Рішення № 91026687, 18.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 серпня 2020 р. Справа № 120/1792/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А 0549 (далі - відповідач, в/ч А 0549). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та невиплати компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за вказаний період;

- зобов`язати відповідача нарахувати невиплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з розрахунку місяця підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) - січень 2008 та нарахувати і виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом командира військової частини А 0549 від 13.12.2019 № 248, його звільнено з військової служби в запас на підставі наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 02.12.2019 № 636.

На день виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а також компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення.

З метою отримання інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до відповідача із запитом.

06.02.2020 відповідач листом № 350/118/409/пс повідомив позивача, про відсутність підстав для нарахування та виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з відсутністю фінансування на зазначений вид виплат. Отримавши лист, позивач вирішив звернутися до суду із позовом з метою захисту своїх прав та інтересів.

Ухвалою від 28.04.2020 відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Також витребувано у Державного галузевого архіву Міністерства оборони України інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача з 01.01.2015 по 31.12.2015.

19.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Відповідач зазначив, що згідно із ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, зіслався на ст. 51 Бюджетного кодексу України яка визначає, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.

Також відповідач зазначив, що індексація у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, так як фінансування в/ч А 0549 на вказані цілі не здійснювалось, механізм нарахування та виплати індексації був відсутній.

За вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 № 248/1485 та роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 04.07.2017 № 220/5140 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 починаючи з 01.03.2018 індексація доходів позивача здійснювалась з урахуванням базового місяця - березень 2018 на загальних підставах. Однак враховуючи, що величина індексу споживчих цін з березня 2018 не перевищувала поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 %, позивачу відповідні суми не нараховувались.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 відповідач вказав, що відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2003 № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідач зазначив, що підвищення розміру грошового забезпечення відбувалося в січні 2016 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 103 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів», а тому твердження позивача що базовим місяцем для розрахунку індексації є січень 2008 є помилковим.

Також відповідач заперечує щодо компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, оскільки індексацію позивачу не нараховано та не виплачено, а тому відсутні підстави для висновку про порушення строків їх виплати.

Крім того відповідач заперечує щодо розрахунку судових витрат за надання правничої допомоги.

19.05.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи архівної довідки Державного галузевого архіву Міністерства оборони від 28.04.2020 № 179/1/5210.

22.05.2020 на адресу суду від Державного галузевого архіву Міністерства оборони надійшли витребувані документи.

18.06.2020 на адресу суду позивачем подано рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду з метою висвітлення судової практики застосування базового місяця для проведення індексації.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А 0549 від 13.12.2019 № 248 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 на підставі наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 02.12.2019 № 636 звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виключений зі списків особового складу з 13.12.2019 (а.с.16).

На день виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а також компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення.

З метою надати інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до відповідача із запитом (а.с.17-19).

Також позивач звернувся зі зверненням до відповідача у якому просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 включно та компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення.

06.02.2020 відповідач листом № 350/118/409/пс повідомив позивача, про відсутність підстав для нарахування та виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з відсутністю фінансування на зазначений вид виплат.

Також позивача повідомлено, що згідно з вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 за № 248/1485 та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 за № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 за № 252/10/136-16, від 04.07.2017 за № 220/5140 та від 08.08.2017 за № 78/0/66-17 Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає черговість нарахування сум індексації.

Також відповідач повідомив, що фінансування військової частини А 0549 за період з січня 2016 року по вересень 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалося, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалося позивачу у вказаний період не індексувалось (індексація не нараховувалась та не виплачувалась) (а.с.23-24).

Отримавши відповідь про відмову у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 до 28.02.2018, та дізнавшись про підстави такої відмови позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як вбачається з довідки в/ч А 0549 від 06.02.2020 № 192 про отримане грошове забезпечення ОСОБА_1 індексація виплачувалась в квітні 2016 в розмірі 120,30 грн. та в травні 2016 в розмірі 280,70 грн. За період з 01.01.2016 по 31.03.2016 та з 01.06.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, що й стало причиною звернення його до відповідача з відповідним запитом (а.с.27).

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що згідно з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 за № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 за № 252/10/136-16, від 04.07.2017 за № 220/5140 та від 08.08.2017 за № 78/0/66-17 та вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 за № 248/1485, механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено.

Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз`яснення мають суто інформаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати нормативного регулювання правовідносин щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Беручи до уваги те, що позивачу у період з квітня 2016 по травень 2016 індексація грошового забезпечення виплачувалась, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 підлягає нарахуванню та виплаті у період з 01.01.2016 по 31.03.2016, з 01.06.2016 по 28.02.2018.

У зв`язку з цим, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Щодо нарахування та виплати індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січня 2008 року, слід зазначити наступне.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 постанови № 1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою апелянт пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну Міністрів України № 1294 в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців протягом вказаного вище періоду підтверджується і довідками про розмір та структуру грошового забезпечення позивача (а.с. 27, 84). При цьому встановлення для позивача та виплата йому премій починаючи із січня 2016 року не впливає на визначення базового місяця, адже базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців вважається місяць у якому відбулося підвищення окладів.

Посиланням відповідача на підвищення розміру грошового забезпечення в січні 2016 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 103 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів» не береться до уваги, оскільки вказаний нормативно - правовий акт не змінював оклади військовослужбовців. Незмінність окладів позивача підтверджується ще й довідками про розмір та структуру грошового забезпечення позивача (а.с. 27, 84).

Тобто, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визначення базового місяця для проведення індексації січень 2008 підлягають задоволенню.

Такий висновок узгоджується із практикою Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо застосування норм матеріального закону при визначенні базового місяця для проведення індексації у справах № 120/310/20-а, № 120/443/20-а, 240/11964/19-а.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації та зобов`язання нарахувати таку компенсацію, то суд зазначає наступне.

Особливості виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати таких доходів врегульовано однойменним Законом.

Так, статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (стаття 2 Закону).

Приписами статті 4 Закону від 19.10.2000 № 2050-III визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відтак, на переконання суду, вимога позивача про зобов`язання здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації є передчасною, адже спір в цій частині між учасниками справи ще не виник, так як виплату індексації грошового забезпечення не проведено. При цьому, за відсутності спору пов`язаного із виплатою компенсації, обов`язок її нарахувати та виплатити покладений на відповідача нормами Закону від 19.10.2000 № 2050-III та не потребує дублювання рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою позивачеві індексації грошового забезпечення, тому захисту підлягає саме порушене право позивача на отримання невиплаченої індексації.

Щодо стягнення з відповідачів понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як видно з поданих документів, 31.01.2020 між позивачем (клієнт) та адвокатом Щавінським К.С. (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги.

За умовами цього договору (п.п. 1.1) клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво або інший вид правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п.п. 4.6 цього договору, клієнт оплачує адвокату послуги з надання правової допомоги протягом 30 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, що згоджується з приписами ч. 3 п. 1 ст. 134 КАС України (а.с.40-42).

Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як видно з акта приймання-передачі наданих послуг від 25.04.2020 відповідно до Договору про надання правової допомоги від 31.01.2020, надано позивачеві такі послуги:

- первинна усна консультація - 500 грн.; підготовка 3 (трьох) адвокатських запитів - 1500 грн.; підготовка звернення - (1 год. 30 хв.) 900 грн.; надання усної консультації (погодження з клієнтом тактики захисту та визначення заходів, які вживатимуться для захисту його інтересів) - 500 грн.; підготовка адміністративного позову та клопотань - (3 год.) 1800 грн.

Вартість послуг становить 5200 грн. (а.с.39).

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

У той же час, суд погоджується із аргументами відповідача, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Суд не ставить під сумнів вартість часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір визначений у договорі про надання правничої допомоги.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи предмет спору, а також те, що ця справа є справою незначної складності, суд погоджується із твердженням відповідача про неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу у сумі 5200,00 грн., а відтак розмір витрат необхідно зменшити до 3000,00 грн.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність документального підтвердження факту оплати витрат на правничу допомогу, оскільки відповідно до п.п. 4.6 договору про надання правничої допомоги від 31.01.2020, клієнт оплачує адвокату послуги з надання правової допомоги протягом 30 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, що узгоджується з приписами ч. 3 п. 1 ст. 134 КАС України (а.с.40-42).

Крім того, відповідно до висновку, який міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/455/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 0549.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини А 0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 та з 01 червня 2016 по 28 лютого 2018.

Зобов`язати Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 та з 01 червня 2016 по 28 лютого 2018 включно, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 0549.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Військова частина А 0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08540799).

Суддя Богоніс Михайло Богданович