Рішення № 90998852, 17.08.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2020 р. справа № 300/1071/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 18 523,86 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 25.05.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини 3057 Національної гвардії України (надалі по тексту також - відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 18 523,86 гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно в порушення приписів пункту 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475, пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016, не виплачено на день звільнення грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 18 523,86 гривень, як військовослужбовцю, який проходив службу у Військовій частині 3057 Національної гвардії України. ОСОБА_1 вважає протиправною відмову відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, належну на час звільнення, посилаючись на те, що позивач під час проходження військової служби та безпосередньо при звільненні не звертався із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 29.05.2020 (а.с.10-13, 17-31), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 05.06.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.32-34).

На виконання вимог ухвали суду від 05.06.2020, відповідачем направлено витребувані судом докази, які надійшли на адресу суду 26.06.2020 (а.с.38-40).

Також відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву №40/57/33-2184 від 22.06.2020, який надійшов на адресу суду 26.06.2020 (а.с.41-44). Свої заперечення обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Військовій частині 3057 Національної гвардії України із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не звертався, так само позивач не звертався з таким рапортом або заявою безпосередньо під час звільнення з військової служби. Особливу увагу, відповідач звернув на те, що правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно володіють лише військовослужбовці. При цьому особи, які вже звільнені з військової служби, статусу військовослужбовців не мають. А отже, за таких умов відповідач вважає, що правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно, особи звільнені з військової служби не володіють. Окрім вказаного відповідач вказує на пропущення позивачем, встановлених законодавством строків звернення до адміністративного суду із вказаним позовом.

Позивач, в свою чергу 30.06.2020 подав суду, через канцелярію, відповідь на відзив (а.с.47-52), в якому зазначив, що право на отримання речового забезпечення він набув 02.01.2018 - з моменту включення його в списки особового складу Військової частини 3057 Національної гвардії України. Таким чином у відповідача виник обов`язок здійснення речового забезпечення позивача. За доводами позивача, не отримавши до 02.01.2020 речового забезпечення, він набув право на отримання при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно. Заперечуючи доводи відповідача, щодо пропущення позивачем строків звернення до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 відзначив, що про порушення своїх прав дізнався тільки 28.03.2020, ознайомившись з відповідними нормами законодавства. До суду звернувся 24 травня 2020 року через систему Електронний Суд, тобто менш ніж як через 2 місяці після того, як дізнався про порушення своїх прав. Також вважає не обґрунтованими посилання відповідача на постанови Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19, оскільки вказані справи стосувалися спору щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. При цьому даний спір, на думку позивача, стосується оскарження фізичною особою рішень (індивідуальних актів), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, відповіді на відзив, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 з 02.01.2018 по 02.01.2020 проходив військову службу у Військовій частині 3057 Національної гвардії України, що засвідчується поясненнями відповідача, зазначеними у відзиві на позов, та додатково копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 04.04.2018 Головним управлінням Національної гвардії України, яка міститься в матеріалах справи (а.с.24, 41).

Наказом командира Військової частини 3057 Національної гвардії України від 02.01.2020 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби (а.с.41).

06.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини 3057 Національної гвардії України із заявою про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно у період проходження військової служби з 02.01.2018 по 02.01.2020 (а.с.25-26).

Військова частина 3057 Національної гвардії України розглянула вказану заяву від 06.04.2020 та листом від 14.05.2020 за №40/57/27/3-1680 відмовила ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, мотивуючи відсутністю звернення позивача, під час проходження військової служби та безпосередньо при звільненні, із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації. Окрім вказаного відповідач надав позивачу довідку про виплату компенсації замість належних предметів речового майна (форми одягу) (а.с.29-30).

За змістом довідки №347, розмір компенсації за речове майно до виплати ОСОБА_1 становить 18 523,86 гривень (а.с.31).

Вважаючи вказану відмову Військової частини 3057 Національної гвардії України протиправною і такою, що порушує його право на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно у сумі 18 523,86 гривень, позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом про зобов`язання відповідача виплатити таку компенсацію.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).

За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475 (надалі по тексту також - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.

Як уже було відзначено судом вище, ОСОБА_1 у період з 02.01.2018 по 02.01.2020 проходив військову службу у Військовій частині 3057 Національної гвардії України, та наказом командира Військової частини 3057 Національної гвардії України від 02.01.2020 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби.

Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Таким чином, виходячи із аналізу норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно Військовою частиною 3057 Національної гвардії України вирішено не було.

На звернення позивача 06.04.2020 із заявою про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач надав довідку №347, втім відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, мотивуючи відсутністю його звернення при звільненні із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації.

Тобто єдиною підставою для невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач зазначає неподання позивачем відповідної заяви (рапорту) при звільненні з військової служби.

При цьому, суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Слід зазначити, що 06.04.2020 позивач звернувся до Військової частини 3057 Національної гвардії України із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178, однак відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, вважаючи, що у позивача відсутнє право на отримання грошової компенсації замість речового майна.

При цьому позивач отримав від відповідача довідку за встановленою формою, необхідну для такої виплати, якою підтверджено вартість майна, яке підлягало компенсації, відтак ОСОБА_1 вчинив дії, необхідні для вирішення питання щодо виплати грошової компенсації.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Доводи стосовно неможливості проведення компенсації, викладені відповідачем у відзиві, суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують наявності відповідного права особи, яке вона набула за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця.

Враховуючи викладене та гарантоване право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, у разі звільнення з військової служби, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 18 523,86 гривень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, із посиланням на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) та постанові від 22.01.2020 (справа №620/1982/19) з огляду на слідуюче.

Суд зауважує, що предметом розгляду в зазначених справах є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України. Проте предметом розгляду в цій справі є невиплачена компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини 1 та 2 статті 122 КАС України).

За змістом вимогами частини 5 статті 122 коментованого Кодексу для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів саме із листа Військової частини 3057 Національної гвардії України від 14.05.2020 за №40/57/27/3-1680. Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся 25.05.2020, а отже в межах строку встановленого нормами статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В сукупності вказаного вище, суд робить висновок про обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

Сторонами справи не подано до суду будь яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини 3057 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи 23313948) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) компенсацію за вартість неотриманого речового майна у розмірі 18 523,86 гривень (вісімнадцять тисяч п`ятсот двадцять три гривні вісімдесят шість копійок), відповідно до Довідки на виплату компенсації замість належних предметів речового майна (форми одягу) старшому лейтенанту ОСОБА_1 за №347.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 .

Відповідач - Військова частина 3057 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи 23313948), проспект Нахімова, 186, Жовтневий район, м. Маріуполь, Донецька область, 87525.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.