Рішення № 91099311, 17.08.2020, Приморський районний суд м. Одеси

17.08.20

Справа № 520/4963/17

Провадження № 2/522/1780/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Чернявської Л.М.,

за участі секретарі судового засідання Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за розпискою від 25.05.2006 року в загальному розмірі 70 464, 66 доларів США, що еквівалентно 1 894 090, 06 грн (а.с. 1-7, Т.1).

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 25 травня 2006 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач позичив у позивача грошову суму у розмірі 60 000 доларів США, що на момент укладання договору було еквівалентно 303 000 грн. для придбання нерухомого майна у строк до 25 травня 2011 року, про що було складено розписку. Отримавши гроші, відповідач придбав нежилі приміщення № 204 та № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, відповідач у визначений строк грошей не повернув та ухиляється від виконання зобов`язання, через що завдав шкоду позивачу, так як він мав намір використати гроші та проценти за користування ними. Також, в ході розгляду справи, позивач збільшив розмір позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що первісна сума боргу була розрахована на дату подачі позову, але минуло більше року, а тому сума процентів за користування грошовими коштами збільшилась (а.с. 169-171, т.1).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2017 року провадження по справі було відкрито (а.с. 40, Т.1).

28 квітня 2017 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову а саме: накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); встановлено заборону будь-яким особам та реєстраторам (особам уповноваженим на здійснення реєстраційних дій) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) (а.с. 43-44, т.1).

08 червня 2017 року представником за довіреністю ОСОБА_3 подано заяву про поновлення строків позовної давності (а.с. 62-64, т.1).

У попередньому судовому засіданні було встановлено, що згідно з довідкою з відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що територіально відноситься до території Приморського району міста Одеси.

На підставі чого, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року було вирішено передати цивільну справу № 520/4963/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, до Приморського районного суду м. Одеси за підсудністю.

12 липня 2017 року матеріали справи надійшли до Приморського районного суду міста Одеси. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа була розподілена на суддю Чернявську Л.М.

13 липня 2017 року ухвалою суду справу прийнято до свого провадження справу та призначено судове засідання.

12 червня 2018 року від представника ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 надійшла до суду заява про застосування строків позовної давності (а.с. 106-109, т.1).

24 вересня 2018 року представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за розпискою від 25.05.2006 року в загальному розмірі 73206, 59 доларів США, що складається з основного боргу 60000 доларів США, 3% річних в розмірі 13206,58 доларів США, що еквівалентно 2054381,61 гривень та судові витрати (а.с. 169-171, т. 1).

20 листопада 2018 року представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подано до суду клопотання про витребування та дослідження доказів (а.с. 180-181, Т. 1).

В той же день, в судовому засіданні 20 листопада 2018 року представником ОСОБА_2 адвокатом Гаврилюк Ю.І. подано відзив на позовну заяву (після збільшення позовних вимог), в якому зазначили, що всі зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 були виконані в повному обсязі, оскільки позивач отримав за продаж квартири суму грошей, яка навіть перевищує на 5 000 доларів США суму боргу, яку він просить стягнути з відповідача та врахувати, що на момент подання позовної заяви про стягнення заборгованості сплинув строк позовної давності. Та посилався на те, що позивач вводить суд в оману, суму грошей, яку йому повинен повернути відповідач, він вже отримав (а.с. 182-184, т. 1).

03 січня 2019 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про поновлення строків позовної давності (а.с. 200-203, т.1).

09 серпня 2019 року адвокатом Гаврилюк Ю.І. подано клопотання про обєднання в одне провадження справ. 18 червня 2019 року ухвалою суду представнику ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження відмовлено (а.с. 65, т. 2).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні повністю.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розписки від 25 травня 2006 року, оригінал якої оглянуто судом, ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 суму у розмірі 60 000 доларів США (а.с. 16, т.1).

Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За твердженням позивача, за отримані грошові кошти відповідачем було придбано: - нежитлове приміщення №204 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2006 року, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН 09.08.2006 року за №220 в книзі 54неж-195; - нежитлове приміщення №304 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2006 року, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН 09.08.2006 року за №220 в книзі 54неж-196. Вказане підтверджується копіями вказаних договорів (а.с. 23-26, Т. 2).

Разом з тим, зі змісту розписки від 25.05.2006 року вбачається, що у разі не виконання грошового зобов`язання відповідач передає право власності на нежитлові приміщення №204 та № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача вказує, що в листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежиле приміщення № 210, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення боргу за спірною розпискою. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 р. по справі № 1522/26678/12 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на вказане нежиле приміщення (а.с. 12-15, т.1).

25 листопада 2013 року Апеляційним судом Одеської області (провадження № 22-ц/785/8202/13) скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 р. по справі № 1522/26678/12 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено (а.с. 115-118, т.1).

За час дії рішення Приморського суду м. Одеси позивач продав нерухоме майно відповідача - ОСОБА_6 (договір купівлі-продажу № 3088 від 23.04.2013 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.) та отримав прибуток, який значно перевищує суму боргу (а.с. 47-49, т.2).

Представником відповідача разом із відзивом було приєднано до матеріалів справи протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 24.10.2017 року, згідно із яким вбачається, що ОСОБА_6 зазначила, що в квітні 2013 року вона придбала у позивача квартиру АДРЕСА_4 та в приміщенні нотаріальної контори передала позивачу грошові кошти в розмірі 65 000 доларів США (а.с. 41-44, т.2).

Отже, враховуючи, що квартира АДРЕСА_4 , яка була переобладнана з нежилих приміщень, що перебували у власності відповідача, який придбав їх за кошти позивача, продана ОСОБА_6 , про що свідчать вказані докази, таким чином було задоволено вимогу, що містилась у розписці від 25 травня 2006 року щодо переходу нежилих приміщень у власність позивача.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове ріш ення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду від 19.08.2015 р. по справі № 522/11737/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 перебував в омані стосовно характеру його правових дій та стосунків з ОСОБА_1 (а.с. 119-122, т. 1). Також щодо дій ОСОБА_1 Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області відкриті кримінальні провадження № 12013170500002566 та № 12013170500002110 (а.с. 123-124, т.1), в яких ОСОБА_1 був допитаний як свідок в березні 2013 р. Під час допиту ОСОБА_1 заявляв про те, що у нього немає оригіналу розписки.

В той же час, представник відповідача надала заяву, відповідно до якої просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строків позовної давності, оскільки відповідно до розписки від 25 травня 2006 року повернення боргу встановлений до 25.05.2011 року (а.с. 106-109).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

У відповідності до роз`яснень викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільний справі», установивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з тих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Пунктом першим статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Як вбачається із доказів по справі, позивач знав про порушення свого цивільного права з 25.05.2011 року, від кінцевої дати повернення грошових коштів за розпискою від 25.05.2006 р., але звернувся до суду за захистом своїх прав по грошовому зобов`язанню тільки 27.04.2017 року.

Посилання позивача щодо переривання строку позовної давності у зв`язку із визнанням відповідачем факту складання розписки, отримання грошових коштів під час розгляду справи № 1522/26678/12 суд до уваги не приймає, так як з моменту ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення від 25 листопада 2013 року (провадження № 22-ц/785/8202/13), яке набрало законної силу одразу після його оголошення, минуло вже більше 3 років на момент звернення до суду з цим позовом.

Тому, за розпискою складеною ОСОБА_2 від 25.05.2006 року, строк позовної давності сплинув 25 листопада 2016 року.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що він перебував в омані щодо перспектив своєї справи від свого представника. На підтвердження даного факту не надано жодного доказу, окрім того сподівання позивача на перемогу у майбутньому не є поважною причиною пропуску строку. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1674цс17.

З огляду на викладене суд приймає до уваги твердження сторони відповідача про те, що позивач звернувся до суду з відповідним позовом із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та не були доведеними доказами сторони позивача, а тому позов є безпідставним та необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вимоги стосовно стягнення процентів у розмірі 3% річних від суми заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 13 206,58 доларів США, є похідними від вимог про стягнення суми борги, а тому також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 253, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 76, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою від 25.05.2006 року – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеґзляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21 серпня 2020 року.

Суддя Л. М.Чернявська