Ухвала суду № 91049347, 19.08.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"19" серпня 2020 р.Справа № 922/2456/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

розглянувши заяву про забезпечення позову (вх. № 18910 від 17 серпня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , місто Харків,

до першого відповідача ОСОБА_2 , місто Харків,

другого відповідача ОСОБА_3 (зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться),

третього відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар», місто Харків,

про переведення на позивача прав і обов`язків покупця частки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» про переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» розміром 303 603,00 грн. з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , витребування на користь ОСОБА_1 частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» розміром 303 603,00 грн., зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про визначення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн., зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про частку ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн.

Водночас, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в порядку статей 136-137 Господарського процесуального кодексу України (вх. № вх. № 18910 від 17 вересня 2020 року), в якій позивач просить заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар», яке має код ЄДРПОУ (ідентифікаційний код юридичної особи): 32005921, до набрання судовим рішенням у справі законної сили та заборонити ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) відчужувати третім особам у будь-який спосіб належну йому частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» (код ЄДРПОУ (ідентифікаційний код юридичної особи) 32005921) розміром 303 603,00 до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Також, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі «Горнсбі проти Греції» виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Так, право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V). Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», комюніке Секретаря Суду 07 травня 2002 року; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року). У пункті 43 рішення Європейського суду від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 етапі 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Також у рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті, забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини, зазначеним вище. Умовою ж застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припушення, що невжиття таких заходів може унеможливити або утруднити виконання рішення по суті позовних вимог.

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на предмет позову, у випадку задоволення позовних вимог, рішення у даній справі не потребує виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", тому в даному випадку застосуватися та досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно до статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Предметом заявлених позовних вимог є переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» розміром 303 603,00 грн. з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , витребування на користь ОСОБА_1 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» розміром 303 603,00 грн., зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про визначення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн., зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про частку ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн.

При цьому, у заяві про забезпечення позову позивачем не доведено належними та допустимими доказами необхідність застосування правового механізму, охопленого статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, даний висновок суд обґрунтовує наступним.

Оскільки у даному разі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення, у разі задоволення позову, не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не застосовується та не досліджується така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а застосовується така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

По-перше, позивач зазначає, що на протязі півроку спірні корпоративні права були відчужені двічі та, відповідно, існує реальна загроза того, що відповідач ( ОСОБА_2 ) може здійснити відчуження корпоративних прав, які слугують предметом розгляду по даній справі.

Однак, позивачем, всупереч приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності беззаперечно свідчили про те, що першим відповідачем вчиняються дії по відчуженню, реалізації корпоративного майна (прав), чи підготовчих дій до їх реалізації. Будь-яких відомостей стосовно наміру першого відповідача відчужити корпоративні права (пошук покупців корпоративних прав, укладення договорів стосовно відчуження копоративних тощо) матеріали справи не містять і позивачем до заяви про забезпечення позову додано не було.

При зверненні з заявою про забезпечення позову позивач лише формально припускає існування загрози відчуження першим відповідачем корпоративних прав і не наводить жодного достатнього обґрунтування наявності правових підстав (з посиланням на відповідні докази) для застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Також суд зазначає, що саме лише посилання на здійснення господарських операцій, пов`язаних із відчуження корпоративних прав, не є належною підставою для заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», заборни на відчуження належної першому відповідачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Як на тому наголосив Верховний Суд у постанові у справі № 918/702/18 від 02 квітня 2019 року, в контексті обов`язку надати докази вчинення відповідачем відповідних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, вчинення яких обумовлюється в часі після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

При цьому, суд виходить із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 ГК України)

Посилання позивача на те, що в майбутньому першим відповідачем можуть вчинятись дії з відчуження корпоративних прав не є тією підставою, з якою приписи статті 136 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість вжиття заходів забезпечення позову, оскільки даний факт не підтверджений позивачем належними та допустимими доказами, а рішення суду (в широкому тлумаченні цього слова) не може ґрунтуватись виключно на припущеннях.

По-друге, позивач зазначає про те, що 02 червня 2020 року в іншій господарській справі (№ 922/2120/20) було припинено дію заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар».

В даному разі суд зауважує, що припинення дії заходів забезпечення позову в іншій справі не означає автоматичне їх застосування та задоволення в даній справі, оскільки саме на позивача, як особу яка звертається до суду із заявою про забезпечення позову, покладається обов`язок обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України). Суд, з розрахунку на принципи, які закладені в основу діяльності органу правосуддя, постановляє судові рішення (в тому числі ухвали) виключно з розрахунку повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог.

По-третє, позивач зауважує, що станом на день подання заяви в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься лише відомості про начебто одного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» - ОСОБА_2 . Будь-яка інша третя особа (новий покупець частки, державний реєстратор) аналізуючи відомості ЄДР може дійти хибного висновку про відсутність у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» позивача як учасника з часткою 50%.

В даному разі припущення позивача щодо відповідних висновків реєстратора та третіх осіб (за наслідками логічного аналізу) не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення позову застосовуються залежності від наявності належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Крім того, суд зазначає, що позивач, обираючи спосіб захисту свого права, обумовленого статтею 16 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із позовними вимогами, до яких, в тому числі, просить зобов`язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про визначення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн., зобов`язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про частку ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар» у розмірі 607 206,00 грн.

Тобто, позовні вимоги, які є предметом даного спору, в тому числі, направлені на захист порушених корпоративних прав позивача, пов`язаних із здійсненням реєстраційних дій в частині проведення запису щодо статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аккордфайвстар».

Приймаючи до уваги вище викладене та те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах № 918/702/18 від 02 квітня 2019 року, № 902/271/18 від 14 лютого 2019 року, № 922/2673/18 від 25 лютого 2019 року, № 902/483/18 від 21 січня 2019 року, № 910/16948/18 від 10 травня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 ГПК України, Господарський суд Харківської області,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову (вх. № 18910 від 17 серпня 2020 року).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду в порядку статей 255-257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Ухвалу підписано 19 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко