Вирок № 91052929, 19.08.2020, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Димитрія ростогвського, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2020 р. Справа № 370/506/20

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тандира О.В.,

із секретарем

Гребінською Н.П.,

за участю прокурора Шабанова Є.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Коцур Т.І.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

представника потерпілого Оберемчук О.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у смт Макарів Київської області кримінальне провадження №12014110210000632 від 15.10.2014 року, за яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , смт. Черняхів Черняхівського району Житомирської області, українець, громадянин України, одружений, має неповнолітню дитину 2009 р.н., працює заступником директора-начальником земельного відділу ПП «Жерм» (код ЄДРПОУ 36949272), зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в :

15.10.2014 року близько 10 години ОСОБА_1 , , керував технічно справним автомобілем марки «Hyundai SantaFe», номерний знак НОМЕР_1 , що належить гр. ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , по автодорозі «Київ-Чоп» у напрямку м. Київ. Рухаючись в лівій смузі руху зі швидкістю 136,58 км/год. ± 7,42 км/год. на 66 км. а/д «Київ-Чоп» у с. Небелиця Макарівського району Київської області та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проігнорував зупинку автомобіля марки «Mercedes» номерний знак НОМЕР_3 перед нерегульованим пішохідним переходом, який рухався попереду нього, змінив напрямок свого руху, виїхавши в праву смугу руху та продовжив рух у напрямку м. Київ, де не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості, проявив неуважність та допустив наїзд автомобілем на пішохода ОСОБА_2 , який переходив автодорогу «Київ-Чоп» по нерегульованому пішохідному переході з права на ліво відносно руху автомобілів.

В даній дорожній ситуації ОСОБА_1 , діяв у порушення наступних вимог Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР):

- п. 12.6 Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47 дозволяється рух із швидкістю: автобусам (мікроавтобусам), що здійснюють перевезення організованих груп дітей, легковим автомобілям з причепом і мотоциклам - не більше 80 км/год.; транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год.; вантажним автомобілям, що перевозять людей у кузові, та мопедам, - не більше 60 км/год.; автобусам (за винятком мікроавтобусів) - не більше 90 км/год.; іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1_- не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.

- 18.4 Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

- п.2.3 б), згідно з яким для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

п. 1.5., згідно з яким дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків».

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому великогомілкової кістки, який згідно висновка експерта №92/д відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Грубе порушення водієм ОСОБА_1 , вимог п.п. 1.5, 2.3б, 12.6 та 18.4 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та спричиненням потерпілому ОСОБА_2 , тяжких тілесних ушкоджень, тобто з наслідками що настали.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 , вину у інкримінованому йому діянні беззаперечно визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному і дав показання, що дійсно при зазначених вище обставинах він здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Після цього одразу ж відвізь потерпілого до лікарні для надання медичної допомоги. Потерпілому матеріально допомагав, придбавав ліки, відвідував його у лікарні. У скоєному щиро кається. Цивільний позов потерпілого визнає частково, а саме в частині відшкодування потерпілому 50000 грн., моральної шкоди. В частині стягнення з нього матеріальної шкоди вважав позов безпідставним, оскільки розмір матеріальної шкоди не підтверджується жодними доказами. Також просив звільнити його від призначеного судом покарання на підставі п. в ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки має неповнолітню дитину та не позбавлений відносно неї батьківських прав.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий підтвердив обставини, встановлені досудовим розслідуванням та покази, надані обвинуваченим ОСОБА_1 . Також додатково пояснив, що має середню спеціальну освіту за спеціальністю «зоотехнік». До ДТП та після неї офіційно не працював, до центру зайнятості не звертався. Отримав третю групу інвалідності, що заважає йому офіційно працювати та отримувати дохід. Отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1712 грн.

Крім того просив задовольнити його цивільний позов та стягнути з ОСОБА_1 , на його користь 195914 грн., збитків як упущеної вигоди, оскільки це могли бути його доходи за період з листопада 2014 року по теперішній час, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби не отримав травми. Крім того, потерпілий вказує, що протиправними діями обвинуваченого його було завдано значну моральну (немайнову) шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження, тривале лікування, в наступному неможливість через інвалідність влаштуватись на роботу задля матеріального забезпечення себе та своєї родини та яку він оцінює у 100000 грн., та просить суд її стягнути на його користь з обвинуваченого.

У зв`язку із повним визнанням обвинуваченим своєї вини у скоєному, визнання ним кваліфікації дій та доказів, на які посилався орган досудового розслідування, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження зібраних доказів, за згодою учасників процесу, було обмежене допитом обвинуваченого та потерпілого, показання яких відповідають фактичним обставинам справи і ніким не оспорюються, дослідженням письмових доказів, що характеризують особу обвинуваченого, та доказів щодо процесуальних питань, які суд вирішує при ухваленні вироку та цивільного позову.

Даючи оцінку показам обвинуваченого та потерпілого, суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони послідовні, об`єктивно і досить повно відображають обстановку і обставини скоєного обвинуваченим злочину.

Враховуючи викладене, суд визнає, що винуватість ОСОБА_1 , у вчиненні інкримінованого йому діяння доведена у судовому засіданні повністю і його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При призначенні покарання ОСОБА_1 , суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, пом`якшуючі та обтяжуючі його покарання обставини.

В ході судового розгляду судом було досліджено докази щодо особи обвинуваченого та встановлено, що ОСОБА_1 , раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується відмінно, працює, має неповнолітнього сина 2009 р.н., та не позбавлений щодо нього батьківських прав. Має водійський стаж з 2000 року. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , відповідно до ст. 66 КК України є щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданої шкоди, невідкладне надання допомоги потерпілому одразу ж після вчинення злочину. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

На підставі викладеного суд вважає, що ОСОБА_1 , слід призначити основне покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі, оскільки інших основних покарань санкція вказаної частини статті не передбачає. Крім того суд вважає, що ОСОБА_1 , слід призначити і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що забезпечить виправлення та перевиховання обвинуваченого та зможе запобігти вчиненню інших аналогічних злочинів.

Разом із тим, відповідно до ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Як передбачено ст. 86 КК України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно п. в) ст. 1 Закону України «Про аміністю у 2016 році» звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які на день набрання чинності цим законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, та щодо яких не позбавлено батьківських прав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 15.01.2010 року, та не позбавлений щодо нього батьківських прав, що підтверджується відповіддю Служби у справах дітей Черняхівської РДА №276 від 17.06.2020 року.

Як передбачено ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Відповідно до ст. 6 цього ж Закону особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.

До переліку осіб, встановленого ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» на яких амністія не поширюється, ОСОБА_1 , не відноситься.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_1 , слід звільнити від основного покарання у виді позбавлення волі на підставі закону про амністію. Вирішуючи ж питання про звільнення його від покарання суд вважає, що обвинуваченого слід звільнити від лише від основного, а не додаткового покарання, оскільки за змістом ст.ст. 85, 86 КК України, ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» це право, а не обов`язок суду. Так, суд не вбачає необхідності звільнення ОСОБА_1 , від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з огляду на мету застосування додаткового покарання, викладену раніше; те, що обвинувачений не працює водієм і основне джерело його доходів не стоїть у залежності від наявності права керування транспортними засобами; наслідки злочину, а саме те, що потерпілий став інвалідом.

Долю речових доказів вирішити згідно ст. 100 КПК України. Арешт на майно не накладався. Судові витрати за проведення експертиз у сумі 4291,32 грн. слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави. Запобіжний захід не обирався.

Щодо цивільного позову потерпілого то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Так, обґрунтовуючи наявність та розмір матеріальної шкоди, завданої обвинуваченим потерпілому внаслідок вчинення злочину, останній вказував на заподіяння збитків як упущеної вигоди, оскільки це могли бути його доходи за період з листопада 2014 року по теперішній час, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби не отримав травми. Однак як встановлено у судовому засіданні, потерпілий як до ДТП, так і після нього офіційно не працював, до центру зайнятості щодо прийняття його на роботу не звертався, будь-яких доказів відмови у прийнятті його на роботу через наявність інвалідності суду не надав, а відтак суд вважає, що потерпілий не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому шкоди у виді упущеної вигоди, а тому його вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом із тим, відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Як передбачено ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, суд переконаний, що потерпілому злочином було завдано значну моральну (немайнову) шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої він отримав тяжкі тілесні ушкодження, тривале лікування, а в подальшому і ІІІ групу інвалідності з протипоказаннями щодо важкої фізичної праці та навантаженням на нижні кінцівки, що в подальшому безперечно вплинуло на звичайний уклад його життя.

Заперечуючи проти заявленого потерпілим розміру моральної шкоди, обвинувачений та його захисник жодним чином його не спростували та не обґрунтували необхідність його зменшення, а тому, з урахуванням вищевикладеного та вимог розумності і справедливості, суд вважає, що вимоги потерпілого в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного судом основного покарання звільнити на підставі ст. 85 КК України, п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Речові докази у справі: відеозапис на оптичному диску «DVD-R 4.7 GB/120 min» «16speed» «Аlerus», що зберігається при матеріалах справи - залишити при справі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави (НДЕКЦ МВС України, п/р 31119115700011, МФО 820019, УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 37995466) 3432,00 грн., судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави (КОНДЕКЦ МВС України, п/р 31111115700008, МФО 820019, УДКСУ у Подільському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 37975298) 1350,72 грн., судових витрат.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , 100000 (сто тисяч) грн. моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Макарівський районний суд Київської області, в порядку, передбаченому ст. 393 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених ст. 394 КПК України, у строки, встановлені ст. 395 КПК України.

Вирок набирає законної сили по закінченню строку на його апеляційне оскарження, якщо він не був оскаржений. В інакшому випадку - після його перегляду апеляційним судом.

Суддя О.В. Тандир