Рішення № 90998779, 06.08.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року Справа № 280/2538/19 ПР/280/3/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача 1: Сірої Е.К., представника відповідача 2: не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945),

Олександрівського управління у м.Запоріжжі Головного Управління ДПС у Запорізькій області (69063, м.Запоріжжя, вул.Дніпровська, буд.34)

про визнання протиправною та скасування вимоги сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач 1), Олександрівського управління у м.Запоріжжя Головного Управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач 2, Олександрівське управління), в якому позивач просить суд:

1) скасувати вимогу фіскальної служби про сплату боргу (недоїмки) ЄСВ №Ф 12615-49 від 11.05.2019;

2) зобов`язати відповідача 1 та відповідача 2 внести відповідну інформацію щодо припинення позивачем підприємницької діяльності у 2003 році, і направити про це відповідний документ до Відділу реєстрації по Шевченківському району м.Запоріжжя Управління державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

3) зобов`язати відповідача 1 та відповідача 2 внести відповідну інформацію щодо скасування відомостей про заборгованість (станом на 01.01.2011 року) зі сплати ЄСВ у загальній сумі 39 307,62 грн. відносно позивача про що надіслати інформацію Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2003 році прийняв рішення про припинення своєї підприємницької діяльності та подав відповідну заяву до податкового органу, однак у травні 2019 року отримав вимогу контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої станом на квітень 2019 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - також ЄСВ, єдиний внесок) в сумі 21 030,90 грн. Позивач не погоджується з вказаною вимогою, оскільки вважає, що податковий орган безпідставно не вжив необхідних заходів щодо зняття його з реєстрації як фізичної особи-підприємця. Звертає увагу, що контролюючим органом не проводились будь-які перевірки позивача та не складались акти за результатами перевірки. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03.06.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.07.2019 позовну заяву повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 - залишено без задоволення. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2020 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 скасовано. Передано справу №280/2538/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 04.03.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 02.04.2020.

Ухвалою суду від 02.04.2020 продовжено підготовче провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 14.05.2020.

Ухвалою суду від 14.05.2020 відкладено підготовче засідання на 09.06.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2020 прийнято уточнену позовну заяву у справі, замінено відповідача 1 - Головне управління ДФС у Запорізькій області на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області), відповідача 2 - Олександрівське управління у м.Запоріжжі Головного управління ДФС у Запорізькій області на правонаступника - Олександрівське управління у м.Запоріжжі Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Олександрівське управління), відмовлено у залученні до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро), відкладено підготовче засідання на 01.07.2020.

23.06.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області подало відзив на позов (вх.№29046), в якому зазначає, що за даними інформаційної системи «Податковий блок» позивач з 19.11.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 21.11.2002 перебуває на податковому обліку в Олександрівському управлінні на загальній системі оподаткування. У період здійснення підприємницької діяльності позивачем не подавались звіти та не сплачувався єдиний внесок. У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. контролюючим органом сформовано оскаржувану вимогу. Станом на теперішній час заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 29 293,44 грн. Просить в задоволенні позову відмовити.

30.06.2020 позивач подав відповідь на відзив (вх.№30133), у якій виклав свою незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, з підстав, зазначених у позовній заяві, та додатково наголосив на тому, що відповідачами не надано доказів на підтвердження факт здійснення підприємницької діяльності. Крім того, звернув увагу на те, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем.

Ухвалою суду від 01.07.2020 відкладено підготовче засідання на 29.07.2020.

Ухвалою суду від 29.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2020.

Позивач у судовому засіданні 06.08.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник ГУ ДПС у Запорізькій області у судовому засіданні 06.08.2020 підтримав заперечення з підстав, викладених у відзиві на позов, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник Олександрівського управління в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату і час судового засідання повідомлений належним чином.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд розглянув справу без участі представника відповідача 2.

У судовому засіданні 06.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши вступне слово та пояснення, надані учасниками справи, дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд встановив такі обставини.

11.05.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Запорізькій області) сформувало та направило на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12615-49, відповідно до якої станом на 30.04.2019 ОСОБА_1 має недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн. (т.2, а.с.136).

Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу (облік здійснено Олександрівським управлінням в м.Запоріжжі ГУ ДФС у Запорізькій області) щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року).

Крім того судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , контролюючим органом (Олександрівським управлінням в м.Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області) також здійснено нарахування єдиного внеску:

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року) (т.3, а.с.240-247).

Незгода позивача із нарахуванням контролюючим органом недоїмки з єдиного внеску та з прийнятою вимогою від 11.05.2019 №Ф-12615-49 зумовила його звернення до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон 2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;

підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про військовий обов`язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;

інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Згідно доводів представника ГУ ДПС у Запорізькій області позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 21.11.2002 на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим має обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску.

В свою чергу позивач стверджує, що він припинив підприємницьку діяльність у 2003 році та не зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

Позивач надав до матеріалів справи картку фізичної особи - платника податків, з якої вбачається, що ОСОБА_1 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (т.2, а.с.183), а також Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України від 25.06.2020, відповідно до якого, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів за реєстраційним номером облікової картки платника податків не знайдено (т.4, а.с.34).

Судом перевірено інформацію відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН (індивідуальний податковий номер особи): НОМЕР_1 , а також «Прізвище та/або ім`я та/або по-батькові особи: ОСОБА_1 », та встановлено, що за вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня (електронний ресурс: https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search).

Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 як фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV, тут і в подальшому в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом

Частина 4 статті 9 Закону №755-IV вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, п. 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; п.16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Виходячи зі змісту вказаної норми, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19.11.2002 у зв`язку з чим повинен сплачувати єдиний внесок, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07. 2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності.

Позивач не заперечує наявність у нього у 2002 році статусу фізичної особи-підприємця, однак з матеріалів справи слідує, що позивач не виявив бажання продовжувати підприємницьку діяльність, розпочату ним до 01.07.2004, що підтверджується відсутністю в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної-особи підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач на час нарахування в інтегрованій картці позивача сум єдиного внеску, в тому числі на час винесення оскаржуваної вимоги, не мав статусу фізичної особи-підприємця, суд вважає, що самостійне визначення контролюючим органом форми діяльності позивача як особи, яка займається підприємницькою діяльністю, а також нарахування на цій підставі єдиного внеску, є протиправним.

При цьому необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов`язковість проведення перевірки та складення акту перевірки або подання платником звітності при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску є безпідставними, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваних вимог були дані облікової картки платника в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності, що спростовує доводи позивача про відсутність обов`язку

сплачувати єдиний внесок у разі неотримання доходу.

Разом з тим суд зауважує, що вищезазначені аргументи позивача не впливають на висновки суду про протиправне нарахування позивачу сум єдиного внеску у зв`язку з безпідставним перебуванням на обліку у податковому органі в статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне перебування позивача на час виникнення спірних правовідносин на податковому обліку в статусі фізичної особи-підприємця за даними ІТС «Податковий Блок» та, як наслідок, безпідставне нарахування контролюючим органом єдиного внеску в інтегрованій картці позивача у розмірі 29 293,44 грн., у тому числі протиправне винесення вимоги від 11.05.2019 №Ф-12615-49 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 21 030,90 грн. При цьому, суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів формування та направлення на адресу позивача інших вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у межах спірних правовідносин є визнання протиправною та скасування вимоги від 11.05.2019 №Ф-12615-49, визнання протиправними дій ГУ ДПС у Запорізькій області, які вчинені його відокремленим структурним підрозділом Олександрівським управлінням у м.Запоріжжі, щодо нарахування в інтегрованій картці позивача суми недоїмки з єдиного внеску в розмірі 29 293,44 грн., зобов`язання відповідача 1 здійснити коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення даної суми, та зобов`язання зняти позивача з податкового обліку, як платника єдиного внеску - фізичну особу-підприємця.

При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідачів направити інформацію про припинення підприємницької діяльності до Відділу реєстрації по Шевченківському району м.Запоріжжя управління державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та направлення інформації Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо скасування відомостей про заборгованість з єдиного внеску, з огляду на таке.

Так, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, суд звертає увагу на те, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідачів з вимогами про надіслання відповідної інформації до Відділу реєстрації по Шевченківському району м.Запоріжжя чи до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у свою чергу, відповідачі не надавали будь-яких відповідей та не висловлювали свою позицію з цього приводу.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача в у зазначеній частині позовних вимог, вирішення вказаних позовних вимог є передчасним.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з положеннями статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з розглядом даної справи позивач поніс такі судові витрати:

- сплачений судовий збір за подання позовної заяви відповідно до квитанції №148 від 13.06.2019 в сумі 192,10 грн. та відповідно до квитанції №0.01393499328.1 від 26.06.2019 в сумі 2 113,10 грн.

- за подання апеляційної скарги на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 про повернення позовної заяви відповідно до квитанції №42813579 від 16.07.2019 у сумі 1 921,00 грн.;

- за подання касаційної скарги на ухвалу суду Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 про повернення позовної заяви та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 відповідно до квитанції №0.0.1543743880.1 від 05.12.2019 в сумі 4 610,40 грн.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в даній справі складають 8 836,60 грн. та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12615-49 від 11 травня 2019 року, винесену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 29 293,44 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується, фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки в сумі 29 293,44 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти ОСОБА_1 з податкового обліку, як платника єдиного внеску - фізичну особу-підприємця.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8 836,60 грн. (вісім тисяч вісімсот тридцять шість гривень 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1 - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.

Відповідач 2 - Олександрівське управління у м.Запоріжжя Головного управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69063, м.Запоріжжя, вул.Дніпровська, буд.34.

Повне судове рішення складено 17.08.2020.

Суддя М.О. Семененко