Рішення № 91044306, 19.08.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2020 року м. Рівне №556/477/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Боймиструк М.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник не прибув,

третьої особи: не прибув

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Володимирецької селищної ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Володимирецька селищна рада (далі - позивач) звернулася до Володимирецького районного суду Рівненської області із позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - відповідач), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа) про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.03.2020 у ВП № 59884213; зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) закінчити виконавче провадження № 59884213 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною постановою відповідачем закінчено виконавче провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону). Однак, відповідач не перевірив обставин щодо фактичного виконання позивачем рішення суду, в той час як позивач вжив всі необхідні заходи на виконання рішення суду. Тому, відповідач мав винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 вказаного закону, тобто у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В зв`язку з викладеним, позивач вважає постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав п. 11 ч. 1 ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» протиправною та також, що належить до скасування. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

Третя особа пояснень до суду не подала.

Позовна заява надійшла до Володимирецького районного суду Рівненської області 25.03.2020.

07.04.2020 ухвалою Володимирецького районного суду задоволено заяву про самовідвід.

09.04.2020 ухвалою Володимирецького районного суду задоволено заяву про самовідвід.

09.04.2020 розпорядженням Володимирецького районного суду справу передано на розгляд Кузнецовському міському суду Рівненської області.

15.04.2020 ухвалою Кузнецовського міського суду позов залишений без руху.

27.04.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову.

30.04.2020 ухвалою Кузнецовського міського суду відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в судовому засіданні, залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

12.05.2020 ухвалою Кузнецовського міського суду дану справу передано на розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

30.07.2020 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12.05.2020 року про передачу справи № 556/477/20 за підсудністю залишено без змін.

Справа надійшла до Кузнецовського міського суду 11.08.2020.

Кузнецовський міський суд направив справу до Рівненського окружного адміністративного суду, яка надійшла до останнього 12.08.2020.

14.08.2020 ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

В судове засідання всі учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неприбуття суд не повідомили.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені у заяві по суті, дослідивши зібрані у справі докази, суд враховує наступне.

Матеріалами справи стверджується, що 19.08.2019 Володимирецьким районним судом Рівненської області виданий виконавчий лист по справі № 2-а-4/08 за змістом якого, з метою забезпечення законних прав та інтересів ОСОБА_1 , визначених мировою угодою сторін від 16.07.2002 року та ухвалою суду від 16.07.2002 року, зобов`язано Володимирецьку селищну раду вжити невідкладних заходів щодо виконання умов мирової угоди.

На підставі поданої заяви про відкриття виконавчого провадження та примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа, відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.12.2019 ВП № 59884213.

20.02.2020 відповідачем винесена постанова про накладення штрафу на Володимирецьку селищну раду за невиконання рішення суду в сумі 5100грн.

12.03.2020 відповідачем винесена постанова про накладення штрафу на Володимирецьку селищну раду за невиконання рішення суду в сумі 10200грн.

Вказані постанови були отримані позивачем, що ним не заперечується, при цьому наведені постанови у даному спорі позивачем не оскаржуються.

16.03.2020 відповідачем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Підставою для прийняття вказаної постанови зазначено п. 11 ч. 1 ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).

Одночасно суд зауважує, що відповідач копій матеріалів виконавчого провадження суду не надав, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, наданих позивачем.

Крім того, звертає увагу на те, що спірна постанова прийнята в межах виконавчого провадження № 59884213 по виконанню виконавчого листа від 19.08.2019 № 2-а-4/08, виданого Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі № 2-а-4/08.

Відповідно до резолютивної частини виконавчого листа № 2-а-4/08, боржника, з метою забезпечення законних прав та інтересів ОСОБА_1 , визначених мировою угодою сторін від 16.07.2002 року та ухвалою суду від 16.07.2002 року, зобов`язано Володимирецьку селищну раду вжити невідкладних заходів щодо виконання умов мирової угоди.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зважає на таке.

Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, зі змінами та доповненнями), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно із ч. 3 цієї ж статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 1404-VIII, сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Згідно із ч. 6 ст. 26 Закону №1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 63 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Відповідно до ст. 75 Закону №1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Матеріалами справи стверджується, що 07.11.2019 р. виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради прийнято рішення № 163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_2 », яким вирішено надати ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 р. житлове приміщення загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа - 26,8кв.м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано видати 02.12.2019р. ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у п. 1 цього рішення.

У відповідності до розпорядження селищного голови від 20.12.2019р. № 56, на розгляд 52-ої сесії селищної ради винесено питання «Про виконання судових рішень». На підставі розпорядження селищного голови від 10.01.2020 р. № 1, це питання включено до порядку денного 52-ої сесії селищної ради 7-го скликання.

23.01.2020р. Володимирецькою селищною радою прийнято рішення № 1860 «Про виконання судових рішень», яким рекомендовано постійним комісіям селищної ради розглянути на своїх засіданнях питання щодо порядку виконання Володимирецькою селищною радою судових рішень, за якими на селищну раду або її виконавчі органи покладено обов`язок щодо забезпечення житлом деяких осіб, та підготувати за результатом його розгляду відповідні пропозиції.

На підставі розпоряджень селищного голови від 23.01.2020 р. № 3 та від 30.01.2020 р. № 6, на розгляд 53-ої сесії Володимирецької селищної ради винесено питання «Про стан виконання Володимирецькою селищною радою судових рішень» та «Про придбання приватизованого майна».

12.02.2020 р. відбулося засідання постійної комісії селищної ради з питань бюджету, фінансів, податкової політики, культури, молоді та спорту, яка рекомендувала під час внесення змін до селищного бюджету на 2020 рік передбачити 300тис.грн на придбання житла з метою виконання судових рішень. Така пропозиція постійної комісії була підтримана на пленарному засіданні селищної ради 27.02.2020 р. та відповідні зміни внесенні до селищного бюджету.

12.03.2020 Володимирецька селищна рада звернулася до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якої повідомила останнього про вжиті заходи на виконання умов мирової угоди від 16.07.2002р. та про те, що покладений на неї судовим рішенням обов`язок у справі № 2-а-4/08, відсутній повністю у зв`язку із його припиненням внаслідок виконання.

Дослідивши наведені вище докази, суд констатує, що Володимирецькою селищною радою вчинено безліч дій з метою виконання судового рішення Володимирецького районного суду Рівненської області у справі № 2-а-4/08, прийнятого в інтересах ОСОБА_2 , у період з моменту відкриття виконавчого провадження № 59884213 (11.12.2019 р.).

Однак, відповідач не взяв до уваги зазначену вище заяву, не надав їй правової оцінки та виніс спірну постанову на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» .

При цьому, відповідачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами факт перевірки державним виконавцем виконання рішення боржником. Доказів зворотного суду не надано і судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що обов`язок Володимирецької селищної ради щодо вжиття невідкладних заходів з метою виконання умов мирової угоди від 16.07.2002 р., покладений на неї судовим рішенням у справі № 2-а-4/08 повністю виконаний, а тому юридичною підставою для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження є фактично п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), а не п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).

Щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав та вимог про зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

Предметом спору у цій адміністративній справі є постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львова) Дудки І.О. ВП № 59884213 від 12.03.2020 року про закінчення виконавчого провадження згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29.03.2018 року у справі № 816/303/16, від 06.03.2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16.05.2019 року у справі № 818/600/17 та від 21.11.2019 року у справі № 344/8720/16-а.

Таким чином, суд уважає, що відповідач протиправно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12).

Враховуючи вищенаведене, суд, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львова) прийняти рішення про закінчення виконавчого провадження з урахуванням встановлених в даному судовому рішенні обставин та правових висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Підсумовуючи вище викладене в його сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами положення ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи відсутність у даній справі залучених свідків та відсутність призначення експертиз, правові підстави для відшкодування судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору, - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 287 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львова) Дудки І.О., ВП № 59884213 від 16.03.2020р. про закінчення виконавчого провадження.

Зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) прийняти рішення про закінчення виконавчого провадження № 59884213 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - Володимирецької селищної ради (34300, Рівненська обл., Володимирецький р-н, смт. Володимирець, вул. Соборна, 39; код ЄДРПОУ 04388113);

2) відповідач - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Замкова, 29, ЄДРПОУ 43317547);

3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складений 19 серпня 2020 року.

Суддя Т.О. Комшелюк