Рішення № 91016092, 18.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2020Справа № 910/5138/20Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Альфа Корм»

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 846 084,26 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Альфа Корм» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 846 084,26 грн., з яких 580 552,50 грн. основний борг, 127 121,99 грн. пеня, 3 559,15 грн. інфляційні втрати, 134 850,62 грн. 30% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору поставки № 18471 від 20.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5138/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

05.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 17.04.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача та отриманою відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471849665.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30.03.2020", яким доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями карантин установлено на всій території України до 31.08.2020.

В подальшому, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд зазначає, що учасниками справи не подано заяв, клопотань про продовження процесуальних строків у зв`язку з запровадженням карантину.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Альфа Корм» (постачальник, позивач) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 18471 (надалі - договір) умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця товар, визначений в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

Найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Пунктом 6.5. договору визначено, що оплата партій товару, що поставляється за цим договором, здійснюється наступним чином: перша партія товару - у формі 100% передоплати; друга та наступні партії - на умовах відстрочки платежу протягом 21 календарного для з моменту поставки партії товару.

Згідно п. 7.1. договору у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

У разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми (п. 7.2. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020р., а в частині зобов`язань за договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань за договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору, жодна із сторін письмово не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на кожен наступний рік на тих же умовах (п. 9.2. договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено товар на суму 2 106 522 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 962 від 28.05.2019, № 1120 від 19.06.2019, № 1218 від 08.07.2019, № 1356 від 31.07.2019, № 1540 від 29.08.2019, № 1575 від 05.09.2019, № 1605 від 11.09.2019, № 1725 від 27.09.2019, № 1741 від 01.10.2019, № 1771 від 10.10.2019, № 1834 від 17.10.2019; товарно-транспортними накладними: № 14468 від 28.05.2019, № 14782 від 19.06.2019, № 15060 від 28.07.2019, № 13414 від 31.07.2019, № 13872 від 29.08.2019, № 13989 від 05.09.2019, № 14067 від 11.09.2019; № 14332 від 27.09.2019, № 14369 від 01.10.2019, № 14638 від 10.10.2019, № 14802 від 17.10.2019 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 150 від 19.06.2019, № 151 від 08.07.2019; № 152 від 31.07.2019, № 153 від 29.08.2019, № 154 від 05.09.2019, № 169 від 27.09.2019.

Відповідач оплатив поставлений товар лише частково в сумі 1 526 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача: від 05.07.2019, від 30.07.2019, від 28.08.2019, від 03.09.2019, від 10.09.2019, від 26.09.2019, від 27.09.2019, від 08.10.2019, від 10.10.2019, від 16.10.2019, від 27.12.2019, від 21.02.2020, від 06.03.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні: № 962 від 28.05.2019, № 1120 від 19.06.2019, № 1218 від 08.07.2019, № 1356 від 31.07.2019, № 1540 від 29.08.2019, № 1575 від 05.09.2019, № 1605 від 11.09.2019, № 1725 від 27.09.2019, № 1741 від 01.10.2019, № 1771 від 10.10.2019, № 1834 від 17.10.2019 та товарно-транспортні накладні: № 14468 від 28.05.2019, № 14782 від 19.06.2019, № 15060 від 28.07.2019, № 13414 від 31.07.2019, № 13872 від 29.08.2019, № 13989 від 05.09.2019, № 14067 від 11.09.2019; № 14332 від 27.09.2019, № 14369 від 01.10.2019, № 14638 від 10.10.2019, № 14802 від 17.10.2019 підписані представниками сторін.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 18471 від 20.03.2019 становить 560 552,50 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання за договором, позивачем також нараховані 127 121,99 грн. пені, 3 559,15 грн. інфляційних втрат, 134 850,62 грн. 30% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 962 від 28.05.2019, № 1120 від 19.06.2019, № 1218 від 08.07.2019, № 1356 від 31.07.2019, № 1540 від 29.08.2019, № 1575 від 05.09.2019, № 1605 від 11.09.2019, № 1725 від 27.09.2019, № 1741 від 01.10.2019, № 1771 від 10.10.2019, № 1834 від 17.10.2019; товарно-транспортними накладними: № 14468 від 28.05.2019, № 14782 від 19.06.2019, № 15060 від 28.07.2019, № 13414 від 31.07.2019, № 13872 від 29.08.2019, № 13989 від 05.09.2019, № 14067 від 11.09.2019; № 14332 від 27.09.2019, № 14369 від 01.10.2019, № 14638 від 10.10.2019, № 14802 від 17.10.2019 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 150 від 19.06.2019, № 151 від 08.07.2019; № 152 від 31.07.2019, № 153 від 29.08.2019, № 154 від 05.09.2019, № 169 від 27.09.2019. позивач поставив відповідачу товар на суму 2 106 522 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.5. договору визначено, що оплата партій товару, що поставляється за цим договором, здійснюється наступним чином: перша партія товару - у формі 100% передоплати; друга та наступні партії - на умовах відстрочки платежу протягом 21 календарного для з моменту поставки партії товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В порушення умов договору відповідач оплатив поставлений позивачем товар лише частково в сумі 1 526 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача: від 05.07.2019, від 30.07.2019, від 28.08.2019, від 03.09.2019, від 10.09.2019, від 26.09.2019, від 27.09.2019, від 08.10.2019, від 10.10.2019, від 16.10.2019, від 27.12.2019, від 21.02.2020, від 06.03.2020.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 18471 від 20.03.2019 становить 580 552,50 грн. є обґрунтованою та підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 580 552,50 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 580 552,50 грн.

У зв`язку із простроченням оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено до стягнення з відповідача 127 121,99 грн. пені, 3 559,15 грн. інфляційних втрат, 134 850,62 грн. 30% річних.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та відсотків

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 7.1. договору у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним та вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 127 121,99 грн. є обґрунтованими, а тому суд задовольняє вимого в цій частині.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, відповідно до п. 7.2. договору сторонами погоджено інший розмір процентів річних, а саме у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п. 7.2. договору у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Розрахунок інфляційних втрат у сумі 3 559,15 грн. та 30% річних у сумі 134 850,62 грн. є арифметично правильним, у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Альфа Корм» до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 846 084,26 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 32900,00 грн.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження здійснених позивачем витрат на правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги № 3 від 02.03.2020, укладеного ТОВ «ТВП «Альфа Корм» з Адвокатським бюро «Селітренікова Леоніда», копію додаткової угоди № 1 на суму 32 900,00 грн. та копію платіжного доручення № 1158 від 02.04.2020 про сплату за правову допомогу суми в розмірі 32 900,00 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, з огляду на викладені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно із розрахунку суми судових витрат загальна сума визначених витрат, понесених позивачем витрат на правову допомогу становить 32900,00 грн., що включає підготовку позовної заяви.

Дослідивши подані документи, судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт надання правової допомоги Адвокатом Селітреніковим Л.М.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проте, із наданих позивачем доказів не вбачається, що витрати у розмірі 32 900,00 грн. (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг підготовлення та подання до суду адвокатом документів - позовної заяви, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Таким чином, за наведених обставин суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правової допомоги позивачу у справі № 910/5138/20 до 20 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший, ідентифікаційний код 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Альфа Корм» (03022, м. Київ, вул. Козацька, 120/4, ідентифікаційний код 42094096) основний борг у сумі 580 552,50 грн., пеню у сумі 127 121,99 грн., інфляційних втрат в сумі 3 559,15 грн., 30% річних в сумі 134 850,62 грн., судовий збір у розмірі 12 691,27 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.08.2020.

Суддя О.В. Гулевець