Ухвала суду № 90997922, 13.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

13 серпня 2020 року Справа № 160/6240/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Н.В. за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: позивача представників позивача представника прокуратури Дніпропетровської області та Офісу Генерального прокурораОСОБА_1 Петрикова В.А., Шклярука Д.С. Міщук Н.П. розглянувши у підготовчому засіданні у місті Дніпрі клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі № 160/6240/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, прокуратури Дніпропетровської області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №211 від 10.04.2020 р. кадрової комісії №1 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області №413к від 30.04.2020 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника ( ОСОБА_2 ) та з органів прокуратури з 14.05.2020 р. підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтриманні державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника ( ОСОБА_2 ) або на іншій рівнозначній посаді в органі прокуратури Дніпропетровської області з 15.05.2020 р.;

- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області (проспект Дмитра Яворницького, 38, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15.05.2020 р. до моменту фактичного поновлення на роботі.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/6240/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 р. вищезазначений позов був залишений без руху.

22 червня 2020 р. на виконання ухвали суду від 12 червня 2020 р., позивач виправив вказані недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. вищезазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі №160/6240/20 за вищезазначеним позовом, судом ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

15 липня 2020 р. до суду надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №160/6240/20 до вирішення в порядку конституційного провадження справи №1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами).

В обґрунтування даного клопотання заявник зазначив, що предметом заявленого спору є правомірність прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування та наказу про звільнення позивача з посади за результатами такого тестування. Оскільки суд, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіряє чи діяв відповідач у порядку і спосіб, що передбачені законами та Конституцією України та чи не допущено несправедливої дискримінації, а Конституційним Судом України 14.05.2020 у справі №1-4/2020 (116/20) відкрито конституційне провадження за конституційним поданням та здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої Палати Конституційного Суду України, представник позивача вбачає наявними підстави для зупинення провадження. Пов`язаність справ представник позивача обґрунтовує тим, що предметом конституційного подання, прийнятого до розгляду Конституційним Судом України, є перевірка відповідності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами) положенням статей 8, 9, 19, 22, 24, 43, 64, 92, 106, 131-1 Конституції України. Недотриманням відповідачами положень статей 8, 9, 19, 22, 24, 43, 64, 92, 131-1 Конституції України під час проходження позивачем на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р., атестації відповідно до Порядку, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 р., зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора №102 від 19.02.2020 р., - обґрунтовано заявлені позовні вимоги. Як стверджує заявник, відкриття конституційного провадження у справі №1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами) має принципове значення, оскільки майбутнє рішення Конституційного Суду України істотно вплине на з`ясування обставин, які мають бути встановлені у цій адміністративній справі. Крім того, результати розгляду в порядку конституційного провадження вищевказаного конституційного подання можуть потягти за собою доцільність фактичного уточнення підстав позову, які позивач відповідно до статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України має право змінити шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання, та, як наслідок - необхідність подання іншими учасниками процесу заяв по суті справи та з процесуальних питань. Виходячи із завдань підготовчого провадження у справі, зважаючи на завдання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з огляду на те, що фактичні обставини даної справи є такими, що прямо пов`язані з питаннями відповідності Конституції України положень Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 р., дотримання розумності процесуальних строків можливе шляхом зупинення провадження у справі у підготовчому засіданні. Враховуючи основне обґрунтування доводів пред`явленого ОСОБА_1 позову, рішення Конституційного Суду України матиме істотне значення для вирішення даної справи, адже іншим чином в теперішній час неможливо встановити та оцінити всі факти та обставини, які є предметом судового розгляду. Таким чином, заявник вважає, що наразі розгляд даної справи є об`єктивно неможливим до вирішення справи №1-4/2020 (116/20), що розглядається в порядку конституційного провадження.

У підготовчому судовому засіданні від 13 серпня 2020 р. ОСОБА_1 та її представники вищезазначене клопотання підтримали та просили задовольнити.

Представник прокуратури Дніпропетровської області та Офісу Генерального прокурора проти заявленого клопотання заперечив, із посиланням на пункт 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі №826/25204/15 (постанова від 12.12.2019 р.). Для вирішення питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, необхідно проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинам, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову. Також слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Крім того, зупинення провадження в справі спрямоване також на те, щоб обставини, що об`єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об`єктивний характер, не були такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Враховуючи вищевикладене, представник відповідачів 1, 2 вважає, що у даному випадку відсутні передбачені чинним процесуальним законодавством підстави для зупинення провадження у справі №160/6240/20 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України.

Розглянувши клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України - суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (частина 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р. (далі - Закон №1697-VII) визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 Закону №1697-VII визначено порядок та підстави звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Дію статті 60 Закону №1697-VII зупинено до 01.09.2021 р. абзацом 4 пункту 2 розділу II Закону №113-IX.

Пунктом 21 розділу І Закону №113-ІХ внесено зміни до Закону №1697-VII, а пунктом 2 розділу ІІ також зупинено до 01.09.2021 р. дію низки статей та окремих положень Закону №1697-VII.

Пунктами Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зокрема, встановлено:

- пункт 6: з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- пункт 7: прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом;

- пункт 9: атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором;

- пункт 17: кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється;

- пункт 19: перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту:

- пункт 22:

- установити, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року: порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора затверджується Генеральним прокурором; порядок ведення обліку даних про кількість посад прокурорів, у тому числі вакантних та тимчасово вакантних, затверджується Генеральним прокурором;

- звільнення прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури здійснюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором.

Статус Конституційного Суду України визначено статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від 13.07.2017 р. (далі - Закон №2136-VIII), відповідно до якої Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Відповідно до статі 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (стаття 150 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Частиною 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України - матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (стаття 91 Закону № 2136-VIII).

Надаючи оцінку доводам сторін щодо наявності підстав зупинення провадження у справі, суд виходить із аналізу можливих наслідків ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду конституційної справи, їх взаємозв`язку із спірними правовідносинам, та підставами позову.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (далі - Закон №113-ІХ) прийнятий з метою перезавантаження та оптимізації організаційної структури органів прокуратури у відповідності до стратегічних напрямів діяльності та вимог суспільства, докорінної зміни стандартів органів прокуратури.

У заявленому спорі:

- позивач звільнена з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника ( ОСОБА_2 ) та з органів прокуратури з 14.05.2020 р. підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- звільнення відбулось у зв`язку із неуспішним проходженням атестації - набранням 69 балів за результатом тестування (що є менше прохідного балу), у зв`язку із чим позивача не допущено до проходження наступних етапів атестації.

В обґрунтування позову, зокрема, зазначено, що Законом № 1697-VІІ встановлено виключний перелік підстав для звільнення прокурора, в той час як такі поняття як "атестація", "неуспішне проходження атестації", "рішення кадрової комісії" - Закон №1697-VІІ не передбачає. При цьому, жодна з прямо визначених статтею 51 Закону №1697-VІІ підстав звільнення не є такою, що відповідає умовам, за якими звільнено позивача. З огляду на викладене, є очевидним, що підстави звільнення позивача не пов`язані із ліквідацією чи реорганізацією прокуратури. Крім того, у разі регламентації питання звільнення прокурора з посади двома законами одночасно - порушується конституційно визначений принцип правової визначеності. Позивач була призначена на посаду до прийняття Закону №113-ІХ, а, отже, вказаний закон суттєво звузив права позивача. Оскаржуване звільнення є дискримінаційним за ознакою правового становища працівника органу прокуратури, яке існувало на час її призначення на посаду. Також дискримінацію позивач вбачає і в визначенні переліку посад діючих прокурорів, які не повинні проходити атестацію, оскільки прокурори мають єдиний статус. Стаття 49-2 Кодексу законів про працю України, яка діяла до набрання чинності Законом №113-ІХ, передбачала порядок вивільнення працівників та їх персональне попередження про наступне вивільнення, при цьому гарантувались умови переважного права на залишення на роботі, обов`язок працевлаштування працівника. З моменту набрання чинності Законом №113-ІХ для вузької категорії працівників - прокурорів нівельовано встановлені трудові гарантії та права. Водночас, ані ліквідація, ані реорганізація прокуратури Дніпропетровської області не проводиться, відповідний розпорядчий акт не приймався, записи у державні реєстри не вносилися.

Згідно відомостей офіційного сайту Конституційного Суду України про розгляд конституційного подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18.03.2020 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами): ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду (http://www.ccu.gov.ua).

При вирішенні заявленого спору по суті суду належить надати оцінку відповідності Конституції України норм Закону №113-ІХ, у тому числі чи має місце звуження прав; чи наявні дискримінаційні умови; чи звужено трудові права, у тому числі за рахунок виключення процедури персонального попередження про звільнення, обов`язку працевлаштування, прав на переважне залишення на роботі; чи правомірне імперативне повідомлення про майбутнє звільнення перехідними положеннями закону; чи має місце реорганізація внаслідок прийняття Закону №113-ІХ; чи відповідає Конституції України зупинення дії статті 61 Закону №1697-VІІ.

Процесуальний закон наділяє суд першої інстанції при розгляді справи правом, у разі, якщо суд дійде висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, не застосувати такий закон чи інший правовий акт, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до процесуальної процедури, у такому випадку суд після постановлення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Однак, процесуальний закон не встановлює для суду процедуру та порядок ухвалення рішення у справі у разі, якщо питання конституційності закону або окремих його положень вже є предметом конституційного контролю, оскільки фактично існуватиме конкуренція правових висновків, у якій суд першої інстанції, очевидно, не може займати переважну позицію.

Спеціальною умовою, яка визначає відсутність у суду підстав для зупинення провадження до вирішення конституційним судом іншої справи, є випадок, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У такому випадку суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, та, відповідно, не матиме підстав для зупинення провадження у справі.

Оцінка обставин (фактів) у цій справі пов`язана не з констатацією судом у рішенні чи відбулись певні юридичні факти, а із застосуванням норм Конституції України, Закону № 1697-VІІ та Закону № 113-ІХ при оцінці доводів сторін.

Таким чином, суд зазначає про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, з огляду на заявлені підстави позову та заперечення проти нього.

При вирішенні заявленого клопотання, суд також аналізує судову практику у спорах про звільнення осіб на підставі Закону України «Про очищення влади», зокрема, фактично існує дві категорії позивачів у справах про визнання протиправним звільнення та поновлення на посаді, щодо яких визнано правомірним звільнення з підстав чинності нормами такого Закону, і після прийняття рішення з цього приводу ЄСПЛ, та щодо яких визнано неправомірним звільнення з підстав протиправності і дискримінаційності норм такого Закону. У справах, в яких задоволені клопотання про зупинення провадження до прийняття рішення Конституційним Судом України, позивачі, хоч і на підставі рішення ЄСПЛ, отримали судовий захист. В протилежному випадку, швидкий розгляд справ у судах всіх інстанції призвів до відмови у відновленні трудових прав.

В інших судових справах, в яких у подальшому норми права, застосовані судами, визнано неконституційними, позивачі опинились у ситуації правової невизначеності у зв`язку із неможливістю реалізації права перегляду судового рішення за виключними обставинами в порядку пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчить, наприклад, ухвала Великої Палати Верховного Суду 25.03.2020 р. у справі №808/1628/18.

Про вказане правозастосування, відповідно до якого Рішення Конституційного Суду України не може вплинути на певні спірні правовідносини, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття такого Рішення, а також, оскільки в Рішенні відсутні положення, які б поширювали дію вказаного рішення Конституційного Суду України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, свідчить судова практика (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 р. у справі №804/3790/17, від 05.12.2019 р. у справі №825/1022/17, від 17.12.2019 р. у справі №808/2492/18).

14.05.2020 р. ухвалою Верховного Суду у справі №808/1628/18 суд касаційної інстанції, ставлячи на меті формування єдиної правозастосовчої практики, вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного в судових рішеннях, раніше ухвалених Касаційним адміністративним судом у складі колегій суддів з інших палат, у зв`язку із чим вирішив справу №808/1628/18 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

На момент вирішення питання про наявність підстав зупинення провадження у цій справі, об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 808/1628/18 остаточне рішення не прийнято.

Таким чином, суд не може зазначити про можливість позивача реалізації права на ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду цієї справи, під час якого суд, зважаючи на позитивне рішення Конституційного Суду України, повинен переглянути судове рішення, яке ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону, відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією (або без застосування закону, який з Конституцією не узгоджується), та на основі юридичної позиції Конституційного Суду України.

Конституційною гарантією є право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними (стаття 152 Конституції України).

Однак, на думку суду, вищевказана конституційна гарантія не забезпечує ефективний спосіб захисту права у справах про звільнення, а саме відновлення правового стану особи до моменту порушення права, за захистом якого особа звернулась до суду.

Оскільки Конституційним Судом України відповідне рішення щодо неконституційності Закону №113-ІХ не постановлено, відмова у зупиненні провадження за ініціативою представника позивача та ухвалення рішення суду у цій справі, з огляду на підстави позову, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства.

Статтями 95 та 97 Закону №2136-VIII визначено право Конституційного Суду України роз`яснити порядок виконання рішення, а також встановити у рішенні порядок і строки його виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення.

Таким чином, постановлення Конституційним Судом України рішення у вищевказаному конституційному проваджені може супроводжуватись встановленням порядку виконання такого рішення, з огляду на необхідність врегулювання значної кількості правовідносин. Наприклад, Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 р. у справі №1-5/2018(746/15), визнавши неконституційними окремі положення Закону, встановив які норми права та в якій редакції підлягають застосуванню.

Надаючи оцінку доводам відповідача, що підстави зупинення не мають тягнути порушення строків розгляду справи, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, суд виходить із того, порушене питання розглядається за ініціативою саме позивача, який є ініціатором судового процесу та який у заявлений спосіб реалізує процесуальні права, самостійно обирає спосіб правового захисту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого представником позивача клопотання та його задоволення.

Керуючись ст. ст. 236, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання представника позивача про зупинення провадження в адміністративній справі №160/6240/20 - задовольнити.

Зупинити провадження в адміністративній справі №160/6240/20 до вирішення в порядку конституційного провадження справи №1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (зі змінами).

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 17 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Боженко