Рішення № 91011918, 21.07.2020, Оболонський районний суд міста Києва

21.07.2020 Справа № 756/3734/20

Провадження № 2/756/3810/20

Справа № 756/3734/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Даневич А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що працював на ПрАТ «Рівнеазот» з 02.02.2015 року по 30.03.2018 року, був звільнений з роботи адміністратора (функціональний) Представництва ПрАТ «Рівнеазот» 30.03.2018 року згідно за власним бажанням, у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, однак після звільнення позивач повний з ним розрахунок не провів. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20.06.2019 року з відповідача стягнуто на його користь заборгованість по основній заробітній платі в розмірі 41 155 грн. 91 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 4 777 грн. 87 коп., середній заробіток з 01.04.2018 року по 20.06.2019 року у розмірі 203 857 грн. 39 коп. Проте відповідач сплатив заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі лише 27.12.2019 року.

Оскільки фактичний розрахунок із ОСОБА_1 проведено 27.12.2019 року та враховуючи період, за який вже стягнено середній заробіток, ОСОБА_2 просить суд стягнути на його користь з ПрАТ «Рівнеазот» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 року по 27.12.2019 року у розмірі 86 136 грн. 36 коп.

Відповідач через свого представника надав відзив, у якому просив зменшити заявлену до стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 3000 грн., з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, мотивуючи неспівмірністю заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.

У судове засідання відповідач не з`явився, представник відповідача подала до суду клопотання, в якому просила суд розглядати справу за відсутності представника за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити цивільний позов з тих підстав, що у ньому викладені.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що відповідно до витягу з наказу ПрАТ «Рівнеазот» № 203-ВК від 02.02.2015 року, ОСОБА_1 прийнято на роботу по сумісництву з 02.02.2015 року на посаду адміністратора (функціональний) Представництва ПАТ «Рівнеазот» у м. Києві (а.с. 7).

Наказом ПрАТ «Рівнеазот» № 536 від 30.03.2018 року припинено трудовий договір ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпПУ за угодою сторін (а.с. 8).

Відповідно до довідки ПрАТ «Рівнеазот» про середню заробітну плату № 2513 від 12.12.2018 року ОСОБА_1 нараховано заробітної плати за січень 2018 року у розмірі 13 850 грн., за лютий 2018 року у розмірі 10 387 грн. 50 коп. (а.с. 11).

Відповідно до вимог ч. 1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 21.06.2019 року (наступний день після постановлення судом рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) по 27.12.2019 року (тобто по день проведення роботодавцем фактичного розрахунку з заробітної плати).

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, нарахування виплат,що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку наведеного позивачем в позовній заяві, в період з 21.06.2019 року по 27.12.2019 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 672 грн. х 131 робочих днів = 88 136 грн. 36 коп. (а.с. 12).

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.11.2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), у постанові від 08.04.2020 року дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

У постанові від 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 21.06.2019 року по 27.12.2019 року.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20.06.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по основній заробітній платі в розмірі 41 155 грн. 91 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 4 777 грн. 87 коп., середній заробіток з 01.04.2018 року по 20.06.2019 року у розмірі 203 857 грн. 39 коп. (а.с. 9-10).

Сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач в розмірі 86 136 грн. 36 коп. є вдвічі більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі. При цьому позивачем вказаним рішенням з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 203 857 грн. 39 коп.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості із виплати компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 000 грн.

Пленум Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у роз`ясненнях, викладених у п. 6 звертає увагу судів на те, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі у розмірі 3 000 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (адреса місця знаходження: Рівненська область, м. Рівне, РІВНЕ-17, код ЄРПОУ 05607824) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНКПП НОМЕР_1 ) 3 000 грн. 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 30 грн. 00 коп. судового збору, а всього 3 030 (три тисячі тридцять) грн. 00 коп.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя