Рішення № 91095494, 17.08.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/8575/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 на суму 26 539,26 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 02.06.2020, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, їй стало відомо, що 21.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7516-55 про стягнення з ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму а суму 26 539,26 грн.

Вважає оскаржувану вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 21.02.2020 №Ф-7516-55 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у неї, як у фізичної особи-підприємця, відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску.

Позивач вказує, що 10.09.2003 отримала свідоцтво про реєстрацію як фізична особа - підприємець, однак 12.04.2004 подала заяву у відділ реєстрації підприємництва про припинення діяльності як фізична особа-підприємець, що підтверджується довідкою з ПФУ від 16.04.2004.

З 29.04.2014 по 14.08.2017 позивач перебувала у трудових відносинах з ДП "ЛПП Україна" AT "ЛПП" м. Львів, з 21.08.2017 по 20.04.2018 перебувала у трудових відносинах з магазином "Інтертоп-2" м. Луцьк, а з 02.01.2019 по теперішній час позивач працює продавцем зоомагазину у ФОП ОСОБА_2 в м. Луцьку. У вказані періоди позивач була застрахованою особою і єдиний внесок за неї сплачували роботодавці.

Звертає увагу на ту обставину, що з 2003 року по 03.10.2019 не займалася підприємницькою діяльністю, а відтак, не отримувала доходів як підприємець та не сплачувала з них ЄСВ.

Крім того вказує, що 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV. 01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390- VI), який набув чинності 03.03.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Позивач не подавала державному реєстратору заяву чи реєстраційну картку для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру.

Вказує на те, що вона є застрахованою особою і єдиний внесок у період, за який винесена спірна вимога, нараховували і сплачували за неї роботодавці як страхувальники у розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати такого внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем з урахуванням того, що підприємницьку діяльність вона не здійснювала.

З наведених підстав позивач просить поновити строк звернення до суду, а позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 17.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38).

Представник відповідача у відзиві на позов від 16.07.2020 №3394/03-20-08-03-02-10 просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції вказала, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн, з 01.01. 2018 - 819,06 грн, а з 01.01.2019 - 918,06 грн.

Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Волинській області з 10.09.2003 по 03.10.2019, однак свій обов`язок, передбачений статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI щодо сплати єдиного внеску не виконувала.

Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік); 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року); 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн (за III квартал 2019 року).

Таким чином, зобов`язання позивача по єдиному соціальному внеску склало 26 539,26 грн.

ГУ ДФС у Волинській області на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та даних Автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 була сформована та надіслана податкова вимога від 21.02.2020 №Ф-7516-55 на суму 26 539,26 грн.

При надісланні податкової вимоги контролюючий орган керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач була фізичною особою-підприємцем (з 10.09.2003 по 03.10.2019). Крім того, позивачем не надано доказів щодо сплати ЄСВ за період 2017-2019 як ним самим так і роботодавцем.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимоги про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі.

Таким чином, вважає, що відповідач сформувавши оскаржувану вимогу від 21.02.2020 №Ф-7516-55про сплату боргу (недоїмки), діяв виключно в межах повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У клопотанні про долучення доказів від 14.08.2020, представник позивача просив долучити до матеріалів справи індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7 за період з 2006 по 2020 рік.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.09.2003 по 03.10.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДФС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу від 21.02.2020 №Ф-7516-55 про сплату боргу (недоїмки) відповідно до якої станом на 31.10.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 26 539,26 грн (за період 2017 рік - 3 квартали 2019 року).

Єдиний внесок нарахований позивачу за наступні періоди 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік); 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року); 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн (за III квартал 2019 року), що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 .

Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 представник позивача Студницький А.Б. 02.06.2020 дізнався про винесення ГУ ДПС у Волинській області оскаржуваної вимоги (а.с. 26).

Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату (боргу) недоїмки від 21.02.2020 №Ф-7516-55 позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06.12.2016 №1774- VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни" внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017 рік, 2018 рік та 3 квартали 2019 року на загальну суму 26 539,26 грн, про що зазначено у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 . З розрахунку, наведеному відповідачем слідує, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців); за 2018 рік - 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців), за 3 квартали 2019 рік - 8262,54 грн (918,06 грн х 9 місяців).

Разом з тим, судом встановлено, що у період з 2017 року по 2019 рік включно (коли ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем), позивач була офіційно працевлаштована. Зокрема, з 29.04.2014 по 14.08.2017 позивач перебувала у трудових відносинах з ДП "ЛПП Україна" AT "ЛПП" м. Львів, в період з 21.08.2017 по 20.04.2018 позивач перебувала у трудових відносинах з магазином "Інтертоп-2" м. Луцьк, ", а з 02.01.2019 по теперішній час позивач працює продавцем зоомагазину у ФОП ОСОБА_2 в м. Луцьку. У вказані періоди позивач була застрахованою особою і єдиний внесок за неї сплачували роботодавці.

Ці обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2006 по 2020 рік (форма ОК-5), а також індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 14.08.2020 форма ОК-7, наданих представником позивача з клопотанням про долучення доказів від 14.08.2020.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, перераховані вище юридичні особи ДП "ЛПП Україна" AT "ЛПП" м. Львів, магазин "Інтертоп-2" м. Луцьк та фізична особа підприємець ОСОБА_2 як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так, роботодавцями ДП "ЛПП Україна" AT "ЛПП" м. Львів та магазином "Інтертоп-2" м. Луцьк ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у 2017 році на загальну суму 70 862,37 грн; магазином "Інтертоп-2" м. Луцьк ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у 2018 році на загальну суму 28 799,99 грн; а роботодавцем ФОП ОСОБА_2 позивачу нараховано заробітну плату у 2019 році на загальну суму 50 773,32 грн. Із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

Перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з вищевказаними роботодавцями, нарахування позивачу заробітної плати та сплата за неї, як страхувальниками єдиного соціального внеску підтверджується також довідкою про доходи від 24.10.2019 №LP000000187, наданою ДП "ЛПП Україна" AT "ЛПП" м. Львів, довідкою про доходи від 07.10.2019 №00172-19В, наданою ТОВ "Інтертоп Україна" та довідкою про доходи від 04.10.2019 №1, наданою ФОП ОСОБА_2 (а.с.29-31).

Таким чином, судом встановлено, що в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 на суму 26 539,26 грн (2017 рік, 2018 рік та 3 квартали 2019 року), позивач перебувала у трудових відносинах, а юридичні особи та фізична особа-підприємець як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.

Враховуючи вищевикладене, вимога Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 на суму 26 539,26 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2019 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога від 09.11.2018 №Ф-991-52, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що позивач у позовній заяві стверджує, що після набуття 01.07.2004 чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV вона не подавала державному реєстратору заяву чи реєстраційну картку для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19 зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №92-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №55-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19, суд зазначає, що відсутність у ОСОБА_1 офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №55-IV, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позиції Верховного суду, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-7516-55 є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізналася 02.06.2020 (під час ознайомлення її представником з матеріалами виконавчого провадження), а до суду з позовом звернулась 12.06.2020, тобто у десятиденний строк, передбачений статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведених вище підстав на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області суд присуджує до відшкодування судовий збір у розмірі 840,80 грн, сплачений квитанцією № ПН1239 від 11.06.2020.

Керуючись статтями 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 21.02.2020 №Ф-7516-55 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 26 539,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук