Рішення № 91091304, 10.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/4777/17

За позовомФізичної особи-підприємця Припутня Олександра Івановичадо1. Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд» 2. Київської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачаДеснянської районної у м. Києві державної адміністраціїпростягнення 166 795,00 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача:Припутень О.І., Давидюк А.І.від відповідача 1:Солонина І.Ю.від відповідача 2:Савченко Т.А.від третьої особи:Рибальченко Л.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Припутень Олександр Іванович (надалі - ФОП Припутень О.І.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд» (надалі - КП «Ватутінськінвестбуд») про стягнення 166 795,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендуючи у в КП «Ватутінськінвестбуд» нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 60/10, позивач за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, а саме провів ремонт з переплануванням та благоустроєм прилеглої території, а тому відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати вартості поліпшення орендованого майна у розмірі 166 795,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2017 порушено впровадження у справі та призначено її до розгляду, залучено до участі у справі Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 залучено Київську міську раду до участі у справі в якості співвідповідача, відкладено розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 призначено у справі №910/4777/17 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, зупинено провадження у справі до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 поновлено провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 призначено у справі №910/4777/17 додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

12.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/4777/17, разом з висновком експерта №24158/18-43 від 02.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 13.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.08.2020.

Позивач та його представник в судове засідання з`явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов повністю.

Присутні в судовому засіданні представники відповідачів та третьої особи надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували.

В судовому засіданні 10.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації №646 від 23.06.2005 надано позивачу в орендне користування нежитлове підвальне приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 60/10, загальною площею 60,0 кв.м для розміщення складу.

01.07.2005 між КП «Ватутінськінвестбуд» (орендодавець) та ПП Припутень О.І. (орендар) був укладений договір оренди комунальної власності (будівель, споруд, приміщень) та надання комунальних послуг №1435 (надалі - Договір №1435 від 01.07.2005), відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації №646 від 23.06.2005 передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) - об`єкт оренди, за адресою: просп. Маяковського, 60/10, загальною площею 60,00 кв.м для розміщення складу.

Строк дії вказаного договору було визначено з 01.07.2005 до 30.11.2005.

Листами №10-2516/1 від 14.07.2005 та №10-2516/1 від 14.07.2005 КП «Ватутінськінвестбуд» надало позивачеві погодження на проведення ремонтно-конструктивних робіт та перепланування орендованого приміщення.

Розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації №1230 від 07.11.2005 надано дозвіл на перепланування позивачем підвального приміщення будівлі по пр. Маяковського, 60/10.

Вподальшому між позивачем та відповідачем був укладений договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду №1435 від 01.01.2007 зі строком дії з 01.01.2007 до 31.03.2009 (з урахуванням внесених змін).

Розпорядженням районної у місті Києві державної адміністрації №967 від 06.07.2007 у зв`язку з закінченням робіт з перепланування нежитлового приміщення в будівлі №60/10 по пр. Маяковського затверджено акт прийняття в експлуатацію закінчених робіт з перепланування нежитлового приміщення в будівлі №60/10 по пр. Маяковського; встановлено, що внаслідок здійсненого перепланування площа приміщень становить 45,7 кв.м, в тому числі, основна 45,7 кв.м.

01.01.2010 між КП «Ватутінськінвестбуд» (орендодавець) та ПП Припутень О.І. (орендар) укладений договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду №1435 (надалі - Договір №1435 від 01.01.2010), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.12.2009 №1229 передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: просп. Маяковського, 60/10, загальною площею 45,70 кв.м для розміщення складу.

Пунктом 9.1 вказаного договору сторони погодили строк його дії з 01.01.2010 по 31.12.2010.

На виконання умов Договору №1435 від 01.01.2010 відповідач передав, а позивач прийняв вказане нерухоме майно у задовільному стані.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 у справі №910/13664/16 розірвано Договір №1435 від 01.01.2010 та виселено позивача з нежитлового приміщення за адресою: просп. Маяковського, 60/10.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для відшкодування відповідачем 1 вартості невід`ємних поліпшень, які здійснені позивачем у орендованому приміщенні.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 283, 284 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є, зокрема, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Із матеріалів справи вбачається, що за Договором №1435 від 01.07.2005 орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації №646 від 23.06.2005 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: просп. Маяковського, 60/10, загальною площею 60,00 кв.м для розміщення складу.

За змістом ст. ст. 767 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Наймодавець зобов`язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею. Наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі, на підставі якого відповідачем 1 на користь позивача було передане нерухоме майно на виконання умов Договору №1435 від 01.07.2005, що позбавляє суд можливості встановити стан приміщення, яке передавалося в оренду.

Позивач вказує, що ним протягом 2005-2007 років були проведені ремонтно-будівельні роботи та роботи з електропостачання орендованого майна, які є невід`ємними поліпшеннями такого майна.

При цьому, після проведення вказаних робіт, розпорядженням районної у місті Києві державної адміністрації №967 від 06.07.2007 затверджено акт прийняття в експлуатацію закінчених робіт з перепланування нежитлового приміщення в будівлі №60/10 по пр. Маяковського, та встановлено, що внаслідок здійсненого перепланування площа приміщень становить 45,7 кв.м, в тому числі, основна 45,7 кв.м.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент прийняття в експлуатацію закінчених робіт) орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Пунктом 5.1.3 Договорів оренди №1435 від 01.07.2005 та №1435 від 01.01.2007 визначено, що орендар має право проводити роботи по переобладнанню та відновленню об`єкту оренди тільки за погодженням з орендодавцем проектно-кошторисної документації.

За змістом п. 7.5 вказаних договорів вартість поліпшень об`єкта оренди, проведених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для об`єкта, компенсації не підлягає. Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення об`єкта оренди, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди. Поліпшення об`єкта оренди, виконані орендарем за власні кошти згідно з вимогами п. 7.2 і п. 7.3 цього договору, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, залишаються у комунальній власності територіальної громади Деснянського району у місті Києві за винятком приватизації, продажу або іншого відчуження об`єкта орендарю.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов`язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Отже, предметом доведення у даній справі є юридичний склад, що включає факт збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень, а не загальна вартість відновлювального ремонту. При цьому зазначена вартість має бути визначена в установленому законодавством порядку.

Розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов`язаний компенсувати. Компенсації підлягає лише збільшена в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна. Вартість майна визначається ринковими показниками на подібне майно у певний час.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №916/685/17.

Позивач вказує, що ним були здійснені невід`ємні поліпшення спірного нерухомого майна, загальна вартість яких згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження №1339 від 14.08.2015 становить 166 795,80 грн., які позивач просить суд стягнути з КП «Ватутінськінвестбуд».

В той же час суд не приймає вказаний висновок в якості належного та допустимого доказу на понесення позивачем витрат на заявлену до стягнення суму з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стаття 98 Господарського процесуального кодексу України встановлює вимоги до висновку експерта як одного із видів доказів в господарському процесі, відповідно до якої висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

При цьому, наданий позивачем в якості доказу висновок експертного будівельно-технічного дослідження №1339 від 14.08.2015 не є висновком експерта в розумінні вищевказаної норми.

За п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

13.09.2018 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/4777/17, разом з висновком експерта №11684/17-34 від 07.09.2018.

Висновком експерта №11684/17-34 від 07.09.2018 зазначено про неможливість визначення, чи були фактично позивачем невід`ємні поліпшення орендованого підвального приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 60/10, а також встановити їх вартість не вбачається за можливе, оскільки експерта не було допущено до об`єкту дослідження, а вхід до приміщення було зачинено.

Суд прийшов до висновку, що під час проведення судової експертизи, судовим експертом не було надано повний висновок стосовно всіх поставлених на вирішення питань, які містилися в ухвалі Господарського суду міста Києва від 07.06.2017, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 призначено у справі №910/4777/17 додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

12.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/4777/17, разом з висновком експерта №24158/18-43 від 02.06.2020.

Вказаним висновком встановлено, що за результатами проведеного дослідження, в рамках наданих документів та результатів дослідження, можливо зазначити, що позивачем були проведені ремонтно-будівельні роботи по переплануванню приміщення, з наступним переліком робіт, які відповідно до методики «Визначення вартості невід`ємних поліпшень нерухомого майна» відноситься до невід`ємних поліпшень.

В той же час, експертами встановлено, що визначити вартість всіх фактично виконаних позивачем невід`ємних поліпшень в орендованому приміщенні не вбачається за можливе, оскільки на дослідження не надано виконавчої документації, а звітна та договірна документація мають значно завищені ціни на матеріали та не відповідають положенням ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва».

За таких обставин суд вважає доведеним факт здійснення позивачем у 2005-2007 роках невід`ємних поліпшень нежитлового приміщення за адресою: просп. Маяковського, 60/10, загальною площею 45,70 кв.м, проте не доведеною суму, на яку збільшилася вартість орендованого майна в результаті зроблених поліпшень.

Відповідно до ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами розміру грошових коштів, на який збільшилася вартість орендованого майна в результаті здійснених поліпшень.

Більш того, суд звертає увагу на положення пунктів 7.5 договорів оренди, укладених між позивачем та відповідачем 1, за змістом яких, поліпшення об`єкта оренди, виконані орендарем за власні кошти згідно з вимогами п. 7.2 і п. 7.3 цього договору, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, залишаються у комунальній власності територіальної громади Деснянського району у місті Києві за винятком приватизації, продажу або іншого відчуження об`єкта орендарю.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд відзначає, що договори оренди підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в таких договорах.

Відтак, після закінчення строку дії договорів оренди, всі невід`ємні поліпшення орендованого майна, в тому числі й ті, що зробив позивач, залишаються у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Вказані висновки суду у сукупності дають підстави стверджувати, що позивач не довів належним чином наявність передбачених договором та/або законом підстав для стягнення з відповідача 1 грошових коштів у розмірі 166 795,00 грн. в якості відшкодування вартості невід`ємних поліпшень орендованого майна.

Щодо заяв відповідачів про наслідки пропуску строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Підстави для застосування у даній справі наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, про що відповідачами було заявлено у відзивах на позовну заяву, в даному випадку відсутні з огляду на приписи абз. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2010 р., відповідно до якого перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Також суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Фізичної особи-підприємця Припутня Олександра Івановича правових підстав необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Припутня Олександра Івановича відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.08.2020.

Суддя В.П. Босий