Ухвала суду № 91087357, 23.07.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29484/20-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката Мальованої Віти Андріївни в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого суддею Печерського районного суду від 14.02.2017 року у справі №757/8557/17-к,

В С Т А Н О В И В :

14.07.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката Мальованої Віти Андріївни в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого суддею Печерського районного суду від 14.02.2017 року у справі №757/8557/17-к.

В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що 22.01.2015 р., між ОСОБА_1 та ПАТ «Імексбанк» було укладено Договір про приєднання до Публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 р., відповідно до умов якого Банк приймає від вкладника строком на 95 днів вклад у розмірі 150 000 грн. та зобов`язується повернути його і сплатити проценти за його користування за процентною ставкою 17 % річних. Для обліку вкладу банк відкрив на ім`я вкладника вкладний рахунок № НОМЕР_1 в гривнях.

26.01.2015 р. Правлінням Національного банку України було прийнято постанову №50 "Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних", що стало підставою для запровадження у цій банківській установі тимчасової адміністрації.

27.05.2015 р. виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", відповідно до якої з 27.05.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" з відшкодуванням з боку ФГВФО коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК" ОСОБА_3 строком на 1 рік з 27.05.2015 року по 26.05.2016 року включно.

12.10.2015 р. Вінницьким міським судом Вінницької області було винесено рішення по справі №127/11343/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Імексбанк» про повернення суму вкладу, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, зобов`язано ПАТ «Імексбанк» виконати обов`язок за Договором №1140026184 про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту від 20.01.2014 р.) в натурі шляхом видачі ОСОБА_1 суму вкладу в повному обсязі в розмірі 150 000, 00 грн.

26.05.2015 р. Вінницьким окружним адміністративним судом було винесено постанову у справі №802/1434/15-а за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи ФГВФО про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, якою позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ «Імексбанк» ОСОБА_3 щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Імексбанк" за рахунок ФГВФО, зобов`язано Уповноважену особу ФГВФО на здійснення ліквідації АТ "Імексбанк" ОСОБА_3 включити ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «Імексбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню.

Однак, 14.02.2017 р. Печерським районним судом м. Києва було винесено ухвалу по справі №757/8557/17-к, було накладено арешт на рахунок ОСОБА_1 .

Таким чином, адвокат вказує, що досудове розслідування кримінального провадження №12015160000000273, в рамках якого було накладено арешт здійснюється з 09.04.2015 р., а питання про арешт майна було вирішено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 р., також протягом досудового розслідування цього кримінального провадження не встановлено, що джерело походження грошових коштів, які перебувають арештованими на рахунку ОСОБА_1 є предметом злочину чи отримані нею незаконним шляхом, беручи до уваги, що за час ОСОБА_1 не було вручено підозру у кримінальному провадженні, не вчинено відносно неї жодних слідчих чи негласних слідчих (розшукових) дій, тому заявник вважає, що потреба у подальшому застосуванні відносно неї заходу забезпечення кримінального провадження №12015160000000273, у вигляді накладення арешту на належні їй грошові кошти, розміщені на рахунку відкритому в ПАТ «Імексбанк», відпала,тому є необхідність в його скасуванні.

У судове засідання представник заявника не з`явився, до суду подав заяву, в якій просив клопотання задовольнити у повному обсязі та розгляд клопотання провести у її відсутність.

Представник сторони обвинувачення в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015160000000273 від 09.04.2015 за фактом зловживання службовими особами АТ «Імексбанк» своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України.

Постановою прокурора відділу Генеральної прокуратури України Рибалко І.А. від 10.06.2019 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях від 18 березня 2014 року №22014000000000081 та від 09 квітня 2015 року №12015160000000273 було об`єднано в одне провадження за №22014000000000081 від 18 березня 2014 року.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні №12015160000000273 накладено арешт, окрім іншого і на грошові кошти ОСОБА_1 , № НОМЕР_1 .

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 року при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що на час розгляду клопотання у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що грошові кошти, які знаходяться на рахунках вказаних в клопотанні фізичних осіб, в тому числі заявника, мають ознаки предмету кримінального правопорушення, а також є засобом вчинення кримінального правопорушення.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у власності заявника.

Стороною обвинувачення не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв`язок посадових та інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності товариства за незаконні дії третіх осіб.

Версія органу досудового розслідування, що майно на яке накладено арешт відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні №12015160000000273, спростована доводами заявника.

Так, з матеріалів клопотання убачається, що грошові кошти зараховані на рахунок фізичної особи за Договором №1140026184 про приєданння до публічного договроу №1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року, вклад «Постійний клієнт» від 22.01.2015, не мають відношення до обставин, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для скасування арешту рахунку заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 у справі №757/8557/17-к в рамках кримінальному провадженні №12015160000000273 від 09.04.2015 р., яке обєднано до №22014000000000081 від 18.03.2014 р., в частині грошових коштів, які знаходяться у АТ «Імексбанк» (код ЄДРПОУ 20971504, МФО 328384) на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя Т.Г. Ільєва