Рішення № 91091702, 18.08.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2020 справа № 914/844/20

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Мазуркевич М. Р., розглянув по суті у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу

за первісним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід», с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області,до відповідача за первісним позовом:товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Транссервіс», с. Давидів Пустомитівського району Львівської області,про: стягнення 870'190,40 грн (з яких: 581'514,62 грн – заборгованість, 15'246,83 грн – три відсотки річних, 2'846,31 грн – інфляційні втрати, 125'203,98 грн – пеня та 145'378,66 грн – неодержані доходи).За зустрічним позовом:товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Транссервіс», с. Давидів Пустомитівського району Львівської області,до відповідача за зустрічним позовом:товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід», с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області,про:визнання Додаткової угоди № 2 до Договору поставки № 26/04/2019 від 26.04.2019 недійсною.За участю представників сторін:позивач за зустрічним позовом та відповідач за зустрічним позовом:Гарагуц І. Ф. – адвокат, Шпак Т. І. – представник,відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: Харченюк І. С. –адвокат.1. Судові процедури.

1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Транссервіс» про стягнення 870'190,40 грн (з яких: 581'514,62 грн – заборгованість, 15'246,83 грн – три відсотки річних, 2'846,31 грн – інфляційні втрати, 125'203,98 грн – пеня та 145'378,66 грн – неодержані доходи).

1.2. Ухвалою суду від 12.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.06.2020. Ухвалою суду від 01.06.2020 підготовче засідання відкладено на 22.06.2020.

Також, 01.06.2020 Відповідачем подано до суду відзив на позов.

1.3. 12 червня 2020 року ТзОВ «Агролайф транссервіс» подано до суду зустрічну позовну заяву про визнання Додаткової угоди № 2 до Договору поставки № 26/04/2019 від 26.04.2019 недійсною.

Підготовче засідання 22.06.2020 відкладалось на 06.07.2020, на 20.07.2020 та на 06.08.2020. Також, ухвалою суду від 20.07.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

У зв`язку із виправленням недоліків зустрічної позовної заяви, суд ухвалою від 08.07.2020 зустрічний позов прийняв до спільного розгляду із первісним, вимоги за зустрічним позовом об`єднав в одне провадженні із первісним.

Позивач за первісним позовом 30.06.2020 подав до суду відповідь на відзив за первісним позовом, а 17.07.2020 відзив на зустрічну позовну заяву.

ТзОВ «Агролайф транссервіс» 20.07.2020 подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

1.4. Ухвалою суду від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.08.2020. У судовому засіданні 10.08.2020 оголошено перерву до 18.08.2020.

06.08.2020 від ТзОВ «Агролайф транссервіс» надійшла відповідь на відзив за зустрічним позовом, а 07.08.2020 заява про зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, суд заслухавши у судовому засіданні доводи та заперечення представників сторін щодо обґрунтування заявлених вимог за первісним та зустрічним позовами, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору по суті у даному судовому засіданні. У судовому засіданні 18.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. У позовній заяві ТзОВ «Сервіс-Агрозахід» (Позивач за первісним та відповідачем за зістрічним) вказує про неналежне виконання ТзОВ «Агролайф транссервіс» (Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом) своїх договірних зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим в останнього виник борг у розмірі 581'514,62 грн. Також за неналежне виконання грошових зобов`язань останньому нараховано 15'246,83 грн – трьох відсотків річних, 2'846,31 грн – інфляційних втрат, 125'203,98 грн – пені та 145'378,66 грн – неодержаних доходів.

У відзиві на зустрічний позов заперечуючи проти задоволення такого вказує про те, що станом на дату укладення Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019, сторони дійшли згоди збільшити вартість поставленого, але не оплаченого Товару, що не суперечить жодним нормам чинного законодавства.

2.2. Відповідач – ТзОВ «Агролайф транссервіс» у відзиві на позов вказує, що не згідний із доводами Позивача, вказуючи про таке: 1) при нарахуванні пені не застосовано положень ч. 6 ст. 232 ГК України; 2) заявлені вимоги про стягнення неодержаних доходів не підтверджені належними доказами, зокрема, позивачем не доведено факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою; 3) не надано доказів на підтвердження надання правової допомоги.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що на дату укладення Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 ТзОВ «Агролайф транссервіс» було виконано усі обов`язки з оплати за поставлений Товар. Так, з посиланням на ч. 3 ст. 632 ЦК України просить визнати укладену угоду недійсною.

3. Обставини справи.

3.1. 26 квітня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід» (надалі – Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф транссервіс» (надалі – Покупець) укладено Договір поставки № 26/04/2019 (надалі- - Договір). За умовами цього Договору згідно умов якого Постачальник зобов`язується поставити у власність Покупця Товар, найменування, асортимент, кількість та ціна якого визначені у рахунку-фактурі та/або специфікації до договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити замовлений Товар (п. 1.1. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками та припиняє свою дію 31 грудня 2019 року. В випадку коли на вказану дату, будь-яка із Сторін не виконала свої зобов`язання в повному обсязі, дія Договору продовжується до моменту повного і належного їх виконання (п. 10.1. Договору).

Пунктом 12.1. Договору встановлено, що зміни і доповнення до цього Договору, а також всі Додатки до нього вважаються дійсними лише в разі їх укладення в письмовій формі і підписання уповноваженими представниками обох Сторін. Усі Додатки та накладні на поставку Товару є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 26.04.2019 сторони виклали п. 5.2. Договору в наступній редакції: « 5.2. Сторони узгоджують, що оплата вартості Товару здійснюється на умовах: 20% вартості Товару по факту поставки Товару (від суми зазначеної у рахунку-фактурі), 80% вартості Товару здійснюється після оплатою протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Товару Покупцем».

3.2. На виконання умов Договору Постачальник поставив, а Покупець прийняв Товар на загальну суму 1'962'214,62 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 618 від 09.05.2019 на суму 698'109,58 грн;

- № 617 від 10.05.2019 на суму 350'752,28 грн;

- № 628 від 14.05.2019 на суму 385'866,32 грн;

- № 693 від 16.05.2019 на суму 339'306,28 грн;

- № 694 від 17.05.2019 на суму 188'180,16 грн.

3.3. 14 серпня 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою сторони домовились про таке: у зв`язку із коливанням цін на ринку на Товар, а саме кукурудза, та враховуючи той факт, що станом на момент укладення даної угоди Покупець не виконав свої зобов`язання перед Постачальником щодо оплати поставленого товару, Сторони дійшли згоди збільшити ціну за одиницю Товару (виключно на 200 тон поставленого Товару з 09.05.2019 по 17.05.2019) до 5'600,00 грн за 1 тонну Товару. Сторони погодились, що вартість одиниці Товару та загальна сума за Договором поставки №26/04/2019 від 26.04.2019 визначається видатковими накладними та розрахунками коригування до видаткових накладних, тому в тексті Договору поставки №26/04/2019 від 26.04.2019 замість «Рахунок-фактури», що підтверджує ціну (вартість) та загальну суму Договору читати «видаткова накладна та/або розрахунок коригування до видаткової накладної», Сторони зобов`язуються підписати розрахунки коригування до видаткових накладних протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання даних документів.

Згідно з укладеною Додатковою угодою № 2 від 14.08.2019 загальна вартість поставленого Товару склала 2'112'214,62 грн (з урахуванням коригуванням видаткових накладних № 617 від 10.05.2019 на 8'760,00 грн, № 628 від 14.05.2019 на суму 59'670,00 грн, № 693 від 16.05.2019 на 52'470,00 грн, № 694 від 17.05.2019 на 29'100,00 грн).

3.4. Покупець свій обов`язок з оплати за поставлений Товар виконав частково у загальному розмірі 1'530'700,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3087 від 12.06.2019 на суму 55'000,00 грн, № 3093 від 12.06.2019 на суму 70'000,00 грн, № 3101 від 13.06.2019 на суму 25'000,00 грн, № 3119 від 14.06.2019 на суму 120'000,00 грн, № 16 від 16.07.2019 на суму 50'000,00 грн, № 3220 від 19.07.2019 на суму 40'000,00грн, № 32 від 23.07.2019 на суму 50'000,00 грн, № 47 від 26.07.2019 на суму 30'000,00 грн, № 3337 від 02.08.2019 на суму 25'000,00 грн, № 65 від 02.08.2019 на суму 100'000,00 грн, № 67 від 06.08.2019 на суму 50'000,00 грн, № 3400 від 08.08.2019 на суму 70'000,00 грн, № 3425 від 13.08.2019 на суму 25'000,00 грн, № 72 від 15.08.2019 на суму 50'000,00 грн, № 3465 від 15.08.2019 на суму 5'000,00 грн, № 73 від 16.08.2019 на суму 63'000,00 грн, № 76 від 20.08.2019 на суму 50'000,00 грн, № 77 від 23.08.2019 на суму 30'000,00 грн, № 3529 від 03.09.2019 на суму 33'000,00 грн, № 3559 від 13.09.2019 на суму 40'000,00 грн, № 3598 від 19.09.2019 на суму 25'000,00 грн, № 136 від 24.09.2019 на суму 10'000,00 грн, № 151 від 02.10.2019 на суму 10'000,00 грн, № 156 від 02.10.2019 на суму 20'000,00 грн, № 3701 від 04.10.2019 на суму 20 000,00 грн, № 3705 від 08.10.2019 на суму 30'000,00 грн, № 3087 від 12.06.2019 на суму 55'000,00 грн, № 3766 від 18.10.2019 на суму 90'000,00 грн, № 275 від 31.10.2019 на суму 20'000,00 грн, № 3860 від 19.11.2019 на суму 20'000,00 грн, № 3920 від 25.11.2019 на суму 20'000,00 грн, № 366 від 27.11.2019 на суму 50'000,00 грн, № 3998 від 10.12.2019 на суму 7'700,00 грн, № 4010 від 11.12.2019 на суму 20'000,00 грн, № 4020 від 12.12.2019 на суму 25'000,00 грн, № 4058 від 17.12.2019 на суму 10'000,00 грн, № 43 від 16.01.2020 на суму 32'000,00 грн, № 107 від 31.01.2020 на суму 140’ 000,00 грн.

3.5. Постачальник згідно з претензіями № 58 від 11.07.2019, № 69/1 від 21.08.2019, № 129/1 від 12.12.2019 та вимогою про сплату боргу № 34/1 від 03.03.2020 звертався до Покупця з проханням оплатити отриманий товар.

3.6. Покупець у відповідь на претензію № 58 від 11.07.2019 листом № 104 від 23.07.2019 повідомив Постачальника повідомив про неможливість повного погашення заборгованості та просив погодити наступний графік погашення заборгованості.

3.7. 17 червня 2020 року ТзОВ «Агролайф Транссервіс» долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 789 від 11.06.2020 про сплату 50'000,00 грн боргу. Також, 20.07.2020 Відповідачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 52 від 18.06.2020 про сплату 51'900,00 грн.

3.8. У зв`язку з порушенням умов Договору в частині оплати за поставлений Товар, Позивач за первісним позовом звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та суми неодержаного доходу. Відповідач за первісним позовом окрім заперечень щодо первісного позову, подав до суду зустрічний позов про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019.

4. Позиція суду.

4.1. Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Додатковою угодою №1 від 26.04.2019 Сторони узгоджують, що оплата вартості Товару здійснюється на умовах: 20% вартості Товару по факту поставки Товару (від суми зазначеної у рахунку-фактурі), 80% вартості Товару здійснюється після оплатою протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Товару Покупцем.

4.2. Як з`ясовано судом та не заперечується сторонами, Позивач за первісним позовом поставив, а Відповідач за первісним позовом прийняв Товар на загальну суму 1'962'214,62 грн, що підтверджується видатковими накладними, що встановлено у п. 3.2. рішення.

Станом на 13.08.2019 ТзОВ «Агролайф транссервіс» кореспондуючий обов`язок з оплати виконав частково у загальному розмірі 710'000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи.

4.3. Щодо заявлених вимог про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 до Договору за зустрічним позовом.

4.3.1. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628).

Відповідно до статті 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 631 ЦК України передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

4.3.2. Як з`ясовано судом та не заперечується учасниками процесу, 14.08.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою сторони у зв`язку із коливанням цін на ринку на Товар, а саме кукурудза, та враховуючи той факт, що станом на момент укладення даної угоди Покупець не виконав свої зобов`язання перед Постачальником щодо оплати поставленого товару, Сторони дійшли згоди збільшити ціну за одиницю Товару (виключно на 200 тон поставленого Товару з 09.05.2019 по 17.05.2019) до 5'600,00 грн за 1 тонну Товару.

Також, як встановлено судом вище (абз. 2 п. 4.2. рішення) станом на 14.08.2019 Покупець виконав свій обов`язок з оплати у загальному розмірі 710'000,00 грн, а саме за поставку 175,70 тонн кукурудзи згідно з видатковими накладними № 618 від 09.05.2019 та № 617 від 10.05.2019, на підставі яких поставлено разом 216,26 тонн.

4.3.3. Статтею 599 ЦК України закріплено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Так, Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує заявлені вимоги виконанням зобов`язання проведеним належним чином, однак доказів на підтвердження вказаних обставин не надає. Відповідач за зустрічним позовом вказані обставини спростовує, вказуючи про відсутність повної оплати за поставлений товар.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких умов, суд розглянувши вимоги за зустрічним позовом, встановивши наявність неналежного виконання зобов`язання стороною щодо оплати за отриманий товар, а відтак, і факт невиконання Покупцем Договору в частині оплати, за наявності вільного укладення сторонами Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019, суд дійшов висновку, що заявлені у зустрічному позові вимоги є безпідставини.

4.4. Як встановлено судом, у зв`язку із укладенням Додаткової угоди № 2 від 14.08.2019, Сторонами дійшли згоди збільшити ціну за одиницю Товару (виключно на 200 тон поставленого Товару з 09.05.2019 по 17.05.2019) до 5'600,00 грн за 1 тонну Товару скоригувавши видаткові накладні № 617 від 10.05.2019 на 8'760,00 грн, № 628 від 14.05.2019 на суму 59'670,00 грн, № 693 від 16.05.2019 на 52'470,00 грн, № 694 від 17.05.2019 на 29'100,00 грн.

4.5. Так, як з`ясовано судом, станом на дату звернення Позивача за первісним позовом до суду, Відповідач за первісним позовом виконав свій обов`язок з оплати на загальну суму 1'530'700,00 грн.

Однак, під час розгляду справи, згідно з долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 789 від 11.06.2020 на суму 50'000,00 грн та № 52 від 18.06.2020 на суму 51'900,00 грн сплачено ще 101'900,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору;

Таким чином, заявлені у первісному позові вимоги про стягнення 581'514,62 грн – заборгованість, підлягають задоволенню частково у розмірі 479614,62 грн, в іншій частині, щодо стягнення 101'900,00 грн боргу провадження у справі підлягає закриттю.

4.6. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши заявлені у первісному позові вимоги про стягнення 15'246,83 грн – трьох відсотків річних та 2'846,31 грн – інфляційних втрат, перевіривши надані Позивачем за первісним позовом розрахунки, суд зазначає наступне. Сторона здійснюючи власні розрахунки бере за основу (як базу нарахування) загальну суму боргу за обраний нею період, однак не є правильним нарахування відповідних сум передбачених ст. 625 ЦК України на загальну суму заборгованості, адже необхідно здійснювати відповідні нарахування щодо заборгованості, яка виникла за кожною видатковою накладною. Вказані розрахунки необхідно здійснювати з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та роз`яснень щодо способу та порядку нарахування інфляційних втрат наданих Верховним Судом у власних постановах. Так, здійснивши власні розрахунки в результаті яких нараховані судом суми є більшими заявлениз, суд дійшов висновку задовольнити заявлені вимоги повністю, адже обмежений правом виходу за межі позовних вимог.

4.7. Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до умов пункту 7.6. Договору у випадку порушення термінів або умов оплати Продукції, Покупець сплачує Постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розглянувши заявлені вимоги про стягнення 125'203,98 грн – пені, здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку, суд вказує, що розрахунок пені, є частково правильним, однак, при здійсненні розрахунку не враховано положень ч. 5 ст. 254 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, здійснивши власний розрахунок пені, який суд долучає до матеріалів справи, суд встановив, що заявлені вимоги є обґрунтованими у розмірі 104'685,03 грн.

4.8. Щодо заявлених Позивачем за первісним позовом вимог про стягнення 145'378,66 грн – неодержаних доходів, суд зазначає, що заявник зобов`язаний довести протиправність поведінки Відповідача у спірних правовідносинах, заподіяння майну шкоди, що відповідає положенням статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; відповідач повинен довести обставини, які звільняють його від відповідальності відповідно до норм законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Положеннями ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (п.п. 1-3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

4.9. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 923/700/17 від 03.08.2018:

- неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується;

- пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц навела схоже тлумачення поняття упущеної вигоди, а також тих обставин, які позивач повинен довести для стягнення упущеної вигоди з відповідача. Так, при стягненні упущеної вигоди, слід враховувати наступне:

- у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання (ст. 22 ЦК України);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК України);

- кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України);

- пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

4.10. Як встановлено із матеріалів справи, ТзОВ «Сервіс-Агрозахід» обґрунтовує заявлені вимоги наступним. Сума заборгованості відсутня в обороті Позивача вплинула на одержання валового прибутку Підприємства при купівлі добрив згідно з п`ятьма Рамковими контрактами від 06.11.2019. Крім того, товариство вказує, що існування заборгованості Відповідача за первісним позовом, яка виникла на підставі Договору № 26/04/2019 від 26.04.2019, стало однією із причин укладення Договору овердрафту від 21.03.2019, що призвело до нарахування відсотків за користування овердрафтом.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ТзОВ «Агролайф Транссервіс» вказує, що Позивачем жодними доказами не доведено причинно-наслідкого зв`язку між порушенням зобов`язання та заявленою шкодою. Більше того, подані стороною докази навпаки підтверджують здійснення господарської діяльності, а як наслідок і отримання прибутку.

Так, Додаткова угода до Договору овердрафту про збільшення ліміту овердрафту до п`яти мільйонів гривень, свідчить виключно про наявність значного середньомісячного надходження на рахунок Позивача.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов`язок з відшкодування збитків настає для суб`єктів господарювання у разі порушення господарського зобов`язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст.ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України) або внаслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (глава 82 Цивільного кодексу України).

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов`язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, враховуючи недоведення позивачем складу цивільно-правового правопорушення, заявлені вимоги про стягнення 145'378,66 грн збитків у вигляді неодержаних доходів є безпідставними.

4.11. 07 серпня 2020 року Відповідачем за первісним позовом подану суду заяву про зменшення пені в порядку ст. 233 ГК України до 30'000,00 грн. Подана заява обґрунтована тим, що сума пені заявлена позивачем є надмірно великою, Відповідач вчиняє дії щодо погашення заборгованості, звертався до Позивача із заявами про мирне врегулювання спору. Також, вказує, що надмірне стягнення пені не може бути не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення грошових зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд розглянувши подану Відповідачем заяву про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені до 30'000,00 грн зазначає наступне. Станом на момент подання позову 09.04.2020 у Відповідача був наявний борг перед Позивачем в загальному розмірі 581'514,62 грн, на дату ухвалення рішення у справі 18.08.2020 Відповідачем сплачено 101'900,00 грн.

З метою позасудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача з претензіями № 58 від 11.07.2019, № 69/1 від 21.08.2019, № 129/1 від 12.12.2019 та вимогою про сплату боргу № 34/1 від 03.03.2020 про оплату вартості поставленого товару за Договором. Відповідач надав відповідь лише на першу претензію.

З наведеного вбачається, що прострочення зобов`язання з оплати у Відповідача виникло у значному розмірі. Суд оцінюючи даний випадок, вважає, що такий не є винятковим, адже між контрагентами існують триваючі відносини з поставки, за якими Відповідач неодноразово здійснював прострочення з оплати за отриманий товар. На претензії Позивача за серпень, грудень 2019 року та березень 2020 року Відповідач не відповідав, що вказує на те, що Відповідач не добросовісно здійснює свої зобов`язання.

Щодо причин невиконання, або неналежного виконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати, останній інших належних та допустимих доказів, які б стверджували про скрутний фінансовий стан, чи інші об`єктивні оставини невиконання умов договору, до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку..

Так, Відповідач здійснює свою діяльність на власний ризик, самостійно укладає ті чи інші договори, та бере на себе обов`язки виконувати їх. За неналежне виконання зобов`язань настає відповідальність передбачена законом. Відтак, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі 104'685,03 грн яка підлягає стягненню з Відповідача не може бути зменшена враховуючи недобросовісну поведінку сторони Відповідача. Також потрібно враховувати й те, що такий випадок не є винятковим, адже відповідач неодноразово здійснював прострочення з оплати за отриманий товар згідно з договором. Враховуючи вище наведене, заява ТзОВ «Агролайф транссервіс» про зменшення розміру пені задоволенню не підлягає.

4.12. Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

5. Судові витрати.

5.1. Частиною четвертою статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 101'900,00 грн – основного боргу, суд роз`яснює Позивачу за первісним позовом право на повернення із державного бюджету 1'528,50 грн судового збору в порядку передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

5.2. Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з Відповідача за первісним позовом підлягає до стягнення 14'081,82 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. Судовий збір сплачений Позивачем за зустрічним позовом у зв`язку із відмовою у позові не відшкодовується.

5.3. Частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Так, суд зазначає, що представники учасників процесу, до закінчення судових дебатів усно заявили про неможливість подання належних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, і повідомили суд про необхідність надання часу для вчинення відповідної дії.

Судом роз`яснено представникам сторін їхні права та обов`язки, та повідомлено про відсутність процесуальної можливості призначити судове засідання для розгляду питання щодо відшкодування заявлених витрат на послуги правничої допомоги, за усною заявою сторони, без подання відповідних доказів.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 126, 129, 221, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, пунктом 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 101'900,00 грн заборгованості закрити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Транссервіс», (81151, Львівська область, Пустомитівський район, село Давидів, вулиця Львівська, будинок 2А; ідентифікаційний код 37278500) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід» (47722, Тернопільска область, Тернопільський район, село Великі Гаї, вулиця Підлісна, будинок 27; ідентифікаційний код 38038313) 479'614,62 грн – заборгованості, 15'236,00 грн – трьох відсотків річних, 2'846,31 грн – інфляційних втрат, 104'685,03 грн – пені та 9'035,73грн – відшкодування витрат на оплату судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.08.2020.

Суддя В.П. Трускавецький