Рішення № 91096470, 21.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №380/4534/20

21 серпня 2020 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військової частини А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Мостиського прикордонного загону (Військової частини А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699), в якому просить суд:

- «визначити» протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки»;

-«зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки»;

-«визначити» протиправною бездіяльність відповідача у частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році, передбачену п. 1 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби , внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». ( У 2016 році - недоплата становить у сумі 3058,92 грн., у 2017 році - недоплата становить у сумі 3058,92 грн.)»;

-«стягнути з відповідача на користь позивача не доплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016рік та 2017рік у сумі 6117,84 грн.»;

-«визначити» протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу на день звільнення 14.08.2017, заборгованості індексації грошового забезпечення за період часу із 01.01 2015 по 01.08.2017 у сумі 27 799,11 грн.»;

-«стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з індексації грошового забезпечення за період часу із 01.01 2015 по 01.08.2017 у сумі 27 799,11 грн.».

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м.Мостиська) від 14.08.2017 №156-ос старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметриста 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б), звільненого за підп.«г» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону. Вказав, що із наданих Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) документів з питань грошового забезпечення встановлено, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідачем не у повному обсязі виплачувалося позивачу грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби. Зокрема, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу було здійснено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення 2016 року та 2017 року, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій в особливий період не надається. Зазначає, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою (ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Враховуючи, що така відпустка не належить до категорії щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, передбачені ст. ст. 5, 11, 12, 24 Закону України «Про відпустки» для щорічних відпусток, у тому числі щодо виплати грошової компенсації під час звільнення з військової служби. Таким чином, на думку відповідача, у нього відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації позивачу за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій. Також зазначає, що винагорода, встановлена Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога на оздоровлення. Винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі. Окрім того, звернув увагу, що позивач не оскаржував жодного наказу, на підставі якого йому виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення під час її отримання. За таких обставин, вважає, що дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди були законними та вчинені відповідно до приписів діючого на той час законодавства. Тому, на його думку, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України, позивач подав відповідь на відзив, в якій останній зазначив аналогічні підстави для задоволення позову, що і у позовній заяві.

Суд встановив таке.

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 14.08.2017 за №156-ОС «По особовому складу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.08.2017 старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметриста 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б), звільного за статтею 26 частиною 8 пункту 1 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас.

Як убачається з особистих карток грошового забезпечення позивача за 2016-2017 роки, до складу грошового забезпечення, з якого йому було здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Зокрема, до обчислення грошової допомоги на оздоровлення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду в таких сумах: у серпні 2016 року - 3058,92грн, у липні 2017 року - 3058,92грн.

Станом на день виключення позивача із списків особового складу, з останнім не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2017рік, передбаченої п.12 ч.1ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», грошової допомоги на оздоровлення та індексації грошового забезпечення,.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свої прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки», то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Водночас, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Судом установлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.04.2015 серії НОМЕР_2 .

З огляду на вказане, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2017 роки.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача у частині виплати йому грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році, передбачену п.1 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби , внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». ( У 2016 році - недоплата становить у сумі 3058,92 грн., у 2017 році - недоплата становить у сумі 3058,92 грн.) та стягнення з відповідача на його користь не доплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016рік та 2017рік у сумі 6117,84 грн.», то суд зазначає таке.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час звільнення позивача із служби).

Згідно з п.1 ст.10-1 вказаного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз.абз.1, 2 ч.4 вказаної статті, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Підпунктом 5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №704, яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Однак відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою №889, до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено допомогу на оздоровлення, не включено.

Положення щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення, містить п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02.02.2016 №73 (далі - Інструкція №73).

Разом з тим, застосовуючи положення вищенаведеної Інструкції як спеціального нормативно-правового акта, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Окрім цього, суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат».

Матеріалами справи підтверджується, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, виплачувалась позивачу постійно щомісяця - з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби, а тому, на думку суду, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 року (справа №817/1427/17).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 (справа №761/17387/17), оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду.

За наведеного правового регулювання та обставин справи, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2016-2017роках, передбаченої п.1 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як наслідок, підлягають задоволенню також вимоги про стягнення з відповідача недоплаченої позивачу допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, в сумі 6117,84грн.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати йому на день звільнення 14.08.2017, заборгованості індексації грошового забезпечення за період часу із 01.01.2015 по 01.08.2017 та стягнення з відповідача на його користь заборгованості з індексації грошового забезпечення за період часу із 01.01 2015 по 01.08.2017 у сумі 27 799,11 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст.5 Закону №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).

Відповідно до ст.6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок № 1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку №1078).

Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Отже, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому вона підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідачів.

З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.

Як видно з матеріалів справи (довідки Мостиського прикордонного загону (Військової частини А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2017) ОСОБА_1 не отримував індексацію з липня 2015 по 14.08. 2017(а.с.16).

Відповідач усупереч вимогам Законів № 2011-XII, № 1282-XII та Порядку № 1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.07.2015 по 14.08.2017, а тому повинен був вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.

Щодо покликань представника відповідача на те, що для виплати індексації у зазначених періодах фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексацію не здійснювалося, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.

Крім цього, відповідачем не надано суду доказів того, що на рахунках відповідача відсутні кошти для виплати індексації грошового забезпечення.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на лист Мінсоцполітики від 08.08.2017 №78/о/66-17 як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, оскільки роз`яснення не є нормативно-правовими актами, тоді як відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу.

Водночас, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не покликається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону №1282-XII, для проведення індексації.

Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, суд вважає протиправними дії відповідача, які полягають у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.07.2015 по 14.08.2017.

Суд звертає увагу, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. А тому, оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму, яка вказана позивачем в розрахунку, а саме в сумі 27799,11грн.

Водночас суд ураховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 14.08.2017.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) (місцезнаходження: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, ЄДРПОУ14321699) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017роки.

Зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017роки.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, передбаченої п.1 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, у сумі 6117 (шість тисяч сто сімнадцять)грн.84 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (Військової частини А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 14.08.2017.

Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (Військова частина А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2017 по 14.08.2017.

У задоволенні решти позовних відмовити.

Судові витрати зі сторін не стягуються.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.