Рішення № 91100907, 06.08.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3057/19

Провадження № 2-308/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Київської області Сибіга Сабріна Еглерівна, про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій указав на те, що 19.03.2013 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір про надання позики, згідно якого позивач 19.03.2013 року надав відповідачу ОСОБА_5 у власність грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000,00 (п`яти мільйонам доларів США), що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики було еквівалентно 39 965 000,00 (тридцять дев`ять мільйонів дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп. За договором позики Відповідач ОСОБА_5 зобов`язується повернути Позику в готівковій формі у повному розмірі у строк до 19.07.2019 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_5 та вимог позивача за договором позики щодо повернення отриманої суми позики у повному обсязі, між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки. Всупереч положень договору позики, зобов`язання за договором позики не були виконані відповідачем ОСОБА_5 , позика в порядку і в терміни, передбачені договором позики не повернута. Отже, відповідачем ОСОБА_5 не було виконано договірних зобов`язань передбачених Договором позики щодо повернення позивачу суми позики не пізніше 19.07.2019 року, в зв`язку чим позивач звернувся до суду з даним позовом, та просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за Договором про надання позики від 19 березня 2013 року звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 11 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а саме на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою «А», загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банею, позначеною на плані літерою «Б» площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70691332231,земельну ділянку площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 356902832231,квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м, яка має три кімнати, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17886680000, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною визначеною відповідно до законодавства України, та стягнути з відповідачів судові витрати.

08.10.2019 року винесено ухвалу про відкриття провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

21.10.2019 року відповідач ОСОБА_5 подав зустрічний позов в обґрунтування якого зазначив, що 24.04.2010 року між ОСОБА_5 (далі — Позивач) та ОСОБА_7 , було укладено шлюб, під час реєстрації шлюбу дівоче прізвище ОСОБА_8 було змінено на прізвище ОСОБА_9 . 19.03.2013 року між Відповідачем (за договором — Позикодавець) та Позивачем (за договором - Позичальник) було укладено Договір про надання позики (далі — Договір позики), згідно якого Відповідач 19.03.2013 надав Позивачу у власність грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000,00 (п`яти мільйонам) доларів США 00 центів, що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики було еквівалентно 39 965 000,00 (тридцять дев`ять мільйонів дев`ятсот шістдесят п`яті, тисяч) гривень 00 копійок. 11.09.2019 року з метою забезпечення виконання зобов`язань Позивача та вимог Відповідача за Договором позики щодо повернення отриманої суми Позики у повному обсязі, між Відповідачем та Позивачем був укладений Договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за № 754. Позивач вказує, що у розуміння ч. ч. 1, 2 ст. 60 та ч. 1 ст. 63 СК України, отримана за Договором позики Позика та передані, у якості забезпечення, за Договором іпотеки Предмет іпотеки, є майном, що було набуте подружжям ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) за час перебування у шлюбі. Тобто, при вчиненні правочину одним із подружжя щодо отримання майна у спільну сумісну власність подружжя або щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, необхідним є обов`язкове отримання згоди другого з подружжя, яка повинна бути викладена окремо у письмовій формі із зазначенням конкретних дій. Вчинення даних правочинів без отримання згоди другого з подружжя є підставою для визнання таких правочинів недійсними у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України. Згода ОСОБА_6 , на момент укладання га підписання Договору позики та Договору іпотеки, була відсутня, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 355, ч. 1 та ч. 2 ст. 369, ст. 578 ЦК України, ч. 1 та ч. 2 ст. 60, ч. 1 ст. 63 СК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», а отже, у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, відповідні договори є недійсними. Окрім того позивач зазначив, Відповідач ОСОБА_4 вже довгий час знайомий із Позивачем ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_6 , а також з їхніми малолітніми дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Наданням Позики Відповідач мав намір допомогти подружжю, зокрема їхнім малолітнім дітям, з витратами на лікування, освіту та розвиток дітей, повсякденними витратами (продукти, одяг, тощо), відпочинком, а також, з придбанням нерухомого майна, зокрема у вигляді житлового будинку та/або квартири, як у місті Києві, так і за кордоном. В зв`язку з викладеним позивач просить визнати недійсним Договір про надання позики від 19.03.2013, укладений між ОСОБА_5 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ); визнати недійсним Договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за № 754, укладений між ОСОБА_5 (адреса реєстрації`та проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), та стягнути з відповідача судовий збір на його користь.

12.11.2019 року відповідач ОСОБА_6 подала зустрічний позов в обґрунтування якого зазначила, що 24.04.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений шлюб. На даний час шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у встановленому порядку не розірвано. За час шлюбу подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набуто у власність нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером: 3223155400:03:022:0061, площею 0.9804, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 939.1 кв.м., з житловою площею 94.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3223155400:03:022:0061, площею 0.9804, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, в тому числі - наведених вище об`єктів нерухомого майна. Згодом Позивачеві стало відомо, що набуте у шлюбі нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,9804, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_5 передане ОСОБА_5 в іпотеку ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 754, посвідченого 11.07.2019 року Сибіга С.Е., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Позивач участі в укладенні договору іпотеки не приймала. Про сам факт укладення цього договору іпотеки дізналася із Єдиного державного реєстру судових рішень. Позивач вважає, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір іпотеки від 11.07.2019 року, серія та номер: 754, посвідчений 11.07.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е., є недійсним з моменту його укладення. Підставою для визнання недійсним цього Договору іпотеки є відсутність згоди позивача на передачу відповідачем ОСОБА_5 нерухомого майна, яке являє собою спільне майно подружжя, в іпотеку Відповідачу ОСОБА_4 шляхом укладення відповідного договору. Тому просить визнати недійсним договір іпотеки від 11.07.2019 року, серія та номер: 754, посвідчений 11.07.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е., з моменту його укладення.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року прийнято відзив на позов, поданий ОСОБА_5 . Прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними. Прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору недійсним. Вимоги за зустрічними позовами об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору недійсним приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Сибігу Сабріну Еглерівну. Витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Сибіги Сабріни Еглерівни (01001, м.Київ, вул. Велика Житомирська, б.6/11) належним чином завірені копії: договору іпотеки № 754 від 11.07.2019 року щодо земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 ; договору позики від 19.03.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ; письмової заяви ОСОБА_6 від 29.02.2016 року за реєстр. № 265 про надання згоди на укладення договору іпотеки; довіреності, виданої від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_12 від 09.07.2019 року.

11.02.2020 року винесено ухвалу про прийняття відзивів на позов, подані ОСОБА_4 . У задоволенні клопотання про роз`єднання позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про залучення співідповідача відмовлено. У задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено. У задоволенні клопотання про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Прийнято до відома заяву представника відповідача ОСОБА_3 про зміну адреси для листування у цій справі ОСОБА_6 за його адресою: АДРЕСА_7 . Клопотання про залучення доказів задоволено. Залучено до матеріалів справи подані представником ОСОБА_13 письмові докази.

25.05.2020 року ухвалою суду в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі відмовити.

25.05.2020 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

17.07.2020 року ухвалою суду в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі відмовити.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримав повністю, проти зустрічних позовів заперечив та вказав, що відповідачем ОСОБА_5 у квітні та червні 2013 року, після отримання суми позики, було укладено ряд договорів, щодо купівлі нерухомого майна, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки. Докази, які б підтверджували, що придбання вищезазначеного нерухомого майна здійснено подружжям за власний кошт, у матеріалах справи відсутні. Крім того позивачу за первісним позовом невідомо про можливі інші витрати, які були здійснені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за рахунок отриманої суми Позики. Позивач вважає, що грошові кошти, які були надані за Договором позики, були витрачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах сім`ї, зокрема, але не виключено на придбання вищезазначеного нерухомого майна, тому просив вимоги первісного позову задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовів відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 – ОСОБА_2 в судовому засіданні проти первісного позову заперечив, зустрічний позов ОСОБА_5 підтримав повністю, зазначив, що під час укладання та підписання Договору позики та Договору іпотеки, для відповідача обов`язковим було існування належним чином засвідченої згоди дружини Позивача ОСОБА_6 , адже надання Позики лише Позивачу, призвело б до її використання не в інтересах сім`ї.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_6 – ОСОБА_3 в судовому засіданні проти первісного позову заперечив, зустрічні позови підтримав та просив їх задовольнити, вказав, що про необхідність чи доцільність укладення Договору позики від 19.03.2013 року між Відповідачами за зустрічним позовом станом на 2013 рік і в подальші роки взагалі ніколи не йшлося. Більше того, будь-якої об`єктивної економічної потреби в укладенні Договору позики не існувало взагалі. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що їй достеменно відомо, що придбані у 2013 році об`єкти нерухомого майна, які були передані Відповідачем ОСОБА_5 в іпотеку Відповідачеві ОСОБА_4 , придбавалися за спільні кошти подружжя, і ці кошти у необхідному та достатньому розмірі були у Позивача первісним позовом та Відповідача ОСОБА_5 станом до 19.03.2019 року в наявності. Крім того, Позивач за зустрічним позовом зазначає, що згоди на укладення Договору іпотеки не було би надано, оскільки укладення б такого договору прямо суперечило б не тільки її інтересам, а також інтересам народжених у шлюбі із Відповідачем ОСОБА_5 двох малолітніх дітей.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Київської області Сибіга С.Е. в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, заяв та клопотань до суду не подала.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги первісного позову ОСОБА_4 підлягають задоволенню, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слід відмовити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 квітня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , було укладено шлюб, про що Центральним відділом реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві 24.04.2010 було складено відповідний актовий запис № 697, під час реєстрації шлюбу дівоче прізвище ОСОБА_8 було змінено на прізвище ОСОБА_9 що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Станом на час вирішення спору судом за твердженням представників сторін шлюб розірвано рішенням суду, однак належним чином завіреної копії судового рішення, яке б набрало законної сили, суду не представлено.

19 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір про надання позики, згідно якого Відповідач 19.03.2013 надав Позивачу у власність грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000,00 (п`яти мільйонам) доларів США 00 центів, що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики було еквівалентно 39 965 000,00 (тридцять дев`ять мільйонів дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок, ОСОБА_5 зобов`язується повернути позику в готівковій формі у повному розмірі у строк до 19.07.2019 року, що підтверджується копією договору.

За час шлюбу подружжям між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набуто у власність нерухоме майно, а саме:

-земельна ділянка з кадастровим номером: 3223155400:03:022:0061, площею 0.9804, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 .

-житловий будинок, загальною площею 939.1 кв.м., з житловою площею 94.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3223155400:03:022:0061, площею 0.9804, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 .

-квартира АДРЕСА_2 .

Станом на час вирішення судом цього спору розгляд іншим судом спору про поділ вказаного майна між подружжям не завершено.

11 липня 2019 року з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 та вимог ОСОБА_4 за Договором позики щодо повернення отриманої суми позики у повному обсязі, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений Договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. та зареєстровано в реєстрі за № 754 , що підтверджується копією договору.

Згідно з п. 1.1 Договору іпотеки, він забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_5 та вимог ОСОБА_4 , що випливають з укладеного 19.03.2013 Договору позики, включаючи всі дійсні та/або можливі зміни та/або доповнення, внесені та/або такі, що можуть бути внесені в майбутньому, за умовами якого Позичальник/Іпотекодавець зобов`язаний повернути Позикодавцю/Іпотекодержателю суму грошових коштів в гривні, що в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ на день отримання позики, дорівнювало 5 000 000,00 (п`яти мільйонам) доларів США 00 центів, що в гривні в еквіваленті до Долару США за офіційним курсом НБУ на день укладення Договору іпотеки становило 128 502 370 (сто двадцять вісім мільйонів п`ятсот дві тисячі триста сімдесят) гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме:

-житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять три дріб двадцять три) – Предмет іпотеки - 1. Житловий будинок позначений на плані літерою – «А», загальною площею – 939,1 кв. м., житловою площею – 94,8 кв. м., є баня позначена на плані літерою – «Б», площею – 143 кв. м. Предмет іпотеки - 1, знаходиться на земельній ділянці, площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 70691332231. Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу, посвідчений Чеботар С.І., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу, 03.06.2013 року за реєстровим № 1011, що підтверджується копією договору.

-земельна ділянка, площею 0,9804 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:022:0061 – Предмет іпотеки - 2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356902832231. Підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 21464130, видане Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, 12.05.2014, право власності зареєстроване ОСОБА_14 , державним реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, 06.05.2014.

-квартира АДРЕСА_2 – Предмет іпотеки - 3. Квартира, що передана в іпотеку має загальну площу 163,3 кв. м., складається з 3 (трьох) кімнат, житловою площею – 103,8 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17886680000. Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Шевченком А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 18.04.2013 за реєстровим № 2446 , що підтверджується копією договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору іпотеки загальна вартість разом Предметів іпотеки становить - 128 516 160,00 (сто двадцять вісім мільйонів п`ятсот шістнадцять тисяч сто шістдесят) грн. 00 коп.

Факт передачі вказаного нерухомого майна в іпотеку підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Всупереч положенням Договору позики, зобов`язання за ним не були виконані ОСОБА_5 , позика в порядку і в терміни, передбачені Договором позики не повернута навіть частково, що сторонами визнається.

При наданні правової оцінки суті спірних правовідносин суд приймає до уваги наступне.

У першу чергу суд вирішує питання щодо дійсності чи недійсності оспорюваних правочинів.

Підставою для визнання недійсним договору іпотеки ОСОБА_6 у своєму зустрічному позові визначає відсутність її згоди на передачу її чоловіком ОСОБА_5 нерухомого майна, яке являє собою спільне майно подружжя, в іпотеку ОСОБА_4 шляхом укладення відповідного договору.

Підставою для визнання недійсним договору іпотеки та договору позики ОСОБА_5 у своєму зустрічному позові визначає відсутність належної та конкретизованої згоди його дружини ОСОБА_6 на укладення саме таких договорів та саме чітко визначеного майна.

Відповідно до статті 202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною другою цієї статті встановлено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Отже, оспорювані договори позики та іпотеки в розумінні статті 202 Цивільного Кодексу України є правочином.

Відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного Кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд погоджується із посиланнями зустрічних позовів на те, що відсутність згоди іншого із подружжя на укладення договору іпотеки та передачу в іпотеку перерахованого в ньому майна є порушенням форми правочину (частина шоста статті 203 Цивільного Кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у подібній справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), якою здійснено відступлення від попередніх висновків Верховного Суду України, та яке має значення для правильного вирішення цієї справи, виходячи із закріпленого статтею 10 Цивільного процесуального Кодексу України принципу верховенства права зазначено:

«...Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину,укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

У постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від ЗО березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Водночас, Верховний Суд України, дійшовши таких правових висновків у зазначених справах, не відступав від правового висновку, викладеного у раніше прийнятій постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, у якому зазначив, що відповідно до статті 578 ЦК України, а також спеціальної норми - частини другої статті 6 Закону № 898-IV майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом і недодержання вимог цієї норми відповідно до чистини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Тобто якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

....Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, §123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31732; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від ЗО березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до чистини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.»

Суд погоджується із тим, що питання наявності чи відсутності добросовісності ОСОБА_5 , який уклав договір іпотеки щодо спільного майна, а так само ОСОБА_4 за таким договором, хоч і має суттєве правове значення, але не є визначальним для вирішення спору, оскільки визначальним для правильного вирішення спору є факт наявності чи відсутності наданої згідно до вимог чинного законодавства належної згоди ОСОБА_6 на укладення оспорюваного правочину.

Статтею 355 Цивільного Кодексу України визначено, що майно, що с у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частиною другою цієї ж статті передбачено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 368 Цивільного Кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частиною третьою цієї статті визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 60 СК України передбачено: «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя».

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України визначено: «Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними».

Тобто, у розуміння ч. ч. 1, 2 ст. 60 та ч. 1 ст. 63 СК України, отримані за договором позики гроші та передані, у якості забезпечення, за договором іпотеки об`єкти нерухомого майна, є майном, що було набуте подружжям ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) за час перебування у шлюбі, що визнається сторонами та підтверджується наявними у справі доказами.

За вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Стаття 578 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Отже, виходячи із статей 368, 369 Цивільного Кодексу України, статті 60 Сімейного Кодексу України, статті 6 Закону України «Про іпотеку» набуте у шлюбі майно є спільною сумісною власністю подружжя, а розпорядження таким майном, в тому числі - передача в іпотеку, має здійснюватися за згодою всіх співвласників, причому в разі укладення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню згідно до вимог чинного законодавства, така згода також має бути нотаріально посвідчена. Тобто, при вчиненні правочину одним із подружжя щодо отримання майна у спільну сумісну власність подружжя або щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, необхідним є обов`язкове отримання згоди другого з подружжя. Вчинення даних правочинів без отримання згоди другого з подружжя є підставою для визнання таких правочинів недійсними у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Суд не погожується із доводами обох зустрічних позовів про відсутність згоди іншого із подружжя на укладення оспорюваних договорів з огляду на наступні обставини.

11 березня 2013 року ОСОБА_6 нотаріально посвідченою заявою надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_5 на розпорядження (купівлю та/або продаж) будь-яким рухомим та нерухомим майном на території України та/або за її межами (в тому числі, але не виключно будь-яких земельних ділянок, нежитлових приміщень та квартир, які розташовані на території України та/або за її межами) та на підписання відповідних договорів купівлі-продажу за ціну та на умовах на його розсуд. Також цією заявою вона надала згоду на укладення та підписання будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України. Вказаний факт підтверджується копією заяви та не оспорюється сторонами.

Суд вважає, що передача ОСОБА_5 спірних об`єктів нерухомого майна у іпотеку не виходить за межі нотаріально посвідченої згоди його дружини ОСОБА_6 на укладення та підписання ним «будь-яких цивільно-правових договорів, які не суперечать чинному законодавству України» (текст цитати згідно заяви).

11 липня 2019 року під час нотаріального посвідчення Договору іпотеки ОСОБА_5 було надано нотаріусу заяву про надання його дружиною ОСОБА_6 згоди від 29.02.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П., що зареєстрована в реєстрі під № 265, що підтверджується копією заяви. Факт підписання вказаної нотаріально посвідченої заяви особисто ОСОБА_6 узгоджується із доводами представників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та не заперечений представником самої ОСОБА_6 у судовому засіданні.

Вказаною нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 дала згоду своєму чоловіку, ОСОБА_5 , на укладення договорів позики, договорів іпотеки, договорів про розірвання, припинення та зміну умов договорів, надаючи право чоловіку визначати істотні умови цих договорів на свій власний розсуд. При цьому, у вказаній заяві ОСОБА_6 зазначила, що вона погоджується, щоб інші умови договору визначалися її чоловіком самостійно та підтверджує, що правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та їхньому спільному волевиявленню.

Відповідно до змісту нотаріально посвідченої заяви під час її складання та підписання ОСОБА_6 була дієздатна, перебувала у здоровому розумі і ясній пам`яті, діяла добровільно та усвідомлювала значення і правові наслідки своїх дій, згідно із ч. 3 ст. 65 СК України (у редакції на момент підписання згоди).

Окрім того, на момент складання та підписання ОСОБА_6 заяви-згоди, нерухоме майно, що є об`єктами права спільної сумісної власності та було передано в іпотеку за Договором іпотеки, було у спільній власності подружжя з 2013 року, тобто підписуючи дану Згоду вона повноцінно розуміла перспективи та наслідки можливого укладання її чоловіком ОСОБА_5 договорів забезпечення щодо такого майна у майбутньому.

Суд вважає, що як на момент укладення Договору іпотеки, як і станом на час вирішення спору судом заява-згода ОСОБА_6 була дійсною, не містила жодного строку або терміну її дії, не була відкликана, скасована в установленому законом порядку або визнана недійсною.

Більше того, підписана ОСОБА_6 заява-згода також не має обмежень щодо кола осіб та видів правочинів.

Посилання щодо існування Згоди ОСОБА_6 на укладання Договору іпотеки міститься у самому договорі. Зокрема, п. п. 2.1.4. п. 2.1. Договору іпотеки передбачено: «При цьому, згода дружини Іпотекодавця, ОСОБА_6 , на укладення та підписання цього договору викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчена Рогоза О.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 29 лютого 2016 року за реєстровим № 265».

Усталеною практикою Верховного Суду вже було неодноразово вирішено питання про визнання недійним договору іпотеки, укладеного іншим з подружжя, на підставі ніби то відсутності згоди одного із подружжя на укладення такого договору, що зокрема викладено у наступних судових рішеннях: постанова ВС від 14.02.2019 у справі № 450/1230/15-ц та від 30.01.2019 у справі № 363/4215/17 (роздруківки з ЄДР судових рішень додаються).

У постанові ВС від 14.02.2019 у справі № 450/1230/15-ц колегія суду дійшла до наступного висновку: «Оскільки пункт 2.1.5. договору іпотеки від 08 травня 2007 року укладений між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», (іпотекодержателем) та ОСОБА_5 (іпотекодавцем), ОСОБА_6 (боржником) містить відомості про наявність заяви ОСОБА_4 щодо надання згоди, яка нотаріально посвідчена, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним у зв`язку з недотриманням правил статті 65 СК України».

Також, у постанові ВС від 30.01.2019 у справі № 363/4215/17 колегія суду дійшла до висновку: «Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що вона не надавала згоди своєму чоловікові ОСОБА_4 на передачу в іпотеку нерухомого майна, набутого під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі. Разом із тим такі посилання спростовуються наявною у матеріалах справи нотаріально посвідченою згодою від 14 вересня 2010 року, відповідно до якої ОСОБА_3 погодилася на передачу ОСОБА_4 в іпотеку квартири та садового будинку разом із земельною ділянкою. Крім того, у цій згоді позивач підтвердила, що укладення таких правочинів відповідатиме її інтересам і їй роз`яснено, що зобов`язання, які виникнуть із цих правочинів, створюватимуть обов`язки і для неї (т. 1, а. с. 120)».

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваних договорів існували дві нотаріально посвідчені згоди ОСОБА_6 , в яких передбачено відомості про її згоду на укладання та підписання її чоловіком ОСОБА_15 будь-яких договорів позики, договорів іпотеки, договорів про розірвання, припинення та зміну умов договорів, визначаючи істотні умови цих договорів на свій власний розум.

Доводи зустрічних позовів про необхідність зазначення конкретних дій на отримання одним із подружя конкретної суми у позику шляхом укладення та підписання Договору позики та на розпорядження конкретними об`єктами майна подружжя шляхом укладення та підписання Договору іпотеки суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст заяв-згод ОСОБА_16 складено такими чином, що підстав вважати, що вчинення її чоловіком ОСОБА_5 дій по укладеню оспорбваних договорів не виходили за межі наданої йому згоди його дружиною та не порушували чинне законодавство щодо порядку і форми отримання відповідної згоди іншого із подружжя. Суттєвим для оцінки доводів сторін суд вважає відсутність оскарження саме заяв-згод, нотаріальних дій по їх посвідченню або відсутність вчинення ОСОБА_6 будь-яких дій по скасуванню чи відкликанню цих заяв, що вказує на непереконливість її доводів про незгоду із укладенням її чоловіком оспорюваних договорів із використанням саме нею особисто підписаних та в установленому порядку нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_6 .

Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах у розумінні ч. 3 ст. 65 СК України, ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», п. п. 4.2. п. 4 Гл. 1 Роз. ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», а також згідно усталеної практики Верховного Суду, на момент укладення Договору іпотеки була наявна дійсна нотаріально засвідчена згода дружини ОСОБА_6 .

При співвіднесенні зазначених норм права та доводів сторін суд вважає переконливими визнані ОСОБА_17 та одним із подружжя - ОСОБА_5 , а також аргументовано не заперечені іншим із подружжя – ОСОБА_6 (в особі їх представників в суді) обставини використання позики, зокрема, про те, що ОСОБА_4 вже довгий час знайомий із подружжям: чоловіком ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_6 , а також з їхніми малолітніми дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , тому наданням позики він мав намір допомогти подружжю, зокрема їхнім малолітнім дітям, у розвитку сімейного бізнесу, з витратами на лікування, освіту та розвиток дітей, повсякденними витратами (продукти, одяг, тощо), відпочинком, а також, з придбанням нерухомого майна, зокрема у вигляді житлового будинку та/або квартири, як у місті Києві, так і за кордоном.

За приписами ч. 2, 4 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (Правова позиція ВСУ у справі № 6-539цс16).

Тобто, об`єктами права їх спільної сумісної власності можуть бути визнані грошові кошти, які необхідно повернути за Договором про надання позики від 19.03.2013 року, а також предмети іпотеки за Договором іпотеки.

У розумінні ч. 1 ст. 355, ч. 1 та ч. 2 ст. 369, ст. 578 ЦК України, ч. 1 та ч. 2 ст. 60, ч. 1 ст. 63 СК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», а також ст. ст. 203, 215 ЦК України, визнання судом недійсними Договору позики та Договору іпотеки фактично буде свідчити про відсутність боргових зобов`язань подружжя перед ОСОБА_4 .

Однак, доводи подружжя щодо наявності спору між ними на кошти і майно не можуть враховуватись у межах розгляду цієї справи, оскільки є передчасними і виходять за межі пред`явлених позовних вимог, тобто суперечать принципу диспозитивності цивільного судочинства. В будь-якому випадку наявність спору між подружжям не повинна порушувати чи обмежувати іншу особу – позичальника та іпотекодавця ОСОБА_4 на судовий захист його порушених прав та законних інтересів.

Пунктом 1.4 Договору позики сторони визначили цільове призначення наданої позики: «Позичальник запевняє, а Позикодавець усвідомлює, що Договір укладається в інтересах сім`ї Позичальника, відповідає спільному волевиявленню Позичальника та його дружини, та запевняє, що отримана Позика, серед іншого, буде використана для придбання нерухомості Позичальником».

З матеріалів справи вбачається, що у квітні та червні 2013 року (після лише після отримання суми позики у березні 2013 року) ОСОБА_5 було укладено ряд договорів, щодо купівлі нерухомого майна, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки, зокрема: договори купівлі-продажу від 03.06.2013 за реєстровим № 1011 (житловий будинок та земельна ділянка), № 1021 (земельна ділянка біля житлового будинку) та від 18.04.2013 за реєстровим № 2446 (квартири).

Окрім того, матеріали справи містять відомості про те, що подружжям в період шлюбу вже після отримання позики придбано об`єкти нерухомого майна за кордоном - у Князівстві Монако.

Поряд із тим, жодним із учасників процесу суду не повідомлено обставини та не подані будь-які докази, які б характеризували майновий стан обох із подружжя, розмір та наявність джерел доходу, що унеможливлює висновок суду про можливість придбання спірного у цій справі майна за рахунок особистих коштів будь-кого із подружжя або за рахунок спільних доходів подружжя. За таких обставин, переконливими вбачаються доводи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що грошові кошти, які були надані за Договором позики, були витрачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 саме в інтересах сім`ї, зокрема, але не виключно, на придбання вищезазначеного нерухомого майна (щонайменше) та, можливо, на переїзд всієї родини до іншої країни.

Факт передання ОСОБА_4 та отримання коштів у передбаченому договором позики розмірі одним із подружжя, а саме ОСОБА_5 визнаний обома сторонами цього правочину та аргументовано не оспорений ОСОБА_6 , яка не повідомила суду відомості про наявність обставин, які породжували сумнів у такому висновку суду.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази та доводи всіх сторін суд вважає, що достатніх підстав для відмови у судовому захисті інтересів ОСОБА_4 в межах цієї справи немає, а спір щодо використання коштів позики між подружжям може бути вирішений в межах іншого судового спору.

Разом з тим, навіть за умови врахування доводів зустрічних позовів слід зважити на те, що відсутність згоди іншого із подружжя сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа-контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” у випадку розпорядження спільним сумісним майном під час шлюбу одним із подружжя діє презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15 законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Вирішуючи спір, суд вищевикладені положення закону враховує, звертає уваги на те, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, суд вважає встановленим те, що ОСОБА_5 діяв під час укладення договорів щодо отримання позики та передачі в іпотеку спільного майна в інтересах сім`ї, оскільки отримані за договором позики кошти були використані саме в інтересах сім`ї, під час судового розгляду суду не представлено жодного належного і допустимого доказу, який би вказував на те, що ОСОБА_4 як третя особа - контрагент за договорами діяв недобросовісно, тому суд вважає доведеним те, що останньому було відомо, що спірне майно є спільним майном подружжя, однак не було відомо про те, що ОСОБА_6 оспорює факт надання своєї згоди на це, оскільки у матеріалах нотаріальної справи містилася відповідна заява, а достовірність викладених у ній відомостей, в тому числі, і щодо особистого підпису ОСОБА_6 , станом на той час не викликала сумнівів у сторін правочину та у нотаріуса, так само подібні сумніви відсутні і у суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що при укладенні оспорюваних правочинів відповідач ОСОБА_5 діяв в інтересах подружжя, його контрагент – позикодавець та іпотекодержатель ОСОБА_4 діяв добросовісно, тому позбавлення його правомірних очікувань на отримання майна – повернення грошей у значній сумі за умовами договору позики та за рахунок продажу іпотечного майна відповідно до умов договору іпотеки не має достатніх правових і фактичних підстав.

На думку суду, до спірних правовідносин може застосуватись стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-1376цс16, з якою суд погоджується.

За умови задоволення наявних у цій справі зустрічних позовних вимог, два об`єкти нерухомого майна фактично залишаються у власності подружжя ОСОБА_9 , грошові зобов`язання перед ОСОБА_4 припиняються, але будь-якої компенсації останньому не передбачається.

Таким чином, визначені зустрічними позовами правові підстави для позбавлення ОСОБА_4 правомірних очікувань на повернення позичених коштів суд вважає юридично неспроможними, оскільки це становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном.

Поряд з тим, ОСОБА_6 не втратила можливість відновлення своїх прав іншим чином, зокрема, шляхом отримання грошової компенсації або врахування своєї частки у спірному майні у випадку поділу майна між подружжям, оскільки доводи цього позову зводились до неправомірних дій саме її чоловіка ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4 .

За таких обставин, під час розгляду справи не виявлено порушень прав чи законних інтересів ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 , які б підлягали судовому захисту.

Враховуючи викладене, суд не вбачає достатніх правових та фактичних підстав для задоволення обох зустрічних позовів, тому вважає оспорювані договори позики та іпотеки чинними і дійсними.

Із врахуванням викладеного вище при надання правової оцінки первісному позову суд приймає до уваги наступне.

Розмір простроченої заборгованості ОСОБА_5 за Договором позики відповідно до п. 3.2. Договору позики становить 5 000 000,00 (п`яти мільйонам доларів США 00 центів), що в гривні в еквіваленті до Долару США за офіційним курсом НБУ станом на день складання цієї позовної заяви становить 126 000 000, 00 (сто двадцять шість мільйонів) грн. 00 коп.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У п. 8.5. Договору позики зазначається, що у разі невиконання Позичальником зобов`язань щодо повернення Позики за цим Договором, Позикодавець може отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами Позичальника.

Згідно п. п. 3.4.1. п. 3.4. Договору іпотеки, Іпотекодержатель у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем своїх зобов`язань за Основним договором та/або будь-якого з обов`язків за цим Договором має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки в один із способів, передбачених цим Договором та чинним законодавством України.

Пунктом 5.1. Договору іпотеки передбачено, що зобов`язання, забезпечене Предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо Іпотекодавцем здійснено сплату коштів, відповідно до п. п. 1.1. цього Договору.

Відповідно до п. 5.2. Договору іпотеки у разі порушення Основного договору або умов цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше ніж в тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на Предмет іпотеки.

Частиною 1, 3 та 5 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

За приписами положення ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У відповідності до п. 5.2. Договору іпотеки та ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», 24.07.2019 ОСОБА_4 була направлена вимога ОСОБА_18 про усунення порушень щодо виконання зобов`язань за Договором про надання позики від 19.03.2013року, що підтверджується її копією.

У вказаній вимозі ОСОБА_4 вимагав виконання зобов`язання за Договором позики шляхом сплати у строк до 20.08.2019 року повної суми заборгованості, яка станом на 18 год. 00 хв. 19.07.2019 року становила 5 000 000,00 (п`яти мільйонам доларів США 00 центів), що в гривні в еквіваленті до Долару США за офіційним курсом НБУ станом на 19.07.2019 становила 130 150 000 (сто тридцять мільйонів сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп., а також зазначив, що у разі не погашення суми заборгованості у повному обсязі у зазначений термін він розпочне процедуру примусового стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки від 11.07.2019 року.

21.08.2019 року ОСОБА_18 відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_4 , посилаючись на наявність спору із дружиною. Однак, суд погоджується із доводами первісного позову про те, що підстави для невиконання зобов`язання за договором позики є необгрунтованими.

Отже, ОСОБА_18 не було виконано договірних зобов`язань передбачених Договором позики щодо повернення ОСОБА_4 суми позики у визначений договором строк - не пізніше 19.07.2019 року, що є підставою для задоволення його кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки.

Таким чином, обраний первісним позивачем спосіб захисту своїх порушених прав та законних інтересів ґрунтується на законі та договорі.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Під час розгляду справи не встановлено обставин порушення прав чи законних інтересів позивачів за зустрічними позовами, однак виявлено порушення прав та законних інтересів позивача за первісним позовом, які підлягають судовому захисту.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши справу в межах визначених сторонами предмету спору та підстав для задоволення позову, вирішуючи спір на підставі наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи первісного позову ґрунтуються на законі та матеріалах справи, а зустрічні позови не знайшли свого об`єктивного підтвердження в судовому засіданні, тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічних позовів слід відмовити повністю, а первісний позов слід задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати слід стягнути із відповідачів за первісним позовом на користь позивача за цим позовом, судові витрати за зустрічними позовами слід залишити за зустрічними позивачами, оскільки у задоволенні зустрічних позовів відмовлено.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 193, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 26, 202, 203, 204, 215, 216, 236, 355, 368, 369, 526, 578 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 6, 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 43, 44, 47, 49 Закону України «Про нотаріат», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за Договором про надання позики від 19 березня 2013 року звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 11 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а саме на:

-житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані літерою`А», загальною площею 939,1 кв.м, житловою площею 94,8 кв.м, з банею, позначеною на плані літерою «Б» площею 143 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,9804 га, кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70691332231,

-земельну ділянку площею 0,9804 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 3223155400:03:022:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 356902832231,

-квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 163,3 кв.м, житловою площею 103,8 кв.м, яка має три кімнати, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17886680000,

шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за

ціною визначеною відповідно до законодавства України.

Стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі по 4 802 грн. 50 коп. з кожного.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними відмовити повністю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Київської області Сибіга Сабріна Еглерівна, про визнання договору недійсним відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко