Рішення № 91109189, 19.08.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/655/20

РІШЕННЯ

іменем України

"19" серпня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Заблоцької М.М., представника відповідача ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому вказувало, що 09 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем було укладено кредитний договір №9671532829.

Відповідно до договору кредитор зобов`язався надати та надав останньому кредит на споживчі потреби, сплату комісії та внесення страхового платежу в загальному розмірі 8 328 грн. зі строком користування протягом 18 місяців, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит шляхом щомісячного частково повернення отриманих в кредит коштів відповідно до узгодженого сторонами договору графіку, остаточно повернувши кредитні кошти не пізніше 08 червня 2018 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним в розмірі 12 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом та вносити щомісячну плату за управління кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту.

Наслідками порушення договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останнього сплачувати кредитору неустойку (пеню в розмірі 0,3% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу).

30 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір відступлення прав вимоги №20180730, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №9671532829 від 09 грудня 2016 року.

Позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав у зв`язку з чим станом на 30 липня 2018 року виникла заборгованість в загальному розмірі 18 178,71 грн., в тому числі:

- заборгованість за кредитом - 8 328 грн.;

- заборгованість за процентами - 1 585,62 грн.;

- заборгованість з внесення плати за управління кредитом - 4 101,09 грн.;

- нарахована неустойка (пеня) за порушення умов договору в розмірі 4 164 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

18 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2. подав суду відзив на позовну заяву в якому останній позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» визнав частково - в загальному розмірі 7 165,81 грн. Заперечення проти позову обґрунтовував тим, що:

- оскільки ОСОБА_1 отримав від кредитодавця на руки кредит в розмірі 6 000 грн., а тому саме в такому розмірі кошти підлягають поверненню позивачу;

- оскільки доведений розмір отриманих позичальником кредитних коштів становить 6 000 грн., а тому обґрунтована заборгованість за процентами, нарахованими на вказану суму, за весь період кредитування становить 1 165,81 грн.;

- нарахована плата за управління кредитом є за своєю суттю комісією, встановлена виключно в інтересах однієї зі сторін договору (кредитодавця) та не передбачає здійснення банком будь-яких дій, що мають ознаки надання послуг, а тому умова договору, що передбачає встановлення вказаної плати, є нікчемною, що вказує на безпідставність нарахування заборгованості в цій частині;

- договір не містить чітких умов та підстав для стягнення з позичальника неустойки (пені), а Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», які містять відповідні положення, не підписані позичальником, не можуть бути визнані частиною кредитного договору, зазначені в них положення не підлягають застосуванню, що вказує на безпідставність нарахування неустойки.

Враховуючи вказані обставини та посилаючись на те, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» здійснено нарахування частини заборгованості після спливу встановленого законом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, а тому представник відповідача ОСОБА_2. просив задовольнити позов частково з врахуванням обставин, викладених у відзиві.

18 травня 2020 року представником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надіслано на адресу суду письмову відповідь на відзив, в якій останній вказував на те, що сторони кредитного договору під час його укладення повністю обумовили між собою умови правочину (в тому числі строк кредитування, суму кредиту, процентну ставку, розмір комісії та неустойки за порушення зобов`язань тощо), позичальник своїм підписом в заявах про видачу кредиту та про приєднання до Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» підтвердив свою обізнаність та згоду з положеннями, викладеними в заяві та відповідних Умовах, зобов`язавшись їх виконувати, а тому зобов`язаний сплатити нараховану заборгованість, яка є обґрунтованою та узгоджується з умовами кредитного договору. Також просив відмовити стороні відповідача в застосуванні позовної давності, яка, згідно Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», узгоджена сторонами договору у десять років, а тому на час звернення з позовом до суду не спливла.

В судове засідання представник позивача Незамай А.Д. не з`явилася, проте в надісланій на адресу суду заяві просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідача ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 09 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (яке має статус фінансової установи та отримало ліцензію на здійснення кредитних операцій) та відповідачем було укладено кредитний договір №9671532829 в якому сторони узгодили його умови.

Кредитний договір складається із підписаної та акцептованої кредитодавцем заяви позичальника від 09 грудня 2016 року №9671532829 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (в якій викладені усі умови, необхідні для даного виду договорів) та графіку платежів.

Що стосується тверджень позивача про необхідність сприйняття в якості складової частини кредитного договору також Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК

«Центр фінансових рішень», про приєднання до яких позичальник подав заяву, то суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними.

В той же час Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у подібній справі за №342/180/17 прийшла до наступного правового висновку (цитата): «Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору».

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 та не визнаються ним, тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного 09 грудня 2016 року, а викладені в них положення не підлягають застосуванню при вирішенні кредитного спору.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору, кредитор надав ОСОБА_1 кредитні кошти в загальному розмірі 8 328 грн. зі строком користування протягом 18 місяців. Твердження сторони відповідача про те, що позичальник отримав лише 6 000 грн. кредиту спростовуються матеріалами справи, зокрема заявою на отримання кредиту та платіжним дорученням №І101363106 від 09 грудня 2016 року (а.с. 6-8), згідно яких сторони кредитного договору узгодили між собою суму кредиту у 8 328 грн., яка була розподілена наступним чином: 6 000 грн. було зараховано на поточний рахунок позивача, решта суми було перераховано в якості комісій за надання кредиту та переказ коштів на поточний рахунок позивача, а також страхового платежу щодо страхування відповідальності позичальника перед третіми особами.

Також встановлено, що зі свого боку відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит шляхом щомісячного частково повернення отриманих в кредит коштів відповідно до узгодженого сторонами договору графіку, остаточно повернувши кредитні кошти не пізніше 08 червня 2018 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним в розмірі 12 % річних від суми залишку заборгованості по кредиту та вносити щомісячну плату за управління кредитом (згідно умов договору - щомісячні проценти) в розмірі 2,50 % від суми кредиту.

Наслідками порушення договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останньої сплачувати кредитору неустойку (пеню в розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу).

Таким чином ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 в кредитному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов.

30 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір відступлення прав вимоги №20180730, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №9671532829 від 09 грудня 2016 року.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин (договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Положення ст.ст. 546, 548-551 ЦК України вказують на те, що сторони зобов`язання можуть домовитися про забезпечення його виконання. Виконання зобов`язання забезпечується неустойкою (штрафом, пенею), порядок та форма забезпечення встановлюється в законі або договорі.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позичальник одержав від клієнта та фактора письмові повідомлення про відступлення права грошової вимоги, проте свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 30 липня 2018 року виникла заборгованість за кредитним договором, зокрема заборгованість за кредитом в розмірі 8 328 грн., яка підлягає стягненню.

Що стосується нарахувань по процентам та неустойці (пені), то суд виходить з того, що частина заборгованості у якості відсотків нарахована кредитодавцем після припинення строку кредитування, а саме за період з 09 червня 2018 року по 30 липня 2018 року, а тому за вказаний період заборгованість за процентами не підлягає стягненню, оскільки сторонами кредитного договору не узгоджено можливість нарахування та стягнення кредитодавцем процентів після припинення строку дії договору та узгодженого сторонами строку користування кредитними коштами. А відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Проте позивачем у справі не заявлено вимог про забезпечення прав та інтересів кредитора в порядку ст. 625 ЦК України.

Водночас, стороною відповідача подано суду письмову заяву про застосування у вказаному спорі позовної давності.

Перевіряючи обґрунтованість вказаної заяви, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг вказаного строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, Верховний Суд в своїх постановах від 08 серпня 2018 року у справі №135/1411/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі №303/4347/16-ц та багатьох інших висловив правовий висновок, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування, право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано заборгованість за процентами за період з 09 грудня 2016 року по 30 липня 2018 року та неустойку у вигляді пені за період з 11 січня 2017 року по 09 лютого 2018 року. Остання проплата по кредиту позичальником здійснена у січні 2017 року, позов подано до суду (здано до відділу поштового зв`язку) 26 лютого 2020 року.

Судом встановлено, що сторонами не узгоджено більш тривалий строк позовної давності за кредитним договором.

Зокрема, як вказував суд раніше, Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», в п. 7.2 яких передбачена позовна давність у десять років та на які, як на частину кредитного договору, посилається сторона позивача, не містять підпису позичальника та оспорюються ним, а тому, з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не можуть бути визнані частиною кредитного договору та застосовані при вирішенні спору.

Таким чином, в частині нарахованих процентів за період грудень 2016 року - частина лютого 2017 року застосуванню підлягає позовна давність тривалістю в три роки, а в частині неустойки за весь період застосуванню підлягає позовна давність тривалістю в один рік, яка з лютого 2017 року не переривалася, не зупинялася та на час звернення з позовом до суду спливла.

З урахуванням сукупності встановлених обставин, зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за процентами за період з лютого 2017 року по 08 червня 2018 року у розмірі 1 274,71 грн., а пеня стягненню не підлягає.

Що стосується нарахованої заборгованості з внесення плати за управління кредитом, то суд виходить з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Аналогічні положення містилися й в п. 3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору)

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Подібні висновки надав й Верховний Суд в своїй постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, у якій роз`яснив, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, оскільки передбачена кредитним договором та оспорена стороною відповідача в судовому засіданні плата за управління кредитом не передбачає встановлення та надання кредитодавцем будь-яких додаткових послуг споживачу, фактично встановлена виключно в інтересах кредитора, а тому така умова є нікчемною, не підлягає застосуванню, а відповідна заборгованість стягненню.

За встановлених обставин, зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 8 328 грн., за процентами - 1 274,71 грн., а всього 9 602,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню (згідно розміру задоволених вимог) понесені останнім судові витрати, а саме 1 110,28 грн. судового збору (2 102 грн. (сплачений судовий збір) х 52,82 % (відсоток задоволених позовних вимог)).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором №9671532829 від 09 грудня 2016 року, що утворилася станом на 30 липня 2018 року, а саме заборгованість за кредитом в розмірі 8 328 (вісім тисяч триста двадцять вісім) гривень, заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 274 (одна тисяча двісті сімдесят чотири) гривні 71 копійка, а всього в загальному розмірі 9 602 (дев`ять тисяч шістсот дві) гривні 71 копійка, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок (р/р № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКомбанк», код ЄДРПОУ 35625014), а також в повернення 1 110 (одну тисячу сто десять) гривень 28 копійок судового збору, перерахувавши вказану суму на цей же рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 серпня 2020 року.

Суддя: О. В. Вуїв