Рішення № 90998051, 11.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 р. Справа№200/5394/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання відмови у наданні статусу інваліда війни протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

05 червня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про зупинення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини від 19 жовтня 2016 року;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради відновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по державній допомозі при народженні дитини з 01 листопада 2016 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 03 березня 2017 року №86/1 про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради відновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стосовно ОСОБА_2 та внести інформацію щодо її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи до Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку із порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зав`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона у період з 01 травня 2015 року по 30 жовтня 2016 року перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Костянтинівської міської ради. Згідно довідки переселенця від 07 травня 2015 року за № 1425040802 вона та її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеними особами. 01 листопада 2016 року на підставі рішення від 19 жовтня 2016 року їй було призупинено надання допомоги при народженні дитини. Правовою підставою для прийняття такого рішення стало те, що було встановлено факт її відсутності як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, згідно акту обстеження матеріально побутових умов. Згідно до наказу начальника управління від 03 березня 2017 року за №86/1 її довідку ВПО було скасовано. Вважає такі дії управління є протиправними.

01 липня 2020 року через відділ документообігу та обліку звернень громадян (канцелярію), відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , разом з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (із змінами та доповненнями), на підставі особистої заяви ОСОБА_1 , було видано довідку про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 07 травня 2015 року № 1425-40802, із зазначенням фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Позивач перебувала на обліку в управлінні з 01 травня 2015 року по 30 жовтня 2016 року як отримувач соціальної допомоги при народженні дитини згідно Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». Допомогу управлінням було подовжено згідно Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» на період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2018 року у розмірі 860,00 грн. щомісячно. Відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплач внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ № 365 від 08 червня 2016 року, було проведено перевірку фактичного місця проживання позивача за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 . Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 за даною адресою була відсутня, на залишене повідомлення протягом трьох робочих днів з`явитися до управління для проходження фізичної ідентифікації не звернулася. Згідно п. 7 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 вересня 2016 року до Державної прикордонної служби зроблено запит (лист від 19 вересня 2016 року № 01-20-7257-06) щодо виїзду внутрішньо переміщених осіб за кордон, на тимчасово окуповану територію України або до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, із зазначенням кількості днів такої відсутності протягом 90 днів. У зв`язку з ненаданням відповіді на вищезазначений лист, 20 жовтня 2016 року управлінням повторно був направлений запит до Державної прикордонної служби (лист від 20 жовтня 2016 року № 01-20-8376-06).

Допомогу при народженні дитини було призупинено з 01 листопада 2016 року, згідно рішення від 19 жовтня 2016 року, так як встановлено факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 вересня 2016 року. Виплата допомоги при народженні дитини поновлюється, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернувся протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою (пункт 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми). Позивач не звернулась протягом дванадцяти місяців до управління з письмовою заявою про подовження допомоги при народженні дитини.

Відповідно інформації Державної прикордонної служби (лист від 20 лютого 2017 року № 0.64-6174/0/15-17 - ДСК) про тривалу відсутність (понад 60 днів) ОСОБА_1 за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, дію довідки ОСОБА_1 від 07 травня 2015 року № 1425040802 було скасовано наказом начальника управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради № 86/1 від 03 березня 2017 року «Про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб», згідно пп. 3 п. 1 ст. 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-V11 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (зі змінами та доповненнями). 03 березня 2017 року довідку ОСОБА_1 від 07 травня 2015 року № 1425040802 було відправлено до архіву за причиною «Скасування довідок» .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін /а.с.26,27/.

Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п.п.2 п.9 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено у наступній редакції: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п.2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Даний закон набрав чинності 17 липня 2020 року. З огляду на що останнім днем строку на який був продовжений розгляд справи є 11 серпня 2020 року.

Клопотань про продовження строку розгляду справи до суду не надходило.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 сина, ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Єнакіївського міського управління юстиції у Донецькій області 11 березня 2014 року /а.с.17/.

Відповідач - Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (ЄДРПОУ 25953178) є суб`єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань соціального забезпечення.

Позивач перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Костянтинівської міської ради з 01 травня 2015 року по 30 жовтня 2016 року як отримувач соціальної допомоги при народженні дитини згідно Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Разом з тим, допомогу при народженні дитини позивачу було призупинено з 01 листопада 2016 року, згідно рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 19 жовтня 2016 року, так як встановлено факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Наказом Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради за № 86/1 від 03 березня 2017 року скасовано ОСОБА_1 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за № 1425040802 від 07 травня 2015 року /а.с.19,20/.

Судом встановлено, що відповідач не продовжив позивачу допомогу при народженні дитини, у зв`язку з пропуском дванадцяти місячного строку, встановленого законодавством.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

На підставі статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 13 Порядку №365 визначено, що комісія (з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам), крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Проте слід зазначити, що вказаний пункт цього Порядку скасований постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, що набрала законної сили 4 липня 2018 року, та залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року. Зазначеною постановою суду також скасовані п.п. 7, 8, 9 цього Порядку, якими передбачалось право органу на проведення перевірки достовірності зазначеної в заяві про призначення соціальних виплат інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за результатом перевірки, обов`язок особи повідомляти структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про зміну фактичного місця проживання/перебування, а також скасовані Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637.

Підставою для скасування цих нормативно-правових актів (їх окремих пунктів) судом було визначено те, що вони обмежують осіб, що належать до внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.

Суд приходить до висновку, що рішення відповідача про припинення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини від 19 жовтня 2016 року, з підстави відсутності за фактичним місцем проживання є протиправним.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про припинення позивачу державної допомоги при народженні дитини від 19 жовтня 2016 року, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, тому підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача відновити нарахування та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини, починаючи з 01 листопада 2016 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 03 березня 2017 року №86/1 про скасування позивачу дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та зобов`язання відповідача відновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стосовно ОСОБА_2 та внесення інформації щодо її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи до Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до частини першої Розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в абзаці дев`ятому статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» слова «довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» виключено.

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

З наведеного вбачається, що з часу набрання чинності вказаним Законом, а саме з 13 січня 2016 року, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. На структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази повернення позивача до покинутого місця постійного проживання, яки стали підставою скасування останній довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за № 1425040802 від 07 травня 2015 року.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 03 березня 2017 року №86/1 про скасування позивачу дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та зобов`язання відповідача відновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стосовно ОСОБА_2 та внесення інформації щодо її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи до Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку із порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зав`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.

Згідно абз. 1 п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до статті 4 Закон № 2050-ІІІ та п.5 Порядку вбачається, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому з місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, за змістом наведеної норми вбачається, що компенсація повинна бути обчислена при виплаті доходу, однак, враховуючи, що сторонами не надано підтверджень про розмір отриманої держаної допомоги при народженні, позовна вимога щодо зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини державної допомоги, у зв`язку з порушення строків її виплати, є передчасною, тому суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання відмови у наданні статусу інваліда війни протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення .

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з частиною 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (вул. Б.Горбатова, 57, м. Бахмут, 84511, ЄДРПОУ 25953178) про визнання відмови у наданні статусу інваліда війни протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про припинення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини від 19 жовтня 2016 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради відновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по державній допомозі при народженні дитини, починаючи з 01 листопада 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 03 березня 2017 року №86/1 про скасування ОСОБА_1 дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради відновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стосовно ОСОБА_2 та внести інформацію щодо її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи до Єдиної бази внутрішньо переміщених осіб.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 11 серпня 2020 року. Повне судове рішення складено та підписано 14 серпня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов