Рішення № 90999387, 17.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1798/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту персоналу, організації освітньої і наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання чинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову щодо зарахування позивачу до стажу служби (вислуги років) в поліції період 07.11.2015-28.12.2015 для призначення пенсії за вислугу років; зобов`язати відповідача зарахувати до стажу служби (вислуги років) в поліції період 07.11.2015-28.12.2015 для призначення пенсії за вислугу років; зобов`язати відповідача вчинити дії щодо оформлення документів для призначення пенсії позивачу та направити їх до ГУ ПФУ в Одеській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був звільнений відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) згідно з наказом 282 о/с від 30.08.2019, в якому зазначено вислугу років у календарному обчисленні 24 роки 10 днів. У вересні 2019 р. Одеським державним університетом внутрішніх справ за вих. № 2020 надіслано матеріали для призначення позивачу пенсії до Державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області, звідки документи по призначенню пенсії № 33/36-783 від 26.09.2019 направили до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України. Після адвокатських запитів в лютому 2020 р. вказаним Департаментом надано негативну відповідь щодо призначення пенсії та повернуто документи з огляду на те, що Закон не передбачає зарахування вислуги років в органах внутрішніх справ на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції, що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідницьких установах - на будь-яких посадах. У зв`язку із цим період роботи в Одеському державному університеті внутрішніх справ з 07.11.2015 по 28.12.2015 не може бути зарахований, як наслідок календарний період при обчисленні складає 23 роки 10 місяців 19 днів, і не є підставою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону. Позивач зазначає, що згідно з абз. 3 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» 901-VIII від 23 грудня 2015 року, працівники міліції, які станом на 6 листопада 2015 року працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію". Таким чином, працівник набуває статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишається на службі в Національній поліції за умови, що станом на 06.11.2015 така особа працювала у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління МВС України та виявила бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію». Указом Президента України від 9 грудня 2015 року № 691/2015 затверджено Перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, в якому, зокрема, наявні вищі учбові заклади, що належать до сфери управління МВС України. Одеський державний університет внутрішніх справ створений наказом МВС України № 113 від 17.03.2008 та перебуває у сфері управління МВС України. Позивач станом на 06.11.2015 працював у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління МВС України та виявив бажання проходити в подальшому службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, у законодавчо встановлений строк реалізував своє право та подав заяву про перехід у встановленому Законом порядку на роботу до навчального закладу, який належить до сфері управління МВС України, в результаті чого позивача було призначено на посаду завідувача кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 Одеського державного університету внутрішніх справ, із набуттям статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишенням на службі в Національні поліції, у зв`язку із чим до стажу роботи позивача, як поліцейського, слід також зарахувати період роботи з 07.11.2015 по 28.12.2015.

Ухвалою від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.04.2020 до суду від Департаменту персоналу, організації освітньої і наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача на Міністерство внутрішніх справ України, в обґрунтування якого зазначено, що ДПООНД МВС України не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, так як є структурним підрозділом МВС України. При цьому, код ЄДРПОУ 00032684 належить саме МВС України, а не структурному підрозділу. Зазначено, що МВС нікому свої функції не делегувало, а своїм наказом № 129 від 25.02.2019 визначило один із своїх структурних підрозділів уповноваженим за виконання певних функцій. Також зазначено, що відповідно до наказу МВС № 1088 від 23.12.2019 «Про внесення змін до Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України» Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності перейменовано на Департамент персоналу.

Ухвалою від 07.04.2020 клопотання Департаменту персоналу, організації освітньої і наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково; залучено Міністерство внутрішніх справ України до участі в справі як другого відповідача.

Станом на 01.08.2020 відзиви від відповідачів на позовну заяву не надійшли.

Згідно з ч. 6 ст. 162, ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність для його часткового задоволення.

Судом встановлено, що з 20.08.1995 по 27.08.1999 позивач був курсантом факультету № 1 кримінальної міліції Одеського інституту внутрішніх справ МВС України; 27.08.1999-29.12.1999 - старшим оперуповноваженим - черговим Фонтанського селищного відділення міліції Комінтернівського РВ УМВС України в Одеській області; 29.12.1999-31.05.2002 - дільничним інспектором міліції Фонтанського селищного відділення міліції Комінтернівського РВ УМВС України в Одеській області; 31.05.2002-01.09.2003 - оперуповноваженим спеціального відділу Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю по боротьбі з правопорушенням в бюджетній сфері при УМВС України в Одеській області. З 01.09.2003 по 06.11.2015 позивач працював в Одеському державному університеті внутрішніх справ викладачем, доцентом, начальником кафедри відповідно.

Наказом від 30.08.2019 № 282 о/с підполковник поліції ОСОБА_1 звільнений зі служби в Національній поліції згідно з п. 7 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) та відповідно до рапорту ОСОБА_1 від 12.08.2019 та наказу від 27.08.2019 № 922 о/с. В наказі зазначено, що вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 24 років 10 днів, на пільгових умова 2 роки 24 днів, усього для призначення пенсії 26 років 01 місяць 04 дні.

18.09.2019 Одеським державним університетом внутрішніх справ надіслано матеріали щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання по Одеській області», звідки вони були направлені Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України для вирішення порушеного питання.

Листом Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 31.01.2020 № 63АЗ/22 представнику позивача - адвокату Мандриченко Ж.В. надано відповідь на адвокатський запит, згідно з якою при розгляді заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів було встановлено, що до розрахунку вислуги років поліцейського був зарахований період роботи в Одеському державному університеті внутрішніх справ з 07.11.2015 по 28.12.2015, що не відповідає вимогам Закону. У зв`язку із цим заява ОСОБА_1 та документи підлягають поверненню до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання по Одеській області».

Не погодившись із зазначеним результатом розгляду питання щодо призначення пенсії за вислугою років, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.

З огляду на матеріали справи, наказом ректора Одеського державного університету внутрішніх справ від 06.11.2015 № 162 о/с згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за п. 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). В наказі також вказано, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні складає 20 років 02 місяці 16 днів, у пільговому 22 роки 02 місяці 18 днів.

Наказом ректора Одеського державного університету внутрішніх справ від 12.11.2015 № 168 о/с ОСОБА_1 відповідно до п. 15 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» призначено як прибулого з Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015 завідувачем кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 за контрактом.

Наказом ректора Одеського державного університету внутрішніх справ від 22.01.2016 № 7 о/с відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», п. 9 та п. 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», згідно з Указом Президента України від 09.12.2015 № 691/2015 «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях», рішень комісії з визначення відповідності професійних, особистих, морально-ділових якостей працівників Одеського державного університету внутрішніх справ вимогам, що висуваються до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію» від 20.01.2016 (протокол № 1) та від 21.01.2016 (протокол № 2), ОСОБА_1 з 28.12.2015 призначено завідувачем кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», присвоївши йому спеціальне звання «підполковника поліції».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIІI (далі по тексту - Закон № 580-VIІI) національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIІI він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIІI.

Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування нього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі по тексту - Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (підпункт "г"); у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації (підпункт "з").

З огляду на матеріали справи, наказом № 162 о/с від 06.11.2015 позивача звільнено у запас Збройних Сил саме за пп. "з" п.64 Положення.

28.12.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 № 901-VIII (далі по тексту - Закон 901-VIII).

Відповідно до абзацу 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону 901-VIII працівники міліції, які станом на 06.11.2015 працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

З правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що працівник набуває статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишається на службі в Національній поліції за умови, що станом на 06.11.2015 така особа працювала у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та виявила бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію".

Указом Президента України №691/2015 від 09.12.2015 визначено перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в органах, установах та організаціях. У цьому переліку наявні, зокрема, вищі учбові заклади, що належать до сфери управління МВС України.

Наказом МВС України № 113 від 17.03.2008 створений Одеський державний університет внутрішніх справ, засновником якого та органом управління є МВС України; останній перебуває у сфері управління МВС України.

Відповідно до записів у послужному списку позивача, з 06.11.2015 позивач згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС звільнений у запас Збройних сил за п. 64 "з", у зв`язку з переходом у встановленому законом порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

При цьому, 07.11.2015 позивач у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" та з метою залишення на службі в Національній поліції реалізував своє право та звернувся до Одеського державного університету внутрішніх справ із заявою про призначення на посаду завідувача кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 Одеського державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до запису у послужному списку, позивача 07.11.2015 призначено на посаду завідувача кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 Одеського державного університету внутрішніх справ відповідно до наказу від 12.11.2015 № 168 о/с.

Так, позивач станом на 06.11.2015 працював у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та, виявивши бажання проходити в подальшому службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, у законодавчо встановлений строк реалізував своє право та подав заяву про перехід у встановленому законом порядку на роботу до навчального закладу, який належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, в результаті чого позивача було призначено на посаду завідувача кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 Одеського державного університету внутрішніх справ за переведенням.

Таким чином, позивач набув статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишився на службі в Національній поліції, а тому до стажу роботи позивача, як поліцейського, слід також зарахувати період роботи в Одеському державному університеті внутрішніх справ з 07.11.2015-28.12.2015.

Згідно з пп. "ж" ч.1 ст.1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Відповідно до п.15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Як вбачається із запису в послужному списку позивача, відповідно до п. 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" період роботи на посаді завідувача кафедри адміністративної діяльності ОВС та економічної безпеки факультету № 2 Одеського державного університету внутрішніх справ 07.11.2015-28.12.2015 підлягає зарахуванню до вислуги років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу ОВС".

Враховуючи, що пунктом "ж" ч.1 ст.1-2 та ч.3 ст.17 Закону № 2262-ХІІ передбачено можливість призначення пенсії працівникам вищих навчальних закладів МВС України, які на день набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції, суд вважає, що період роботи 07.11.2015-28.12.2015 підлягає зарахуванню до стажу роботи в поліції, який враховується при обчисленні стажу для призначення пенсії.

Суд враховує, що відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

У іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17.07.1997 прийняла Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" за №475/97-ВР.

Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Верховна Рада України 23.02.2006 прийняла Закон України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно з цим законом, при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України "Про міжнародні договори та угоди".

Таким чином, норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Частиною 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, у справі "Будченко проти України" у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція "майна" не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі "Ганс-Адам II проти Німеччини". Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ. Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії"). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії (№ 1)".

У справі "Кечко проти України" Суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об`єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Суд, який є керівним у інтерпретації закону, відповідно до обставин справи з`ясував, що скарги мають бути розглянуті відповідно до 1 статті першого Протоколу, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Окремо посилаючись на виплати соціальної допомоги, стаття 1 першого Протоколу не обмежує держав-учасників щодо наявності або конкретної форми схеми соціального захисту, або вибору типу чи розміру пільг, що надаються за цими схемами. Однак, якщо у державі - учаснику існує законодавство, що передбачає виплати у вигляді пільг на соціальне забезпечення, незважаючи на те, чи виплачуються такі пільги за певних умов або у вигляді попередніх виплат, таке законодавство має розглядатись як таке, що формує майнове право, яке гарантується статтею 1 першого протоколу для осіб, які задовольняють його вимоги. Суд визначив, що заяву заявників із вимогою виплати доплати до пенсії, яку не оскаржує відповідач, необхідно розглядати у рамках 1 статті першого протоколу. Доплата до пенсії у даному випадку може розглядатись як "майно" у розумінні відповідного положення Протоколу. Питанням залишається той факт чи заяви заявників стосовно того, що вони мають право на відповідний розмір доплати складають право власності у розумінні даного положення, і якщо так, то чи порушує невиплата доплати право власності заявників.

Водночас, Суд нагадав, що за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантовано, можна вважати як таку, яка має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування (див. Копецьки проти Словаччини). Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами (див. Анхойзер-Буш Інк проти Португалії). Суд також відзначив, що перша і найбільш важлива вимога 1 статті першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним, і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з доводами позивача про те, що в розумінні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції майнові права позивача перебувають у безпосередній залежності від обсягу зарахованого стажу, а тому позивачем при подальшому перебуванні на службі в Національній поліції шляхом відрядження у вищий навчальний заклад, який знаходиться у сфері управління МВС України, після звільнення зі служби в Національній поліції, мав сподівання на врахування в стаж безперервної служби в поліції період роботи у такому вищому навчальному закладі, що, в свою чергу може вплинути на рівень підтримання певного державного соціального забезпечення.

Водночас, суд враховує, що згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою обрання найбільш ефективного та співмірного способу відновлення порушення прав та законних інтересів позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України зарахувати позивачу в стаж безперервної служби в поліції період з 07.11.2015-28.12.2015 для призначення пенсії за вислугу років.

При цьому відповідачами до суду не надано відзивів на адміністративний позов, що в силу ч. 4 ст. 159 КАС України, кваліфіковано судом як визнання позову.

В той же час, суд вважає позовну вимогу щодо зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо оформлення документів для призначення пенсії ОСОБА_1 та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області передчасною, оскільки відповідний алгоритм дій регламентовано національним законодавством. В даному випадку, з урахуванням судового розсуду, після набрання судовим рішенням законної сили, оформлені матеріали щодо призначення пенсії підлягатимуть спрямуванню за належністю до відповідного органу Пенсійного фонду України. Наразі ж між сторонами відсутній спір відносно цього процедурного питання і у суду відсутні підстави вважати, що відповідач має намір не дотримуватись відповідного обов`язку у майбутньому.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно пунктів 1 частини 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката в розмірі 21 700 грн представником позивача надано до суду договір про надання професійної правничої допомоги № 2/8-20 від 08.01.2020, квитанцію № 0.0.1689925012.1 від 27.04.2020 про сплату 10850 грн (50% оплати за договором), квитанцію № 0.0.1709125359.1 від 18.05.2020 на суму 10850 грн (50% оплати за договором); опис робіт, згідно з яким зустріч з клієнтом (2 год.) - 3000 грн; вивчення документів (3 год.) - 4500 грн; підготовка та подача звернень (3 год.) - 4500 грн; складання та подання позову (4 год.) - 8000 грн; підготовка заяв (2 год.) - 1700 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 1500 грн. Також з відповідача-2 підлягає стягненню сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 840,80 грн.

При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту персоналу, організації освітньої і наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України (01601, Київ, вул. Богомольця, 10; ЄДРПОУ 00032684), Міністерства внутрішніх справ України (01601, Київ, вул. Богомольця, 10; ЄДРПОУ 00032684) про визнання протиправними дій та зобов`язання чинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо зарахування до стажу служби (вислуги років) в поліції ОСОБА_1 період 07.11.2015-28.12.2015 для призначення пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України зарахувати до стажу служби (вислуги років) в поліції ОСОБА_1 період 07.11.2015-28.12.2015 для призначення пенсії за вислугу років.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2340,80 грн (дві тисячі триста сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк