Рішення № 91070180, 03.08.2020, Вишгородський районний суд Київської області

03.08.2020 Справа № 363/3800/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участі позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_3 , Головного Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської РДА, про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки, державного акту на земельну ділянку, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

встановив:

позивачка звернулася до суду із позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просиь визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2375 га по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 від 26 липня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №397737 виданий 29 жовтня 2011 року Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області на ім`я ОСОБА_3 ; визнати за нею та за малолітнім ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на ј частину кожному спірної земельної ділянки.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_8 , в порушення умов затвердженої ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2003 року мирової угоди відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а тому вона та малолітній ОСОБА_5 позбавились можливості оформити право власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

В судовому засіданні позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Відповідачка проти задоволення позову заперечила. Подала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що ОСОБА_7 за життя не виконав умови затвердженої судом мирової угоди, а тому права на набуття у власність спірної частини земельної ділянки не набув. Відтак вважала, що ОСОБА_8 правомірно відчужила на її користь земельну ділянку.

В судовому засідання відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечили з викладених у відзиві підстав.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2003 року закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частину будинку з надвірними будівлями і земельну ділянку та розподіл їх в натурі та затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і її представником ОСОБА_3 на наступних умовах:

1.ОСОБА_8 передає у власність сину ОСОБА_7 частину житлових та допоміжних приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_2 , а саме: веренда 16.8 кв,м., коридор 4,3 кв.м., кухня 7,1 кв.м., піч дров`яного опалення 3,4 кв.м., прихожа кімната 11,9 кв.м., половину чердачної пристройки даху будинку, а всього 43,5 кв.м., погріб, а також половину земельної ділянки.

2.ОСОБА_7 бере на себе зобов`язання не перешкоджати ОСОБА_8 користуватися всією землею, до осені 2004 року перегородити подвір`я, зробити фіртку другого входу, зробити демонтаж котла водяного опалення, газового лічильника та електролічильника в відповідності до існуючих вимог, закласти цеглою дверні пройоми з кімнати площею 11,9 кв.м. в кімнату площею 18,6 кв.м., з кімнати площею 7,1 кв.м. в кімнату площею 8,4 кв.м., заложити піччю, поставити замість вікна в кімнаті площею 9,0 кв.м. вхідні двері для окремого входу, допомогти збудувати веранду.

Вказана ухвала 21 грудня 2003 року набрала законної сили.

26 липня 2005 року ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2375 га розміщену на території АДРЕСА_2 .

Згідно п. 2.3. вказаного договору земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акту про право приватної власності на земельну ділянку серії І-КВ №045311, виданого Старопетрівською сільською радою 15 жовтня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю №570.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2005 року.

За життя ОСОБА_8 склала заповіт від 19 квітня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т.М., яким заповіла все своє майно дочці ОСОБА_3

14 липня 2006 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області за ОСОБА_3 визнано право власності на Ѕ частину домоволодіння розташованого в АДРЕСА_2 зареєстрованого на ОСОБА_8 , виділивши їй у користування приміщення 2-1 площею 9,3 кв.м., 2-2 площею 8,6 кв.м., 2-3 площею 18,6 кв.м., половину чердачної пристройки даху будинку.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину домоволодіння розташованого в АДРЕСА_2 зареєстрованого на ОСОБА_8 , виділивши їй у користування приміщення 1-1 площею 8,4 кв.м., 1-2 площею 4,3 кв.м., 1-3 площею 12,4 кв.м., 1-4 площею 7,0 кв.м., 1-5 площею 3,2 кв.м., 1-6 площею 8,5 кв.м., 1-7 площею 2,6 кв.м., 1-8 площею 5,9 кв.м., 1-9 площею 2,1 кв.м., 1 площею 7,9 кв.м., половину чердачної пристройки даху будинку, погріб під літерою «Б», господарчий блок під літерою «Є», убиральню під літерою «Ж», убиральню під літерою «З», сарай під літерою «И», колодязь під літерою «І», сарай під літерою «Е».

Узаконено самовільні прибудови до будинку АДРЕСА_2 із збільшенням загальної площі на 22,7 кв.м. та житлової площі на 0,2 кв.м., а також сарай під літерою «А», господарчий блок під літерою «Є».

Вказане рішення 25 липня 2006 року набрало законної сили.

13 жовтня 2011 року Старопетріською сільською радою Вишгородського району Київської області на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 26 липня 2005 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га по АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 04 травня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_7 №340/2011 від 07 липня 2011 року ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_5 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області від 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує право власності спадкодавця на вказаний об`єкт нерухомості.

Згідно ст. 179 ЦПК України в редакції від 26 червня 2003 року заява позивача про відмову від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін заносяться до протоколу судового засідання і підписуються відповідно позивачем, відповідачем або обома сторонами.

Якщо відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем або мирова угода сторін викладені в адресованих суду письмових заявах, ці заяви додаються до справи, про що

зазначається в протоколі судового засідання.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін суд роз`яснює позивачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження в справі. В ухвалі повинні бути

зазначені умови затверджуваної судом мирової угоди сторін.

В разі неприйняття судом відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем або незатвердження мирової угоди сторін суд постановляє про це мотивовану ухвалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як передбачено ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2003 року за умовами мирової угоди ОСОБА_8 передає у власність сину частину житлових та допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_2 та половину земельної ділянки, а ОСОБА_7 натомість зобов`язується вчинити дії з облаштування будинку та подвір`я.

Разом з тим, умови вказаної мирової угоди є недостатньо визначеними.

Зокрема, сторонами не визначено сам предмет мирової угоди, тобто половину якої саме земельної ділянки слід передати у власність ОСОБА_7 , яке її місцезнаходження, адреса, площа, цільове призначення, тощо.

Не визначено також сторонами й спосіб (відповідний договір з приводу відчуження нерухомого майна належного відповідачу), в який мала б відбутися передача частини земельної ділянки у власність ОСОБА_7 та строк виконання такої передачі.

Не подано суду в цій справі й докази про те, що ОСОБА_7 за життя вживав заходи щодо спонукання ОСОБА_8 до виконання умов мирової угоди та відчуження на його користь половини відповідної земельної ділянки.

Водночас договір з приводу відчуження нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню (ст.ст. 209, 657, 719 ЦК України) та підлягає обов`язковій державній реєстрації виниклих прав.

Разом з тим в матеріалах справи наявні акти депутатів Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про обстеження житлових умов ОСОБА_8 та про виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2003 року згідно яких вбачається, що ОСОБА_7 не в повному обсязі виконано умови затвердженої судом мирової угоди та не проведено частини вказаних в ній робіт.

Відтак ОСОБА_7 за життя своє право на отримання частини земельної ділянки не реалізував та право власності на неї у встановленому законодавством порядку не набув, тоді як ОСОБА_8 , будучи одноосібним власником земельної ділянки, правомірно та з дотриманням вимог Закону відчужила її на користь ОСОБА_3 .

Згода ОСОБА_7 на відчуження земельної ділянки не потребувалася, оскільки жодних перешкод для посвідчення нотаріусом договору дарування не існувало.

Відтак жодних правових підстав передбачених ст.ст. 203, 215-236 ЦК України для визнання спірного договору дарування недійсним судом не встановлено, а тому в задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

З цих же підстав не підлягає задоволенню й позовна вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №397737 виданого 29 жовтня 2011 року Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як передбачено ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Мировою угодою судом фактично затверджено наміри ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на вчинення відкладальних дій, зокрема відчуження частини земельної ділянки та виконання певних робіт.

Однак права власності на спірну частину земельної ділянки у ОСОБА_7 за життя так і не виникло, частина спірної земельної ділянки до складу спадщини після його смерті не увійшла, а відтак і у його спадкоємців не виникло правових підстав для оформлення права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

У той же час право власності на частину земельної ділянки у померлої

ОСОБА_8 за її життя не припинено (Глава 25 ЦК України).

Таким чином за життя у померлого ОСОБА_7 не виникло таких прав на спірну земельну ділянку, які б могли бути успадковані позивачами та захищені в суді у спосіб зазначений в позові, шляхом визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, припинення права власності на частину земельної ділянки у законного власника.

Сам тільки факт наявності ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2003 року про затвердження зазначеної мирової угоди підставою для задоволення позову бути не може.

Отже враховуючи викладене, порушених прав позивача, які б підлягали захистові, в цій справі судом не виявлено, а тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області, з урахуванням п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Головне Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, знаходитися за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської РДА, знаходитися за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

Суддя