Рішення № 91028530, 18.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5578/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №3232-3087/5-02/8-1500/20 від 29 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму компенсації втрати за померлим чоловіком ОСОБА_2 частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року по справі №2-а-234/10/1522, здійснено перерахунок призначеної ОСОБА_2 пенсії та встановлено доплату у розмірі 122725,68 грн. за період з 21 лютого 2005 року. У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 17.09.2015р. ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2017 року по справі №2-а-234/10/1522 проведено заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-а-234/10/1522 з стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем, вдовою. На виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2012 року по справі №2-а-234/10/1522, якою було змінено постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року по справі №2-а-234/10/1522, 31 березня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 122725,68 грн., що є донарахованою, за період з 21 лютого 2005 року, суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії. З огляду на виплату зазначених 122725,68 грн. лише 31 березня 2020 року, затримка виплати, складає 181 календарний місяць (з 21 лютого 2005 року по 01 березня 2020 року). Позивач зазначає, що нею отримано суми недоотриманої ОСОБА_2 пенсії у розмірі 122725,68 грн. 31 березня 2020 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача. У квітні 2020 року, позивач звернулась до ГУ ПФУ із заявою про нарахування та сплату суми компенсації втрати частини доходів, на що ГУ ПФУ, листом №3232-3087/5-02/8-1500/20 від 29 квітня 2020 року, відмовило у задоволенні вказаної заяви.

Ухвалою суду від 01.07.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.07.2020р. від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/11205/20), в якому в відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції представник Головного управління вказує, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації підлягають доходи, що не мають разового характеру. Виплата позивачу суми пенсії за рішенням суду має характер разового платежу, а тому підстави для компенсації відсутні. Крім цього, періодичні платежі по доходам ОСОБА_2 , в даному випадку пенсія, виплачувалася вчасно, щомісячно та без затримки. Окремо відповідач зазначає, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 року по справі № 2-а-234/10/1522 , зміненої постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2012 в частині встановлення кінцевого терміну виплати перерахованої пенсії, зобов`язано Головне управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", основної пенсії виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком за періоди з 21.02.2005 по 01.01.2008 і з 22.05.2008 з урахуванням вже виплачених сум основної та додаткової пенсії за ці періоди.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2020р. що лютому 2006 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Одеського обласного військового комісаріату про зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати дії Одеського ОВК щодо нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії; пенсії по інвалідності і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2002 року за період з 10 травня 2002 року по 31 грудня 2006 року протиправними; визнати його право на щомісячне підвищення до пенсії з 1 січня 2006 року у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - № 796-ХІІ) в редакції Закону № 2458-ІУ від 3 березня 2005 року; визнати дії ГУПФ при нарахуванні та виплаті йому пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за період з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1 від З січня 2002 року та за період 1 січня 2008 року, відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 107-VI від 28 грудня 2007 року протиправними; зобов`язати ГУПФ провести перерахунок пенсії в розмірі не нижче восьми мінімальних пенсій за віком, з її підвищенням на 350 % мінімальної пенсії за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за період з 10 травня 2002 року по 31 грудня 2005 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, азі січня 2006 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком; зобов`язати ГУПФ при нарахуванні та виплаті пенсії по інвалідності, щомісячного підвищення пенси та додаткової пенси за шкоду, заподіяну здоров`ю, виходити з розміру мінімальної пенсії за віком, та сплачувати йому пенсію у розмірі не нижче восьми мінімальних пенсій за віком, щомісячне підвищення пенсії у розмірі 350 % мінімальної пенсії .за віком та додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 2 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови в перерахунку пенсії відповідно до норм статей 49, 50, 54 Закону -№ 796-ХІІ, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 27 липня 2009 року по 2 листопада 2010 року. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано. Зобов`язано ГУПФ здійснити перерахунок та виплату позивачу, відповідно до статей 49, 50, 54 Закону № 796-ХІІ основної пенсії, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком за періоди: з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року-по 2 листопада 2010 року, з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2020р. касаційну скаргу Петкова Віталія Георгійовича - представника позивача ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року в частині встановлення кінцевого терміну виплати перерахованої пенсії ОСОБА_2 - 2 листопада 2010 року. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2017 року по справі №2-а-234/10/1522, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017р., у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 17.09.2015р., проведено заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-а-234/10/1522 з стягувана ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем, вдовою.

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011р. по справі № 2-а-234/10/1522, зміненої постановою Вищого адміністративним судом України від 19.06.2012р., Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на картковий рахунок ОСОБА_1 нараховано суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 ну розмірі 122725,68 грн. з урахуванням виплачених сум.

13.05.2020р. ОСОБА_1 звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та сплати суми компенсації втрати частини доходів за період з 21 лютого 2005р. по 31 березня 2020р.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №3232-3087/Б-02/8-1500/20 від 29.04.2020р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2000р. № 2050. "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", на який Ви посилаєтесь у заяві, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії. Та зазначено, що законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 122725,68 грн., позивач звернувся з даною позовною заявою.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано, зокрема, але не виключно, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст.46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії;

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст.4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно ст.7 Закону відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Згідно п.1-4 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Додаток відображає табличну форму відображення розрахунку із зазначенням коефіцієнтів (індексів) споживчих цін за період невиплати грошового доходу, а також алгоритму дій щодо отримання кінцевої суми компенсації доходів.

Чинне законодавство чітко встановлює, які виплати, за яких підстав та у якому розмірі підлягають компенсації. Спір у даній справі виник з тієї підстави, що Головне управління вважає зобов`язання щодо виплати позивачу суму пенсії 122725,68 грн. виконаним вчасно згідно рішення суду у справі №2-а-234/10/1522.

Суд із вказаною позицією суб`єкта владних повноважень не погоджується, оскільки основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 жовтня 2011 року №6-38цс-11, від 18 листопада 2014 року №21-518а14, від 11 липня 2017 року №21-2003а16 та підтримана у постановах Верховного суду від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17, від 20.02.2018 року №336/4675/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту ст. 5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

З аналізу наведених норм вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат.

Судом встановлено, що заборгованість зі сплати пенсії виникла внаслідок неправомірних дій пенсійного органу, що встановлено постановою загального суду першої інстанції від 2 листопада 2010 року та постановою апеляційного суду від 13 вересня 2011 року. Представник відповідача у межах розгляду даної справи не вказав підстав, що б свідчили про вину позивача щодо несплати йому нарахованих сум пенсії. Крім цього, на підтвердження факту вчасного нарахування суми пенсійний орган не надав жодних письмових доказів.

На виконання вказаного рішення суду, лише 31.03.2020 року правонаступнику ОСОБА_2 здійснено виплату донарахованої суми пенсії позивача.

Як встановлено судом, Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2017 року по справі №2-а-234/10/1522, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017р., у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 17.09.2015р., проведено заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-а-234/10/1522 з стягувана ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем, вдовою.

Згідно з ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

З огляду на викладене суд вважає, що сума компенсації втрати частини доходів на яку за життя мав право ОСОБА_2 та яка йому не була нарахована та виплачена за життя підлягає сплаті його правонаступнику ОСОБА_1 , оскільки правонаступник успадкував усі права ОСОБА_2 стосовно суми невиплаченої пенсії та наслідків невчасної її виплати.

Таким чином, судом встановлено, що наявні та документально підтверджені всі юридичні факти, які вказують на наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії за рішенням суду у справі №2-а-234/10/1522, оскільки суму нараховану позивачу суму було виплачено лише 31.03.2020 року.

Отже, оскільки ОСОБА_2 здійснено перерахунок пенсії на підставі рішення суду за період з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року, суд вважає, що позовна вимога щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №3232-3087/5-02/8-1500/20 від 29 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн. підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління ПФУ в Одеській області з відмови листом №3232-3087/5-02/8-1500/20 від 29 квітня 2020 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів померлого чоловіка ОСОБА_2 за період з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 29 лютого 2020 року у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 122725,68 грн.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких умов суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму компенсації втрати за померлим чоловіком ОСОБА_2 частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн. також підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму компенсації втрати за померлим чоловіком ОСОБА_2 частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позиція відповідача не узгоджується із наведеними нормами законів України та ним не доведено, що при відмові позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації він діяв на підставі, що визначена Конституцією та законами України.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) у вигляді листа №3232-3087/5-02/8-1500/20 від 29 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 29 лютого 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсії в розмірі 122725,68 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму компенсації втрати частини доходів за період з 21 лютого 2005 року по 1 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 29 лютого 2020 року у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 122725,68 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Токмілова Л.М.

.