Рішення № 91035121, 18.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року м. Київ № 640/8646/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»

до Головного управління ДПС у м. Києві

третя особа Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило:

- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.10.2018р. вих. № 79940/10/26-15-55-05 взнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками 2, 3 , 4, 5 та доповнень до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до інформаційних баз даних ДФС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняте відповідачем рішення про відмову в прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість та додатків до неї за вересень 2018 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню, оскільки остання містить всі обов`язкові реквізити передбачені п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 ПК України.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.10.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» подано до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 і 7 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абз.2 п. 46.4 ст.46 ПК України, яка отримана відповідачем 09.10.2018р. з попередженням про можливість відмови у прийнятті.

Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.10.2018р. № 79940/10/26-15-55-05 «Повідомлення про відмову у прийнятті звітності» позивача повідомлено про відмову в прийнятті звітності та зазначено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (п. 49.8 ст. 49 Кодексу) податкова декларація з податку на додану вартість за вересень2018р., яка була надана 09.10.2018р., вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до п. 184.6 ст. 184 ПК України, у разі анулювання реєстрації особи, як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду та закінчується днем анулювання реєстрації. Також, наголошено на тому, що свідоцтво платника ПДВ позивача за ІПН 335468526557 анульоване 25.05.2016р.

Позивач вважаючи вищезазначену відмову протиправною та такою, яка прийнята не в порядку, не на підставі та не у межах повноважень контролюючого органу, звернувся до суду для захисту своїх прав.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а ознайомившись із доводами представників сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України (тут і надалі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 46.4 ст. 46 ПК України, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові зобов`язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід`ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.

Згідно з п. 46.5 ст. 46 ПК України, форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 48.1, 48.2 ст. 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 ПК України.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

За приписами пункту 49.4 статті 49 вказаного Кодексу платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Згідно із пунктом 49.8 статті 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Водночас, відповідно до пункту 48.3 статті 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно пункту 48.4 статті 48 ПК України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.

Пунктом 49.9 статті 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.

Як вбачається зі змісту повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті звітності, податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року, яка була подана позивачем 09.10.2018р., вважається неподаною, у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до п. 184.6 ст.184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Зокрема, у листі податковим органом зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульовано 25 травня 2016 року.

Згідно із пунктом 184.5 статті 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Відповідно до пункту 184.6 цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Пунктом 49.8 статті 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Оскільки пунктом 48.4 статті 48 ПК України передбачено наявність такого обов`язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у поданій декларації цього реквізиту.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за вересень 2018 року не відповідала вимогам пункту 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.

Водночас, судом встановлено, що спірне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржено ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018р. у справі № 826/15293/16 позовні вимоги ТОВ «Нікея-ЛТД» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Денисової Л.Л., треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство фінансів України, Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, Кабінет Міністрів України, Громадська спілка «Підтримка діяльності Ради бізнес-омбудсмена», Рада бізнес-омбудсмена, Уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі України задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Нікея-ЛТД". Зобов`язано ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію ТОВ "Нікея-ЛТД" (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво №100342672 про реєстрацію платника ПДВ).

На підставі того, що судовим рішенням у справі №826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано, суди приходить до висновку про те, що підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2018 року з цих підстав у податкового органу були відсутні.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17.07.2020р. у справі № № 826/17716/18, адміністративне провадження № К/9901/1870/20.

Водночас, податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї була подана позивачем у паперовій формі.

Проте, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 1 січня 2015 року згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (чинний із 1 лютого 2016 року)).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.

Аналогічна правова пропозиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. (справа № 810/2468/17) від 11.12.2018р. (справа №810/1711/17), від 21.05.2019р. (справа № 826/28016/15).

Судом також встановлено, що 22.12.2015р. між ТОВ «Нікея-ЛТД» та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено Договір про визнання електронних документів № 9258630649, який на момент подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2018 року був чинним.

Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано.

Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17.07.2020р. у справі № № 826/17716/18, адміністративне провадження № К/9901/1870/20.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість, шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що у свою чергу виключає будь-яку можливість зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати звітність у формі, не встановленій положеннями ПК України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська