Рішення № 91029520, 17.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2020 року м. Київ № 640/15911/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) доМіністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 червня 2019 року №82;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є протиправною, оскільки відповідно до вимог пункту 2 Порядку №975 допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

На думку позивача, оскаржуване рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є незаконною та протиправною, адже суперечить Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так і постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 22 березня 1999 року під час первинного огляду органами МСЕК. В той же час, у 1999 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а здійснювалися страхові виплати через ПАТ «НАСК «Оранта», які є тотожними. При цьому, позивач стверджував, що позивач не скористався своїм правом у визначений строк і не звертався до уповноваженого органу за отриманням одноразової грошової допомоги.

Також представник відповідача стверджував, що свідоцтво про хворобу не є постановою ВЛК, де зазначено причинний зв`язок захворювання (поранень, контузій, травм, каліцтв) у колишнього військовослужбовця.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання позивача про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 походив військову службу в Збройних Силах України та під час проходження військової служби отримав захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №296-т від 20 листопада 1997 року захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

03 серпня 2017 року ОСОБА_1 вперше визнано інвалідом ІІ групи (довічно) внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №0443911 від 03 серпня 2017 року.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою щодо призначення одноразової грошової допомоги, однак за результатами її розгляду та доданих до неї документів на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 21 червня 2019 року прийнято рішення №82 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав того, що 22 березня 1999 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а 31 липня 2017 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини.

Також у вказаному рішенні зазначено, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1999 року не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. При цьому, зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Незгода позивача із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII в редакції, станом на час відмови позивачеві в призначенні допомоги).

Згідно пунктів 2, 3 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно пункту 5 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до частини 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції з 01.01.2017) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Згідно пункту 8 Порядку №975, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого, у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється (01.01.2017 набрала чинності).

Оцінюючи правомірність дій та прийнятого комісією Міністерства оборони України рішення з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформленого пунктом 2 протоколу №82 від 21 червня 2019 року, судом встановлено таке.

Відповідно до дослідженої належним чином завіреної копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 червня 2019 року №82, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги: полковнику медичної служби у відставці ОСОБА_1 , якого 29 січня 1998 року звільнено з військової служби та 22 березня 1999 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а 31 липня 2017 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини.

Повідомлено, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з 22 березня 1999 року за результатами первинного обстеження МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності, а 31 липня 2017 року за результатами обстеження МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 підлягає застосуванню лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 09 лютого 2017 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Таким чином, стаття 16-3 Закону України №2011-ХІІ у редакції до 01 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

Суд також зазначає, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року №1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерство оборони, суд вважає, що обов`язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону №2011-ХІІ.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах, зокрема, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/9113/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 820/3353/16), від 2 листопада 2018 у справі № 825/1558/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 754/5986/16-а.

За наведених обставин, суд приходить до переконання, що відповідач, відмовляючи в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для здійснення такої виплати. В даному випадку право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №82 від 21 червня 2019 року, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, підлягають задоволенню.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Враховуючи наведені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що вірним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у розмірі, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому II групи інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, позов підлягає задоволенню.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 червня 2019 року №82.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук