Рішення № 90998343, 14.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/5096/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3091 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А3091 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 09.05.2019 по 22.03.2020 у сумі 159866,85 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при виключенні його зі списків особового складу військової частини А3091 відповідач не провів з ним остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2017 по 01.03.2018. Вказує, що індексація грошового забезпечення за період з 25.05.2017 по 01.03.2018 була виплачена йому лише 23 березня 2020 року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №240/99/20. У зв`язку з цим позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, тобто за період з 09.05.2019 по 22.03.2020, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 03 квітня 2020 року відкрито провадження у справі №240/5096/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

24 квітня 2020 року до суду надійшов відзив військової частини А3091 на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позову. Таку позицію відповідач аргументував тим, що з позивачем на день його звільнення з військової служби було проведено повний розрахунок з виплати грошового забезпечення. Водночас грошове забезпечення військовослужбовців та індексація грошового забезпечення поняття не тотожні, оскільки фінансуються по різних кодах бюджетної кваліфікації згідно кошторису. Крім того, відповідач зазначив, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України, тому правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються положення ст.ст.116-117 КЗпП. З огляду на вказане, військова частина А3091 просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю (а.с.30-31).

24 квітня 2020 року відділом документального забезпечення суду було зареєстровано клопотання військової частини А3091 (вх. №13719/20) про залишення без розгляду позовної заяви у справі №240/5096/20. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Панкєєвої В.А. від 06 квітня 2020 року у справі №240/5098/20 та ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Горовенко А.В. від 06 квітня 2020 року у справі №240/5097/20 відкриті провадження про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав що й у справі №240/5096/20. З огляду на що відповідач зазначив, що наявні передбачені п. 3 ч.1 ст. 240 КАС України підстави для залишення без розгляду позовної заяви у справі №240/5096/20.

Розглянувши зазначене клопотання, суд дійшов встановив, що позови в адміністративних справах №240/5096/20, №240/5097/20 та №240/5098/20 мають різний предмет спору та підстави його виникнення, а тому ухвалою від 04 травня 2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання військової частини А3091 про залишення без розгляду позову в адміністративній справі №240/5096/20.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з в період з 11.05.2015 по 10.08.2016 та з 25.05.2017 до 08.05.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А3091 на посаді офіцера-психолога самохідного артилерійського дивізіону 26 артилерійської бригади.

На підставі наказу командувача військ оперативного командування "Північ" (по особовому складу) від 15 квітня 2019 року № 84 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.12).

Натомість на підставі наказу командира військової частини А3091 (по стройовій частині) від 08.05.2019 №116 позивача, починаючи з 08 травня 2019 року, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу із зазначеного наказу (а.с.13).

Однак, при звільненні з військової служби індексація грошового забезпечення за період з 25.05.2017 по 01.03.2018 йому виплачена не була, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №240/99/20 позов ОСОБА_1 до військової частини А3091 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А3091, що виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 10 серпня 2016 року та з 25 травня 2017 року до 01 березня 2018 року, а також зобов`язано військову частину А3091 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 10 серпня 2016 року та з 25 травня 2017 року до 01 березня 2018 року.

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 травня 2017 року до 01 березня 2018 року в розмірі 646,00 гривень була перерахована військовою частиною А3091 на картковий рахунок позивача 23 березня 2020 року.

Вважаючи, що військова частина А3091 протиправно не виплатила йому середній заробіток за період з 09.05.2019 по 22.03.2020 - за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону Україні "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

В даному випадку, матеріали справи свідчать, що позивач, вважаючи протиправною невиплату йому при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 25 травня 2017 року до 01 березня 2018 року, звернувся до суду з позовом щодо її стягнення.

При цьому, аналіз положень ст.117 КЗпП України свідчить, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Разом з тим, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року зазначив наступне: п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим Суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (ч. 1 ст. 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини ч. 1 ст. 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У пункті 65 цього рішення суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 року по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. п.п. 56 і 57 вище). Зокрема, ст. 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, сума індексації грошового забезпечення за 25 травня 2017 року до 01 березня 2018 року була присуджена до виплати ОСОБА_1 рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №240/99/20.

Натомість його звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо сум, які були виплачені йому при звільненні.

З огляду на що, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18, від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на правові позиції Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17 є безпідставним, оскільки правовідносини у вказаних справах не є ідентичними правовідносинам у даній справі.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, зважаючи на правову природу стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А3091 (вул. Червона Гора, 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; код ЄДРПОУ 24981238) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович