Рішення № 90989406, 01.07.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.07.2020 Справа № 920/977/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Джепи Ю.А., судді Жерьобкіної Є.А. та судді Яковенка В.В., при секретарі судового засідання Саленко Н.М., розглянувши матеріали справи № 920/977/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 33698892, e-mail: zkanc@teko.sumy.ua),

до відповідача - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991, e-mail: info@snpo.ua),

про стягнення 1 830 003,84 грн.

Представники учасників справи:

позивача: Дубовик В.В.,

відповідача: Бирченко Б.В.

ВСТАНОВИВ:

19.09.2019 Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою від 19.09.2019 № 3865, відповідно до якої просить стягнути з відповідача - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на свою користь 1 830 003,84 грн заборгованості та 27 450,06 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач листом від 04.10.2017 № 55-1/17 звернувся до позивача з проханням відновити поставку теплової енергії для споживачів відповідача та зобов`язався відшкодувати позивачеві витрати на підігрів теплоносія для заповнення теплових мереж по зоні теплопостачання відповідача в строк до 31.12.2017. позивач прийняв пропозицію відповідача та здійснив підігрів теплоносія в теплових мережах відповідача, визначених рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322, проте відповідач не відшкодував позивачеві вищезазначених витрат, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою оплати вартість переданої теплової енергії листом від 29.11.2017 № 5185, а також з претензією про оплату заборгованості від 06.08.2019 № 3210, проте відповідач не виконав свої зобов`язання з оплати переданої теплової енергії. Посилаючись на висновок Вищого господарського суду України, викладений в постанові від 26.01.2017 у справі № 904/4080/16, позивач зазначає, що покупець (відповідач) зобов`язаний оплатити продавцю (позивачу) повну ціну переданого товару, навіть у разі укладення договору поставки у спрощений спосіб, а також позивач зазначає, що у постанові від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 Верховний Суд України зазначив, що позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Ухвалою суду від 24.09.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/977/19 в порядку загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 07.11.2019, 10:30.

У відзиві на позов від 15.10.2019 № 18-7/913 відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що дійсно 04.10.2017 відповідач звернувся до позивача з листом № 55-1/17 щодо відновлення дії договору поставки теплової енергії № 8/1700037 від 10.04.2017 та зобов`язався відшкодувати позивачеві витрати на підігрів теплоносія для заповнення теплових мереж по зоні теплопостачання відповідача в строк до 31.12.2017 згідно розрахунку, наданого позивачем та погодженого з відповідачем. У листі від 19.10.2017 № 4531 позивач зазначає, що кількість витраченої теплової енергії на підігрів теплоносія в зоні обслуговування відповідача 03.10.2017 склала 508 Гкал, розмір грошових витрат на підігрів теплоносія склав 593 200,00 грн, проте 01.02.2018 позивач разом із листом № 678 надіслав відповідачеві рахунок від 29.11.2017 № 428 та акт виконання робіт (надання послуг) від 29.11.2017 № 1713 на обсяг теплової енергії 1511,999 Гкал загальною вартістю 1 830 003,84 грн, не обґрунтувавши обсяг витраченої теплової енергії та її вартості. У зв`язку з чим відповідач листом від 23.03.2018 № 18-7/412 запропонував позивачеві надати йому документи, що підтверджують заявлені вихідні дані для розрахунку розміру витрат.

Також відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наведеної у розрахунках ємності теплових мереж, під`єднаних до котельної відповідача, у обсязі 9 716,42 м3 до позовної заяви позивачем додано розрахунок витрат теплової енергії, у якому об`єм теплових мереж наведено у обсязі 19 540 м3. У наданому позивачем розрахунку зазначено, що до обсягу теплової енергії включено обсяги фактичних втрат теплової енергії у теплових мережах на рівні 48,82 %, при цьому документів на підтвердження вказаного рівні втрат теплової енергії позивачем не надано.

На підставі наведеного відповідач вважає, що позивачем не доведено обставини, на які позивач посилається як на підставу позову, зокрема, не доведено ні обсяг витраченої на підігрів теплоносія у теплових мережах теплової енергії, ні розмір витрат, що було понесено позивачем.

У відзиві на позов відповідачем викладено клопотання про витребування у позивача документів, що містять інформацію про: температуру мережевої води у теплових мережах у зоні обслуговування відповідача на момент початку підігріву теплоносія 03.10.2017; ємності теплових мереж, під`єднаних до котельної ПАТ «Сумське НВО» у жовтні 2017, у обсязі 9 716,42 м3; рівень втрат теплової енергії у теплових мережах у зоні обслуговування ПАТ «Сумське НВО» у жовтні 2017 року.

Крім наведеного відповідач у відзиві на позов зазначає, що у зв`язку з розглядом цієї справи судом, він очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи в сумі 100 000,00 грн.

07.11.2019 представником позивача подано до суду клопотання від 06.11.2019 № 4726 про продовження строку надання відповіді на відзив відповідача.

Ухвалою від 07.11.2019 у справі № 920/977/19 судом постановлено: клопотання представника відповідача про витребування доказів, яке міститься у відзиві задовольнити; витребувати у позивача документи, що містять інформацію про: температуру мережевої води у теплових мережах у зоні обслуговування відповідача на момент початку підігріву теплоносія 03.10.2017; ємності теплових мереж, під`єднаних до котельної ПАТ «Сумське НВО» у жовтні 2017, у обсязі 9716,42 м3; рівень втрат теплової енергії у теплових мережах у зоні обслуговування ПАТ «Сумське НВО» у жовтні 2017 року; клопотання представника позивача про продовження строку надання відповіді на відзив задовольнити; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив у порядку, визначеному ст. 166 Господарського процесуального кодексу України - до 03.12.2019; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 12.12.2019, 10:30.

У відповіді на відзив від 29.11.2019 № 5513 позивач зазначає, що ним заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості поставленої теплової енергії, що складається з її виробництва, транспортування та постачання. Відповідач, як виконавець комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води для своїх споживачів в межах території обслуговування, визначеної рішеннями Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 та від 18.06.2019 № 322, зобов`язаний, починаючи з жовтня 2017 року, в тому числі 04.10.2017 забезпечити своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води. Оскільки відповідач не виконав цього обов`язку самостійно, позивач, на пропозицію відповідача, виробив, протранспортував та здійснив постачання в теплові мережі території обслуговування відповідача 1512 Гкал теплової енергії для забезпечення своєчасного безперервного надання відповідної якості комунальної послуги.

Як зазначає позивач, відповідач мав забезпечувати виконання своїх обов`язків, визначених п. 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14.02.2007 № 71, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 197/13464, на території обслуговування відповідача за власні кошти. Додані позивачем до позовної заяви докази та пояснення доводять обґрунтованість позову та викладені в ньому обставини, і ці обставини визнає у відзиві і відповідач, підтверджуючи доказами.

На виконання вимог суду позивачем надано суду наступні документи:

1) копію Місячного звіту відпуску тепла в гарячій воді від Сумської ТЕЦ ТОВ «Сумитеплоенерго» за жовтень 2017 року;

2) копію Відомості параметрів по ЦТП КТУ за 03.10.2017;

3) копію Відомості параметрів по ЦТП КТУ за 04.10.2017;

4) копію Відомості параметрів по ЦТП КТУ за 05.10.2017; (зазначені документи підтверджують температуру теплоносія від Сумської ТЕЦ ТОВ «Сумитеплоенерго» в теплових мережах території обслуговування АТ «Сумське НВО»);

5) копію Реєстру теплових мереж ТОВ «Сумитеплоенерго» в зоні ПАТ «Сумське НВО» Дирекції «Котельня «Північного промислового вузла»;

6) копії Паспортів теплових мереж Сумської міської ради; (ці докази підтверджують ємність теплових мереж на території обслуговування відповідача в жовтні 2017 року);

7) копію Технічного звіту «Випробування водяних теплових мереж на теплові втрати ТОВ «Сумитеплоенерго», затвердженого Державним Донбаським підприємством по пуску, наладці, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій та мереж «ДОНОРГРЗС» (даний доказ підтверджує обсяг втрат теплової енергії у теплових мережах території обслуговування відповідача у жовтні 2017 року).

Надані позивачем письмові докази прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів цієї справи.

11.12.2019 представником відповідача надано до суду письмові заперечення на відповідь на відзив від 10.12.2019 № 18-7/1110, де останній зазначає, що позивачем ні у позовній заяві, ні у відповіді на відзив не наводяться посилання на положення нормативного акту, який би обґрунтовував наявність у відповідача обов`язку по понесенню ним будь-яких витрат по заповненню теплових мереж або ж підігріву у них теплоносія. Заповнення теплових мереж теплоносієм є складовою частиною включення системи циркуляції, прогріву та пуску водяних теплових мереж, що у відповідності до п. 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14.02.2007 № 71, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 197/13464 (надалі - Правила № 71), є обов`язком експлуатуючої теплові мережі організації, тобто позивача, а тому, як зазначає представник відповідача, у останнього відсутній обов`язок відшкодовувати позивачеві будь-які витрати на заповнення теплових мереж.

Ухвалою суду від 12.12.2019 постановлено призначити розгляд справи № 920/977/19 колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.12.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Джепа Ю.А., судді: Жерьобкіна Є.А. та Яковенко В.В.

Ухвалою від 13.12.2019 у цій справі призначено підготовче засідання на 30.01.2020, 12:00, а ухвалою від 30.01.2020 у справі № 920/977/19 постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 19.02.2020, 09:30.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 19.02.2020 у справі № 920/977/19 постановлено закрити підготовче провадження та призначити зазначену справу до судового розгляду по суті на 24.03.2020, 10:00.

Судове засідання призначене на 24.03.2020, 10:00 не відбулося у зв`язку із відпусткою судді Джепи Ю.А.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.04.2020 призначено справу № 920/977/19 до судового розгляду по суті на 12.05.2020, 12:00, а ухвалою від 12.05.2020 у справі № 920/977/19 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 10.06.2020, 10:00.

Згідно частини другої статті 216 ГПК України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

В судовому засіданні 10.06.2020 відповідно до приписів частини другої статті 216 та частини п`ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошувалась протокольна ухвала про оголошення перерви в судовому засіданні до 01.07.2020, 11:15.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес, на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

В судовому засіданні 13.11.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.07.2017 № 930 та від 01.08.2017 № 987 є ліцензіатом послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідач, як і позивач, є виробником і виконавцем послуг з постачання теплової енергії (централізованого опалення) та постачання гарячої води для споживачів м. Суми, кожен в межах своєї території обслуговування, визначеної рішеннями Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 та від 18.06.2019 № 322.

Позивач здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії від Сумської ТЕЦ тепловими мережами в межах території обслуговування, що визначені на Схемі теплопостачання м. Суми та позначені червоним кольором (т. 1-й, а.с. 24).

Відповідач здійснює виробництво теплової енергії від Дирекції «Котельні північного промислового вузла» з використанням теплових мереж для транспортування та постачання теплової енергії, в межах території обслуговування, що визначені на Схемі теплопостачання м. Суми та позначені блакитним кольором (т. 1-й, а.с. 24).

Оскільки відповідач з початку жовтня 2017 року не здійснював виробництво, транспортування та постачання теплової енергії від Котельні північного промислового вузла для надання послуг з централізованого постачання гарячої води своїм споживачам в межах території обслуговування (зазначений факт визнається відповідачем у відзиві та підтверджується також Звітом про споживання відповідача від 02.11.2017 (т. 1-й, а.с. 104), згідно з яким Котельня ППВ відповідача почала виробляти теплову енергію лише 19.10.2017), 04.10.2017 відповідач звернувся до позивача листом № 55-1/17 (т. 1-й, а.с. 30) з проханням з 04.10.2017 відновити дію договору поставки теплової енергії № 8/1700037 від 10.04.2017 та зобов`язався відшкодувати позивачу витрати на підігрів теплоносія для заповнення теплових мереж по зоні теплопостачання відповідача в строк до 31.12.2017 (згідно розрахунку, наданого ТОВ «Сумитеплоенерго» та погодженого з ПАТ «Сумське НВО»).

Позивач прийняв пропозицію відповідача, викладену у вищезазначеному листі та починаючи з 04.10.2017 розпочав виробництво, транспортування та постачання теплової енергії на території обслуговування відповідача від Сумської ТЕЦ ТОВ «Сумитеплоенерго». Зазначений факт підтверджується актом від 04.10.2017, складеним спільно представниками Дирекції КППВ відповідача та позивача (т. 1-й, а.с. 105). Згідно із зазначеним актом, 04.10.2017 з 21 год. 00 хв. навантаження споживачів відповідача у справі підключено до Сумської ТЕЦ ТОВ «Сумитеплоенерго», шляхом відкриття запірної арматури в теплових камерах: ТК-314, ТК-434, ТК-440, ТК-605, ТК-617.

Телефонограмою від 05.10.2017 № 366 позивач повідомив відповідача, що з 21 год. 00 хв. 04.10.2017 позивачем відновлено поставку теплової енергії, яка використовується для виготовлення послуг гарячого водопостачання в зоні ПАТ «Сумське НВО» (т. 1-й, а.с. 106).

Також даний факт підтверджується Місячним звітом відпуску тепла в гарячій воді Сумської ТЕЦ ТОВ «Сумитеплоенерго» за жовтень 2017 року (т. 1-й, а.с. 107). Як вбачається з даних звіту, після початку виробництва, транспортування та постачання теплової енергії позивачем на територію обслуговування відповідача 04.10.2017, значно збільшився обсяг теплоносія (гарячої води), що відпускається з Сумської ТЕЦ в теплові мережі, в т.ч. відповідача. Температура теплоносія 03.10.2017 на магістралі № 1 - 62,1 °С, на магістралі № 2 - 57 °С. Температура теплоносія 04.10.2017 на магістралі № 1 - 57,3 °С, на магістралі № 2 - 53,1 °С.

Згідно статі 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Тобто, тариф на теплову енергію складається не з витрат на споживання, як помилково зазначає відповідач у відзиві на позов, а з витрат на виробництво, транспортування та постачання одиниці Гкал теплової енергії.

Оскільки Відповідач в спірний період не здійснював виробництво та постачання теплової енергії споживачам на своїй території обслуговування, позивач, на пропозицію відповідача, розпочав з 04.10.2017 на Сумській ТЕЦ виробництво теплової енергії, її транспортування та постачання на територію обслуговування відповідача. Зазначений факт не заперечується та не спростовується відповідачем.

Згідно з розрахунком позивача, який додано ним до позову, обсяг теплової енергії (1512 Гкал) необхідний для забезпечення підігріву та доставки теплоносія від Сумської ТЕЦ позивача до споживачів відповідача.

Відповідно до акту виконання робіт (надання послуг) № 1713 від 19.11.2017 та рахунку на оплату № 428 від 29.11.2017 вартість виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, що відповідає тарифу, встановленому позивачу Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, складає 1 830 003,84 грн.

В розрахунку позовних вимог зазначено, що вартість 1 Гкал теплової енергії складає 973,04 грн без ПДВ, що відповідає тарифу на теплову енергію, встановленому позивачу постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1356 від 4.08.2016, відповідно до п. 1 якої позивачу встановлено тариф на теплову енергію 973 ,04 грн (без ПДВ).

Тобто, суд приходить до висновку, що вартість теплової енергії визначена позивачем на підставі тарифу, встановленого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Аналогічно, в акті виконання робіт (надання послуг) № 1713 від 29.11.2017, як і в рахунку № 428 від 29.11.2017, зазначена вартість (без ПДВ): виробництва теплової енергії для потреб населення 927,76 грн за 1 Гкал; транспортування теплової енергії для потреб населення 44,05 грн за 1 Гкал; постачання теплової енергії для потреб населення 01,23 грн за 1 Гкал.

Згідно з п. 1 Постанови НКРЕКП № 1356 позивачу встановлено тариф на теплову енергію 973,04 грн (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 927,76 грн (без ПДВ) за 1 Гкал; тариф на транспортування теплової енергії - 44,05 грн за 1 Гкал; тариф на постачання теплової енергії - 01,23 грн за 1 Гкал.

Тобто, складові вартості теплової енергії (927, 76 грн + 44,05 грн + 01,23 грн = 973,04 грн) визначені позивачем на підставі складових тарифу, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Посилання відповідача у відзиві на лист від 19.10.2017 № 4531, а також калькуляцію витрат на підігрів теплоносія в теплових мережах споживачів (населення) Дирекції КППВ суд вважає безпідставним, оскільки зі змісту калькуляції вбачається, що вартість визначалась лише для категорії споживачів «населення». Проте, згідно реєстру споживання енергії, прийнятої у ТОВ «Сумитеплоенерго» відповідно до наданих Дирекції «КППВ» відповідача звітів за жовтень 2017 року, Гкал (т. 1-й, а.с. 107-109), теплову енергію, яку виробляв, транспортував та постачав позивач в спірний період, отримували споживачі відповідача категорії «населення», а також споживачі відповідача категорій «бюджетні установи», «інші споживачі», а тому у зв`язку з цим позивачем виконано розрахунок витрат ТОВ «Сумитеплоенерго» на підігрів теплоносія в теплових мережах споживачів відповідача в Гкал на загальну вартість теплової енергії в сумі 1 830 003,84 грн.

В обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач посилається на їх необгрунтованість та на відсутність будь-яких підстав відшкодовувати позивачу вартість теплової енергії, яку він витратив на підігрів теплоносія у власних же теплових мережах, а також на відсутність між сторонами договірних відносин.

Як на підставу вищезазначених заперечень відповідач посилається на положення пунктів 5.7.2, 5.7.3 та 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14.02.2007 № 71, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 197/13464.

Вищезазначене твердження відповідача суд вважає помилковим з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом спору між сторонами є стягнення заборгованості за теплову енергію, а не вартості послуг з технічного обслуговування теплових мереж, про які зазначає представник відповідача у відзиві.

Відповідно до п. 1.3. Правил № 71, правила встановлюють основні організаційні і технічні вимоги до безпечної, надійної та економічної експлуатації джерел теплопостачання, теплофікаційних і тепловикористовувальних установок, теплових мереж, систем опалення та вентиляції, гарячого водопостачання, збирання і повернення конденсату, водопідготовки, а також засобів вимірювальної техніки, окрім ТЕЦ, магістральних теплових мереж та котельнь, підключених до них, які належать до сфери управління Міненерговугілля України та на які поширюється дія нормативного документа ГКД 34.20.507 «Технічна експлуатація електричних станцій і мереж. Правила».

Пункт 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, входить до підрозділу 6.3 «Теплові мережі» розділу 6 «Розподіл і перетворення теплової енергії» Правил.

Відповідно до п. 6.3.5 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, організація, що експлуатує теплові мережі, здійснює контроль за дотриманням режимів споживання теплової енергії згідно з договором.

Згідно з п. 6.3.3 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, межа відповідальності між споживачем і організацією, що постачає теплову енергію, за стан та обслуговування теплових мереж і систем теплопостачання визначається договором.

Під час експлуатації теплових мереж слід забезпечити безперебійне постачання споживачів тепловою енергією у вигляді гарячої води або пари встановлених параметрів відповідно до умов договору (п. 6.3.2 Правил).

В даному випадку позивач не зобов`язаний здійснювати обов`язки, визначені п. 6.3.18 Правил, на території обслуговування відповідача, оскільки позивач не є виробником та виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для споживачів відповідача, позивач не укладав з споживачами відповідача договорів на постачання теплової енергії, гарячої води і не надавав таких послуг споживачам відповідача в спірний період.

Натомість, відповідно до рішень Виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011 та № 322 від 18.06.2019 виробником та виконавцем послуг з централізованого постачання теплової енергії та гарячої води на території обслуговування відповідача визначено саме відповідача, яким укладено відповідні договори з споживачами і який зобов`язаний визначити відповідні межі відповідальності і забезпечити подачу теплоносія.

Більше того, відповідно до частини другої статі 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідач, як виконавець комунальних послуг зокрема зобов`язаний:

- забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;

- своєчасно проводити підготовку об`єктів житлово-комунального господарства до експлуатації в осінньо-зимовий період;

- вживати заходів до ліквідації аварій, усунення порушень якості послуг у строки, встановлені законодавством;

- своєчасно та власним коштом проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з наданням комунальних послуг, що виникли з його вини.

Згідно з пп. 1 п. 3.2 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.03.2016 № 377, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2016 за № 835/28965 (Порядок діяв в спірний період), до складу планової виробничої собівартості теплової енергії включаються такі прямі матеріальні витрати:

- витрати на придбання теплової енергії в інших суб`єктів господарювання (плануються ліцензіатом відповідно до укладених договорів, зокрема попередніх, виходячи з необхідного обсягу покупної теплової енергії, передбаченого річним планом виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, і чинних цін (тарифів) суб`єктів господарювання, встановлених органом, уповноваженим встановлювати тарифи);

- витрати на транспортування теплової енергії іншими суб`єктами господарювання (плануються ліцензіатом відповідно до укладених договорів, зокрема попередніх, виходячи з необхідного обсягу теплової енергії, передбаченого річним планом її транспортування, та чинних цін, встановлених органом, уповноваженим встановлювати тарифи);

- витрати на воду для технологічних потреб та водовідведення плануються ліцензіатом відповідно до укладених договорів, виходячи з планованих обсягів, визначених згідно з державними і галузевими нормативами (нормами), зокрема підживлення та наповнення мереж, регенерація фільтрів, гідравлічні випробування власних теплових мереж і обладнання, промивання теплових мереж та систем. Витрати визначаються у чинних цінах (тарифах), встановлених органом, уповноваженим встановлювати тарифи, та/або на рівні фактичної собівартості води власного видобутку, але не вище зазначених чинних цін (тарифів).

Таким чином, забезпечувати виконання обов`язків, визначених п. 6.3.18 Правил, на території обслуговування відповідача зобов`язаний саме відповідач за власні кошти. При цьому, Порядком формування тарифів передбачена можливість включення таких витрат до складу тарифу на теплову енергію відповідачу.

Як встановлено судом, розрахунок витрат на підігрів теплоносія в теплових мережах відповідача, який додано позивачем до позовної заяви, виконаний позивачем за формулою Q=G*р* (Т1-То), викладеною у п. 3.5 (3.30) «Витрати теплоти на гаряче водопостачання» довідково-методичного посібника «Наладка водяних систем централізованого теплопостачання» рекомендованого Головним технічним управлінням Міненерго СССР в якості методичного посібника для інженерно-технічних працівників експлуатаційних та налагоджувальних підприємств. Кожна з складових розрахунку є нормативно визначеною і підтверджується наданими суду документа

Щодо початкової та кінцевої температури теплоносія суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» теплоносій - рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технолог установках (ст.1 Закону України «Про теплопостачання»).

В розрахунку, доданому до позовної заяви наведено показник То 5 °С, виходячи з температури навколишнього середовища. Даний показник є нормативно визначеним у формулі, зазначеній в п. 3.5 «Витрати теплоти гаряче водопостачання» довідково-методичного посібника «Наладка водяних систем централізованого теплопостачання». Зокрема, у формулі міститься показник Тх.з. - температура холодної води у водопроводі в зимовий період. Тобто, для того, щоб виробити 1512 Гкал теплової енергії на Сумській ТЕЦ позивачу потрібно було підігріти воду від середньої температури 5 °С до 57 °С.

Відповідно до п. 2.1.6 Керівного технічного матеріалу 204 Україна 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» температура холодної (водопровідної) води в неопалювальний період при сутності даних приймається рівною 5 °С (показник Тх.з.).

Отже, значення температури як холодної так і підігрітої води в розрахунку позивача відповідає як нормативним умовам так і фактичним обставинам.

Вироблену на Сумській ТЕЦ теплову енергію в обсязі 1512 Гкал позивач про транспортував та здійснив постачання в теплові мережі території обслуговування відповідача.

Даний факт підтверджується відомостями параметрів по ЦТП (центральним тепловим пунктам) за 03.10.2017, 04.10.2017 та 05.10.2017 (т. 1-й, а.с. 118-123).

Відповідач у відзиві стверджує, що об`єм теплових мереж (19 540 м3), наведений в розрахунку позивача, суперечить інформації, наведеній у розрахунку ємності теплових мереж (9 716,42 м3), доданої до позовної заяви. Відповідач наголошує, що позивачем не було надано доказів ємності теплових мереж у обсязі 9 716,42 м3, зокрема паспортів теплових мереж, актів огляду тощо.

Проте в розрахунку витрат позивача на підігрів теплоносія в теплових мережах споживачів КППВ використовується показник ємності теплових мереж 19 540 м3.

Ємність теплових мереж (19 540 м3) складається з ємності теплових мереж на території обслуговування відповідача (9 716,42 м3) та ємності внутрішньо будинкових теплових мереж на території обслуговування відповідача (9 823,58 м3).

Ємність теплових мереж на території обслуговування відповідача відображена в розрахунку ємності теплових мереж ТОВ «Сумитеплоенерго» в зоні відповідальності ПАТ «Сумське НВО», доданого до позову.

Даний показник підтверджується:

1) реєстром теплових мереж ТОВ «Сумитеплоенерго» в зоні ПАТ «Сумське НВО» Дирекції «Котельня «Північного промислового вузла» (т. 1-й, а.с. 124-132); в реєстрі відображене довжина теплових мереж в метрах (графа 4 та 5): 124 533,8 м та 41 605 м Загальна протяжність теплових мереж становить 166 138,8 м (124 533,8 м + 41 605 м);

2) паспортами теплових мереж Сумської міської ради (т. 1-й, а.с. 133-240).

Твердження відповідача стосовно того, що вартість нормативних та понаднормативних втрат теплової енергії у теплових мережах, понесених позивачем покладається на позивача як орендаря та користувача відповідних теплових мереж та відсутності у відповідача підстав для компенсації втрат позивача спростовуються наступним.

Складова - втрати теплової енергії, відпущеної від Сумської ТЕЦ, визначена Технічним звітом «Випробування водяних теплових мереж на теплові втрати позивача, затвердженим Державним Донбаським підприємством по пуску, наладці, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій та мереж «ДОНОРГРЗС». Так згідно з таблицею А. 130 Сумарні нормативні теплові втрати в водяних теплових мережах Котельної північного промислового вузла (міжопалювальний період), сумарні теплові втрати (в тому числі з витоками) в теплових мережах території надання послуг відповідача становлять в жовтні 1 230,4 Гкал.

Відповідно до п. 2.5. Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробні транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 24.03.2016 № 377, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.06.2016 за № 835/28965, нормування втрат теплової енергії в теплових мережах та питомих витрат палива і електроенергії, які використовуються для виробництва та транспортування теплової енергії, здійснюється в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва.

Розділом II Порядку урахування втрат теплової енергії у теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженого постановою НКРЕКП 01.07.2016 № 1214, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1124/29254, передбачено урахування в тарифах як нормативних так і фактичних втрат.

В тарифах на теплову енергію, встановлених позивачу НКРЕКП, враховано лише обсяг втрат теплової енергії в тих теплових мережах, які використовуються для виробництва, транспортування та постачання теплової енергії для споживачів позивача в межах його території обслуговування.

В тарифах на теплову енергію, встановлених позивачу, не враховано нормативних та фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах території обслуговування відповідача, оскільки позивач не надає комунальних послуг споживачам відповідача на його території обслуговування і не використовує ці теплові мережі. І такі втрати теплової енергії в теплових мережах території обслуговування відповідача мають бути враховані в тарифах, встановлених відповідачу для його споживачів, як це передбачено п. 2.5 Порядку формування тарифів № 377. А тому, відповідно, у вартості комунальних послуг, які оплачують споживачі відповідачу, мають бути враховані і втрати в теплових мережах.

Позивач не використовує теплові мережі на території обслуговування відповідача для надання комунальних послуг споживачам позивача. Теплові мережі на території обслуговування відповідача використовуються саме відповідачем для надання комунальних послуг споживачам відповідача.

Зокрема, розділом II Порядку урахування втрат теплової енергії у теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженого постановою НКРЕКП 01.07.2016 № 1214, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1124/29254, передбачено, що урахування втрат теплової енергії в теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання здійснюється шляхом визначення в річному плані ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії та подальшого використання в розрахунках тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання на плановий період згідно з вимогами Порядку формування тарифів із визначенням та використанням в розрахунках тарифів відповідного показника «Втрати теплової енергії в теплових мережах».

Позивач не складав річного плану ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам на території обслуговування відповідача і не враховував там відповідних втрат. Такий план і врахування втрат має складати Відповідач згідно з вимогами вищезазначеного Порядку № 1214.

Також відповідач, посилаючись на п. 5.7.2, п. 5.7.3 та п. 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, зазначає, що організація технічного обслуговування теплових мереж повинна здійснюватися адміністративно-технічним персоналом експлуатуючої теплові мережі організації.

Проте, відповідно до п. 1.3 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14.02.2007 № 71, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 197/13464, Правила встановлюють основні організаційні і технічні вимоги до безпечної, надійної та економічної експлуатації джерел теплопостачання, теплофікаційних і тепловикористовувальних установок, теплових мереж, систем опалення та вентиляції, гарячого водопостачання, збирання і повернення конденсату, водопідготовки, а також засобів вимірювальної техніки, окрім ТЕЦ, магістральних теплових мереж та котельнь, підключених до них, які належать до сфери управління Міненерговугілля України та на які поширюється дія нормативного документа ГКД 34.20.507 «Технічна експлуатація електричних станцій і мереж. Правила».

Крім того, п. 5.7.2 та п. 5.7.3 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж визначаються обов`язки суб`єктів господарювання, що експлуатують тепловикористовувальні установки, тобто - споживачів теплової енергії, про що зазначено в п. 5.7,5, п. 5.7.8 - 5.7.12 Правил.

Позивач не є споживачем теплової енергії, а теплові мережі, якими транспортувалась і постачалась теплова енергія в спірний період не є тепловикористовувальними установками.

Згідно з п. 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 24.03.2016 № 377, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2016 за № 835/28965, формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо.

Тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності); інші споживачі.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Відповідно до пп. 16 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, пп. 22 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними (розподільчими) і місцевими тепловими мережами, пп. 25 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП 22.03.2017 № 308, позивач зобов`язаний подавати до органу ліцензування документи, інформацію та звітність, необхідні для виконання органом ліцензування своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені органом ліцензування.

Відповідно до пп. 4, пп. 5.2 п. 5 Правил організації звітності, що подається суб`єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених постановою НКРЕКП 31.05.2017, позивач зобов`язаний щомісячно, до 25 числа місяця, наступного за звітним періодом, подавати до НКРЕКП звіт за формою № 2-НКРЕКП-тепло (місячна) - Звіт про виробництво, транспортування, постачання теплової енергії (баланс теплової енергії).

Показники звіту щодо потреб населення, бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів ліцензіата заповнюються у розрізі категорій споживачів, яким ліцензіат реалізує теплову енергію за тарифами, встановленими для потреб відповідної категорії споживачів.

Таким чином, викладені вище положення чинних нормативно-правових актів передбачають вимогу про встановлення тарифів, відпуск теплової енергії та звітування про неї за категоріями споживачів.

Зокрема, за жовтень 2017 року позивач подав до НКРЕКП Звіт про виробництво, транспортування, постачання теплової енергії (баланс теплової енергії) (т. 1-й, а.с. 243-245), в п. 1.1.1.1-1.1.1.4 якого відображено обсяг відпуску теплової енергії позивачем іншим теплопостачальним організаціям, що купують теплову енергію для подальшого продаж, по групам споживачів (для потреб населення / для потреб бюджетних установ / для потреб релігій організацій / для потреб інших споживачів).

З наведених підстав, на думку суду, позивач правомірно та обґрунтовано визначив обсяг теплової енергії по групам споживачів в акті виконання робіт (надання послуг) № 1713 від 29.11.2017 та в рахунку № 428 29.11.2017.

Кількість теплової енергії, спожитої кожною категорією споживачів визначена пропорційно на підставі Звіту про кількість спожитої теплової енергії у жовтні 2017 року, наданого відповідачем позивачу разом з листом від 01.11.2017 за № 21/544 (т. 1-й, а.с. 107-108).

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні положення викладені в частині першій статі 207 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною другою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Законом не встановлено обов`язкової форми, в тому числі письмової, до договорів про відшкодування витрат теплової енергії на підігрів теплоносія.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до практики Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 26.01.2017 у справі № 904/4080/16, покупець зобов`язаний оплатити продавцю повну ціну переданого товару, навіть у разі укладення договору поставки в спрощений спосіб.

В постанові від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 Верховний Суд України також зробив висновок, що позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Між сторонами склалися відносини у спрощений спосіб, що полягали у зобов`язанні позивача здійснити підігрів теплоносія в теплових мережах зони відповідальності відповідача та у зобов`язанні відповідача відшкодувати витрати позивачу на підігрів теплоносія в теплових мережах зони відповідальності відповідача у строк до 31.12.2017.

Позивач звернувся до відповідача листом від 29.11.2017 № 5185 з відповідною вимогою відшкодувати витрати позивача на підігрів теплоносія в теплових мережах зони відповідальності відповідача, а також з претензією про оплату заборгованості від 06.08.2019 № 3210, проте відповідач не відшкодував позивачу витрати на підігрів теплоносія для споживачів відповідача на загальну суму 1 830 003,84 грн.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами у розумінні статей 76-79 ГПК України, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 27 450 грн 06 коп., з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004; код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40022; код 33698892) 1 830 003 грн 84 коп. заборгованості та 27 450 грн 06 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 256 (апеляційного оскарження) продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення підписано суддями 17.08.2020 у зв`язку зі знаходженням у відпустках суддів: Яковенка В.В. - з 06.07.2020 по 07.08.2020, Жерьобкіної Є.А. - з 31.07.2020 по 14.08.2020 та Джепи Ю.А. - з 03.08.2020 по 14.08.2020.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: Є.А. Жерьобкіна

В.В. Яковенко