Рішення № 91042157, 19.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2020Справа № 910/6606/20

Господарський суд м. Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6606/20

За позовом - Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код: 21647131)

До - Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022)

Про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 102000, 00 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 102 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що до нього в порядку ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів» перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 09.07.2018 за участю транспортного засобу «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням військовослужбовця Військовій частині А0318 (61-й мобільний військовий шпиталь) ОСОБА_2 , якого визнано винним у настанні ДТП постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 30.11.2018 по справі № 241/1183/18.

На підставі вказаного, позивач просить стягнути з відповідача 102000, 00 грн відшкодування шкоди та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн в судовому порядку.

18.05.2020 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування доказів, у якому останній просив витребувати у Міністерства оборони України відомості: про включення в ЄДРПОУ Військову частину А 0318 (або його правонаступника); про правонаступника Військової частини А 0318; про володільця транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 на дату ДТП, а саме 09.07.2018; про виконання службового обов`язку ОСОБА_2 , військовослужбовцем Військової частини А0318 на дату ДТП, а саме 09.07.2018.

17.06.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про відмову у витребуванні доказів, у зв`язку з допущення позивачем порушень норм ст. 80, 81 ГПК України, а саме пропуском строку подання такого клопотання без заяви про поновлення процесуального строку подання такого клопотання.

26.06.2020 відповідач подав заяву з процесуальних питань № б/н від 26.06.2020, в якій просив Господарський суд міста Києва зобов`язати позивача надіслати копію позовної заяви та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення та поновити строк на подання додаткових пояснень, письмових доказів, висновків, клопотань та відзиву.

Ухвалою від 08.07.2020 Господарський суд міста Києва зобов`язав позивача направити копію позовної заяви з додатками на адресу відповідача, докази чого надати суду.

27.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, яким останній виконав вимоги Суду покладені на позивача ухвалою від 08.07.2020, а саме повторно надав докази направлення позовної заяви з додатками відповідачеві.

14.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача з процесуальних питань, в якій відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8, ч. 1 ст. 226 ГПК України, з огляду на те, що станом на дату подання цієї заяви копії позовної заяви з додатками до неї по справі №910/6606/20 на адресу відповідача - не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача з процесуальних питань від 14.08.2020 про залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки матеріали справи містять докази направлення відповідачеві позовної заяви з додатками як при поданні позову, так і повторно на вимогу ухвали суду від 08.07.2020 .

Як вбачається з доданих до клопотання позивача від 27.07.2020 доказів, позивачем була направлена копія позовної заяви №51317/ІНС від 08.05.2020 разом з додатками до неї на адресу відповідача (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6), що підтверджується описом вкладення у цінний лист разом з номером поштової накладної (0103327753375) та касовим чеком, а саме поштовою накладною (службовий чек).

Суд для здійснення перевірки факту направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу з офіційного сайту Укрпошти встановив, що поштове відправлення № 0103327753375, направлене за адресою відповідача, прийняте відділенням поштового зв`язку (01033), однак не вручене під час доставки17.08.2020: інші причини.

Поштова кореспонденція (позовна заява - два рази та ухвали суду) направлялася за адресою місцезнаходження відповідача, проте відповідач з невідомих причин (Урпошта зазначила - «інші причини»), поштову кореспонденцію за своєю юридичною адресою не отримує, однак не через дії позивача у справі чи суду.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідач був достеменно обізнаний про розгляд даної справи, відповідач був попереджений ухвалою суду від 08.07.2020 про можливість реалізації права на подання відзиву шляхом попереднього ознайомлення з матеріалами справи №910/6606/20 в приміщенні Господарського суду міста Києва, як те передбачено ч. 1 ст. 42 ГПК України, проти своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву не скористався.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, вбачається, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX до завершення карантину, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX, який закінчується 06.08.2020 року, та станом на дату ухвалення цього рішення відповідачем відзиву на позовну заяву або заяву про продовження процесуальних строків для подання відзиву з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено матеріалами справи, 30.06.2018 на автошляху Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя-Маріуполь 701 км відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням військовослужбовця Військовій частині А0318, командира автомобільного відділення ОСОБА_2 .

Вищезазначені обставини встановлені постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 08.08.2018 по справі №241/1183/18, якою ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного порушення та настанні ДТП. Постанова Першотравневого районного суду Донецької області від 08.08.2018 по справі №241/1183/18 набрала законної сили 20.08.2018.

З огляду на що, твердження позивача в першому абзаці позовної заяяви з приводу дати дорожньо-транспортної пригоди (09.07.2018) та дати визнання винним ОСОБА_2 в настанні ДТП (30.11.2018), зазначені в позовній заяві суд не враховує, як такі, не знайшли свого підтвердження за наданими до матеріалів справи доказами.

Судом з відкритих публічних джерел, а саме електронної бази МТСБУ, встановлено що на момент ДТП 30.06.2018 автомобіль «Mitsubishi Delica», реєстраційний номер: НОМЕР_2 , не був застрахований відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Даний факт також підтверджується позивачем у справі.

22.10.2018 особа, яка на законних підставах керувала транспортним засобом «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , який був пошкоджений у ДТП, звернулася до Позивача із заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до статей 33, 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Заява потерпілої особи прийнята позивачем 24.10.2018.

04.10.2019 суб`єктом оціночної діяльності на замовлення особи, яка на законних підставах керувала транспортним засобом «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , який був пошкоджений у ДТП було складено звіт, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику «Nissan Micra», реєстраційний номер: НОМЕР_1 становить 195 971, 44 грн грн. без ПДВ.

22.11.2018 позивачем, було сформовано довідку №1 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, копія якої міститься в матеріалах справи. Згідно зазначеної довідки сума відшкодування, згідно претензії потерпілої, що отримана позивачем 24.10.2018, становить 102 000, 00 грн.

Відповідно до норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно Наказу Моторно (транспортного) страхового бюро України від 03.12.2018 №11140, позивачем було виплачено особі, яка на законних підставах керувала транспортним засобом «Nissan Micra» ( ОСОБА_3 ), реєстраційний № НОМЕР_1 , 102000, 00 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП, що підтверджується платіжним дорученням №1014516 від 03.12.2018 (копія наявна в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджує, що в результаті відшкодованої шкоди потерпілій особі з фонду захисту потерпілих, до позивача в порядку ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів» перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 30.06.2018 за участю транспортного засобу «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням військовослужбовця Військовій частині А0318 (61-й мобільний військовий шпиталь) ОСОБА_2 , якого визнано винним у настанні ДТП постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 08.08.2018 по справі № 241/1183/18.

Предметом позову є вимога про відшкодування в порядку регресу виплаченої позивачем майнової шкоди у розмірі 102000,00 грн. власнику автомобіля «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , спричиненою джерелом підвищеної небезпеки, транспортним засобом «Mitsubishi Delica»» - реєстраційний № НОМЕР_2 в результаті ДТП.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 ст. 1172 ЦК України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/16227/16 зазначив, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 21.3 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).

Згідно з вимогами пункту 21.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Однак, як встановлено судом вище, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний номер: НОМЕР_2 , не був застрахований відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, заподіяну транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність

Пунктом 38.2.1. статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З огляду на обставини встановлені судом вище та які підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи до позивача, в порядку ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як до особи, що здійснила виплату страхового відшкодування перейшло право зворотної вимоги до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Натомість, власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»- юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Однак, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідач, тобто Міністерство оборони України, є володільцем транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний № НОМЕР_3 , проте жодних доказів зазначеному твердженню не надає.

При цьому, суд зазначає, що транспортний засіб «ГАЗ», реєстраційний № НОМЕР_3 не має жодного відношення до дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 30.06.2018 за участю транспортного засобу «Nissan Micra», реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням військовослужбовця Військовій частині А0318 (61-й мобільний військовий шпиталь) ОСОБА_2 , у зв`язку з настанням якої позивач виплатив відшкодування

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні і належні і допустимі докази, що саме відповідач (Міністерство оборони України) є юридичною особою, якій на відповідній правовій підставі належить транспортний засіб «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , також позивач не доводить поданими доказами наявність трудових (службових) відносин між ОСОБА_2 та відповідачем.

В силу принципу змагальності сторін в господарському процесі, саме на сторони покладається тягар доказування обставин, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Згідно пункту 1 ч. 1 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Частиною 4 ст. 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Через допущені позивачем процесуальні порушення норм ГПК України, щодо витребування доказів, що підтверджували б наявність підстав для звернення до відповідача з позовними вимогами в порядку регресу, Суд, позбавлений можливості самостійно збирати такі докази, навіть з відкритих джерел, а відповідно, позбавлений можливості перевірити самостійно наявність обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, оскільки, жодних вірогідних доказів на підтвердження того, що саме відповідач є юридичною особою, яка є володільцем транспортного засобу «Mitsubishi Delica», реєстраційний № НОМЕР_2 , позивачем до Суду подано не було.

Таким чином, за переконанням Суду, позивач не доводить поданими доказами те, що в нього є законні підстави звертатись до відповідача з вимогами зазначеними в позовній заяві, у зв`язку з чим вимоги позивача про відшкодування шкоди в порядку регресу з Міністерства оборони України в розмірі 102000,00 грн суд відхиляє як такі, що є не обґрунтованими, не доведеними та не ґрунтуються на вимогах передбачених ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1187 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, як не доведених та необґрунтованих.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Моторно (транспортного) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код: 21647131) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022) про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 102 000, 00 грн відмовити.

2. Покласти судові витрати на Моторне (транспортне) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код: 21647131).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких