Рішення № 91095360, 21.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 серпня 2020 р. Справа № 120/2145/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2287 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А 2287 (далі – відповідач, в/ч А 2287) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом командира військової частини А 2287 від 15.03.2019, його звільнено з військової служби в запас на підставі наказу командира військової частини А 2287 від 05.03.2019 № 12-РС. 16.03.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач зазначає, що на день виключення зі списків особового складу, Військовою частиною А 2287 не у повному обсязі проведено розрахунок грошового забезпечення, а саме не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Крім того позивач зазначає, що відповідачем також несвоєчасно виплачено компенсацію за речове майно.

22.04.2020 позивач звернувся із запитом до Військової частини А 2287 з метою отримання інформації щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018; щодо розміру нарахованої та виплаченої суми середнього заробітку за порушення строків розрахунку; щодо нарахованої та виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Листом відповідача від 13.05.2020 № 350/135/1/1502/нс позивачу відмовлено у виплаті індексацію грошового забезпечення, виплаті середнього заробітку та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Також позивача повідомлено, що грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена 06.05.2019 на загальну суму 88184,60 грн. (сума, яка виплачена позивачу складає 13960,37 грн.).

Вважаючи дії військової частини А 2287 щодо не виплати індексації грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 28.05.2020 відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

06.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідач зазначив, що згідно із ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, зіслався на ст. 51 Бюджетного кодексу України яка визначає, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, індексація грошового забезпечення не нараховується до окремого роз`яснення.

Також відповідач зазначає, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.06.2016 № 252/10/136-16 Департаменту фінансів Міністерства оборони України роз`яснено, що нарахування сум індексації здійснюється в межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.

Крім того роз`ясненнями директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 № 248/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 по лютий 2018 у Міноборони не було.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 відповідач вказав, що відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2003 № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідач зазначив, що підвищення розміру грошового забезпечення відбувалося в січні 2016 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 103 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно – правових актів», а тому твердження позивача, що базовим місяцем для розрахунку індексації є січень 2008 є помилковим.

Також відповідач заперечує щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки нормативно – правові акти, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено такого поняття, як середній заробіток.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву закінчився, а тому суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 12.06.2017, виданим управлінням персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (а.с.11).

Наказом командира військової частини А 2287 від 15.03.2019, позивача звільнено з військової служби в запас на підставі наказу командира військової частини А 2287 від 05.03.2019 № 12-РС. 16.03.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).

На день виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено виплати індексації грошового забезпечення. Крім того позивач зазначає, що відповідачем також несвоєчасно виплачено компенсацію за речове майно.

22.04.2020 позивач звернувся із запитом до Військової частини А 2287 з метою надати інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018; щодо розміру нарахованої та виплаченої суми середнього заробітку; щодо нарахованої та виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (а.с.12-13).

Листом відповідача від 13.05.2020 № 350/135/1/1502/нс позивачу відмовлено у виплаті індексацію грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Також позивача повідомлено, що грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена 06.05.2019 на загальну суму 88184,60 грн. (сума, яка виплачена позивачу складає 13960,37 грн.). Крім того відмовлено у виплаті середнього заробітку (а.с.14-18).

Отримавши відповідь про відмову у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період військової служби та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся із цим позовом до суду. При цьому, підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач пов`язує із несвоєчасною виплатою йому компенсації за невикористане речове майно та невиплатою індексації грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як видно з матеріалів справи, відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби в у в/ч А 2287.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що згідно з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 за № 48/0/66-17, від 09.06.2016 за № 252/10/136-16, від 01.01.2016 № 248/3/9/1/2 та вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 за № 248/1485, механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено.

Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз`яснення мають суто інформаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати нормативного регулювання правовідносин щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, згідно довідок про отримане грошове забезпечення військовослужбовця в/ч А 2287 ОСОБА_1 , позивач проходив військову службу та отримував грошове забезпечення у 2016 році з травня 2016, тоді як в межах позову останній просить суд визнати протиправними дії в/ч А 2287 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (а.с.21-24).

З огляду на викладене, жодних протиправних дій в/ч А 2287 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 30.04.2016 не здійснювала, адже позивач у цей період службу не проходив.

Крім того, як встановлено із довідки про розмір грошового забезпечення позивача за 2018 рік, у березні 2018 року відбулося підвищення окладу позивача (а.с.23).

Відповідно до норми абз. 3 п. 5 Порядку № 1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Враховуючи, що розмір підвищення доходів позивача у березні 2018 року перевищив суму індексації, індексація за цей місяць не підлягає нарахуванню.

Беручи до уваги те, що позивач у період з 01.01.2016 по 30.04.2016 військову службу не проходив, а в березні 2018 року відбулось підвищення окладу позивача, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу підлягає нарахуванню та виплаті у період з 01 травня 2016 по 28 лютого 2018 року включно.

У зв`язку з цим, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.

Щодо нарахування та виплати індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січня 2008 року, слід зазначити наступне.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 постанови № 1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою апелянт пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну Міністрів України № 1294 в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Посиланням відповідача на підвищення розміру грошового забезпечення в січні 2016 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 103 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно – правових актів» не береться до уваги, оскільки вказаний нормативно - правовий акт не змінював оклади військовослужбовців.

Тобто, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визначення базового місяця для проведення індексації січень 2008 підлягають задоволенню.

Такий висновок узгоджується із практикою Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо застосування норм матеріального закону при визначенні базового місяця для проведення індексації у справах № 120/310/20-а, № 120/443/20-а, 240/11964/19-а.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.03.2019 по день постановлення рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення при його звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Оскільки у правовідносинах які є спірними, щодо не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення позивачу, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

При цьому, судом враховано, що позивачу також несвоєчасно проведено виплату компенсації за неотримане речове майно (а саме 02.05.2019 згідно платіжного доручення від 02.05.2019 № 645), однак вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку по дату виплати відповідної компенсації (за неотримане речове майно), на думку суду, також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Суд зазначає, що вищенаведені положення ст. 116, 117 КЗпП України, входять до Глави VII Кодексу - оплата праці. Отже, приписи ст. 116, 117 Кодексу поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці (висновок щодо застосування ст.ст. 116-117 КЗпП України виключно у випадку не виплати сум, що відносяться до структури грошового забезпечення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04.03.2020 в справі № 802/1854/17-а).

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Із аналізу норм які регулюють структуру грошового забезпечення військовослужбовці, до категорії яких належав позивач, суд доходить висновку, що компенсації за недоотримане речове майно до структури грошового забезпечення не відноситься.

Висновок суду узгоджується із правовою природою компенсації за недоотримане речове майно.

Так, згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.

Виходячи з природи компенсації за недоотримане речове майно, така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов`язано з оплатою праці (не є елементом грошового забезпечення) та не є винагородою за службу.

Тому, норми ст.ст. 116-117 КЗпП України не можуть бути застосовані у випадку несвоєчасної виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 24.06.2020 по справі № 240/12008/19, від 12.05.2020 по справі № 120/151/20, від 25.06.2020 по справі № 240/12238/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за неотримане речове майно.

Відносно вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу в/ч А 2287, суд зазначає що така не підлягає задоволенню, оскільки при розгляді цієї справи судом визнано протиправною бездіяльність в/ч А 2287 щодо не виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язано в/ч А 2287 виплатити індексацію грошового забезпечення, тоді як інших фактів протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу в/ч А 2287 не встановлено.

При цьому суд враховує, що 02.05.2019 згідно платіжного доручення від 02.05.2019 № 645 військовою частиною 2287 виплачено позивачу компенсацію за неотримане речове майно. З огляду на викладене, відсутні підстави для висновку, що на момент розгляду цієї справи триває протиправна бездіяльність відповідача пов`язана із невиплатою компенсації за речове майно, адже право позивача на її отримання на цей час не може вважатися порушеним.

Відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини А 2287 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2016 по 28.02.2018 включно.

Зобов`язати Військову частину А 2287 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2016 по 28.02.2018 включно, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина А 2287 (вул. Чехова, 7К, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 24982545).

Суддя Богоніс Михайло Богданович