Рішення № 91089883, 13.08.2020, Свалявський районний суд Закарпатської області

Справа № 306/3/20

Провадження № 2/306/158/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

13 серпня 2020 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Тхір О.А.,

з участю секретаря судового засідання - Бродської Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (адреса 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.50), в інтересах якого діє представник Гребенюк Олександр Сергійович (довіреність № 367-К-Н-О від 31.01.2019 року) до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» (яке є правонаступником ПАТ КБ "ПриватБанк") Гребенюк О.С. звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 20.04.2011 року у розмірі 12804,69 грн. та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.04.2011 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Зауважує, що банк свої умови за кредитним договором виконав повністю.

Стверджує, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у відповідача ОСОБА_1 станом на 01.12.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 12804,69 грн., яка складається з наступного: 1287, 06 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 189,10 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 10242,59 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 585,94 грн. - штраф (процентна складова). Позивач просить суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

У дане судове засідання представник позивача не з`явився, при цьому одночасно з позовною заявою подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило. Крім того інформація про стан розгляду справи та дату судових засідань розміщено на веб-сайті суду в мережі Інтернет.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується зворотними повідомленнями які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи положення ст. ст. 274, 280 ЦПК України розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та в заочному порядку, про заочний розгляд судом поставлено ухвалу.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, про заочний розгляд справи судом 13.08.2020 року постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судових засідань.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достатності, виходячи зі внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд доходить наступних висновків.

Матеріалами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 20.04.2011 року, згідно з якої слідує, що остання виявила бажання оформити на своє ім`я ощадкнижка (депозит), про що наявна відповідна відмітка у вказаній анкеті-заяві. На підставі даної анкети-заяви вона отримала від АТ «ПриватБанк» кредитну картку, зі встановленим кредитним лімітом в розмірі 500 грн.

Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 01.12.2019 року в розмірі 12804,69 грн. з яких: 1287, 06 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 189,10 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 10242,59 грн. - нарахована пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 585,94 грн. - штраф (процентна складова)

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за прострочений кредит, нараховану пеню, а також штрафи.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.04.2011 року, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміни умов кредитування та обслуговування кредитної карти, довідку про видачу кредитних карт.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, при чому цьому виявляючи бажання отримати ощадакнижку (депозит). Крім того, відсутні докази також і того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 20.04.2011 року, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії Анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд зауважує, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.04.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (грудень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та порядок їх сплати, та щодо нарахування пені та штрафів за прострочення виконання зобов`язань.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п.22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

У підписаній відповідачем Анкеті-заяві позичальника від 20.04.2011 процентна ставка не зазначена, так само як і відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.04.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), умов та суми кредитування. Будь-яких доказів, що відповідач отримала кредитні кошти і їх не повернула позивачем не надано.

Згідно з довідкою банку про відкриті картки, встановлено, що ОСОБА_1 за умовами кредитного договору від 20.04.2020 року надано кредитну картку номер НОМЕР_1 , та згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки на ОСОБА_1 31.01.2017 року кредитний ліміт збільшено до розміру 500 грн.

Жодного доказу, який би підтверджував, збільшення кредитного ліміту до суми 1287, 06 грн., або надання кредитних коштів в таких розмірах позивачем не надано, обґрунтування нарахування в тіло кредиту таких сум відсутнє, доказів про надання кредитних коштів у такій сумі відповідачу не надано.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, тому суд доходить висновку, що надані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку у сумі 500, 00 грн. відповідач повернула шляхом внесення коштів на кредитну картку. Наявності інших складових заборгованості, заявлених позивачем, у відповідача перед АТ «ПриватБанк» не доведено.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку у сумі 500,00 грн. - у добровільному порядку Банку повернуті, що підтверджується наданим розрахунком та випискою щодо руху коштів по рахунку відповідача. А так само і сам позивач, ставлячи вимогу про повернення кредитних коштів, просить стягнути заборгованість за кредитом, в розрахунок якого включає лише вимогу про повернення коштів за простроченим тілом кредиту та інші на рахування на прострочену заборгованість, пеню та штрафи, зазначаючи, що заборгованість за тілом кредиту становить 0,00 грн.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані, не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17), яка, в силу положень частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості, що складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 1287, 06 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит - 189,10 грн., нарахованої пені - 10242,59 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 585,94 грн.,- відсутні, оскільки позичальник при укладенні кредитного договору у вигляді заяви-анкети не підписав жодного документу, який обумовлював би порядок та умови сплати таких платежів.

Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в сумі 500,00 грн. в добровільному порядку відповідачем повернуто, відсутні будь-які підстави для стягнення заявлених сум з відповідача.

Отже, в задоволені позовних вимог слід відмовити.

При розподілі судових витрат, суд враховує, вимоги ст. 141 ЦПК України, та у зв`язку з відмовою в задоволені позовних вимог, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 18, 76, 95, 133, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 551, 1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», в інтересах якого діє представник Гребенюк Олександр Сергійович до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Відомості про учасників справи:

Найменування позивача: Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», адреса 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570.

Ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Свалявського районного суду

Закарпатської області О.А.Тхір

13.08.2020

Рішення в повному обсязі складено та підписано 20.08.2020 року.