Рішення № 91015769, 04.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2020Справа № 910/13299/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Національного банку України

до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М"

відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Саулес фабрика Україна"

5. ОСОБА_4

про визнання договорів недійсними та зобов`язання повернути документи

Представники учасників процесу згідно протоколу від 04.06.2020,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2018 року Національний банк України (далі - позивач, Нацбанк) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - відповідач 1, Агенція) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - відповідач 2, Компанія) про:

- визнання недійсним Договору № 009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-721І від 05.12.2006;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно Договору № 009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-721І від 05.12.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/13299/18 постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 30.10.2018.

За наслідками підготовчого засідання 12.03.2020 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/13299/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 09.04.2020.

Ухвалою від 09.04.2020 підготовче засідання відкладено на 06.05.2020.

05.05.2020 та 09.04.2020 від відповідача 1 на офіційну електронну поштову адресу суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 06.05.2020 розгляд справи відкладено на 27.05.2020.

27.05.2020 до канцелярії суду представником відповідача 1 на офіційну електронну поштову скриньку суду направлено заяву про відкладення розгляду справи з огляду на участь уповноваженого представника заявника в іншому судовому засіданні у Третьому апеляційному адміністративному суді у місті Дніпро.

До судового засідання 27.05.2020 прибули представники НБУ та Арбузова О. Є. Інші учасники судового процесу представників для розгляду справи по суті не направили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені своєчасно у встановленому чинним законодавством порядку.

Судом було поставлено на обговорення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представники НБУ та Арбузова О. Є. зазначили, що дії відповідача 1 свідчать про зловживання процесуальними правами та просили проводити розгляд справи без участі представників учасників судового процесу, які систематично уникають участі у судових засіданнях.

Суд дійшов висновку, що участь представника (керівника) відповідача 1 у судовому засіданні у місті Дніпрі є поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Відповідач 2 про причини неявки суду не повідомив.

Водночас, суд звертає увагу учасників судового процесу, що приписами статті 42 ГПК України встановлені права та обов`язки учасників справи. Зокрема, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Окрім того, в статті 43 ГПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Відповідно до приписів статей 131, 132, 135 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходами процесуального примусу є, зокрема, штраф. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п`яти до п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

З зазначеного вище судом вбачається зловживання відповідачами наданими їм процесуальними правами та обов`язками, вчинення ними дій, спрямованих на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи та які є проявом неповаги до суду, а саме систематичної неявки у судові засідання, наслідком чого може бути накладення на винну особу заходів процесуального примусу, передбачених чинним законодавством (зокрема, накладення штрафу).

За наслідками судового засідання 27.05.2020 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 04.06.2020.

У призначене судове засідання з`явився представник Нацбанку та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовних заявах

Представник третьої особи 1 підтримав доводи позивача та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники процесу не направили своїх представників для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Будь-яких інших заяв чи клопотань учасниками процесу не заявлено.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2009 постановою правління Національного банку України №713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.

Процедура ліквідації банків здійснювалась відповідно до Закону України " Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування Національним банком заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №369 ( в редакціях, що діяли до 22.09.2012).

20.11.2013 року між позивачем, Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" в особі ліквідатора Євсієнка Ігоря Савелійовича, (установником управління) та відповідачем-1 (управитель) був укладений Договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960 (надалі - Договір управління), відповідно до якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (активи), а управитель приймає в управління активи і зобов`язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів, перелік яких наведено в додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (перелік вигоднабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України. (п.1.1., п. 1.2 Договору управління)

Згідно із п. 2.4. Договору управління управитель має право: володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником установника управління в справах, однією із сторін (учасників) яких є установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є установник управління; на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління активами, за рахунок одержаних від управління цими активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим договором.

Пунктами 2.5., 2.6. Договору управління визначено, що позивач зобов`язується: відкрити управителеві накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління активами, проведення розрахунків з вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок управителя винагороди і відшкодування суми витрат відповідно до цього договору; приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін з дня надходження до позивача відповідного звернення управителя, позивач має право: вимагати від управителя будь-яку інформацію, потрібну для здійснення контролю за виконанням умов цього договору; здійснювати контроль за діяльністю управителя щодо проведення процедури управління активами і задоволення вимог вигодо набувачів та з цією метою проводити перевірки його діяльності відповідно до нормативно-правових актів позивача.

Відповідності до п. 4.1 Договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із позивачем.

У додатку №1 до Договору управління сторонами було погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі, відповідно до якого визначено передачу управителю прав кредитора за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів загальною сумою вимог у розмірі 87 731 589,17 грн., в тому числі за кредитним договором №11/19-30-52А від 11.12.2007, укладеним між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_5 .

Листом від 10.06.2014 року за №06/06-2014 відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду щодо надання йому попереднього погодження на продаж активів, переданих в управління за Договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам.

Листом від 01.07.2014 року №55-013/34115 позивач повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження порядку продажу активів банку, наданий листом від 06.06.2014 та зазначив, що продаж активів банку, зокрема майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному главою 10 розділу VI Положення №369, тому відповідно до вимог пункту 10.7 глави 10 розділу УІ Положення №369 для погодження слід надати необхідні документи.

18.07.2014 року відповідач-1 направив позивачу листа №18/07-2014, в якому зазначив, що визначений главою 10 розділу VI Положення №369 порядок продажу активів встановлює відповідні вимоги до їх продажу ліквідатором, а не управителем, у зв`язку з чим повторно просив надати попереднє погодження на відчуження активів.

Листом від 22.08.2014 року за №55-013/46775 позивач вдруге повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження відчуження майна та повідомив, що для погодження Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем відчуження майна активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" управителю необхідно подати до Національного банку України документи відповідно до вимог глави 10 розділу VI Положення №369.

Також листом від 27.08.2014 за №40-113/46595 "Про продаж активів банку" Національний банк України повідомив відповідача-1 про необхідність керуватись Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства №369 та тристороннім договором про передавання в управління непроданих активів, а також зазначив, що відповідно до п.4.1. глави 4 договору управитель здійснює продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, лише за попереднім погодженням із Національним банком України.

Для погодження умов продажу відповідач-1 звертався до позивача листами від 13.11.2014 №10/25-Д, від 27.01.2015, 19.03.2015 та від 28.04.2015.

Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України від 25.05.2015 №255 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" вирішено:

- погодити управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1639013 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону;

- відмовити у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами: ОСОБА_1 договір від 05.12.2006 №27/10-7211, ОСОБА_6 договір від 15.12.2003 №27/10-7101, ОСОБА_7 договір від 01.11.2007 №27/10-912П та договір від 25.12.2007 №27/10-930А, ОСОБА_8 договір від 29.12.2006 №27/10-746А, ОСОБА_9 договір від 31.07.2008 №27/10-997П, ОСОБА_10 договір від 20.12.2005 №11/02-814-КІ, ОСОБА_11 договір від 22.06.2007 №11/03-28, ОСОБА_12 договір від 12.03.2007 №20/Б.в., ОСОБА_13 договір від 14.12.2006 №14/10-191.

10.06.2015 між відповідачем-1, як замовником, та Українською універсальною товарною біржею, як виконавцем, укладено Договір-доручення №100 на проведення аукціону, відповідно до якого сторони зобов`язалися здійснити ділове співробітництво з використанням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів по продажу майна, що належить Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку", а саме: лот №1 - майнові права на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, з початковою ціною продажу у розмірі 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ).

У газеті "Голос України" за 13.06.2015 №104 (6108), та в газеті "Експрес об`ява", за 12.06.2015 №22 (5079), відповідачем-1 було опубліковано оголошення про продаж на аукціоні активів банку, який відбудеться 30.06.2015 лот №1, за стартовою ціною лоту 1 639 013,00 грн.

30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол №1, відповідно до якого торги по лоту №1 не відбулися у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У газеті "Голос України" за 03.07.2015 №117 (6121), та в газеті "Експрес об`ява", за 03.07.2015 №25 (5082), відповідачем-1 було опубліковано оголошення про проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 147 309,10 грн.

20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1, відповідно до якого торги по лоту №1 не відбулися у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

Рішенням Національного банку України від 05.08.2015 №414 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" погоджено наступні умови реалізації активів, що перебували в управлінні відповідача 1, а саме:

- погоджено управителю відчуження майна (активів) банку, за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість визначена суб`єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 322463,00 грн ( без врахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 13.11.2014, шляхом проведення аукціону;

- у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) банку на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) банку фізичній чи юридичній особі за ціною останнього аукціону.

12.08.2015 між відповідачем-1, як замовником, та Українською універсальною товарною біржею, як виконавцем, укладено Договір-доручення №14/1 на проведення аукціону, відповідно до якого сторони зобов`язалися здійснити ділове співробітництво з використанням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів по продажу майна, що належить Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку", а саме: лот №1 - майнові права на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 10 одиниць.

У газеті "Голос України" за 15.08.2015 №150 (6154), та в газеті "Експрес об`ява", за 14.08.2015 №31 (5088), відповідачем-1 було опубліковано оголошення про продаж на аукціоні активів банку, який відбудеться 01.09.2015 лот №1, за стартовою ціною лоту 322 463,00 грн.

01.09.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол №1, відповідно до якого торги по лоту №1 не відбулися у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У газеті "Голос України" за 05.09.2015 №164 (6168), та в газеті "Експрес об`ява", за 04.09.2015 №34 (5091), відповідачем-1 було опубліковано оголошення про проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 225 724,10 грн.

21.09.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1, відповідно до якого торги по лоту №1 не відбулися у зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У подальшому, Національним банком на підставі посвідчення від 29.12.2017 за № 20-0009/87559 та завдання з позапланової перевірки було проведено перевірку роботи Управителя щодо управління непроданими активами.

За результатом проведення перевірки стали відомі наступні обставини.

Між Відповідачем - 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЕКОРСЬКА КОМПАНІЯ «ГАРАНТ» (далі - Відповідач-2) було укладено Договір № 009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006, відступлення права вимоги за Кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 здійснювалось на платній основі за ціною 38 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.6.1 зазначеного Договору після підписання цього Договору Новий кредитор на протязі одного місця перераховує Первісному кредитору грошові кошти в 38 000,00 грн на накопичувальний рахунок Управителя (далі - Договір цесії 1).

Між Відповідачем - 1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЕКОРСЬКА КОМПАНІЯ «ГАРАНТ» (далі - Відповідач-2) було укладено Договір № 011 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007, відступлення права вимоги за Кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007 здійснювалось на платній основі за ціною 2 600,00 грн.

Відповідно до п. 1.6.1 зазначеного Договору після підписання цього Договору Новий кредитор на протязі одного місця перераховує Первісному кредитору грошові кошти в сумі 2 600,00 грн на накопичувальний рахунок Управителя (далі - Договір цесії 2).

Між Відповідачем -1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЕКОРСЬКА КОМПАНІЯ «ГАРАНТ» (далі - Відповідач-2) було укладено Договір № 014 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-6731 від 21.09.2006, відступлення права вимоги за Кредитним договором № 27/10-6731 від 21.09.2006 здійснювалось на платній основі за ціною 14 300,00 грн.

Відповідно до п. 1.6.1 зазначеного Договору після підписання цього Договору Новий кредитор на протязі одного місця перераховує Первісному кредитору грошові кошти в сумі 14 300,00 грн на накопичувальний рахунок Управителя (далі - Договір цесії 3).

На виконання вищевказаних Договорів цесії сторонами були складені та підписані Акти приймання-передачі до договору відступлення, відповідно до яких відповідачем-1 передано, а відповідачем-2 прийнято документи по кредитному договору №27/10-721І від 05.12.2006, № 27/10-889А від 24.09.2007, № 27/10-673І від 21.09.2006, укладеному між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а саме: усі документи, які складають кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем від банку на підставі договору про передання в управління непроданих активів від 20.11.2013) відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника; документи, що пов`язані із виконанням кредитного договору.

Спір у справі стосується законності Договорів відступлення та наявності правових підстав для застосування наслідків його недійсності.

За твердженнями відповідачів Нацбанк може проводити перевірки Управителя, однак, а ні главою 14 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого Постановою правління Національного банку України № 369 від 28.08.2001, яке є основним нормативно-правовим актом, який регулює ліквідацію Банку, а ні іншими главами вказаного Положення не передбачено право Нацбанку звертатися до суду з позовом про оскарження вчинених Управителем дій чи укладених договорів.

Також Агенція та Компанія у своїх письмових та усних заявах зазначали, що у рішенні № 255 від 25.05.2015 та рішенні НБУ № 414 від 05.08.2015 Нацбанк надав дозвіл на проведення продажу активів Банку за ціною останнього аукціону, за якою останній й здійснив реалізацію активів. Позивач, як зазначають відповідачі, не обґрунтував та не підтвердив необхідності включення в договір відступлення пункту про перехід права вимоги після сплати коштів, оскільки не довів. При цьому, Агенція та Компанія зазначає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Тобто, оскільки кредитний договір, укладений в простій письмовій формі, правочин, щодо відступлення прав за таким договором, в силу статті 513 ЦК України, має бути вчинений в тій самій формі, що й кредитний договір по якому відступається право вимоги.

Крім того, у своїх поясненнях Агенція зазначала, що сторонами договорів №011 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007 року, №014 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-6731 від 21.09.2006 року, №009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10- 7211 від 05.12.2006 року були укладені відповідно додаткові договори від 31.05.2019 року.

Згідно положень Додаткового договору від 31.05.2019 до договору №011 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007 року, сторонами було вирішено збільшити суму за якою відбувається відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором № 27/10-8891 від 24.09.2007 року (отриманого Управителем на підставі Договору про передавання в управління непроданих активів укладеного 20.11.2013р. між Банком, Управителем та НБУ) на 800 (вісімсот) гривень 00 копійок - із 2 600 (дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок до 3 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок. Після підписання цього Договору Новий кредитор має сплатити за Первинним договором загальну суму, що становить З 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок на накопичувальний рахунок № 70337301026 в Головному управлінні НБУ, МФО 321024 з посиланням в призначенні платежу на реквізити цього Договору. Кошти сплачені Новим кредитором за Первинним договором до підписання цього Договору зараховуються в загальну суму вартості за якою відбувається відступлення права вимоги.

Згідно положень Додаткового договору від 31.05.2019 до договору №009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006 року, сторонами було вирішено збільшити суму за якою відбувається відступлення права вимоги за Кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 року (отриманого Управителем на підставі Договору про передавання в управління непроданих активів укладеного 20.11.2013р. між Банком, Управителем та НБУ) на 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок - із 38 000 (тридцять вісім тисяч) гривень 00 копійок до 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок. Після підписання цього Договору Новий кредитор має сплатити за Первинним договором загальну суму, що становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок на накопичувальний рахунок № 70337301026 в Головному управлінні НБУ, МФО 321024 з посиланням в призначенні платежу на реквізити цього Договору. Кошти сплачені Новим кредитором за Первинним договором до підписання цього Договору зараховуються в загальну суму вартості за якою відбувається відступлення права вимоги.

Згідно положень Додаткового договору від 31.05.2019 до договору №014 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-6731 від 21.09.2006 року, сторонами було вирішено збільшити суму за якою відбувається відступлення права вимоги за Кредитним договором № 27/10-6731 від 21.09.2006 року (отриманого Управителем на підставі Договору про передавання в управління непроданих активів укладеного 20.11.2013р. між Банком, Управителем та НБУ) на 4300 (чотири тисячі триста) гривень 00 копійок - із 14 300 (чотирнадцять тисяч триста) гривень 00 копійок до 18 600 (вісімнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок. Після підписання цього Договору Новий кредитор має сплатити за Первинним договором загальну суму, що становить 18 600 (вісімнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок на накопичувальний рахунок № 70337301026 в Головному управлінні НБУ, МФО 321024 з посиланням в призначенні платежу на реквізити цього Договору. Кошти сплачені Новим кредитором за Первинним договором до підписання цього Договору зараховуються в загальну суму вартості за якою відбувається відступлення права вимоги.

Отже, враховуючи вищезазначене та на підставі додаткових договорів, ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» дійшли згоди про збільшення суми, за якою відбувається відступлення права вимоги за договорами у даних спірних правовідносинах. Зважаючи на те, що Позивачем неодноразово проводилися перевірки діяльності Управителя та з боку НБУ не надходило будь-яких звернень до відповідачів щодо усунення начебто виявлених недоліків (в частині суми, за якою відбулося відступлення права вимоги за вищевказаними кредитними договорами, боржниками яких є треті особи), ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» самостійно виправили (усунули) вказані НБУ недоліки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як на підставу недійсності оскаржуваного правочину позивачем зазначається про те, що відчуження спірних активів згідно Договорів відступлення було здійснено за нижчою вартістю ніж було погоджено НБУ.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Тобто, в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу (одним із видів якого є відступлення права вимоги) особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності.

В даному випадку вчинення оскаржуваних договорів здійснено відповідачем 1 в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" в межах процедури його ліквідації, а тому регулювання спірних правовідносин з огляду на положення ч. 3 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснюється в т.ч. приписами Глави 70 Цивільного кодексу України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ №369 від 28.08.2001, в редакціях, що діяли до 22.09.2012 (в подальшому посилання судом на зазначені Закони здійснюється з урахуванням визначеної редакції їх положень, за якою підлягають регулюванню спірні правовідносини), та умовами Договору управління.

У відповідності до ч. 11 ст. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов`язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

За змістом п.п. 13.1, 13.9 Глави 13 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ №369 від 28.08.2001, (надалі - "Положення №369") ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір. Договір про передавання в управління непроданих активів від імені Національного банку підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Договір набирає чинності з дати його підписання.

Згідно із ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Частиною 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Відповідно до ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

З огляду на викладені положення вбачається, що з укладенням договору управління майном (майновими правами) та переданням такого майна управителю відповідна особа набуває статусу фактичного тимчасового власника такого майна, однак з обмеженими положеннями договору та закону повноваженнями щодо володіння та розпорядження ним для досягне мети укладення відповідного правочину управління.

У відповідності до ч. 1 ст. 1037 Цивільного кодексу України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

Приписами п. 13.11 Положення №369 визначено, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.

За умовами п. 4.1 Договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.

Тобто, в силу наведених приписів з укладенням Договору управління ТОВ "Дельта М" не було набуто безумовних прав власності щодо спірних активів АБ "Банк регіонального розвитку" і з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. Відтак, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених НБУ.

Так, із матеріалів справи вбачається, що реалізуючи набуті за Договором управління права та виконуючи взяті на себе обов`язки ТОВ "Дельта М" з метою продажу майнових прав АБ "Банк регіонального розвитку" за кредитним портфелем (кредитними договорами у кількості 86 одиниць) в порядку, визначеному п. 13.11 Положення №369, п. 4.1 Договору управління, звернулося до Національного банку України за отриманням відповідного погодження, формуючи яке вказувало на раціональність продажу такого портфелю з метою економії коштів одним лотом на аукціоні за стартовою ціною, визначеною згідно звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеного оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, у розмірі 1 961 476,00 грн. (без урахування ПДВ), а також, просило погодити можливість проведення повторних торгів (у випадку, якщо перші торги не відбудуться) із зниженням початкової вартості продажу на 30% та у випадку, якщо повторні торги не відбудуться, надати можливість без додаткового погодження здійснювати продаж боргових зобов`язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015).

У відповідь на вказане звернення Національним банком України було надано відповідне погодження, оформлене рішенням НБУ №255, відповідно до якого зазначено про погодження відчуження активів АБ "Банк регіонального розвитку" за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом проведення аукціону, а у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" на аукціоні - надано можливість управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління правомочності управителя (ТОВ "Дельта М") щодо продажу наданих йому в управління активів (майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць (в т.ч. за спірним кредитним договором)) були обмежені погодженими рішенням НБУ №255 порядком, умовами та ціною, а саме: шляхом продажу одним лотом на аукціоні із стартовою ціною у розмірі 1 639 013,00 грн. та, виключно, у випадку якщо такий аукціон не відбудеться - шляхом безпосереднього продажу майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону, а НБУ не було надано (погоджено) можливості зміни визначеної в рішенні ціни продажу спірного майна.

При цьому, виходячи із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що визначена ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, вартість майнових прав окремо за спірними кредитними договорами (№27/10-721І від 05.12.2006, № 27/10-889А від 24.09.2007, № 27/10-673І від 21.09.2006) - предметом продажу за оскаржуваними Договорами відступлення, становили 53 954,00 грн, 3 602,00 грн та 20 306,00 грн відповідно.

Тобто, у випадку погодження НБУ можливості продажу майнових права по кожному з кредитних договорів фізичній або юридичній особі окремо, то такий продаж в частині спірного кредитного договору міг бути здійснений за ціною не нижче 53 954,00 грн (кредитний договір №27/10-721І від 05.12.2006), 3 602,00 грн (кредитний договір № 27/10-889А від 24.09.2007) та 20 306,00 грн (кредитний договір № 27/10-673І від 21.09.2006).

У той же час, жодного погодження запропонованої ТОВ "Дельта М" (заяви від 27.01.2015, 28.04.2015) як уцінки спірних активів на 30% від ринкової ціни, визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, так і продажу окремо по кожному кредитному договору, зміст рішення НБУ №255 не містить, а в матеріалах справи відсутні докази надання НБУ відповідного погодження в подальшому чи в іншій формі.

Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління та з урахуванням визначених рішенням НБУ №255 порядку, умов та ціни продажу спірних майнових прав управитель (ТОВ "Дельта М") був позбавлений будь-якої можливості вчиняти їх реалізацію (відчуження) за ціною нижче визначеної оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015 та шляхом продажу окремо по кожному кредитному договору.

Посилання відповідачів на те, що відповідні умови продажу майнових прав (уцінка, безпосередній продаж окремо по кожному кредитному договору) було визначено у численних зверненнях ТОВ "Дельта М" до НБУ про отримання спірного погодження і останнім не було надано чіткої відмови у можливості продажу саме в такому порядку, а приписи Глави 10 Положення №369 передбачають можливість прийняття рішення про повторний продаж активу на аукціоні, якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з НБУ, не спростовують наведених висновків суду щодо визначених у встановленому порядку правомочностей ТОВ "Дельта М" на продаж спірних активів, адже сама по собі відсутність відмови в погоджені тих чи інших умов їх відчуження не нівелює встановленого обмеження права ТОВ "Дельта М" на відчуження переданих в управління активів виключно в рамках наданого погодження, що в даному випадку реалізовано прийняттям рішення НБУ №255.

До того ж, приписи Глави 10 Положення №369 врегульовують виключно повноваження ліквідатора банку і які не передбачають їх делегування з вчиненням договору управління, а не управителя активами банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, повноваження якого унормовано в приписах Глави 13 Положення №369.

При цьому, суд звертає увагу, що визначений в положеннях Глави 10 Положення №369 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження НБУ відповідного відчуження управителем, однак, жодним чином не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в частині їх відчуження, адже в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління такі дії здійснюються виключно в межах наданого НБУ погодження.

Відтак, посилання відповідачів на те, що рішенням НБУ №255 ТОВ "Дельта М" було надано погодження на продаж 76 активів (в т.ч. майнових прав за спірним кредитним договором) в порядку, передбаченому Главою 10 Положення №369, у випадку не реалізації їх на першому аукціоні, шляхом проведення повторного аукціону із зменшення початкової ціни продажу до 30%, а у випадку не продажу на повторному аукціоні - шляхом безпосереднього продажу фізичним чи юридичним особам окремо за кожним кредитним договором за ціною останнього аукціону, тобто, зменшеною до 30%, не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин та ґрунтуються на невірному ототожнені врегульованих Положенням №369 повноважень ліквідатора банку та управителя нереалізованими активами банку.

З огляду на викладене вбачається, що продаж кредитних портфелів за оскаржуваними Договорами цесії на користь ТОВ "Гарант" було здійснено всупереч здійсненому НБУ у відповідності до приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління погодженню (за іншою ціною та в іншому порядку), тобто, за відсутності необхідної правоздатності у управителя на вчинення таких дій.

Отже, вчинення Договору відступлення було здійснено з порушенням вимог ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління та за відсутності необхідного обсягу прамочностей у ТОВ "Дельта М" щодо розпорядження таким майном, що свідчить про недодержання при укладенні Договорів відступлення встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Щодо інших, визначених позивачем підстав звернення з даним позовом до суду в частині недійсності Договору відступлення, суд відзначає про відсутність потреби у їх дослідженні на предмет обґрунтованості як підстави для визнання недійсним такого договору, адже з огляду на встановлення відсутності необхідного обсягу повноважень у ТОВ "Дельта М" на вчинення дій з продажу спірного майна (відсутності передбачених законодавством умов для цього - погодження НБУ) встановлення дотримання чи ні положень законодавства при встановленні моменту переходу прав на предмет продажу не впливає на висновок про недійсність Договору відступлення, а в силу приписів ч. 3 ст. 209 Цивільного кодексу України вести мову про дотримання нотаріального посвідчення договору можливо лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу, чого в даному випадку судом не встановлено.

При цьому, суд відзначає, що надані додаткові договори від 31.05.2019 до договору №011 від 30.09.2015, від 31.05.2019 до договору №009 від 30.09.2015, від 31.05.2019 до договору №014 від 30.09.2015 не спростовують встановлених судом обставин недійсності правочинів та викликають сумніви. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що додаткові договори до договору №011 від 30.09.2015 та до договору №009 від 30.09.2015 укладені 31.05.2019, у той час як у матеріалах справи наявні докази того, що майнові права за кредитними договорами №27/10-721І від 05.12.2006 та № 27/10-889А від 24.09.2007 були відчужені третім особам ОСОБА_4 та Товариству з обмеженою відповідальністю "Саулес фабрика Україна" на підставі договорів № 01-Ч про відступлення права вимоги від 01.04.2016 та № 066 про відступлення права вимоги від 15.01.2019 відповідно. Тобто фактично станом на 31.05.2019 Агенція була позбавлена прав на прийняття будь-яких рішень щодо відступлених майнових прав за вказаними кредитними договорами, утому числі щодо зміни ціни попереднього відчуження.

За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Встановлена судом недійсність Договорів відступлення в силу приписів зазначеної норми чинного законодавства України свідчить про відсутність правових підстав володіння ТОВ "Гарант" переданими йому ТОВ "Дельта М" документами на підтвердження спірних майнових прав, а тому вимога НБУ щодо зобов`язання ТОВ "Гарант" повернути такі документи ТОВ "Дельта М" є обґрунтованою та правомірною.

Разом з тим, оскільки в матеріалах справи наявні договір № 01-Ч про відступлення права вимоги від 01.04.2016 за кредитним договором №27/10-721І від 05.12.2006 та договір № 066 про відступлення права вимоги від 15.01.2019 за кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007, а також акти приймання-передачі від Агенції до ОСОБА_4 та ТОВ «Саулес Фабрика Україна» відповідно оригіналів документів. Відомостей щодо визнання вказаних правочинів недійсними матеріали справи не містять. Вказані обставини дають підстави дійти висновку про те, що саме у Компанії запитувані Нацбанком документи щодо за кредитним договором №27/10-721І від 05.12.2006 та за кредитним договором № 27/10-889А від 24.09.2007 відсутні, що унеможливлює їх повернення, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Досліджуючи заперечення відповідачів щодо наявності правових підстав у НБУ на звернення з даним позовом про визнання недійсним Договору відступлення з огляду на принцип здійснення судочинства, який презумує необхідність наявності порушених прав та інтересів суб`єкта звернення, суд відзначає наступне.

За змістом ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У Рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Суд відзначає, що в даному випадку звернення з позовом до суду обумовлюється позивачем як порушенням його права вигодонабувача, метою задоволення вимог в т.ч. якого і було вчинення Договору управління, так і порушенням прав особи, уповноваженої на здійснення контролю за діяльністю управителя, до повноваження якої приписами Глави 14 Положення №369 та Розділу 7 Договору управління віднесено право застосування заходів відповідальності до управителя за неналежне виконання покладених на нього таким договором обов`язків.

З огляду на викладене вбачається, що існування незаконного правочину відчуження спірного активу, що позбавляє можливості задоволення вимог вигодонабувачів за його рахунок, безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів НБУ, які підлягають судовому захисту в обраний згідно приписів чинного законодавства України спосіб - шляхом визнання Договору відступлення недійсним за зверненням зацікавленої особи.

Більш того, суд враховує, що в даному випадку позивач також виступає особою, наділеною правом контролю за належним виконанням відповідачем 1 взятих на себе зобов`язань за Договором управління, а відтак, і правом на застосування визначених законодавством способів відновлення законності у випадку порушення управителем відповідних обов`язків.

При цьому, посилання відповідачів на встановлення в положеннях Договору управління порядку застосування відповідальності до управителя за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень - шляхом пред`явлення НБУ вимоги до управителя про відшкодування завданих ним збитків, як на правову підставу відсутності у нього права на звернення з даним позовом до суду судом відхиляється з огляду на наступне.

Так, за змістом п. 7.2 Договору управління управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачам збитків.

У той же час, положеннями ст. 1043 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов`язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв`язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Тобто, врегульовуючи в положеннях ст. 1043 Цивільного кодексу України порядок застосування відповідальності до управителя у вигляді стягнення збитків у разі вчинення ним правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень законодавцем вставним словом "може" були вказано на альтернативність відповідного способу захисту, що не може свідчити про обмеження права особи на захист своїх прав внаслідок наведених порушень у інший спосіб ніж стягнення збитків.

Отже, в силу принципу нікчемності угод про відмову від права на звернення до суду, складовою частиною якого є самостійний вибір способу захисту порушених прав, визначення сторонами в положеннях п. 7.2 Договору управління іншого ніж встановлено Законом порядку застосування до управителя відповідальності за вчинення відповідного порушення не може бути правовою підставою для обмеження НБУ у виборі інших способів захисту порушених прав, адже таке обмеження є нікчемним.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткове задоволення позову Національного банку України.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (пункт 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013). З огляду на вказане, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на відповідача 1 та відповідача 2 порівну, а саме в розмірі 3 524,00 грн.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Національного банку України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Саулес фабрика Україна", ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними та зобов`язання повернути документи задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір №009 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором №27/10-721І від 05.12.2006.

3. Визнати недійсним договір №011 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором №27/10-889А від 24.09.2007.

4. Визнати недійсним договір №014 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором №27/10-673І від 21.09.2006.

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно договору №014 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-673І від 21.09.2006.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА, будинок 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) на користь Національного банку України (01601, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 9; ідентифікаційний код 00032106) 3 524,00 грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м.Київ, Святошинський район, ВУЛИЦЯ ПІДЛІСНА, будинок 3; ідентифікаційний код 39971452) на користь Національного банку України (01601, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 9; ідентифікаційний код 00032106) 3 524,00 грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) судового збору.

8. У іншій частині в позові відмовити.

9. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 06.08.2020.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ