Рішення № 91073909, 13.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/4462/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Ільницького І.Л.,

представника відповідача Полуліх Н.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Пасавтопром» про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах і в пільгових розмірах за Списком №2, з урахуванням періоду роботи за періоди 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод»);

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати для призначення пенсії за віком на пільгових умовах і в пільгових розмірах за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи про нарахування заробітної плати з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод») та здійснити призначення пенсії за віком на пільгових умовах і пільгових розмірах за Списком №2 ОСОБА_1 з 22.05.2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, проте відповідач своїм рішенням №134650009225 від 22.05.2020 року відмовив йому у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, у зв`язку із відсутністю уточнюючих довідок підприємства та наказів про атестацію робочого місця. Позивач вважає, що до пільгового стажу позивача безпідставно не зараховані спірні періоди роботи електрозварювальником на півавтоматах, електрозварювальником четвертого розряду та електрозварювальником ручної зварки п`ятого розряду з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод»). Не погоджуючись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді від 11.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом у судове засідання) сторін.

08.07.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до відзив на позовну заяву, у якому останній проти наявності правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах заперечував, з мотивів недостатності у позивача записів у трудовій книжці на підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення та у зв`язку із відсутністю уточнюючої довідки (згідно п.20 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637) за спірні періоди й наказів про атестацію робочих місць за умовами праці.

08.07.2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 23.07.2020 року було задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Пасавтопром» (первісне найменування - Відкрите акціонерне товариство «Львівський автобусний завод»).

Позивач та представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні підтримали, з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву, просили суд позов задоволити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча своєчасно та належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи; правом подання до суду пояснень щодо суті спору також не скористалася.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , наданих у судовому засіданні 23.07.2020 року, розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 17.03.2020 року досяг 55 річного віку, що підтверджується відомостями його паспорта.

У зв`язку з досягненням відповідного віку, позивач звернувся до ГУПФ України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Однак, рішенням Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134650009225 від 22.05.2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», через відсутність уточнюючої довідки підприємств, згідно п.20 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 та наказів про атестацію робочого місця, робота на якому мала місце після 21.08.1992 року.

Отже, спірним питанням, яке підлягає дослідженню судом є питання щодо наявності підстав для зарахування, з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , періодів роботи з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод») та, як наслідок, призначення й здійснення пенсійних виплат на пільгових умовах.

Позивач, вважаючи протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії за віком по Списку №2, звернувся з означеним позовом до суду.

Відповідно до п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Аналіз вищенаведених норм законодавства вказує, що для зарахування певної роботи із шкідливими і важкими умовами праці до пільгового стажу передусім потрібно підтвердити, що виконання цієї роботи дає право на пільгову пенсію, тобто що виконані всі умови, зазначені в статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме:

-зайнятість у шкідливих умовах праці протягом повного робочого дня (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються),

-що виконувана робота відповідає Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України,

-підтвердження пільгової роботи результатами атестації робочих місць.

Згідно копії атестата №5935 від 06.07.1982 року, позивач закінчив міське професійно-технічне училище №53 денне відділення м.Львова, зі строком навчання 2 роки за професією електрозварник півавтоматичних машин і йому присвоєно кваліфікацію електрозварника півавтоматичних машин третього розряду.

ОСОБА_1 працював у Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод» в період з 14.07.1982 року по 01.07.2000 року.

Згідно копії довідки ВАТ «Пасавтопром» від 22.07.2019 року, наявної у матеріалах справи, Державне підприємство «Львівський автобусний завод» було реорганізовано в ВАТ «Львівський автобусний завод»; у подальшому ВАТ «Львівський автобусний завод» перейменовано у ВАТ «Пасавтопром». Довідкою цією також стверджується, що відомості про розмір нарахованої та отриманої заробітної плати позивача у ліквідатора підприємства відсутні, у зв`язку із втратою, обставини яких не з`ясовані.

Судом із долученої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що загальний трудовий стаж ОСОБА_1 складає більше 27 років 6 місяців, у тому числі наявний стаж із шкідливими умовами праці, зокрема, позивач у період: з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року переведений електрозварювальником на півавтоматах; з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року переведений на дільницю ЛАЗ-4207 електозварювальником четверного розряду; з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року переведений електрозварювальником ручної зварки п`ятого розряду у кузовне виробництво.

Судом досліджено, що професія - електрогазозварник, газоелектрозварник та електрозварник на напівавтоматичних машинах включена до Списку №2, розділ ХХХІІІ Загальні професії (у всіх галузях господарства).

Так, Списком №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, розділом XXXІІ «Загальні професії» передбачені газозварники та їх підручні; електрозварники та їх підручні.

Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №10, розділом ХХХІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні та ручному зварюванні, на півавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням в середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, розділом XXXІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварювальники на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайняті зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36, розділом XXXІІІ «Загальні професії (у всіх галузях господарства)» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

Пунктом 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Судом з`ясовано, що позивач має відповідні записи в трудовій книжці, які підтверджують факт його роботи на посадах у спірних періодах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення як такі, що зазначені у Списках №2, чинних у відповідні періоди часу.

Суд зауважує, що відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16.01.1985 року №17/2-54, професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах. Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі №535/103/17 та постанові від 27.03.2020 року у справі №607/1266/17.

Крім того, позивачем надано до суду довідку/статистичні відомості (№13-06/1620/10-20 від 24.06.2020 року) Головного управління статистики у Львівській області про середньомісячну заробітну плату штатного працівника в галузі «машинобудування та металообробка», згідно ЗКГНГ за 1983-2000 року, та довідку Державної служби статистики України (№05.6-16/173-20 від 11.06.2020 року), в якій зазначені дані щодо заробітної плати за ці періоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2006 року №919 затверджений Порядок визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату (надалі - Порядок №919).

Порядок №919 встановлює механізм визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії застрахованої особи, страховий стаж якої починаючи з 1 липня 2000 р. становить менш як 60 місяців, за основним місцем роботи за період страхового стажу до 1 липня 2000 р. за умови відсутності заробітної плати (доходу) за будь-які інші 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 1 липня 2000 р. у разі втрати первинних документів про нарахування та виплату підприємствами, установами, організаціями заробітної плати (доходу) у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або з інших незалежних від застрахованої особи обставин.

Згідно із пунктом 1 Порядку №919, в випадку повної втрати первинних документів про нарахування та виплату підприємствами, установами, організаціями заробітної плати (доходу) за відповідний період заробітна плата визначається за відповідною професією (посадою) на зазначеному підприємстві, в установі, організації за календарний рік, що передує року, з якого призначається пенсія.

Таким чином, встановлений певний порядок визначення розміру заробітної плати у разі втрати документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в обґрунтування своєї позиції надано копію довідки про заробіток для обчислення пенсії гр.. ОСОБА_5 , який працював на аналогічних посадах та в той же період, що і ОСОБА_1 (довідка №432 від 17.03.2014 року).

Суд, приймаючи до уваги вказану довідку, відзначає, що будь-якому випадку позивач не повинен нести негативних наслідків і бути позбавленим гарантованих пенсійних виплат через втрату документів роботодавцем.

Щодо посилань відповідача в своєму рішенні для відмови позивачу в призначенні пільгової пенсії на відсутність уточнюючої довідки, яка б підтверджувала зайнятість повний робочий день ОСОБА_1 у шкідливих умовах праці суд відзначає таке.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 цього ж Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , записи у ній є чіткими, розбірливими, містять відомості про періоди роботи позивача на посадах, які дають йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, а відтак, доводи відповідача про необхідність підтвердження наявного трудового стажу уточнюючою довідкою підприємства, установи, організації є безпідставними, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, враховуючи те, що основним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка, та з якої можливо встановити, що позивач має необхідний загальний та пільговий стаж, оскільки працював на посадах, віднесених до Списку №2, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача: з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року - електрозварювальник на півавтоматах; з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року - електозварювальник четверного розряду на дільницю ЛАЗ-4207; з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року - електрозварювальником ручної зварки п`ятого розряду у кузовне виробництво, які віднесені до Списку №2 підлягають зарахуванню до пільгового стажу, що дає право позивачу на пільгову пенсію.

Вказана позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.03.2018 року у справі №208/235/17 (2-а/208/105/17) та у постанові від 17.04.2018 року у справі №668/3386/15-а.

Більше того, з приводу посилань відповідача на відсутність наказів про атестацію робочого місця, як на одну з підстав для відмови в зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод»), то суд, оцінюючи такі критично, відзначає наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно ж до частини першої статті 7 Закону України від 14.10.1992 року №2694-XII «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність вищенаведених правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відтак, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема, Держпраці.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.05. 2020 року у справі №340/244/16-а.

Суд також відзначає, що зі свого боку, позивач вчинив всі необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 дії та надав усі необхідні для цього документи.

В силу пункту 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Тобто, в цьому випадку відповідачу слід було б врахувати, що якщо поданих ОСОБА_1 документів про призначення пенсії було недостатньо або на момент розгляду відповідної заяви існує сумнів їх достовірності, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, чи вчинити інші дії задля забезпечення реалізації позивачем його права на соціальний захист.

Крім того, суд зауважує, що дії управління при відмові у призначенні пенсії позивачу є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідач у даному випадку не врахував той факт, що позивач надав необхідні первинні документи та позбавлений можливості надати додаткові документи на підтвердження роботи у спірний період на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України»).

Згідно з п.п.4, 23 ч.1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» №137-V 14.09.2006 року, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02), Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch - United Kingdom» №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права («Brumarescu v. Romania» №28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку («Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova» №45701/99).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Пасавтопром» про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах і в пільгових розмірах за Списком №2, з урахуванням періоду роботи за періоди 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод»).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати для призначення пенсії за віком на пільгових умовах і в пільгових розмірах за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи про нарахування заробітної плати з 01.04.1983 року по 05.04.1987 року, з 09.06.1988 року по 17.02.1999 року, з 18.02.1999 року по 01.07.2000 року у Державному підприємстві «Львівський автобусний завод» (Відкритому акціонерному товаристві «Львівський автобусний завод») та здійснити призначення пенсії за віком на пільгових умовах і пільгових розмірах за Списком №2 ОСОБА_1 з 22.05.2020 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885; м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РКОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2020 року.