Постанова № 90996463, 14.08.2020, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

справа № 947/1248/20

провадження № 2-а/947/58/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2020 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси в одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. - головуючий,

учасник судового процесу - секретар судового засідання Молодов В.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Баранчук Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Миколаївській області 2 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Іванова Андрія Віталійовича, Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси в порядку адміністративного судочинства з позовом до інспектора Управління патрульної поліції в Миколаївській області 2 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Іванова Андрія Віталійовича та просить визнати незаконною та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 1935349 від 04.01.2020.

В обґрунтування вимог вказав, що 04.01.2020 відповідачем відносно нього винесено постанову серії ЕАК № 1935349 від 04.01.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Згідно оскаржуваної постанови 04.01.2020 о 08 год. 57 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Lexus LX 570, номерний знак НОМЕР_1 , рухався у населеному пункті м. Миколаїв зі швидкістю 114 км/год, перевищивши дозволену швидкість руху на 64 км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. Вказана постанова винесена відповідачем з порушенням повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та законодавством України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 відкрито провадження у адміністративній справі № 947/1248/20. Третьою особою залучено Управління патрульної поліції в Миколаївській області. Позивача зобов`язано направити третій особі копію позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду до початку судового засідання. Відповідачу був визначений строк для подання відзиву на позов. Третій особі - строк для подання пояснень щодо позову.

В наступному, за згодою представника позивача, процесуальний статус учасника справи Управління патрульної поліції в Миколаївській області був змінений з третьої особи на співвідповідача.

Відповідач на позов ОСОБА_1 надав відзив, у якому просив відмовити позивачу у задоволені позову, посилаючись на те, що 04.01.2020 інспекторами Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції за допомогою вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000763) було виявлено порушення пп. 12.4 Правил дорожнього руху, а саме водій транспортного засобу Lexus LX 570, номерний знак НОМЕР_1 , рухався по м. Миколаєву, Центральному районі, вул. Веселинівська, 55-а зі швидкістю 114 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 64 км/год, чим порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, (далі - Правила дорожнього руху). Після дослідження доказів і надання їм оцінки інспектором було встановлено склад адміністративного правопорушення, розглянуто справу про адміністративне правопорушення і винесено постанову.

У відповіді на відзив сторона позивача не погодилася з позицією відповідача, зазначаючи, що при винесенні оскаржуваної постанови не було достовірно встановлено обставин, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення. На проміжку дороги, де було зафіксовано нібито перевищення ОСОБА_1 швидкості, він завершував вимушений маневр, невиконання якого могло б призвести до зіткнення з іншими учасниками дорожнього руху.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Баранчук Л.Н. позов та обставини, викладені позивачем в заявах по суті справи, підтримала, постанову просила скасувати.

Сторона відповідача до суду не з`явилася, причини неявки суду не повідомила.

Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, оскільки матеріали справи є повними та достатніми.

В ході розгляду справи суд встановив наступне.

Із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 1935349 від 04.01.2020, вбачається, що 04.01.2020 о 08 год. 57 хв., водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Lexus LX 570, номерний знак НОМЕР_1 , рухався у населеному пункті м. Миколаїв зі швидкістю 114 км/год, перевищивши дозволено швидкість руху на 64 км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху було зафіксовано приладом TruСАМ LTI 20/20 № ТС000763.

Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху, а саме за перевищення швидкості в межах населеного пункту.

У матеріалах справи наявний фотознімок та відеозапис, здійснений сертифікованим приладом TruCАМ LTІ 20/20 № ТС00763, на якому зафіксовано, що автомобіль із номерним знаком НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 114 км/год.

Посилання позивача на те, що відповідачем не доведено порушення Правил дорожнього руху, спростовується відомостями з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 1935349 від 04.01.2020 в сукупності з дослідженим в ході розгляду фотознімками та відеозаписом.

Також при відтворенні відеозапису не встановлено, що водій автомобілю із номерним знаком НОМЕР_1 вимушений був робити будь-які маневри на швидкість 114 км/год у населеному пункті, оскільки на запису не зафіксовано ситуації, яку б можна було охарактеризувати, як аварійну. ОСОБА_1 жодних доказів на підтвердження цих обставин не надав. Його представник у судовому засіданні підтвердила, що такі докази у позивача відсутні, оскільки з його автомобілю відео реєстрація не проводилася.

Крім того, на відеозапису, наданому відповідачем, ніяких посилань ОСОБА_1 на аварійну ситуацію не зафіксовано, як і його заперечень проти доводів інспектора про рух у населеному пункті зі швидкість 114 км/год. ОСОБА_1 лише відмовився підписувати та одержувати постанову, вказуючи, що цим буде займатися його адвокат.

Слід зазначити, що безпеку дорожнього руху можна визначити як структурний елемент громадської безпеки, що являє собою врегульований нормами адміністративного права стан захищеності суспільства від дорожньо-транспортних пригод та їх негативних наслідків, зокрема загибелі чи поранення людей або заподіяння матеріального збитку при переміщенні транспортних засобів у межах доріг.

Розуміється, що про наявність небезпеки дорожнього руху свідчать не тільки факти дорожньо-транспортних пригод, що відбулися, але й загроза, тобто потенційна можливість їх настання.

Частиною третьою статті 41 Закону України «Про дорожній рух встановлено», що порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 та на час складення постанови у відношенні ОСОБА_1 діяли в редакції від 01.05.2020.

П. 1.5 Правил встановлено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Отже, безпеку дорожнього руху також можна характеризувати, як комплекс та систему правил, заходів і засобів, що забезпечують умови безпечного дорожнього руху, які спрямовані на захист і збереження життя і здоров`я активним та пасивним учасникам дорожнього руху, а також, захист і збереження довкілля та майна.

Головними складовими безпеки дорожнього руху, що залежать від водія, є: безпечний інтервал, безпечна дистанція, безпечна швидкість.

Поняття безпечної дистанції та безпечного інтервалу встановлене Правилами дорожнього руху, відповідно до яких безпечною дистанцією є відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру; безпечна швидкість - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах.

Системно аналізуючи наведені значення у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 (навіть при наявності аварійної ситуації), помилково вважає вимушене перевищення швидкості - забезпеченням безпечних умов дорожнього руху, оскільки водієм повинна була дотримуватися така швидкість руху, яка надала б можливість у населеному пункті здійснити зупинку без створення потенційної загрози не тільки для пішоходів і пасажирів транспортного засобу, і й для самого водія.

Суд, оцінивши всі встановлені обставини, дійшов висновку, що з боку ОСОБА_1 мало місце порушення правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП засвідчується відеофіксацією правопорушення.

При цьому, суд враховує, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12.

Чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію.

Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012 № 437 і становить 1 рік.

Проведення повірки вимірювальної техніки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 № 193.

Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/17863, виданого Державним підприємством «Укрметртестстандарт» від 19.12.2019 та чинного до 19.12.2020, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 №ТС000763, є придатним до застосування.

При цьому, можливість використання виробу TruCАМ LTІ 20/20, виробництва Laser Technology Inc., США, також підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 №04/02/03-3008.

Отже, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.

Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.

Таким чином, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення Правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 № 1362 зазначений пристрій TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

У разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України.

Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх із Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.

Оскільки, прилад TruCAM введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно його подальша експлуатації не обмежена нормами чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що відомості, які були зафіксовані відповідачем на прилад TruCam, отримані ним із порушенням чинного законодавства, судом не приймаються до уваги, оскільки будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, позивачем надано не було.

З урахуванням наведеного, покази приладу TruCam LTI 20/20 оцінюються інспектором як доказ в розумінні ст. 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, внаслідок чого доводи позивача про недопустимість доказів є необґрунтованими.

Стосовно порядку та процедури складення постанови, з якими не погоджується позивач, суд зазначає наступне.

Дійсно Конституційний Суд України у рішенні від 26.05.2015 у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

В мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що у частинах 1, 2 ст. 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

За Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень, в тому числі і ті, за які відповідальність передбачена ст. 122 Кодексу, розгляду у скороченому провадженні не підлягають.

У пункті 2.4 Рішення Конституційний Суд констатує, що аналіз положень глави 22 Кодексу в системному зв`язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Разом з тим, зміни до ст. 258 КУпАП, якими надано можливість працівникам Національної поліції не складати протоколи про адміністративні правопорушення, та Інструкцією № 1395, якою урегульовано порядок оформлення адміністративних правопорушень саме у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, набрали чинності пізніше, ніж було прийняте вищевказане рішення Конституційного Суду України. Вказаним нормативним актам не надавалось тлумачення Конституційним Судом України.

Отже, приписи рішення Конституційного Суду України по справі № 1-11/2015 від 26.05.2015 повинні застосовуватись з урахуванням законодавчих змін, що відбулися у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, внесених Законом України від 14.07.2015 № 596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» та вищевказаною Інструкцією.

Тому доводи позивача про те, що спірна постанова винесена на місці зупинки транспортного засобу без запрошення до управління поліції, тобто, з порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбаченого ст. 121 КУпАП, суд вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалось вище, відповідно до приписів ст. 258 КУпАП, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, до компетенції Національної поліції, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Вказана норма права не визнана в установленому порядку неконституційною, а тому підлягає застосуванню.

Частиною другою статті 222 КУпАП передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Інспектор патрульної поліції Управління патрульної поліції в Миколаївській області 2 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Іванов Андрій Віталійович є працівником Національної поліції, який має спеціальне звання, а тому є уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема і ч. 2 ст. 122 КУпАП.

За фактом вчиненого ОСОБА_1 правопорушення інспектором патрульної поліції була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 1935349.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч. 3 ст. 122 КУпАП, так як відповідачем надано достатньо доказів правомірності своїх дій та підтвердження наявності в діях позивача правопорушення.

На підставі викладеного та оцінивши в сукупності наявні в справі докази, суд дійшов висновку, що постанова про адміністративне правопорушення є законною, прийнятою відповідачем на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

Керуючись ст.ст. 250, 251, 280 КАС України, суд

ВІРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до інспектора Управління патрульної поліції в Миколаївській області 2 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Іванова Андрія Віталійовича (РНОКПП: не зазначений; адреса: 54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 1-Б/1), Управління патрульної поліції в Миколаївській області (код ЄДРПОУ: 40108735; місцезнаходження: 54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 1-Б/1) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – відмовити.

Копію рішення невідкладно надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом десяти днів з дня одержання його копії до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги можуть бути подані через Київський районний суд м. Одеси.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Літвінова І. А.