане підтверджується листом відповідача № 350/486/1/1474 від 07.09.2016р., Довідкою від 06.09.2016р. № 350/488/1/526 та постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 13.10.2016р. у справі № 446/1710/16-п провадження № 3/446/470/16.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб КАМАЗ з державними номерними знаками НОМЕР_1 не був застрахований, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2,3,13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 247-252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Моторно (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131) до Військової частини А4324 (81134, Львівська область, Пустомитівський район, с.Липники, код ЄДРПОУ 07928969) відмовити повністю.

2.Судові витрати у справі покласти на Моторно (транспортне) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131).

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4.Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Суддя О.Ю. Бортник