Рішення № 90998347, 17.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/10787/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Черноліхов С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1586 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1586 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації з підстав порушення норм чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій додатково надаються відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Позивач вказує, що право на отримання відповідної додаткової відпустки за період з 2016 по 2017 роки не використала, але при проведенні з нею розрахунку при звільненні відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У зв`язку із чим позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2017 роки, проте отримала відмову у такому нарахуванні та виплаті. Вказану бездіяльність військової частини А 1586 вважає протиправною та такою, що порушує її конституційні права. Також позивач зауважує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій набула право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати, в зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

28 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить адміністративний позов залишити без задоволення. Вказує, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, яка є пільгою, гарантованою державою. При цьому зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» припиняється. Також зауважує, що законодавством не передбачено можливість заміни додаткової відпустки учасника бойових дій грошовою компенсацією, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову. Крім того, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку виплати грошової компенсації є передчасними.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивачеві надано статус учасника бойових дій, про що 02 вересня 2016 року видано відповідне посвідчення.

Відповідно до наказу командира військової частини А 1586 (по стройовій частині) № 91 від 15 вересня 2017 року позивача, звільнену наказом командира 50 окремого ремонтно-відновлювального полку від 15 вересня 2017 року № 43-РС з військової служби у запас за пунктом «е» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 15 вересня 2017 року.

Після звільнення позивач звернулася до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

У своєму листі № 1/928 від 12 червня 2020 року відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації.

Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, абзацом 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами статті 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Разом з тим, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (пункт 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII ).

Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відтак, як вже зазначалося, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, 15 вересня 2017 року була звільнена з військової служби, при цьому додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік у період з 2016 по 2017 рік останній не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась. Підставами для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки слугувала наявність на час звільнення останнього особливого періоду в Україні.

Таким чином, надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».

Щодо поняття особливого періоду в Україні, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543-XII) та Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).

Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом частини 1 статті 1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 3 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Слід також звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 у зв`язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.

Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач, як учасник бойових дій, не використовувала додаткову відпустку у період з 2016 по 2017 рік, а тому набула право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв`язку із звільненням зі служби 15 вересня 2017 року.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене та з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1586 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік станом на день звільнення з військової служби, а саме 15 вересня 2017 року, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

У відповідності до частини 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 6 КАС України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (серед інших справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)), одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, та врахувавши позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї відмови у проведенні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік станом на день звільнення з військової служби, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій постанові зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суму, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, співмірність відшкодування у порівнянні з самою сумою, виплата якої затримана роботодавцем, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А 1586 (смт. Гуйва, Житомирський район, Житомирська область, 12442, код ЄДРПОУ 24963810) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1586 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.

Зобов`язати військову частину А 1586 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 вересня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов