Рішення № 91067545, 17.08.2020, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2020 р. Справа № 924/608/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до комунального підприємства "Ізяславтепломережа", м. Ізяслав Хмельницької області

про стягнення 1605915,79 грн, з яких 1258123,41 грн боргу, 96636,68 грн пені, 98799,25 грн 3% річних, 152356,45 грн інфляційних втрат

за участю представників сторін:

позивача: Безпалюк О.Л. - згідно з довіреністю від 17.05.2019 №14-198

відповідача: Коцюбинський Б.В. - керівник

Бізюк М.М. - юрисконсульт

Рішення ухвалюється 17.08.2020, оскільки в судовому засіданні 16.07.2020 оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до суду з позовом про стягнення з комунального підприємства "Ізяславтепломережа", м. Ізяслав Хмельницької області 1605915,79 грн, з яких 1258123,41 грн боргу, 96636,68 грн пені, 98799,25 грн 3% річних, 152356,45 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 25.05.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 17.06.2020, яке було відкладено на 25.06.2020, 06.07.2020.

Ухвалою суду від 06.07.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 16.07.2020. У судовому засіданні 16.07.2020 постановлено ухвалу про оголошення перерви до 17.08.2020.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем неналежним чином виконано зобов`язання за договором постачання природного газу від 04.09.2017 №1028/1718-ТЕ-34 щодо здійснення розрахунків за фактично переданий газ. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 173-175, 194, 216, 218, 230-232, 264, 265 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідач у відзиві на позов (від 24.06.2020) виникнення заборгованості пояснює, зокрема важким фінансовим становищем, яке виникло через наявність заборгованості населення за надані послуги з теплопостачання, існуванням непогашеної різниці в тарифах, невиконаними державою зобов`язання за спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4259 від 31.12.2017. Повідомив про часткове погашення основного боргу в сумі 358123,41 грн, долучивши копії платіжних доручень №507 від 29.05.2020 на суму 100000,00 грн, №523 від 15.06.2020 на суму 200000,00 грн, №531 від 24.06.2020 на суму 58123,41 грн, тому провадження в цій частині просить закрити.

Також просить зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90%, посилаючись на прийняття спільного протокольного рішення від 31.12.2017 №4259 за участю позивача, складне фінансове становите відповідача (відсутність своєчасного фінансування з державного бюджету, наявність заборгованості населення із сплати вартості спожитої теплової енергії та поточної заборгованості перед позивачем за 2018 та 2019 роки), надмірний розмір нарахованих штрафних санкцій, часткову оплату суми основного боргу, ризик зриву опалювального сезону та наростання соціальної напруги в м. Ізяслав.

Позивач у відповіді на відзив (від 14.07.2020) зауважив, зокрема, що відповідач з огляду на п. 6.3 договору не обмежений у здійсненні розрахунків з позивачем лише за допомогою рахунків зі спеціальним режимом використання, а тому мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами та впливати на стан розрахунків. Зазначив, що спільні протокольні рішення між сторонами не укладались та звернув увагу на умови п. 8.3 договору (в редакції договору від 12.01.2018) щодо обов`язку сплати на користь позивача платежів відповідно до ст. 625 ЦК України. Стверджує, що положення Порядку №256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначення, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов`язку зміни договірних зобов`язань сторін. З приводу клопотання відповідача про зменшення пені зазначив про те, що несвоєчасність оплати коштів контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує його фінансове становище; невиконання державою зобов`язань з компенсації економічно обґрунтованих витрат також спричиняє збитки. Зауважив, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу та збитковість підприємства не є винятковими обставинами для зменшення розміру неустойки, а неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів.

Відповідач у клопотанні (від 13.08.2020) повідомив про погашення основного боргу в сумі 1258123,41 грн, з огляду на що у цій частині відсутній предмет спору. З огляду на критичну фінансову ситуацію відповідача, пов`язану із заборгованістю населення, просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві, клопотаннях. Також акцентували увагу на повній сплаті суми основного боргу, що підтверджується наданими у матеріали справи платіжними дорученнями.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

04.09.2017 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством "Ізяславтепломережа" (споживач) на підставі, зокрема Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 (далі - Положення), укладено договір постачання природного газу №1028/1718-ТЕ-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).

У п. 2.1 договору зазначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2491,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.): жовтень - 240,0 тис. куб. метрів, листопад - 360,0 тис. куб. метрів, грудень - 448,0 тис. куб. метрів, січень - 528,0 тис. куб. метрів, лютий - 480,0 тис. куб. метрів, березень - 435,0 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору. Допускається відхилення фактично переданих обсягів газу від планових обсягів, зазначених в п. 2.1 цього договору. Узгодження обсягів газу, що передаються по даному договору у відповідному місяці, підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі газу відповідно до розділу 3 даного договору. При цьому, споживач не позбавляється права на корегування за власною ініціативою планових обсягів газу, зазначених в пункті 2.1 цього договору, шляхом підписання додаткової угоди. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі ± 5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінацій) без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу (п. п. 2.2 - 2.4 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, зокрема право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.7 договору).

За умовами п. 3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 гривень.

У п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 39 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

У п. 6.4 договору зазначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Згідно з пп. 6 п. 7.2 договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. №20.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п. 10.3 договору).

У п. 11.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому п. 2.3, п. п. 11.4 та 11.5 цього договору (пп. 1); сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін зазначених за цим договором, крім випадків, зазначених у пп. 2.3, 11.4, та 11.5 цього договору (пп. 2); договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 3); будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 4).

Відповідно до п. 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.

12.01.2018 сторонами до договору підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1, якою викладено п. 3.4 договору в редакції: "Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному споживачу за цим договором за умови виконання споживачем вимог пункту 12 Положення. При цьому, Сторони домовилися, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу".

Також у новій редакції викладено абзац третій п. 6.1 договору: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Крім того, сторони погодили викласти п. 8.2 та 8.3 в таких редакціях: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №256"; "8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання і/ державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором".

Також додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1 викладено в новій редакції пп. 4 п. 11.3 договору, а саме: "4) будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору".

У п. 6 додаткової угоди зазначено, що вона набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.01.2018.

02.04.2018 сторони договору уклали до нього додаткову угоду №2, за якою додали до п. 2.1 договору абзац у редакції, яка передбачає, що постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 400 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м.): квітень - 180,0.

Також р. 12 договору викладено в такій редакції: "12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

Згідно з п. 4 зазначеної додаткової угоди вона набуває чинності з дати її підписання сторонами і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31.03.2018.

Позивачем у матеріали справи надано підписані сторонами та скріплені відтисками печаток акти приймання-передачі природного газу відповідно до договору від 04.09.2017 №1028/1718-ТЕ-34, а саме: від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 1086698,35 грн, від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 1708352,53 грн, від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 2060772,49 грн, від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 2392910,47 грн, від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 2398615,51 грн, від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 2257187,34 грн, від 30.04.2018 за квітень 2018 року на суму 296436,97 грн; всього на суму 12200973,66 гривень.

Також надано в матеріали справи сформовану позивачем виписку по операціях за договором 1028/1718-ТЕ-34 за період 01.10.2016 - 30.11.2019, в якій відображено надходження від відповідача коштів за договором від 04.09.2017 №1028/1718-ТЕ-34 з посиланням на постанову КМУ №256 від 04.03.2002 (теплопостачання), згідно з якою відповідачем сплачено 1937766,14 грн 31.01.2018, 4802126,05 грн 27.02.2018, 122677,17 грн 26.03.2018, 2186669,63 грн 24.04.2018, 795158,10 грн 25.05.2018, 191033,26 грн 27.06.2018, 268937,30 грн 27.07.2018, 251755,28 грн 28.08.2018, 244558,14 грн 28.09.2018, 142139,33 грн 29.10.2019, 29,85 грн оплати перенесено 13.08.2019 з договору №2455/1617-БО-34.

У зв`язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого та отриманого природного газу за договором від 04.09.2017 р. №1028/1718-ТЕ-34 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1258123,41 грн боргу, 96636,68 грн пені, 98799,25 грн 3% річних, 152356,45 грн інфляційних втрат.

Відповідачем у матеріалах справи надано копію спільного протокольного рішення від 13.12.2017 №4259 про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України.

Вказане протокольне рішення підписане між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, Департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації, КП "Ізяславтепломережа" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з метою погашення взаємної заборгованості; предметом рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

У п. 2.5 рішення зазначено, зокрема, що сторона 3 перераховує стороні останній кошти в сумі 2300000,00 грн за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 04.09.2017 №1028/1718-ТЕ-34.

Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням. Це спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування (п. п. 5.2, 5.3 рішення).

Також відповідачем надано копії листів, адресованих позивачу (від 28.04.2020 №95, від 29.05.2020 №103) з проханням реструктуризувати заборгованість за спожитий природний газ; відповідь позивача (від 22.06.2020), якою позивач повідомив, що мирова угода у справі та договір реструктуризації заборгованості на запропонованих у зверненні умовах не можуть бути укладені; платіжних доручень про сплату відповідачем позивачу коштів за природний газ за договором від 04.09.2017 №1028/1718-ТЕ-34: від 29.05.2020 в сумі 100000,00 грн, від 15.06.2020 в сумі 200000,00 грн, від 24.06.2020 в сумі 58123,41 грн, від 26.06.2020 в сумі 200000, від 30.06.2020 в сумі 100000,00 грн, від 14.07.2020 в сумі 300000,00 грн, від 24.07.2020 в сумі 226000,00 грн, від 28.07.2020 в сумі 74000,00 гривень.

Крім того, надано копії фінансової звітності відповідача (звіти про фінансові результати за 2018, 2019 роки, перше півріччя 2020 року з відображенням показників збитковості).

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір постачання природного газу 04.09.2017 р. №1028/1718-ТЕ-34, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їхніх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 1086698,35 грн, від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 1708352,53 грн, від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 2060772,49 грн, від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 2392910,47 грн, від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 2398615,51 грн, від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 2257187,34 грн, від 30.04.2018 за квітень 2018 року на суму 296436,97 грн, всього на суму 12200973,66 гривень.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ.

Згідно зі статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідачем здійснювались розрахунки за отриманий згідно з договором природний газ, що підтверджується випискою по операціях за договором 1028/1718-ТЕ-34 за період 01.10.2016 - 30.11.2019.

Також судом враховується, що заборгованість, заявлена до стягнення, в розмірі 1258123,41 грн була сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою суду від 25.05.2020 (29.05.2020 - 100000,00 грн, 15.06.2020 - 200000,00 грн, 24.06.2020 - 58123,41 грн, 26.06.2020 - 200000, 30.06.2020 - 100000,00 грн, 14.07.2020 - 300000,00 грн, 24.07.2020 - 226000,00 грн, 28.07.2020 - 74000,00 грн).

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 1258123,41 грн боргу на час розгляду справи, тому провадження у справі №924/608/20 в частині стягнення 1258123,41 грн заборгованості підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Разом з тим у п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При цьому, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1, абзацом третім п. 6.1 договору передбачено, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

У зв`язку із несвоєчасним здійсненням розрахунків за поставлений газ позивач просить стягнути з відповідача 98799,25 грн 3% річних, 152356,45 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п. 8.3 договору зі змінами, внесеними додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання і/ державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором"

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховується, що оплата частини заборгованості, а саме: 10942820,40 грн (10942850,25 - 29,85) проведена відповідачем за рахунок коштів на підставі постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, що відображено позивачем у виписці по операціях за відповідний період та не заперечується сторонами.

Щодо правомірності нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на кошти, що надійшли як плата за договором про постачання природного газу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, судом враховується позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №916/2070/19.

Так, Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями частин 1-3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (надалі - Порядок).

Згідно з пунктом 4 Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Аналіз змісту цього Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Такі ж правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі №927/894/18, від 13.02.2020 у справі №917/536/19.

Згідно з п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що між сторонами договору були проведені розрахунки частково у спосіб, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, суд зазначає, що було змінено порядок і строки виконання відповідачем грошових зобов`язань, які зазначені у договорі, у відповідній частині, а тому відсутні законодавчо визначені підстави для нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, а саме: прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на зазначене суд критично оцінює відповідні посилання позивача на передбачене п. 8.3 договору право здійснювати нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми заборгованості, сплачені відповідачем згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що правомірними є нарахування 45569,19 грн 3% річних та 119579,51 грн інфляційних втрат, тобто лише на суми заборгованості, які не були сплачені відповідачем згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, а саме: за зобов`язаннями березня 2018 року - 31924,97 грн 3% річних (на заборгованість в сумі 961716,29 грн та в сумі 961686,44 грн) та 90945,44 грн інфляційних втрат, за зобов`язаннями квітня 2018 року - 13644,22 грн 3% річних та 28652,07 грн інфляційних втрат.

З вищезазначених підстав у стягненні 53230,06 грн 3% річних та 32776,94 грн інфляційних втрат належить відмовити.

При цьому з приводу наданого відповідачем спільного протокольного рішення від 13.12.2017 №4259 про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, судом зауважується, що сплата заборгованості, зокрема й тієї, яка була визначена цим рішенням, здійснена не на виконання спільного протокольного рішення, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. Крім того, згідно з п. 5.3 рішення воно є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування. Одночасно, як зазначено відповідачем, спільне протокольне рішення від 13.12.2017 №4259 державою профінансовано не було.

З приводу клопотання відповідача про зменшення судом заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зауважує, що таке зменшення не передбачене законодавством, оскільки такі нарахування не є штрафними санкціями, а є способами захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. п. 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 96636,68 грн пені згідно з поданим розрахунком.

Судом враховується, що ст. 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 8.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1) сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №256.

З огляду на зазначене, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, судом встановлено, що останні нараховані з урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства, зокрема, нарахування пені проведено лише на заборгованість, яка існувала станом на момент подання позову та не була сплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

Разом з тим відповідач, посилаючись на скрутне матеріальне становище та виникнення заборгованості через обставини, які не залежать від його волі, просить зменшити розмір пені на 90%.

Судом враховується, що у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем здійснювалось погашення заборгованості за природний газ як до звернення позивача до суду із цим позовом, так і під час розгляду справи в суді, а також вживалися заходи щодо врегулювання заборгованості, зокрема, її реструктуризації; відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; прострочення зумовлене наявністю заборгованості населення перед позивачем; частина заборгованості оплачена відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, тобто за рахунок коштів державного бюджету, строк надходження яких відповідачу та подальшого перерахування позивачу не залежить від волі відповідача; позивач застосував до відповідача також 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційні нарахування, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутні докази понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором; згідно з наданою у матеріали справи фінансовою звітність відповідача останній тривалий час перебуває у скрутному фінансовому становищі (2018 рік - перше півріччя 2020 року).

Також судом береться до уваги правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку про доцільність зменшення пені, заявленої до стягнення з відповідача, на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін з урахуванням обставин, наведених сторонами в обґрунтування позицій щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18.

При цьому суд зауважує, що критичний фінансовий стан, на який посилається відповідач в обґрунтування клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, не є достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, які визнані судом обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 48318,34 грн пені, 45569,19 грн 3% річних, 119597,51 грн інфляційних втрат. У позові в частині стягнення 48318,34 грн пені, 53230,06 грн 3% річних та 32776,94 грн інфляційних втрат належить відмовити. Провадження у справі в частині стягнення 1258123,41 грн заборгованості підлягає закриттю.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом з огляду на зміст означеної норми ГПК України враховується, що, незважаючи на зменшення судом розміру пені, судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача без урахування такого зменшення. Щодо витрат зі сплати судового збору в частині вимог, провадження в якій підлягає закриттю, суд враховує положення ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 231, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до комунального підприємства "Ізяславтепломережа", м. Ізяслав Хмельницької області про стягнення 1605915,79 грн, з яких 1258123,41 грн боргу, 96636,68 грн пені, 98799,25 грн 3% річних, 152356,45 грн інфляційних втрат, задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Ізяславтепломережа", Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Шевченка, буд. 10А (код 14152587) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 (код 20077720) 48318,34 грн (сорок вісім тисяч триста вісімнадцять гривень 34 коп.) пені, 45569,19 грн (сорок п`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 19 коп.) 3% річних, 119597,51 грн (сто дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 51 коп.) інфляційних втрат, 3927,05 грн (три тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 05 коп.) витрат зі сплати судового забору.

Видати наказ.

Провадження у справі в частині стягнення 1258123,41 грн заборгованості закрити.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 20.08.2020.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6), 3 - відповідачу (30300, Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Шевченка, 10-а). Всім рек. з пов. про вруч.