Рішення № 91062357, 10.08.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2148/20

Справа №760/34103/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Шпори М.М.

прокурора- Лапшиної О.В.

представника позивача- Коновальчук Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Керівника місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , 3-я особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дідович Ірина Вікторівна про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою, суд

В С Т А Н О В И В:

Керівник Київської місцевої прокуратури № 9 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради і просить:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 490, видане 26 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І.В. на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 35397458 від 26 травня 2017 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1259448980000;

- визнати спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою, та передати вказану квартиру у власність територіальній громаді м. Києва.

Посилається в позові на те, що Київською місцевою прокуратурою № 9 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12017100090001176 від 02 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, встановлено порушення майнових прав та інтересів територіальної громади м. Києва.

Так, первинна реєстрація на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 здійснена за ОСОБА_2 на підставі довідки з ЖБК «Магістраль» від 18 травня 1993 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00018560422 від 19 серпня 2017 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до спадкової справи №5/2017 з заявою про прийняття спадщини після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся лише відповідач, як спадкоємець 4 черги.

Заява про прийняття спадщини була подана після спливу 8 років після відкриття спадщини, тобто з пропущенням строку на прийняття спадщини, а додатковий строк судом не встановлювався.

Крім того, в той же день відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 травня 2017 року на спірну квартиру, зареєстроване в реєстрі за №490, та внесено відповідну інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для прийняття відповідачем спадщини, як спадкоємцем четвертої черги, та видачі свідоцтва про право на спадщину стало рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року.

Вказане рішення суду було скасовано постановою Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року і в касаційному порядку не оскаржувалося.

Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу проживання відповідача з ОСОБА_2 , у тому числі не менше п`яти років до відкриття спадщини, ведення спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків, спільного побуту тощо.

Поховання та реєстрація смерті ОСОБА_2 здійснювалося іншими особами.

Зокрема, реєстрація смерті ОСОБА_2 була вчинена ОСОБА_3 , який і отримав свідоцтво про її смерть, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №22219 від 17 листопада 2008 року.

Довідку про причини смерті № 396 від 17 листопада 2008 року видано ОСОБА_4 .

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на даний час міститься запис про право власності відповідача на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 490, виданого 26 травня 2017 року.

Відповідно до спадкової справи №5/2017 від 26 травня 2017 року та довідки №275 від 05 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 проживала з 30 липня 1977 року до 17 листопада 2008 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації №108-17186 від 01 листопада 2018 року за даною адресою відсутня реєстрація фізичних осіб.

Згідно інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відсутні актові записи про шлюб, народження дітей, братів та сестер тощо.

Відповідно до інформації №2910/01-16 від 01 червня 2017 року у Спадковому реєстрі відсутні заповіти від імені ОСОБА_2 .

Тобто, на даний час відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, а також особи, які усунені від права на спадкування чи мали б право на спадщину, але не прийняли чи відмовились від її прийняття.

Таким чином, вважає, що відповідно до вимог ст. 1277 ЦК України квартира за адресою: АДРЕСА_2 має бути визнана відумерлою спадщиною та передана у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник керівника Київської місцевої прокуратури №9 та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач та його представники в судове засідання неодноразово не з`являлися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Повістки, які направлялися на адресу відповідача, вказану ним у поданих до суду заявах, поверталися до суду без вручення в зв`язку з причинами, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

В свою чергу повістки, які направлялися на адресу представника відповідача, були отримані останнім.

Судова повістка на 10 серпня 2020 року була направлена на електронну адресу представника відповідача, підтвердження чому міститься в матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів спраив вбачається, що відповідач та його представник обізнані про розгляд справи судом та її рухом у суді, здійснюючи її моніторинг через веб-сайт судової влади, подаючи різноманітні клопотання напередодні призначених дат судових засідань, при цьому не з`являючись у судові засідання, представник відповідача приймав участь у судових засіданнях.

Повістки про виклик до суду на поштові адреси відповідача та його представника не направлялись в зв`язку з відсутністю фінансування, що підтверджується листом ТУ ДСА України від 02 червня 2020 року № 1-1247/20, а також повідомленням на офіційному сайті суду для відома сторін та учасників справ.

Повідомлення про розгляд справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України є належним повідомленням.

Крім того, суд зважає на те, що відповідачем неодноразово подавалися апеляційні скарги на процесуальні рішення в справі, а також різноманітні клопотання, зі змісту яких вбачається, що подавалися вони напередодні судових засідань, про які сторона відповідача обізнана.

Представник відповідача неодноразово направляв до суду клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин, у тому числі з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 16 березня 2020 року № 215, від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291.

Зазначає, що впровадження на території України карантину для запобігання поширенню COVID-19 зумовлює неможливість у повній мірі реалізувати свої права, визначені чинним цивільним процесуальним законодавством.

Крім того, представником відповідача направлено до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 10 серпня 2020 року, в тому числі, з його відпусткою, а також розгляду поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження в справі за обов`язкової участі відповідача.

При цьому, подаючи таке клопотання, відповідач у судове засідання не з`явився, а в підтвердження відпустки представником відповідача надано наказ за його ж підписом, як керівника.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає чергову неявку відповідача та його представника в судове засідання з неповажних причин, та вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Справа знаходиться в провадженні суду з грудня 2018 року, неодноразово відкладалася в зв`язку з неявками відповідача та його представника.

Ухвалою про відкриття провадження в справі відповідачу відповідно до діючого процесуального законодавства був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позов не подав, в той же час подаючи до суду різноманітні позови та заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з цим.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 16 липня 2020 року в справі № 924/369/19, в зв`язку з послабленням протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», перешкоди в реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав усунуті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з цього та викладеного вище, перебування справи в провадженні суду з грудня 2018 року, виходячи з визначених у статті 2 ЦПК України завдань та основних засад цивільного судочинства, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності відповідача та його представника.

Приймаючи таке рішення, суд враховує зміст статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03), в пункті 26 якого зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Суд враховує, що справа тривалий час знаходиться в провадженні суду, а саме з грудня 2018 року, відповідач забезпечений правовою допомогою фахівця в галузі права - адвоката, розгляд справи неодноразово відкладався з вини сторони відповідача, в тому числі в зв`язку з неодноразовим поданням ідентичних апеляційних скарг на ухвалу суду про відкриття провадження в справі, не дивлячись на наявність рішення апеляційної інстанції про її законність.

Суд враховує також і те, що сторони з точки зору закону сторони мають рівні процесуальні права та обов`язки, як відповідач, так і позивач є рівними перед законом і мають рівні права, гарантовані Конституцією України та іншими нормативними актами, на захист своїх інтересів державою, у тому числі право на своєчасний розгляд справи судом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що наявна в матеріалах справи інформація свідчить про обізнаність відповідача та його представника про знаходження справи в провадженні суду, а тому неотримання відповідачем судових судових повісток є свідомим, свідчить про його належне повідомлення про час розгляду справи судом, а також підтверджує вжиття судом усіх визначених законом заходів для участі відповідача в судовому засіданні та виконання вимог як цивільного процесуального законодавства України в частині повідомлення про дату розгляду справи, так і статті 6 Конвенції.

Третя особа в судове засідання також не з`явилася, про причини неявки суд до відома не поставила, про час розгляду справи повідомлялася належним чином у відповідності до вимог ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавала, про причини неявки суд до відома не поставила.

За таких обставин,з урахуванням вимог ч.1 ст.223ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в її відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00018560422 від 19 серпня 2017 року.

На момент смерті ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі довідки ЖБК «Магістраль» від 18 травня 1993 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_3 .

Відповідно до спадкової справи №5/2017 вона була заведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І.В. 26 травня 2017 року за заявою відповідача, як спадкоємця 4 черги, відповідно до рішення Миколаївського районного суду Одеської обл. від 26 квітня 2017 року.

Даним рішенням суду був встановлений факт проживання відповідача з померлою ОСОБА_2 в спірній квартирі не меше 5 років на час відкриття спадщини.

26 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І.В. відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину - квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачаться, що постановою Апеляційного суду Одеської обл. від 02 серпня 2018 року за апеляційною скаргою Київської міської ради рішення Миколаївського районного суду Одеської обл. від 26 травня 2017 року було скасовано.

Заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини була залишена без розгляду.

/ т.1, а.с. 10 - 13; 15 - 18; 20 - 67 /

Відповідно до інформації Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації №108-17186 від 01 листопада 2018 року в квартирі АДРЕСА_1 будь-які зареєстровані особи відсутні.

З матеріалів справи також вбачається, що поховання та реєстрація смерті ОСОБА_2 були вчинені ОСОБА_3 .

Вказана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №22219 від 17 листопада 2008 року.

Довідка про смерть ОСОБА_2 була видана ОСОБА_4 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру на даний час зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 490, виданого 26 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І.В.

/ т.1, а.с. 20 - 56; 58 - 59 /

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Як зазначено вище, зміна власника спірної квартири відбулася на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.

Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім"я відповідача, недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, оскільки останній не мав права на спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частинами 3,4 ст. 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові Великої Палати від 26 травня 2020 року № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Обгрунтовуючи підстави звернення до суду з урахуванням вказаної правової позиції прокурор у судовому засіданні зазначила, що про обставини заволодіння квартирою Київській місцевій прокуратурі №9 стало відомо під час здійснення процесуального керівництва в кримінальному провадженні, де Київська міська рада будь-якого процесуального статусу не має.

Крім того, прокуратура неодноразово зверталася до Київської міської ради з відповідними листами до звернення до суду з позовом з метою надання можливості відреагувати на встановлені порушення.

В порушення вимог Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», « Про столицю України - місто-герой Київ» Київською міською радою не було вжито ефективних заходів з метою захисту інтересів територіальної громади.

У вище приведеній постанові ВП Верховного Суду зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Виходячи з цього, суд вважає наявними підстави для здійснення прокуратурою покладених на неї ст.23 Закону України « Про прокуратуру» функцій при зверненні до суду з даним позовом.

Приведені прокурором обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи листами на адресу Київської міської ради, з відповіді якої вбачається, що заходи, направлені на захист інтересів територіальної громади не вживалися.

/ т.1, а.с. 68 -70 /

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звернення Київської місцевої прокуратури №9 до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради відповідає вимогам закону, та наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Виходячи з того, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру на ім`я відповідача здійснена на підставі Свідоцтва про право на спадщину, яке визнано недійсним, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , вимоги позивача і в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5 286, 00 гр. на користь на користь Прокуратури міста Києва.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216,387, 1216, 1218, 1258, 1261, 1264, 1268, 1270, 1277 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 45, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 травня 2017 року, видане ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І .В. на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 3539748 від 26 травня 2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,3 кв.м., житловою 16,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1259448980000.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передати дану квартиру у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 / АДРЕСА_4 ІН НОМЕР_1 / на користь Прокуратури міста Києва / р/р 35215057011062 ДКСУ, МФО 820172 / 5 286. 00 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київсьуого апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 серпня 2020 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва