Рішення № 91004181, 12.05.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.05.2020 Єдиний унікальний номер 205/9593/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 рокум. ДніпроСправа № 205/9593/19 2/205/885/20

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 05.11.2019р. звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 0862227101/Т/972142 від 10.10.2013р. у розмірі 24 457,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 695,00 грн., заборгованості з сплати відсотків у розмірі 2 грн., комісії у розмірі 10 010,00 грн., пені у розмірі 3 750,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідачу були надані кредитні кошти, а відповідач зобов`язалась їх прийняти, належним чином використати та повернути у строки та на умовах зазначених в договорах. Однак відповідач порушує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.11.2019р. прийнято вказану позовну заяву до провадження суддею Остапенко Н.Г. та ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 надано суду відзив на позов, в якому вона позовні вимоги визнає частково, а саме не заперечує проти стягнення суми тіла кредиту в розмірі 7 587,50 грн. та процентів в розмірі 2 гривні. Відзив мотивований тим, що банком неправомірно включено в умови спірного договору щомісячну комісію за супроводження кредиту, а також умову щодо сплати банку в день підписання договору комісію за надання кредитних коштів у розмірі 2,25 % від суми кредиту. Також зазначає, що з розрахунку заборгованості неможливо встановити, що саме нараховано відповідачу - штраф чи пеню.

Представником ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», - Мінаков А.А. надано суду відповідь на відзив, в якій він посилаючись на те, що відповідач в момент підписання спірного договору була ознайомлена з ним та погодилась на його умови, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», - Мінаков А.А. у судове засідання не з`явився, проте матеріали справи містять від нього заяву, в якій він просить суд справу розглядати за його відсутності та позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

10.10.2013р. між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0862227101/Т/972142 (далі - Договір) (а.с4-5).

Відповідно до п.п 2.1, 2.1.3 Договору банк надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн., строком до 09.10.2016р.

Згідно з п. 2.1.2 Договору відповідач сплачує банку щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 357,50 грн., що розраховується як 3.25 відсотків від суми кредиту вказаної в п. 2.1 Договору, та включається в суму щомісячного платежу.

Відповідно до п. 2.1.2.1 Договору в день підписання кредитного договору відповідач сплачує банку комісію за надання кредитних коштів у розмірі 2,5 % від суми кредиту вказаної в п. 2.1 цього Договору, що складає 247,50 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відповідно до ст.1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно з ч.1 ст.1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

23.03.2018р. між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір відступлення права вимоги № 2, на підставі якого до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, а відтак суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є належним позивачем за даною вимогою (а.с.16-21).

Згідно з ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

На підставі ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Всупереч вищевикладеним положенням, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором № 0862227101/Т/972142 від 10.10.2013р., яка відповідно до розрахунку станом на 10.10.2013р. становить 24 457,00 грн. та складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 695,00 грн., заборгованості з сплати відсотків у розмірі 2 грн., комісії у розмірі 10 010,00 грн., штрафи, пені у розмірі 3 750,00 грн. (а.с.15).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній час укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вищенаведеними пунктом 2.1.2 кредитного договору передбачено сплату позичальником банку щомісячної комісії за супроводження кредиту, а пунктом 2.1.2.1 цього договору передбачено сплату комісії за надання кредитних коштів в день його підписання.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це.

Відповідно до статті 27 ЦК України недійсності окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно роз`яснень, які були надані судам у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 01.06.2009 року, відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п`ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зроблено висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

З огляду на вищевикладені обставини та наведене правове обґрунтування, суд доходить до висновку стосовно незаконності встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, а саме послуг, які супроводжують кредит, під назвою комісія, а відтак і про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 10 010,00 грн., оскільки банк не повинен встановлювати платежі, обов`язкові для споживача за свої дії, на власну користь. Умови кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків.

У відповідності до правового висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Крім того, в контексті прямо встановленого у ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення спірного Договору) про нікчемність зазначених у п.п. 2.1.2, 2.1.2.1 умов договору щодо нарахування комісії за видачу кредиту в розмірі 247,50 грн. та сплаті щомісячних комісій в розмірі 357,50 грн., а відтак сума основної заборгованості відповідача перед позивачем підлягає зменшенню на 247,50 грн. (комісія за видачу кредиту) та сплачених щомісячних комісій у розмірі 2 860,00 грн., тобто до 7 587,50 грн.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на те, що підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилась на всі його умови, в тому числі щодо сплати щомісячної комісії за супроводження кредиту, оскільки, як зазначено вище, умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За змістом ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.15-16, 525-526, 610, 612, 629, 1054, 1077, 1078, 1080, 1084 Цивільного кодексу України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264 268 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 01032; м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 01032; м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором № 0862227101/Т/972142 від 10.10.2013р. у сумі 7 589,50 грн. (сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 50 коп.), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 587,50 грн., заборгованості з сплати відсотків у розмірі 2 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 01032; м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ЄДРПОУ 35625014) судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюються з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 21.05.2020р.

СуддяН.Г. Остапенко