Рішення № 91027017, 31.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Справа № 160/5958/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11034-50/67-У від 14.11.2018 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 15819,54 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11034-50/67-У від 20.05.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 5211,36 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем безпідставно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-11034-50/67-У від 14.11.2018 року та № Ф-11034-50/67-У від 20.05.2019 року, оскільки у період з 2001 року по 18.06.2019 року позивач хоча і була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснювала. Окрім того, у період з 01.10.2007 р. по 04.10.2019 р. на постійній основі працювала у ТОВ ТГ «Інтерпап» і роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок за свого працівника. Зазначає, що подвійна сплата єдиного внеску суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхованого внеску. З урахуванням викладеного, просить скасувати вимоги № Ф-11034-50/67-У від 14.11.2018 року та № Ф-11034-50/67-У від 20.05.2019 року як протиправні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/5958/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року за № Ф-11034-50/67-У в рамках виконавчого провадження серії ВП № 61307143 від 21.02.2020 року, яке перебуває в провадженні Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), до набрання рішенням у адміністративній справі №160/5958/20 законної сили.

30.06.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464 та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 №449. Частиною 1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів не отримувала, як наслідок, позивач повинна була сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року), суму єдиного внеску в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи викладене, за 2017 рік загальна суму заборгованості по єдиному внеску складає 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 2754,18 грн. Відтак, сформовані відносно ОСОБА_1 податкові вимоги № Ф-11034-50/67-У від 14.11.2018 року та № Ф-11034-50/67-У від 20.05.2019 року обґрунтовані та правомірні. Зазначає, що доводи позивача в обґрунтування позову безпідставні та не узгоджуються з положенням чинного законодавства.

01.07.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що дані щодо ОСОБА_1 були відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З метою зупинення протиправного нарахування єдиного внеску, на підставі звернення позивача 18.06.2019 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було здійснено запис про внесення даних в реєстрі і одночасно запис про припинення. Позивач зазначає, що вона не мала статусу ФОП та не здійснювала підприємницької діяльності на момент нарахування єдиного внеску і винесення спірної вимоги.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 18.05.2005 р. зареєстрована фізичною особою-підприємцем, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця за кодом НОМЕР_1 . Запис про реєстрацію фізичної особи-підприємця внесено 18.06.2019 року.

18.06.2019 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; стан - припинено.

З трудової книжки серії НОМЕР_2 видно, що ОСОБА_1 у період з 01.10.2007 р. по 04.10.2019 р. працювала у товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Інтерпап» (записи 11-13), з 07.10.2019 року по сьогодні позивач працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтерпап» (запис 14).

Згідно з довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап» від 27.05.2020 року №15 по працівнику ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиного внеску за період з січня 2017 року по вересень 2019 року, розрахованих із заробітної плати:

- за 2017 рік: 4410,00грн. - січень, 4630,00грн. - лютий, 4977,84грн. - березень, 5100,00грн. - квітень, 5350,00грн. - травень, 5620,00грн. - червень, 5900,00грн. - липень, 6313,98грн. - серпень, 6500,00грн. - вересень, 6820,00грн. - жовтень, 7160,00грн. - листопад, 7520,00грн. - грудень;

- за 2018 рік: 7585,98грн. - січень, 8290,00грн. - лютий, 8700,00грн. - березень, 9130,00грн. - квітень, 9590,00грн. - травень, 9676,20грн. - червень, 9970,00грн. - липень, 9970,00грн. - серпень, 10170,00грн. - вересень, 10370,00грн. - жовтень, 10560,00грн. - листопад, 13642,04грн. - грудень;

- 2019 рік: 7657,14грн. - січень, 10880,00грн. - лютий, 10880,00грн. - березень, 11040,00грн. - квітень, 11040,00грн. - травень, 11210,00грн. - червень, 11210,00грн. - липень, 11355,71грн. - серпень, 13065,08грн. - вересень.

Вказані дані, також, підтверджуються довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України «Рестр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування».

14.11.2018 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року №Ф-11034-50/67, якою позивачу визначено до сплати 15819,54 грн. недоїмки з єдиного внеску.

20.05.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року №Ф-11034-50/67, якою позивачу визначено до сплати 5211,36 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума у вимозі є недоїмкою, розраховується автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску на момент спірних відносин складає 21030,90грн., а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року.

Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року №Ф-11034-50/67 та від 20.05.2019 року №Ф-11034-50/67, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву вказано, що відповідно до інформаційних баз ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивач, перебуваючи на обліку в контролюючого органі, про отримані доходи не звітувала, податкову звітність не подавала.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача (яка протягом 2017-2019 років була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір), як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Нормами Податкового кодексу України врегульовані відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства; нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1ї статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому від мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску виникла у позивача через його несплату за 2017-2019 роки, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року; 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року.

Водночас, у вказаний період позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ТД «Інтерпап», що підтверджується даними трудової книжки та довідки ТОВ «ТД «Інтерпап» від 27.05.2020 року №15.

Також згідно з наданою позивачем довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України «Рестр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» роботодавець позивачки протягом 2017-2019 років роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати, що перевищувала розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановлений Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, тобто у сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Отже, роботодавець - ТОВ «ТД «Інтерпап», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2019 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманого працівника, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2017-2019 роки), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює зазначеного, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.11.2018 року №Ф-11034-50/67 та від 20.05.2019 року №Ф-11034-50/67 є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно тверджень позивача про відсутній запису щодо проведення державної реєстрації її як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент винесення оскаржуваних вимог, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізична особа-підприємець був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 18.06.2019 року, тобто в день припинення підприємницької діяльності.

З матеріалів справи відомо, що позивач дійсно у 2000 році була зареєстрована фізичною особою-підприємцем.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Цей Закон набрав чинності з 01 липня 2004 року.

І саме з 01 липня 2004 року розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До 01 липня 2004 року реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України «Про підприємництво».

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про підприємництво», державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, крім об`єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб`єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів. У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.

Також вказаною статтею Закону передбачені умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме: скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб`єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Як вже було зазначено, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV набрав чинності з 01 липня 2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 18 цього Закону, для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.

Позивач такої заяви не подавала.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. (п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).

З аналізу наведеного, судом встановлено, що у випадку неподання позивачем заяви про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця вважається недійсним, що має наслідком відсутність внесення відповідних відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та неможливість здійснення позивачем підприємницької діяльності як ФОП, та відсутність статусу ФОП.

Таким чином, у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, який у разі наявності зобов`язував би позивача нараховувати та сплачувати єдиний внесок за провадження підприємницької діяльності.

Отже, відповідачем під час розгляду справи не підтверджено статус позивача як фізичної особи-підприємця на час формування оскаржуваних вимог.

Наданими суду доказами та з інформаційної бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що позивач у справі станом на момент винесення оскаржуваних вимог не мала статусу фізичної особи-підприємця, що виключає застосування до неї норм Закону № 2464-VI стосовно обов`язку відрахування щомісячно єдиного соціального внеску у розмірі, встановленому законодавством.

З огляду на викладене та приписи ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги від 14.11.2018 року №Ф-11034-50/67 та від 20.05.2019 року №Ф-11034-50/67, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття спірних вимог про сплату боргу.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1681,60 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 630,61 грн., що документально підтверджується квитанціями від 27.05.2020 року №49474263 та № 49474183.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1681,60 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 630,61 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11034-50/67-У від 14.11.2018 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 15819,54 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11034-50/67-У від 20.05.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 5211,36 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2312 (дві тисячі триста дванадцять) грн. 21 коп. відповідно до квитанцій від 27.05.2020 року №49474263 та № 49474183.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський