Рішення № 91092102, 20.08.2020, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2020 р. Справа № 924/707/20

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю. В., при секретарі Сарело Р.О., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Фенікс", с. Козин, Рожищенський р-н., Волинська обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю "Полівер", смт. Теофіполь, Теофіпольський р-н., Хмельницька обл.

про стягнення грошей

за участю представників сторін:

від позивача - Гламазда М.П. за ордером

від відповідача - не з`явився

встановив:

Позивач, після закриття провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 100 000 грн., просить суд стягнути з відповідача заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання договору від 11.12.19 № 11122019 в розмірі 410 686, 11 грн., з яких: 288 031, 10 грн. основний борг, 8 785, 09 грн. інфляційні, 42 574, 60 грн. пеня, 71 295, 32 грн. 30% річних.

Обгрунтовуючи позов, позивач зазначає про порушення відповідачем умов договору щодо строків оплати поставленого позивачем товару. При цьому, основна сума боргу включає крім неоплаченого товару, ще 30% від суми боргу згідно п. 6.4. договору. Нарахування річних і інфляційних здійснено з посиланням на ст. 625 ЦКУ. Стягнення пені обумовлено наявністю відповідної умови договору про її застосування в разі наявності прострочення.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. Додатково повідомив, що після призначення справи до судового розгляду, відповідач здійснив часткову оплату основного боргу в розмірі 70 000 грн. На підтвердження вказаного позивач подав відповідні платіжні доручення. Отже, станом на час вирішення справи основна сума боргу дорівнює 218 031, 10 грн.

Відповідач свого представника до суду не направив, надіслав відзив на позов де зазначає наступне. Відповідач визнає наявність основної заборгованості на суму 90 000 грн. Решта суми, враховуючи фактичні часткові оплати необґрунтована. Крім того, помилковим вважає відповідач також застосування позивачем пункту 6.4.3. договору – збільшення в односторонньому порядку без додаткового погодження з покупцем вартості партії товару, оплата якої прострочена, але не більше ніж на 30%. Зокрема, дана умова договору є однією з передбачених договором оперативно-господарською санкцією. Крім даної санкції, договір передбачає ще і інших дві, серед яких і одностороння відмова від виконання свого зобов`язання щодо поставки неоплаченої партії товару зі звільненням постачальника від відповідальності (п. 6.4.1). Згідно графіку поставок та оплати (додаток 2 договору) постачальник мав здійснювати і інші (крім розглядуваної) поставки, яких, однак, не здійснив. Такими діями він фактично застосував оперативно-господарську санкцію, передбачену п. 6.4.1. договору. Застосування ж двох оперативно-господарських санкцій за одне і теж правопорушення (і пункту 6.4.1. і пункту 6.4.3), згідно п. 6.4. не допускається, оскільки дана умова договору (п. 6.4.) чітко передбачає можливість застосування однієї з санкцій.

В частині решти вимог відповідач визнає: пеню – у розмірі 31 249, 09 грн.; 30% річних – 51 496, 88 грн.; інфляційні – 4 920, 49 грн. Решту даних нарахувань відповідач вважає необґрунтованими в силу: невірної бази нарахувань (помилково включено в основний борг пункт 6.4.3.); невідповідності фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені на 50%.

До відзиву відповідач додав, крім наявних у справі, також платіжні доручення від 05.08.20 та від 12.08.20 №, № 1433, 1435 на суми 30 000 грн., 40 000 грн.

Суд зазначає, що за ч. 8 ст. 80 ГПКУ докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. З урахуванням зазначеної норми ГПК, суд приймає додаткові докази в силу об`єктивної неможливості подання останніх у визначені судом строки для подання відзиву (до 01.07.20), а саме - формування таких доказів (оплати) лише у серпні 2020.

Матеріалами справи встановлено.

11.12.19 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір № 11122019 за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві добові курчата (добовий молодняк) бройлера не щеплені, вироблені на власних виробничих потужностях, на власних виробничих цехах, надалі товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Загальна вартість поставленого товару визначається згідно накладних, на підставі яких здійснювались поставки товару (п. 3.2.). Оплата кожної партії товару здійснюється у наступному порядку:

а) 50% вартості партії товару - за 25 календарних дні до дати поставки;

б) 30% вартості партії товару – за 1 календарний день до дня поставки;

в) 20% вартості партії товару – протягом 5 календарних днів з дати фактичної поставки (п. 3.4.).

Згідно п. 6.2. договору за порушення термінів оплати товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього часу існування заборгованості, від суми такої заборгованості, за весь час затримки платежу (в час затримки платежу враховуються всі календарні дні). Крім того, покупець, у разі прострочення оплати, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити на користь останнього вартість неоплаченого товару із врахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 відсотків річних від простроченої суми. Сторони погодились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання проводиться за весь час існування заборгованості.

За порушення покупцем умов щодо оплати товару, встановлених цим договором, постачальник вправі застосувати до покупця одну з передбачених нижче оперативно-господарських санкцій на свій вибір, в тому числі (п. 6.4.3.) – збільшення в односторонньому порядку без додаткового погодження з покупцем вартості партії товару, оплата якої прострочена, але не більше, ніж на 30%. (п. 6.4.).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.20 включно, але в будь-якому випадку до проведення повних взаєморозрахунків між сторонами (п. 9.1).

Договір підписаний обома сторонами і скріплений їх печатками.

Додатком 1 до договору є Інструкція про приймання товару. Додаток 2 – графік поставки і оплата. Додатки також підписані сторонами і скріплені їх печатками.

Згідно видаткової накладної від 23.01.20 № 23 (постачальник - ПСП „Фенікс”/позивач; покупець – ТОВ „Полівер”/відповідач, договір – 11122019 від 11.12.19) позивач поставив, а відповідач прийняв курчата добові на суму 461 843, 14 грн. Накладна засвідчена обома сторонами: у графі – „від постачальника” підписом і печаткою позивача, у графі – „отримав” підписом та печаткою відповідача. Дане підтверджується і товарно-транспортною накладною від 23.01.20 № Р23, де вказано перевізника – ПСП „Фенікс”, замовник – ТОВ „Полівер”, сума 461 843, 14 грн., перевізні документи – накладна № 23 від 23.01.20.

Також до справи подано рахунок № 2 від 09.01.20 за договором поставки № 11122019 від 11.12.19 (постачальник ПСП „Фенікс”, покупець – ТОВ „Полівер”.

16.04.20 позивач направив відповідачу претензію від 15.04.20 № 1-15/04/2020 з вимогою оплатити борг за договором № 11122019 від 11.12.19 (з розрахунком інфляційних, пені, річних). Доказом відправки є: поштова накладна від 16.04.20 № 4301038524326, де відправник – ПСП „Фенікс”, одержувач – ТОВ „Полівер”; опис кореспонденції з печаткою пошти від 16.04.20 з вказівкою претензії на ім`я ТОВ „Полівер”.

На підтвердження часткових оплат поставленого товару відповідачем позивач подав платіжні доручення (платник – ТОВ „Полівер”, отримувач – ПСП „Фенікс”, міститься позначка – „проведено банком”): від 23.01.20 № 1206 на суму 200 000 грн.; від 14.04.20 № 1311 на суму 66 770, 34 грн., від 30.04.20 № 67 на суму 40 000 грн., від 22.05.20 № 1332 на суму 60 000 грн.; від 28.07.20 № 1414 на суму 100 000 грн.

Відповідачем також подано платіжні доручення № 1433 від 05.08.20 на суму 30 000 грн. та від 12.08.20 № 1435 на суму 40 000 грн. (платник – ТОВ „Полівер”, отримувач – ПСП „Фенікс”, призначення платежу – за добові курчата бройлери згідно накладної від 23.01.20 № 23).

Крім того, надано рахунок-фактуру № СФ-0000077 від 07.10.19 на суму 507 840 грн.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами письмові заяви по суті справи та докази, проаналізувавши діюче законодавства, що регулює спірні відносини, суд врахував таке.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір поставки, визначивши умови, права та обов`язки сторін, які є обов`язковими для них.

Згідно ст. 712 ЦКУ за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковий для виконання сторонами.

З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а відповідач прийняв 23.01.20 товар на загальну суму 461 843, 14 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками видатковою накладною від 23.01.20 № 23 на суму 461 843, 14 грн. (постачальник - ПСП „Фенікс”/позивач; покупець – ТОВ „Полівер”/відповідач, договір – 11122019 від 11.12.19). Товар – курчата добові.

Прийняття товару відповідачем підтверджується підписом і печаткою останнього на накладній. При цьому, потрібно зазначити, що названа накладна відповідає вимогам первинних документів, встановленим у Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, які підтверджують здійснення господарської операції .

Обов`язок оплати (остаточний розрахунок за всі 100 % вартості поставки) за поставлений товар, відповідно до договору, виникає у відповідача протягом п`яти календарних днів з дати фактичної поставки. Тобто, враховуючи дату поставки по накладній ( 23.01.20) оплата має бути проведена 28.01.20.

Слід зазначити, що відповідач провів оплату 23.01.20 на суму 35 072, 80 грн., які позивач зарахував в рахунок розглядуваного договору згідно платіжного доручення № 1206 від 23.01.20 на суму 200 000 грн., яке є оплатою рахунку-фактура СФ-0000077 від 07.10.19 (про що вказано в платіжному дорученні) по іншому договору. Докази проведення решти суми поставки у зазначені в договорі строки (до 28.01.20) в справі відсутні.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що строк оплати пропущено (докази оплати вартості всього товару до 28.01.20 відсутні), у відповідача виникла заборгованість.

Згідно матеріалів справи, оплата проводилась з порушенням вказаних в договорі строків - до 28.01.20, а саме:

- на суму 66 770, 34 грн. 14.04.20 згідно платіжного доручення від 14.04.20 № 1311;

- на суму 40 000 грн. 30.04.20 згідно платіжного доручення № 67 від 30.04.20;

- на суму 60 000 грн. 22.05.20 згідно платіжного доручення від 22.05.20 № 1332;

- на суму 100 000 грн. 28.07.20 згідно платіжного доручення від 28.07.20 № 1414 (в цій частині провадження у справі закрито ухвалою від 05.08.20);

- на суму 30 000 грн. 05.08.20 згідно платіжного доручення від 05.08.20 № 1433;

- на суму 40 000 грн. 12.08.20 згідно платіжного доручення від 12.08.20 № 1435.

При цьому, слід зазначити, що оплата за платіжними дорученнями №, №: 1311, 67, 1332 проводилась відповідачем за рахунком-фактурою СФ-0000077 від 07.10.19, що виставлявся за іншим договором (10122018). Однак, позивач зарахував їх в оплату договору № 11122019, про що вказано в позові та випливає з розрахунків.

Таким чином, динаміка виникнення та зміни суми боргу наступна:

1. станом на дату виникнення прострочення 29.01.20 борг склав 426 770, 34 грн. Дана сума випливає з розрахунку: 461 843, 14 грн. вартість поставленого товару за накладною мінус 35 072, 80 грн. зарахованих згідно платіжного доручення від 23.01.20 № 1206 на суму 200 000 грн. (за іншим договором), що виплачені до закінчення терміну оплати 23.01.20;

2. до вказаної суми позивач додав її 30% (426 770, 34 грн. плюс 128 031, 10 грн. = 554 801, 44 грн.), згідно умов п. 6.4. договору (оскільки наявне прострочення) - за порушення покупцем умов щодо оплати товару, встановлених цим договором, постачальник вправі застосувати до покупця одну з передбачених нижче оперативно-господарських санкцій на свій вибір, в тому числі (п. 6.4.3.) – збільшення в односторонньому порядку без додаткового погодження з покупцем вартості партії товару, оплата якої прострочена, але не більше, ніж на 30%.

Суд зазначає, що дана дія відповідача суперечить умовам договору. Так, збільшення вартості товару на 30% згідно п. 6.4.3. є однією з трьох передбачених п. 6.4. договору оперативно-господарських санкцій. При цьому, п. 6.4.1. договору передбачає ще одну санкцію, а саме – одностороння відмова від виконання свого зобов`язання щодо поставки неоплаченої партії товару зі звільненням постачальника від відповідальності. Надані матеріали справи свідчать про фактичне застосування вищевказаної санкції постачальником, оскільки згідно наявного у справі додатку 2 до договору, крім поставки 23.01.20, передбачено і інші, чотири з яких мали бути здійснені ще до подання позову. Зокрема, не здійснено поставок: 05.03.20, 26.03.20, 07.05.20, 01.06.20, тобто реалізовано умову п. 6.4.1. договору. Тому, суд погоджується з доводом відповідача, та зазначає, що згідно п. 6.4. договору постачальник, за порушення умов щодо оплати товару, вправі застосувати до покупця одну з передбачених оперативно-господарських санкцій на вибір. Не здійснивши чотири поставки, які передбачені додатком 2 (застосовано п. 6.4.1. одна з санкцій), позивач, тим самим, позбавив себе права на нарахування 30% вартості неоплаченого товару (п. 6.4.3 інша санкція).

При цьому, суд зазначає, що ст. 235 ГКУ передбачено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. В силу ч. 2 ст. 237 ГКУ порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

3. таким чином, станом на 29.01.20 основний борг склав не 554 801, 44 грн., як вказав позивач, а 426 770, 34 грн. (461 843, 14 грн. вартість поставленого товару за накладною мінус 35 072, 80 грн.).

4. в подальшому, борг, з урахуванням часткових оплат (на суму 66 770, 34 грн. 14.04.20 згідно платіжного доручення від 14.04.20 № 1311; на суму 40 000 грн. 30.04.20 згідно платіжного доручення № 67 від 30.04.20; на суму 60 000 грн. 22.05.20 згідно платіжного доручення від 22.05.20 № 1332; на суму 100 000 грн. 28.07.20 згідно платіжного доручення від 28.07.20 № 1414; на суму 30 000 грн. 05.08.20 згідно платіжного доручення № 1433 від 05.08.20; на суму 40 000 грн. 12.08.20 згідно платіжного доручення від 12.08.20 № 1435) зменшувався та складав: з 29.01.20 до 13.04.20 – 426 770, 34 грн., з 14.04.20 до 29.04.20 – 360 000 грн., з 30.04.20 до 21.05.20 – 320 000 грн., з 22.05.20 до 27.07.20 – 260 000 грн., з 28.07.20 до 04.08.20 – 160 000 грн., з 05.08.20 до 12.08.20 – 130 000 грн., з 12.08.20 по дату розгляду справи - 90 000 грн. (оскільки доказів решти оплати немає).

При цьому, слід зазначити, що оплата на суму 100 000 грн. за платіжним дорученням від 28.07.20 № 1414 стала підставою для закриття провадження у справі згідно ухвали суду від 05.08.20, що зменшило заявлений у позові розмір основного боргу до 160 000 грн. У подальшому, після пред`явлення позову, відповідач оплатив (як вказано вище) ще 30 000 грн. (платіжне доручення № 1433 від 05.08.20) та 40 000 грн. (платіжне доручення від 12.08.20 № 1435), в зв`язку з чим предмет позову у цій частині також припинив існування (при цьому заявлено позов у цій частині обгругнтовано, оскільки борг був), а провадження у справі, в зв`язку з цим, в силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПКУ підлягає закриттю (в частині 70 000 грн.).

За таких обставин, позов, в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню частково в сумі 90 000 грн. (сума, що існує на даний час після всіх документально доведених оплат).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт прострочення оплати поставленого товару, вимоги в частині стягнення інфляційних і річних відповідають чинному законодавству. При цьому, заявлених 30% річних відповідає п. 6.2. договору.

Проте, здійснивши перевірку поданого розрахунку (з допомогою системи „Діловодство”) вказаних нарахувань, з застосуванням періодів, які визначені судом в динаміці (періоди між частковими оплатами) виникнення та зміни основного боргу без застосування п. 6.4.3, суд встановив:

Періоди нарахування:

- Перший період - з 29.01.20 по 13.04.20 – сума боргу за товар 462 770, 34 грн.;

- Другий період - з 14.04.20 по 29.04.20 – сума боргу за товар 360 000 грн.;

- Третій період – з 30.04.20 по 21.05.20 – сума боргу за товар 320 000 грн.;

- Четвертий період – з 22.05.20 по 27.07.20 – сума боргу за товар 260 000 грн.;

- П`ятий період – з 27.07.20 по 31.07.20 – сума боргу за товар 160 000 грн. (кінцева дата, що вказана позивачем у розрахунку).

З урахуванням даних періодів -

Річні: перший період – 26 585, 69 грн., другий період – 4 721, 31 грн., третій період – 5 770, 49 грн., четвертий період – 14 278, 68 грн., п`ятий період – 524, 59 грн. Всього – 51 880, 76 грн.

Інфляційні: перший період – 2 123, 60 грн., другий період – 2 880 грн., третій період – 960 грн., четвертий період – 520 грн., п`ятий період позивач не нараховує. Разом – 6 483, 60 грн.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вказані законодавчі положення, пеня є договірним способом забезпечення зобов`язання, а тому наявність у договорі п. 6.2., що передбачає застосування пені є підставою для задоволення позову, в частині стягнення останньої (при встановленому факті прострочення). Проте, перерахунок розміру пені, який здійснив суд з урахуванням обставин, що приймались до уваги при розрахунку річних (щодо періодів та не прийняття п. 6.4.3) дає дійсний розмір пені 31 373, 59 грн. (перший період – 18 866, 51 грн., другий період – 2 911, 47 грн., третій період – 3 077, 59 грн., четвертий період – 6 308, 19 грн., п`ятий період – 209, 83 грн.).

За результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50% судом враховуючи наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.20 у справі № 922/1608/19).

Обгрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені, відповідач зазначив, що: позивач не повідомив суд та не підтвердив доказами обставини завдання йому збитків фактом порушення відповідачем строків проведення розрахунків за товар.; станом на дату подання відзиву відповідач добровільно погасив більше 80% основного боргу.

Суд зазначає, що метою застосування пені є забезпечення виконання зобов`язання учасником господарських відносин. Документально підтвердженим в даному випадку є факт прострочення відповідачем оплати поставленого товару на значну суму (більш як чотириста тисяч гривень), та за тривалий період. При цьому, значна частина вказаного відповідачем погашення більш як 80% боргу відбулося вже після звернення з позовом. Таким чином, стягнення пені у розмірі 31 373, 59 грн. при первинному простроченні понад чотириста тисяч гривень є адекватним та необхідним заходом забезпечення зобов`язання, що відповідає завданню такого інституту як неустойка. Менший розмір пені, при вказаних обставинах буде порушувати інтереси позивача, який, узгоджуючи умову договору про пеню розраховував на можливість скористатися нею саме в обставинах, які стали причиною звернення з позовом.

Таким чином, наведені відповідачем обставини для зменшення пені не можуть бути оцінені судом як виключні чи такі що дають суду підстави її обґрунтованого зменшення. Отже клопотання про зменшення пені задоволенню не підлягає.

Судові витрати, в частині судового збору, покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК). При цьому, питання щодо судового збору, в частині закриття провадження у справі (70 000 грн.) може бути вирішено в порядку Закону „Про судовий збір”.

Крім того, обидві сторони подали клопотання про відшкодування їм судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає, оскільки спір виник з неправильних дій відповідача (про наявність боргу відповідач не заперечував, а спростовував його розмір), що дає право суду (ч. 9 ст. 129 ГПКУ) покласти на нього понесені на правничу допомогу витрати незалежно від результатів вирішення спору.

Аналогічне клопотання позивача, враховуючи його заяву щодо подання відповідних доказів після ухвалення рішення, згідно ч. 8 ст. 129 ГПК, підлягає вирішенню в порядку зазначеної норми, тобто після ухвалення рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Полівер” (30600, Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Висоцького, 22) на користь приватного сільськогосподарського підприємства „Фенікс” (45123, Волинська область, Рожищенський район, с. Козин, вул. Ковельська, 1 А, код 05383900) 90 000 грн. (дев`яносто тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 6 483, 60 грн. (шість тисяч чотириста вісімдесят три грн. 60 коп.) інфляційних, 31 373, 59 грн. (тридцять одна тисяча триста сімдесят три грн. 59 коп.) пені, 51 880, 76 грн. (п`ятдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят грн. 76 коп.) 30% річних та 2 279, 20 грн. (дві тисячі двісті сімдесят дев`ять грн. 20 коп.) судового збору.

В решті позову відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення 70 000 грн. основного боргу закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 21.08.20.

Суддя Ю.В. Гладюк

Віддрук. 3 прим.:

1- до справи

2- позивачу (45123, Волинська обл., Рожищенський р-н., с. Козин, вул. Ковельська, буд. 1А).

3 - відповідачу (30600, Хмельницька обл., Теофіпольський р-н., смт. Теофіполь, вул. Висоцького, 22)

Всім рекомендованим з повідомленням