Рішення № 91010930, 11.08.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/247/20

Провадження № 2/645/760/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючий - суддя Сілантьєва Е.Є.,

за участю секретаря судових засідань - Ятлової Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Корольова Ірина Сергіївна, яка діяла на підставі ордера № 188726,

представник відповідача - адвокат Іванюченко Віталій Володимирович, який діяв на підстави ордеру № 1021024;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності 1/6 частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати за нею право особистої приватної власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , та вказала, що право власності на зазначену квартиру набуте нею наступним шляхом. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.12.2014 року визнано за ОСОБА_3 (батьком позивачки) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у порядку поділу сумісного майна подружжя та 1/6 частину квартири за тією ж адресою у порядку спадкування за законом після смерті дружини, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того визнано право власності по 1/6 частини тієї ж квартири в порядку спадкування за законом після смерті матері за позивачкою та її братом ОСОБА_4 . Після смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина, але за життя спадкодавцем було складено заповіт на користь позивачки, таким чином вона успадкувала 2/3 частини квартири.

Таким чином, ОСОБА_1 стала власницею 5/6 частини квартири.

Далі, враховуючи, що брат позивачки, спадкоємець іншої 1/6 частки тієї ж квартири, не приймав участі в утриманні квартири, комунальні платежі не сплачував, жодного разу не проявляв бажання щодо користування помешканням, всі витрати щодо утримання помешкання, сплату послуг за утримання будинку, комунікацій, інших платежів, несла ОСОБА_1 , вона вимушена була звернутися до суду з позовом про припинення права на частку у спільному майні та визнанні права власності на 1/6 частку квартири. 24.01.2019 року по справі було ухвалено рішення Фрунзенським районним судом м. Харкова, відповідно до змісту якого позовні вимоги позивачки задоволено в повному обсязі, визнано право власності на 1/6 частки квартири за позивачем, присуджено на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості належної йому 1/6 частки квартири у розмірі 98801 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 є єдиною власницею квартири АДРЕСА_1 , але наразі не має змоги повністю реалізовувати своє право власності, оскільки майно, набуте нею 21.01.2019 року на підставі рішення суду є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, адже кошти, які є грошовою компенсацією вартості частки квартири та присуджені ОСОБА_4 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивач зазначила, що 22.11.1997 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , але шлюбні відносини фактично припинилися за ініціативою відповідача, який майже 8 років не мешкає разом з позивачкою та їхніми спільними дітьми. Крім того, місце мешкання і перебування відповідача їй невідомо, оскільки відсутній будь-який зв`язок з ним. Спільне господарство не ведеться, позивачка самостійно утримує дітей. Грошові кошти, які були внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Фрунзенського районного суду м. Харкова у якості грошової компенсації вартості 1/6 частки квартири у розмірі 98801 грн., були подаровані їй батьком, які він отримав після продажу дачного будинку та автівки перед смертю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23.01.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харків від 21.04.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Іванюченко В.В. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі та зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебувають у шлюбі, проте не проживають разом з 2012 року, спільне господарство не ведуть. Кошти, які були сплачені позивачкою у якості грошової компенсації вартості 1/6 частки квартири, у розмірі 98 801 грн. є особистими коштами позивачки.

Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.12.2014 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку поділу сумісного майна подружжя, та право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті дружини, ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності по 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстраційний № 473 від 21.06.2017 року, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лукашенко Ж.В., спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , 1941 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме - 2/3 частки в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.01.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності задоволено. Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/6 частку у спільному майні, а саме: квартирі АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , присудивши на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості належної йому 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 98801 грн., внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Фрунзенського районного суду м. Харкова № 37318098006674, код отримувача 26281249, код банку отримувача: 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, згідно квитанції від 28.11.2018 року № 4.

Позивачка ОСОБА_1 , маючи намір продати вказану квартиру, звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Шевцова С.О. з приводу посвідчення договору купівлі-продажу квартири. Проте, згідно листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Шевцова С.О. № 5/01-16 від 14.02.2020 року, їй було відмовлено на підставі того, що відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про шлюб та відмітки у паспорті громадянина України, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з 22.11.1997 року з громадянином КНР ОСОБА_2. Оскільки за нею визнано право власності на 1/6 частку зазначеної квартири, шляхом присудження на користь відповідача грошової компенсації вартості належної йому 1/6 частки квартири у розмірі 98801 грн., котрі було внесено нею на депозитний рахунок Фрунзенського районного суду м. Харкова, то для посвідчення будь-якого договору про відчуження майна (квартири) їй необхідно надати або нотаріально засвідчену згоду її чоловіка на відчуження майна або Рішення суду, що набуло законної сили, щодо визнання за нею права особистої приватної власності на 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 22.11.1997 року Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклали шлюб 22.11.1977 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 2197.

Згідно частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Змістом ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 61 СК України - об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В ч. 3 ст. 368 ЦК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Підпунктами 23-25постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Положеннями статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.01.2019 року шляхом присудження на користь відповідача грошової компенсації вартості належної йому 1/6 частки квартири у розмірі 98801 грн., котрі було внесено нею на депозитний рахунок Фрунзенського районного суду м. Харкова та грошові кошти, належали позивачу ОСОБА_1 особисто.

Відповідач ОСОБА_2 , в особі представникаадвоката Іванюченко В.В. вказані обставини визнає, що підтвердив в судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, враховуючи той факт, що спірна частина квартири позивачем була придбана за її особисті кошти, а також визнання цих обставин та позовних вимог відповідачем, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення шляхом визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Питання про стягнення судових витрати суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно наявної в матеріалах справи квитанції № 6 від 17.01.2020 року, під час звернення до суду з вказаним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 988,10 грн.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в загальній сумі 988,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовільнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 988 (дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 10 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено 17.08.2020 року.

Головуючий суддя -