Рішення № 91106315, 18.08.2020, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/1269/20

Провадження №2/610/501/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2020 Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Тімонової В.М.,

за участю секретаря судового засідання Косолапової Ю.А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Колодочки Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балаклія Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 610/1269/20, 2/610/501/2020 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський вагонобудівний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2020 року ОСОБА_2 звернувся до Балаклійського районного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський вагонобудівний завод», яку уточнив 15.06.2020, у якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2019 по 01.06.2020, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у розмірі 168 824,30 грн. та 1951,71 грн. сума інфляційного збільшення; грошові кошти на відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 10 000 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказав, що з 02.07.2018 по теперішній час знаходиться у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський вагонобудівний завод». З 01.06.2019 по 14.11.2019 він проходив строкову службу в Державній прикордонній службі України. 14.11.2019 між Командиром 26 окремої авіаційної ескадрильї та позивачем був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.

Позивач вважає, що згідно з положеннями ч.3 ст.119 КЗпПУ за ним повинен був зберегтись середній заробіток на підприємстві, однак, починаючи з 01.06.2019 року фактична виплата заробітної плати йому не здійснювалась.

У зв`язку з чим 16.03.2020 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою про нарахування та виплати середнього заробітку, однак відповіді так і не отримав.

Відповідно до довідки від 31.07.2019 року за №736 про сплановану заробітну плату за період проходження військової служби, наданої Відповідачем, заробіток Позивача складає за червень - 12 162, 15 гри., липень - 15 649, 20 гри., серпень - 14 203, 35 грн., вересень - 14 288, 40 гри., жовтень - 14 968, 80 грн., листопад - 14 288, 40 грн., грудень - 14 118, 30 грн., січень - 14 203, 35 грн., лютий - 13 608, 00 грн., березень - 14 288 40 гри., квітень - 14 203,35 грн., травень - 12 842, 55 грн, всього -168 824,30 грн., але до теперішнього часу зазначена сума йому не сплачена, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Також позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем його законного права на заробітну плату через значну затримку у її виплаті, йому була завдана моральна шкоду, яку він оцінює у 10000 грн. та просить стягнути з відповідача.

10.08.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до наказу №256/1 від 21.05.2019 трудовий договір між позивачем та відповідачем було припинено 21.05.2019 на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з чим станом на момент звернення позивача із позовом відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача на його користь заробітної плати за період з 01.06.2019 по 01.06.2020. Також вказав, що 16.03.2020 ТОВ «ХВБЗ» отримало від позивача заяву б/н від 16.03.2020 про нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) під час проходження військової служби з дати звільнення від роботи по теперішній час. Листом від 14.04.2020 відповідач повідомив позивача про результати розгляду його заяви на адресу позивача, проте вказаний лист повернувся без вручення. Позивачу у вказаному листі було повідомлено, що законних підстав для отримання з бюджету та виплати позивачу грошового забезпечення під час проходження військової служби немає. Під час особистих візитів позивача до адміністрації ТОВ «ХВБЗ», які відбулися 02,16 та 24 березня 2020, відділ кадрової служби довів до відома позивача зміст наказу №256/1 від 21.05.2019 про припинення з ним трудового договору у зв`язку із призовом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпПУ та вручили копію цього наказу. Однак позивач відмовився від підпису про ознайомлення з наказом та від підпису про отримання його копії, а також відмовився від отримання його трудової книжки без пояснення причин. Оскільки трудовий договір між позивачем та відповідачем було припинено 21.05.2019, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення на його користь заробітної плати за період з 01.06.2019 по 01.06.2020, оскільки позивач з 21.05.2019 не є працівником ТОВ «ХВБЗ». Також вказав, що через відсутність доказів на підтвердження вини відповідача порушеного права чи інтересу позивача, відсутні і правові підстави для відшкодування моральної шкоди. А також позивачем не надано доказів на підтвердження проходження ним військової служби під час дії особливого періоду та про його мобілізацію чи призив на військову службу під час дії особливого періоду. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви, наполягав, що позивачем не доведено факту порушення роботодавцем його законних трудових прав, заподіяння йому моральної шкоди, та причинного зв`язку між діями відповідача та зазначеними в позові наслідками.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини:

Позивач ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданого Балаклійським РВ ГУМВС України в Харківській області 05 квітня 2012 року (а.с. 11).

Як вбачається з копії трудової книжки, заповненої 06.12.2017 року, на підставі наказу №463 від 05.12.2017 р. ОСОБА_2 було прийнято до ТОВ «Харківський вагонобудівний завод». На підставі наказу №182 від 15.05.2018 був звільнений з вказаного підприємства за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпПУ. На підставі наказу №249 від 27.07.2018 позивач був прийнятий у ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» (а.с.13-15).

Відповідно до копії військового квитка, Серії НОМЕР_2 від 31.05.2019, ОСОБА_2 призваний на військову службу 31.05.2019 (а.с.20-21).

ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 14.11.2019 по 13.11.2022 (а.с.18-19).

Згідно з довідкою про проходження служби від 15.05.2020 старший солдат ОСОБА_2 з 01.06.2019 до 14.11.2019 проходив строкову службу Державної прикордонної служби України, з 14.11.2019 по теперішній час - військовослужбовець 26 окремої авіаційної ескадрильї Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.22).

Наказом №256/1 від 21.05.2019 припинено з ОСОБА_2 трудовий договір на підставі п.3 ст.36 КЗпПУ, постановлено: зберігати за ним на період проходження строкової військової служби місце роботи; за наявністю відповідних правових механізмів здійснювати у відповідності з нормами абз.3 та 4 ст.119 КЗпПУ, отримання із Державного бюджету України та виплату йому грошове забезпечення за рахунок Державного бюджету України відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.16).

16.03.2020 ОСОБА_2 звернувся із заявою до ТОВ «Харківський вагонобудівний завод», в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток (грошове забезпечення) під час проходження військової служби з дати увільнення від роботи по теперішній час (а.с.23).

Позивачем до суду надано довідку ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» від 31.07.2019 №736 про сплановану заробітну плату ОСОБА_2 за період проходження військової служби з 01.06.2019 по 01.06.2020, яка з цей період складатиме 168824,30 грн. (а.с.17), на підставі якої просить стягнути зазначену заробітну плату.

Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внесено Законом України від 15 січня 2015 року № 116-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», що набрав чинності 08 лютого 2015 року.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу», що набрав чинності 11 червня 2015 року.

Вказаним законом пункт третій частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції і підставою припинення трудового договору визначено призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що позивач у період часу з 01.06.2019 до 14.11.2019 проходив строкову службу, а з 14.11.2019 по теперішній час проходить військову службу за контрактом.

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

.

Суми середнього заробітку, які зберігаються за вищезазначеними працівниками, розраховуються згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100(далі Порядок № 100). Суми середнього заробітку не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня.

За змістом п.2, п.10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу . Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати:

основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, заробітна плата ОСОБА_2 за період з 01.06.2019 по 01.06.2020 не нараховувалась у зв`язку з припиненням трудових відносин, а спланована заробітна плата, зазначена в довідці від 31.07.2019, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, не ґрунтується на законі.

У зв`язку з недоведеністю суми середнього заробітку суд відмовляє у задоволенні позову. Одночасно роз`яснює, що відмова у позові з цих підстав не перешкоджає повторному зверненню до суду із таким позовом.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, то і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , підстави для стягнення з відповідача судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України, відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4,13, 141, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський вагонобудівний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити за недоведеністю вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський вагонобудівний завод», місце знаходження: 49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28 А, офіс 111, ЄДРПОУ 01056379.

Повний текст рішення складено 21.08.2020.

Суддя В.М. Тімонова