Рішення № 90999191, 17.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5246/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 380/5246/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про зобов"язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) в якому просить суд:

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 , громадянина Республіки Азербайджана, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 від 26.02.2020 року про надання дозволу на імміграцію в Україну з прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків викладених у постанові суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання статусу іммігранта. Проте, позивачем було отримано лист - роз`яснення щодо порядку продовження строку перебування на території України. Позивач не погоджується із листами відповідача, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 передбачено, що за результатами розгляду заяви приймається рішення про надання дозволу на імміграцію чи відмову у наданні такого дозволу. З метою захисту своїх прав звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 09 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 09 липня 2020 року у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - відмовлено.

28 липня 2020 року за (вх. № 37377) на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками, копії документів що підтверджують повноваження представника відповідача та поштова квитанція про надіслання відзиву позивачу. У вказаному відзиві ГУ ДМС України у Львівській області заперечує проти поданого. По суті позовних вимог вказують, що 24.02.2018 року в Червонограді, був виявлений громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при перевірці паспортного документу серії НОМЕР_2, виданого 13.01.2009 року терміном дії до 12.01.2019 року та встановлено, що на території України зазначений громадянин прибув в аеропорт Львів 28.06.2017 і після цього територію України не залишав. Вказують, що на позивача було складено протокол про адміністративне порушення від 24.02.2018 ПР МЛР 057982 та Постанову від 24.02.2018 ПН МЛВ 057982 про накладення адміністративного стягнення (штраф позивачем сплачено). Головним управлінням ДМС України у Львівській області було прийнято рішення про примусове повернення за межі території України громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано позивача покинути територію України в термін до 25.03.2018 року. З даним рішенням позивач був ознайомлений 02.03.2018 року та отримав другий примірник рішення. Представник відповідача у відзиві стверджує, що позивач не дотримується законодавства України, ухиляється від виконання рішення про примусове повернення за межі території України та на основі недійсного документа звертається з листом до Головного управління ДМС України у Львівській області щодо надання статусу іммігранта, що розглядається в порядку Закону України «Про звернення громадян», а не особисто подаючи заяву, згідно норм чинного законодавства.

31 липня 2020 року на адресу суду позивачем подано відповідь на відзив, який обґрунтовується тим, що згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про іміграцію», заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. На думку позивача поважними причинами надсилання заяви поштою був стан здоров`я позивача та введення на всій території України в дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом SARS - CoV-2». Таким чином позивач вважає твердження відповідача про те, що заява позивача не підлягала розгляду в порядку Закону України «Про імміграцію», є безпідставні.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою про надання статусі іммігранта. Дана заява обґрунтована наступним:

«В 2012 році, знаходячись в Іспанії, я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Азербайджан, уродженець м. Джульфа Нахічеванської АР Республіки Азербайджан, інвалід ІІ - групи (копія паспорту гр. Республіки Азербайджан, посвідчення особи, посвідчення інваліда та їх перекладу додаються) познайомився із ОСОБА_2 громадянкою України за народженням. На той час, я ще знаходився в шлюбі з ОСОБА_3 , який був укладений за місцем проживання ОСОБА_3 , громадянка України, ВДРАЦС Івано - Франківського МУЮ за актовим записом № 902. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у нас народився син ОСОБА_5 , який проживає із матір`ю в м. Галич Івано - Франківській області (копія свідоцтва про народження сина додається). За час шлюбу та проживання в Україні я також отримав ІПН (копія довідки додається). Рішенням Галицького районного суду Івано - Франківської області від 16.11.2015 року, шлюб між мною та ОСОБА_3 розірвано та присуджено до стягнення з мене в користь колишньої дружини аліменти на утримання нашого сина (копія рішення додається). Вказане судове рішення про стягнення аліментів знаходиться на виконанні ВДВС Червоноградського МУЮ, тобто за фактичним моїм місцем проживання. Постановою державного виконавця від 07.05.2019 року у зв`язку із аліментними відносинами, мені тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України (копія постанови додається). До цього, після повернення з Іспанії я з ОСОБА_2 поїхали на проживання до мене в Нахічеванську АР Республіки Азербайджан, де тоді ще проживали мої батьки, які на сьогоднішній день вмерли і у мене тепер там більше нікого не залишилось. Там же 21 червня 2016 року ми зареєстрували шлюб про, що відділом ЗАГСУ району Ніхечеваль видано свідоцтво про укладення шлюбу (копія свідоцтва про укладення шлюбу та його переклад додаються), а ще перед цим ІНФОРМАЦІЯ_3 у нас народився син ОСОБА_6 громадянин України, народження якого зареєстровано ВДРАЦС Червоноградського МУЮ у Львівській області (копія свідоцтва про народження додається). Після проживання протягом близько 1, 2 р. в Республіці Азербайджан ми повернулись в Україну, де разом з дитиною проживаємо по сьогодні за місцем проживання моєї дружини у АДРЕСА_2 , в квартирі яка належить на праві власності її мамі ОСОБА_7 , яка разом з її братом ОСОБА_8 , надали і надають подальшу згоду для проживання нашої з дружиною сім`ї у цій квартирі. (копія витягу з реєстру про власність та нотаріально - посвідчених заяв нотаріально). Постановою т.в.о начальника Червоноградського МВ ГУ ДМСУ у Львівській області від 27.02.2018 року мою жінку ОСОБА_2 , притягнули до відповідальності за невжиття заходів до моєї реєстрації - в Україні за місцем проживання, де я проживаю з нею, як вже вказувалось, до сьогодні (копія постанови додається). На даний час моя дружина працює, має доходи. В той же час, незважаючи на те, що я є її законним чоловіком батьком нашої дитини і ми постійно проживаємо разом безперервно в Україні (м. Червоноград Львівської області) більше 3 - х років, а загалом більше 5 років, ми не можемо узаконити моє проживання в Україні внаслідок чого грубо порушуються права нашої сім`ї, в тому числі малолітнього сина ОСОБА_6 , зокрема і мої законні права, як батька, як чоловіка, так як відповідно до законодавства маю право проживати разом з сім`єю.» (а.с. 10-11).

Листом Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області від 11.03.2020 року № 4601.4.1-3313/46.1.-20, повідомило позивача про те, що заява про продовження строку перебування на території України разом з документами, передбаченими пунктом 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, подаються іноземцями та приймаючою стороною особисто до територіального органу чи підрозділу ДМС за місцем проживання не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку.

26 червня 2020 року ОСОБА_1 громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою щодо надання статусу іммігранта, в якій просив надіслати рішення за наслідками розгляду заяви від 26.02.2020 року про надання дозволу на імміграцію в Україну або про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні із зазначенням підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Також у заяві зазначив, що на заяву від 26.02.2020 року отримав лише лист - роз`яснення порядку продовження строку перебування на території України, однак не відповідь чи рішення по суті порушеного питання - надання статусу іммігранта.

Листом Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області від 17.07.2020 року № 4601.4.1-7471/46.1-20, повідомило позивача про те, що за результатами попереднього опрацювання звернення з цього - ж питання Вам надавалась інформація за вих. № 4601.4-3313/46.1-20 від 11.03.2020 року, а також вичерпна відповідь ДМС України Вашій дружині ( від 10.02.2020 № к-905-20/8.1/304-20) про умови, перелік документів та порядок оформлення дозволу на імміграцію відповідно до Закону України «Про імміграцію» та «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983.

В листі також наголошувалося по суті порушеного питання, що відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про імміграцію», заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах. Рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію стосовно іммігрантів поза квотної категорії приймають територіальні підрозділи ГУ ДСМС у Львівській області. Заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземець подає особисто до територіального підрозділу за місцем перебування/ проживання. Також було проінформовано про те, що 01.02.2018 року ГУДМС у Львівській області за перевищення дозволеного строку перебування відносно позивача було прийнято рішення про примусове повернення за межі території України у термін до 25.03.2018 року, яке не виконано позивачем.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Згідно з п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Відповідно до п.6 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули: 1) за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії); 2) за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, - на період, необхідний для усунення таких обставин. До транзитних віз прирівнюються візи типу ТР-1 і ТР-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії); 3) за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів - на період не більш як один місяць. До довгострокових віз прирівнюються візи типу О, ІМ-1, ІМ-2, ІМ-3 і Ф, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії).

Пунктом 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, визначено, що рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Згідно з п.8 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Відповідно до п.8 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого Наказом МВС України 25.04.2012 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.05.2012 року за № 778/21091, працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про продовження строку перебування на території України вивчає обґрунтованість наведених підстав стосовно необхідності продовження строку перебування, перевіряє дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відміток про реєстрацію (відмітки органів охорони державного кордону «В`їзд» («Виїзд») або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні) чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їх паспортних документах, з даними, що містяться в цих зверненнях, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні та завіряє копії прийнятих документів своїм підписом.

Таким чином, основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування (за наявності законних підстав) є його перебування на території України на законних підставах, іншими умовами є: подання цієї заяви не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України; наявність законних підстав для продовження строку перебування на території України.

З матеріалів справи судом встановлено, що 24.02.2018 року в Червонограді, був виявлений громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при перевірці паспортного документу серії НОМЕР_2, виданого 13.01.2009 року терміном дії до 12.01.2019 року та було встановлено, що на території України зазначений громадянин прибув в аеропорт Львів 28.06.2017 і після цього територію України не залишав.

24 лютого 2018 року уповноваженою особою Державної міграційної служби України Червоноградського МВ ГУ ДМС України у Львівській області було складено протокол про адміністративні правопорушення ПР МЛВ 057982.

Т.в.о. начальника Червоноградського МВ ГУ ДМС України у Львівській області Шахневич Іриною Степанівною було прийнято постанову ПН МЛВ 057982 від 24.02.2018 року про накладення адміністративного стягнення, згідно якої ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності у відповідності до ч.1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та стягнено у вигляді штрафу в розмірі 510, 00 грн.

01 березня 2018 року Першим заступником начальника ГУ ДМС України у Львівській області І.Р. Іваночко, було прийнято рішення про примусове повернення за межі території України громадянина Руспубліки Азербайджан ОСОБА_5 . Примірник рішення при примусове повернення отримав, що підтверджується відміткою про отримання 02.03.2018 року.

Як вже було зазначено судом вище, у поданій заяві від 26.02.2020 року та в позовній заяві позивачем в якості підстави щодо надання статусу іммігранта, вказує зокрема, що після повернення з Іспанії він з дружиною ОСОБА_2 поїхали на проживання в Нахічеванську АР Республіки Азербайджан. 21 червня 2016 року між ними було зареєстровано шлюб про, що відділом ЗАГСУ району Ніхечеваль видано свідоцтво про укладення шлюбу, а ще до того ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 громадянин України, народження якого зареєстровано ВДРАЦС Червоноградського МУЮ у Львівській області. Після проживання протягом близько 1, 2 р. в Республіці Азербайджан позивач разом зі своєю сім`єю повернулися в Україну, де разом з дитиною проживаємо по сьогодні за місцем проживання його дружини у АДРЕСА_2 , в квартирі яка належить на праві власності мами - дружини ОСОБА_7 , та разом з братом - дружини ОСОБА_8 , надали і надають подальшу згоду для проживання їхньої з дружиною сім`ї у цій квартирі.

Судом встановлено, що громадянин Руспубліки Азербайджан ОСОБА_5 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про надання статусу іммігранта, лише 26.02.2020, тобто після закінчення строку легального перебування на території України.

Суд зазначає, що позивач не був обмежений у зверненні до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про надання статусу іммігранта у законодавчо встановлені строки, враховуючи те, що вказане звернення має обмеження в часі, що визначені пунктом 8 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, а саме заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС, не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку.

Крім того, судом встановлено, що вперше із заявою позивач звернувся до Головного управління міграційної служби у Львівській області - 26.02.2020 року щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Дану заяву було скеровано поштою, що підтверджується квитанцією «Укрпошта», яка міститься в матеріалах справи .

Проте, частиною 2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» визначено, що заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Щодо тверджень позивача викладених у відповіді на відзив, з покликанням на ч. 2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», та обґрунтуванням надсилання такої заяви поштою, через стан здоров`я позивача та введення на всій території України в дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом SARS - CoV-2», судом встановлено наступне.

Позивач із заявою до Головного управління міграційної служби у Львівській області звернувся 26.02.2020 року, а лише 11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 04.05.2020 № 343, від 20.05.2020 № 392 та від 17.06.2020 № 500, якими запроваджено з 12.03.2020 до 31.07.2020 на усій території України карантин, відтак твердження позивача є необґрунтовані та не підтверджені доказами у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області листами від 11.03.2020 року № 4601.4.1-3313/46.1.-20, від 17.07.2020 року № 4601.4.1-7471/46.1-20 роз`яснювало позивачу порядок та підстави звернення за статусом іммігранта.

Однак, позивачем при цьому не було враховано роз`яснення та порядок звернення за статусом іммігранта зазначених у листах Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області листи від 11.03.2020 року № 4601.4.1-3313/46.1.-20, від 17.07.2020 року № 4601.4.1-7471/46.1-20.

Також суд бере до уваги, пояснення представника відповідача у відзиві, в яких він покликається на те, що паспорт позивача серії НОМЕР_2 , виданий 13.01.2009 року є недійсним, оскільки в нього закінчився термін дії (термін дії до 12.01.2019 року) та на основі недійсного документа позивач звертався з листом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області щодо надання статусу іммігранта, а не особисто відтак така заява була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами для оформлення документів стосовно надання статусу іммігранта в розумінні Закону України «Про імміграцію» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, вимоги позивача є не обґрунтовані, а отже, такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Відтак, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., не підлягають розподілу за рахунок відповідача згідно з правилами статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) про зобов"язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 серпня 2020 року.

Суддя Кухар Н.А.