Рішення № 90999621, 14.08.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 серпня 2020 року м. Рівне № 460/4147/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач), про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20438-17 від 20.02.2020 в розмірі 29293,44грн. Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що сума єдиного внеску зазначена в оскаржуваній вимозі обчислена відповідачем за період 2017 на суму 8448грн, за 2018 рік в сумі 9828,72грн, за 2019 рік в сумі 11016, 72грн, є про протиправною, оскільки позивач хоч і є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, однак у вказаному періоді був найманим працівником, і сплату за нього єдиного внеску здійснював роботодавець, а тому, в розумінні чинного законодавства був застрахованою особою. При цьому, у періоді, за який йому нараховано до сплати ЄСВ, він не здійснював жодної підприємницької діяльності та не отримував від такої діяльності жодних доходів. Отже, відповідач протиправно нарахував позивачу до сплати ЄСВ за період 2017-2019 та неправомірно виніс вимогу про сплату боргу. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що станом на дату формування вимоги від 20.02.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2019 роки, а саме: за 2017 -8448грн, за 2018 - 9828,72грн, за 2019 рік - 11016, 72грн, яка ним не погашена. Позивач в розумінні чинного законодавства є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець. Підстав звільнення від сплати єдиного внеску, в тому числі при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення господарської діяльності, чинним законодавством не передбачено. У зв`язку з наявною заборгованістю та відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем було сформовано спірну вимогу. Вважає, що оскаржувана вимога винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповіді на відзив, позивач повністю підтримав позицію, викладену в позовній заяві, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві на позов є необґрунтованими.

Відповідач заперечень на відповідь на відзив не подав.

Позовна заява надійшла до суду 09.06.2020.

12.06.2020 ухвалою суду позов залишений без руху.

22.06.2020 від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду в порядку усунення недоліків позову та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 23.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.07.2020 від позивача надійшли додаткові пояснення до заяви про новлення пропущеного строку звернення до суду.

22.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

23.07.2020 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, клопотання про витребування доказів, заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

03.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив.

05.08.2020 ухвалою суду в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом сторін) відмовлено.

05.08.2020 ухвалою суду відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто заяву позивача про збільшення позовних вимог без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

05.08.2020 ухвалою суду поновлений позивачу строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року № Ф-20438-17.

11.08.2020 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та клопотання про витребування доказів.

14.08.2020 ухвалою суду відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто заяву позивача про збільшення позовних вимог без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у контролюючому органі як фізична особа-підприємець з 05.07.2002 року. Дата державної реєстрації 05.07.2002, дата запису: 28.11.2012, номер запису: 26021750000012540.

05.03.2020 року позивач припинив діяльність як фізична особа-підприємець. Дата запису: 05.03.2020, номер запису: 26020060002012540, підстава: власне рішення.

Згідно витягу з наказу Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня» № 143-ос від 11.08.2014, ОСОБА_1 прийнята на посаду молодшої медичної сестри підрозділу поліклініка тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_2 з 18.08.2014р.

Відповідно до довідок Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня» від 02.06.2020 № 221, № 222, № 223, № 224, ОСОБА_1 у періоді 2017, 2018, 2019, січень-травень 2020, дійсно працює у даному підприємстві на посаді молодшої медичної сестри та отримує заробітну плату із відповідним відрахуванням ПДФО та військового збору.

20.02.2020 відповідачем винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20438-17 на суму 29293,44грн, а саме: за 2017 -8448грн, за 2018 - 9828,72грн, за 2019 рік - 11016, 72грн.

Отже борг по сплаті ЄСВ виник у позивача за періоди 2017, 2018, 2019 роки. Ці обставини не заперечуються учасниками справи.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд враховує таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі як фізична особа-підприємець з 05.07.2002р, а 05.03.2020 року позивач припинив діяльність як фізична особа-підприємець.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, з-поміж інших платників єдиного внеску, визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду, зокрема від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 2.04. 2020 (справа № 140/2475/19).

Матеріалами справи стверджується, що у період 2017, 2018, 2019, січень-травень 2020, позивач був найманим працівником та єдиний внесок за нього регулярно нараховував і сплачував роботодавець у розмірі, не меншому за мінімальний, отже позивач є застрахованою особою.

При цьому, як стверджує позивач, у зазначеному періоді він, як фізична особа-підприємець, господарської діяльності не здійснював та доходу від такої діяльності не отримував.

Доказів зворотного відповідачем не надано і судом не встановлено.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи та висновки відповідача щодо нарахування позивачу недоїмки по сплаті ЄСВ за період 2017-2019 ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені відповідними доказами, отже відповідачем не доведено правомірність прийнятої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 № Ф-20438-17, тому позовні вимоги позивача належать до задоволення повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області.

Сума судового збору сплачена позивачем відповідно до квитанції від 09.06.2020 № 0.0.1729695122.1 , оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до зазначеної квитанції, позивачем сплачений судовий збір в сумі 841грн, разом з тим, у відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору за подання даного позову складає 840,40грн, тобто 0,60грн, сплачено понад суму, встановленої законом. Оскільки клопотання позивача про повернення судового збору, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» відсутнє, то таке питання щодо повернення позивачу 0,60грн судом не розглядається.

Окрім того, позивач просить стягнути документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу. Так, до матеріалів справи долучений лише Договір про надання правничої допомоги № 24 від 30.05.2020 року. Інших документів, які б підтверджували понесені витрати на професійну правничу допомогу до матеріалів справи не долучено.

У зв`язку із викладеним, правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на час ухвалення рішення суду у даній справі - відсутні.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20438-17 від 20.02.2020 року в повному обсязі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір в сумі 840,80грн (вісімсот сорок гривень, 80коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Відінська, 12; код ЄДРПОУ 43142449).

Суддя Т.О. Комшелюк