Рішення № 91097776, 20.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року м. Київ № 640/3902/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича, Заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ» капітана Литвиненко Світлани Петрівни, Адміністрації Державної прикордонної служби України

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича (далі також - відповідач 1), Заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ» капітана Литвиненко Світлани Петрівни (далі також - відповідач 2), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі також - відповідач 3), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати незаконними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України та скасувати постанову начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменко Віталійовича про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки;

- визнати протиправними дії начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменко Костянтина Віталійовича щодо прийняття постанови про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки;

- визнати незаконними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України та скасувати рішення від 20.12.2018 р. виданого начальником 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменко Костянтина Віталійовича про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства громадянину Росії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати незаконними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України та скасувати рішення від 15.05.2019 р. виданого заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ», капітаном Литвиненко Світланою Петрівною про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправними дії заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ», капітана Литвиненко Світлани Петрівни про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивачу протиправно відмовлено у перетинанні державного кордону з підстав не підтвердження останнім мети перебування на території України та в подальшому заборонено в`їзд в Україну.

Копії оскаржуваних постанов позивачем у встановленому законодавством України порядку не вручено, та лише після надіслання адвокатського запиту, позивач дізнався про існування постанови про заборону в`їзду в Україну від 20.12.2018 року, чим, зокрема, обґрунтовує поважність причин пропуску звернення до суду із позовними вимогами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом та надання доказів поважності пропуску строків. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до адміністративного суду з позовом до начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» ст. лейтенанта Авраменко К.В., заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ капітана Литвиненко Світлани Петрівни, про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування рішень.

Через канцелярію суду 18.05.2020 року позивачем подано клопотання про залучення співвідповідача у справі, а саме Адміністрації Державної прикордонної служби України з тих підстав, що відповідачі 1, 2 є співробітниками прикордонної служби України та їх службова діяльність підпорядкована Адміністрації Державної прикордонної служби.

З огляду на зазначене, позивачем долучено в порядку статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України уточнену позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_2. про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Розгляд справи розпочато спочатку. Адміністрації Державної прикордонної служби України встановлено строк для подання відзиву - п`ятнадцять днів з дати отримання цієї ухвали суду та позовних матеріалів. Позивачеві встановлено строк для надання відповіді на відзив - п`ятнадцять днів з дати отримання відзиву.

Через канцелярію суду 06.07.2020 року відповідачем 1 та відповідачем 3 подані клопотання про залишення позову без розгляду.

Через канцелярію суду 06.07.2020 року відповідачем 3 подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Здійснення прикордонного контролю в аеропорту «Бориспіль» покладено на Окремий контрольно - пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль, 08301), який є складовою Державної прикордонної служби України на рівні з Адміністрацією, є юридичною особою (військова частина 1492) та самостійно реалізовує покладені на ДПСУ обов`язки в межах ділянки відповідальності, але не є структурним підрозділом Адміністрації, як це помилково зазначено позивачем.

Враховуючи викладене, відповідачем 3 зазначено, що у Адміністрації Державної прикордонної служби України відсутні повноваження на прийняття оскаржуваних позивачем рішень.

Відповідачі 1 та 2 правом на подання відзиву не скористалися.

Згідно з частиною шостою статті 162 кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо клопотань відповідачів про залишення позов без розгляду, суд зазначає наступне.

Клопотання обґрунтовані пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду, в підтвердження чого відповідачами вказується про отримання оскаржуваних рішень безпосередньо позивачем в день їх складання.

До клопотання відповідача 1 долучено копії оскаржуваних рішень.

Крім того, відповідачами зазначено, що у паспорті позивача проставлено відмітку про заборону в`їзду в Україну від 20.12.2018 року, що також свідчить про обізнаність позивача щодо наявності оскаржуваних рішень з моменту їх складення.

Вирішуючи клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин першої, абзацу 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Суд принагідно зазначає, що Європейським Судом з прав людини неодноразово вказано, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем шестимісячний строк звернення до суду пропущено, що не заперечується позивачем, про що останнім було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, а судом, в свою чергу, такий строк поновлено в ухвалі від 25.02.2020 року про відкриття провадження у справі.

Щодо наданих відповідачем 1 копій оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.

Дослідивши копію рішення від 15.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та рішення від 20.12.2018 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства в межах вирішення клопотань про залишення позову без розгляду, судом встановлено, що останні дійсно містять підписи, як зазначено у рішеннях, перекладача російської мови гр. України ОСОБА_3 , разом з тим, суд не може дійти висновку про беззаперечне отримання цих рішень позивачем, оскільки рішення містять підпис про отримання останніх без зазначення прізвища та ініціалів позивача.

Враховуючи викладене, в силу статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не може визнати ці підписи достовірними доказами, з урахуванням того, що позивачем отримання оскаржуваних рішень в день їх складання заперечується.

Щодо відміток у паспорті позивача №НОМЕР_1 про відмову у виїзді в Україну, проставлених, відповідно до відбитків штемпелів 20.12.2018 року та 15.05.2019 року, суд зауважує, що предметом позову є оскарження саме рішень про відмову у в`їзді в Україну та заборону в`їзду в Україну та порядок їх прийняття, а не дії посадових осіб Державної прикордонної служби України з проставлення відмітки, з урахуванням того, що такі відмітки проставлено українською мовою, та переклад яких на мову, якою володіє позивач, у паспорті не зазначено.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , громадянин Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 ( 08.09.2017-08.09.2027 ), на підставі електронного запрошення від компанії Micro Focus International PLC в державах СНГ, як комерційний і операційний директор в державах СНГ, з метою прийняття участі у зустрічах в компанії з 20-21.12.2018 року, 20.12.2018 року прибув до прикордонного пункту «Жуляни».

Рішенням начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича від 20.12.2018 року відмовлено в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну. Підстава - громадянин ОСОБА_1 не може підтвердити мету запланованого перебування на території України.

Постановою начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича від 20.12.2018 року заборонено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на три роки. Підстава - при клопотанні про в`їзд в Україну подав про себе завідомо неправдиві відомості.

Позивач, громадянин Ізраїлю, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 , як представник компанії «Micro Focus» LTD, з метою участі в діловій зустрічі в сфері діяльності компанії - програмне забезпечення та інформаційні технології, яка мала відбутися 15.05.2019 року по 17.05.2019 року в готелі «Хілтон Київ», Україна, що підтверджується листом - запрошенням ТОВ «ІССП Сервіс» від 10.05.2019 року №190510-5, 15.05.2019 року прибув до прикордонного пункту «Бориспіль».

Рішенням заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ» капітана Литвиненко Світлани Петрівни від 15.05.2019 року відмовлено в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну. Підстава - щодо нього є доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України від 05.11.2009 року №1710-VI «Про прикордонний контроль» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1710).

Щодо рішень від 20.12.2018 року та від 15.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною четвертою статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону №1710).

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Частиною другою статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.

Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (частини четверта, п`ята статті 9 Закону №1710).

При цьому, умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну визначені у статті 8 Закону №1710.

Так, статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з вимогами частини першої статті 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.

Отже, умовами надання іноземцю дозволу на перетин державного кордону України є, зокрема, наявність в нього дійсного паспортного документа, відсутність щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, наявність в нього в`їзної візи, підтвердження мети запланованого перебування іноземця на території України та наявність в нього достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження.

Статтею 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що документами для в`їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» приймаюча сторона - це зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв`язку з навчанням, стажуванням, роботою, або на інших законних підставах, та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства.

Водночас, відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 Закону №1710 підтверджуючі документи - це документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття рішення від 20.12.2018 року про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну є не підтвердження позивачем мети запланованого перебування на території України.

Разом з тим, як зазначено позивачем, під час співбесіди із посадовими особами прикордонного пункту «Жуляни», останнім надано в електронному вигляді лист-запрошення від 05.11.2018 року №02-18/182 на підтвердження мети прибуття в Україну.

Зокрема, пред`явлено закордонний паспорт, в якому містяться відмітки про прибуття позивачем до України та безперешкодний перетин кордону.

Зазначені вище обставини відповідачами не спростовано.

Відповідно до змісту оскаржуваного рішення, підставу його прийняття відповідачем 1 не обґрунтовано, що суперечить вимогам законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Щодо рішення від 15.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну на тій підставі, що стосовно позивача, громадянина Ізраїлю, є доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.09.2019 року №0.184.33386/0/15-19-вих на адвокатський запит від 04.09.2019 року №025/09, яка міститься у матеріалах справи, встановлено, що станом на 16.09.2019 року Державна прикордонна служба України доручень уповноважених органів щодо тимчасового обмеження у праві в`їзду в Україну стосовно позивача не здійснює.

Відповідачем 2 доказів протилежного не надано.

Враховуючи викладене, рішення від 15.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну прийнято протиправно у зв`язку із його безпідставністю, з огляду на що підлягає скасуванню.

Щодо постанови від 20.12.2018 року про заборони громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на три роки, суд зазначає наступне.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, висвітленими в пункті 18 постанови № 1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції Постанови від 16.03.2012 року), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

При цьому, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Згідно з абзацом 4 частини першої статті 13 Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3773) в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи.

Із змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що підставою заборони в`їзду в Україну відповідачем 1 вказано, що при клопотанні про в`їзд в Україну подав про себе завідомо неправдиві відомості.

З аналізу вищезазначених норм Закону слідує, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена частиною другою статті 26 Закону№3773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині другій статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є не обов`язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, суд зазначає, що статтею 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які, як вже зазначалось судом, визначені в статті 13 Закону №3773.

В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

При цьому, суд вважає необґрунтованою заборону в`їзду через подання позивачем при в`їзді в Україну завідомо неправдивих відомостей про себе з огляду на те, що матеріалами адміністративної справи не підтверджується наявність вказаних порушень.

Таким чином, під час судового розгляду справи відповідачем 1 не доведено, а судом не встановлено наявності підстав для заборони в`їзду позивача на територію України, передбачених статтею 13 Закону, зокрема, факту подачі іноземцем завідомо неправдивих відомостей при в`їзді в Україну (на що посилається відповідач 1 оскражуваній постанові), що має своїм правовим наслідком задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо протиправних дій Адміністрації Державної прикордонної служби України в частині винесення оскаржуваних позивачем рішень, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 6 Закону України від 03.04.2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №661) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, органи охорони державного кордону та інші органи, зазначені у частині першій цієї статті, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі в іноземній валюті.

У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Пунктом 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 533 визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні є Адміністрація Державної прикордонної служби України.

З аналізу викладеного висновується, що Адміністрація Державної прикордонної служби України реалізує загальні принципи правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Підпунктом 4 пункту 4 цього Положення визначено, що Адміністрація Державної прикордонної служби України організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантаж.

Згідно з пунктом 14 статті 1 Закону №1710 перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортного та інших документів фізичних осіб, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, а також дослідження за результатами оцінки ризиків документів, що стосуються транспортних засобів, вантажів.

Статтею 7 Закону №1710 передбачено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Паспортні та інші документи осіб перевіряються в кабінах паспортного контролю, на смугах руху транспорту, у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску через державний кордон чи безпосередньо в транспортних засобах.

Частиною четвертою статті 10 Закону №661 встановлено, що окремий контрольно-пропускний пункт є оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладається здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Згідно із статтею 14 Закону №1710 іноземцю, який не відповідає одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частині першій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №3773 рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

З аналізу законодавства висновується, що у спірних правовідносинах, Адміністрація Державної прикордонна служба України не приймає участі у прийнятті оскаржуваних позивачем рішень, оскільки пропускні пункти як «Бориспіль-1» так і «Жуляни», посадовими особами яких прийнято оскаржувані позивачем рішення, є самостійними у прийнятті таких рішень в силу Закону №3773 та Закону №661.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо Адміністрації Державної прикордонної служби України задоволенню не підлягають у зв`язку із відсутністю порушеного права позивача останньою у межах вирішення справи №640/3902/20.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, відповідачами 1 та 2 не надано належних та достатніх доказів в підтвердження законності оскаржуваних рішень.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v.» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 21.02.2020 року №TS211883, яка міститься у матеріалах справи, за подання позовної заяви до суду позивачем сплачено 3 362,20 грн. (три тисячі триста шістдесят дві грн. 20 коп.).

Сплачена сума судового збору має бути стягнута на користь позивача у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, тобто, у сумі 2 241 грн. 46 коп.

З огляду на те, що відділ прикордонної служби «Бориспіль-1» та відділ прикордонної служби «Жуляни» входять до структури Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ», суд дійшов висновку що стягнення судового збору підлягає саме за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича щодо прийняття рішення від 20.12.2018 року про відмову в перетинанні державного кордону в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменка Костянтина Віталійовича від 20.12.2018 року про відмову в перетинанні державного кордону в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Визнати протиправними дії начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменко Костянтина Віталійовича щодо прийняття постанови від 20.12.2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.

5. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта Авраменко Костянтина Віталійовича від 20.12.2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.

6. Визнати протиправними дії заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ», капітаном Литвиненко Світлани Петрівни щодо прийняття рішення від 15.05.2019 року про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

7. Визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ», капітана Литвиненко Світлани Петрівни від 15.05.2019 року про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

8. В іншій частині відмовити.

9. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (код ЄДРПОУ 14321475; адреса: 08307, Київська область, м. Бориспіль) на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 2 241 грн. 46 коп. (дві тисячі двісті сорок одну грн. 46 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_1 ( 08.09.2017-08.09.2027 ); громадянин Ізраїлю, паспорт № НОМЕР_3 )

Відповідач 1: Начальник 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старший лейтенант Авраменко Костянтин Віталійович (адреса: 08307, Київська область, м. Бориспіль);

Відповідач 2: Заступник начальника відділу - начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» ОКПП «Київ» капітан Литвиненко Світлана Петрівна (адреса: 08307, Київська область, м. Бориспіль);

Відповідач 3: Адміністрація Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Повне рішення складено 20.08.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна