Рішення № 90989056, 17.08.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020 справа № 914/1031/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром", м. Київ,

до відповідача: Приватного підприємства "Абразив", м. Львів,

предмет позову: стягнення 54 050,48 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по оплаті отриманого товару,

без виклику сторін,

встановив:

28.04.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» до Приватного підприємства «Абразив» про стягнення 54 050,48 грн.

Ухвалою суду від 04.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін. Судом встановлено сторонам строк для подання відзиву, заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповіді на відзив та заперечень, роз`яснено, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Господарського процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися сторонами протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана позивачем 12.05.2020 року, відповідачем - 10.06.2020 року, що вбачається з відстеження поштових відправлень за трек-кодами 7901413183580 (присвоєний кореспонденції суду, адресованій ТОВ "Таланлегпром") та 7901413183572 (присвоєний кореспонденції суду, адресованій ПП "Абразив"). Списки згрупованих відправлень та відстежень поштових відправлень судом долучено до матеріалів справи.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Суд зазначає, що на час відкриття провадження на території України було впровадження карантин, у зв`язку з чим відповідно до п. 4 прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Надалі, 17.07.2020 року у вказаний пункт внесено зміни згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. N 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. N 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 р. N 731-IX).

Суд зазначає, що на час закінчення продовжених строків, зокрема, для подання відзиву, - 06.08.2020 року та на час постановлення рішення у даній справі (із забезпеченням часу на поштовий перебіг кореспонденції у випадку її надіслання сторонами в останній день строку - 06.08.2020 року) до суду жодних заяв, клопотань від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

За наведених умов, зокрема, належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі, закінчення строків для подання відзиву, відсутності клопотань щодо продовження чи поновлення процесуальних строків, виконуючи завдання господарського судочинства, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними матеріалами.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем зобов`язань за поставку взуття. Позивач стверджує, що він здійснив поставку взуття на загальну суму 79 446 гривень 00 коп., що підтверджується видатковими накладними. Відповідач свого обов`язку щодо повної оплати отриманого товару не виконав, оскільки сплатив лише 26 200 грн.00 коп., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 53 246 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу також 804 грн. 48 коп. - 3% річних.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча про відкриття провадження у даній справі повідомлений належним чином. Процесуальних прав щодо ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву чи інших клопотань не реалізував.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як вбачається із видаткових накладних № 2719 від 13 червня 2019, № 2811 від 20 червня 2019 та № 2801 від 20 червня 2019, Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (надалі по тексту рішення - позивач) поставлено Приватному підприємству «Абразив» (надалі по тексту рішення - відповідач) товар - черевики на суми 48 708,00 грн., 25 506,00 грн. і 5 232,00 грн. відповідно, тобто на загальну суму 79 446,00 грн. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками товариств.

Згідно з виписками про рух коштів по рахунку ТОВ «Таланлегпром» по контрагенту ПП «Абразив» останнім здійснено такі оплати за взуття:

27.06.2019 - 1200 грн.,

03.07.2019 - 1200 грн.,

16.07.2019 - 1200 грн.,

17.07.2019 - 1200 грн.,

18.08.2019 - 1200 грн.,

19.07.2019 - 1200 грн.,

26.07.2019 - 1200 грн.,

30.08.2019 - 3600 грн.,

16.10.2019 - 3600 грн.,

18.10.2019 - 1200 грн.,

23.10.2019 - 1200 грн.,

01.11.2019 - 1000 грн.,

18.11.2019 - 1200 грн.,

18.12.2019 - 6000 грн., тобто всього на суму 26 200,00 грн.

23.10.2019 року позивач звернувся до відповідача із претензією від 21.10.2019 року про сплату боргу у сумі 62 646 грн.00 коп. (копія претензії та докази її надіслання долучені до позовної заяви).

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також згідно зі ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі., якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Враховуючи прийняття відповідачем від позивача товару по видаткових накладних № 2719 від 13 червня 2019, № 2811 від 20 червня 2019 та № 2801 від 20 червня 2019, а також здійснення відповідачем часткової оплати товару, суд доходить висновку про укладання між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписані сторонами видаткові накладні не місять умов і строків оплати.

Суд звертає увагу, що позивач, визначаючи строк оплати прийнятого відповідачем товару, зважає на надіслану претензію у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто, коли строк виконання зобов`язання не визначено.

Проте, суд зазначає, що підписання сторонами первинного документа - видаткової накладної фіксує здійснення сторонами господарської операції та породжує для покупця обов`язок здійснити оплату отриманого товару у встановлений законом строк - після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Аналіз приписів ст. 655 та ч. 1 ст. 697 ЦК дозволяє зробити висновок, що обов`язком продавця є передача товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується оплатити товар. Правовідносини купівлі-продажу передбачають перехід права власності на товар від продавця до покупця у момент передачі товару покупцеві. Наявність у покупця зобов`язання щодо здійснення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України. Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Відповідно, на правовідносини між сторонами поширюються приписи наведеної ч. 1 ст. 692 ЦК України, і прийнявши товар 13 і 20 червня 2019 року, у відповідач виник обов`язок оплати такого товару у момент його прийняття. Відтак, з 14.06.2019 року відповідач вважається таким, що прострочив оплату отриманого товару, вартістю 48 708,00 грн., а з 21.06.2019 року - на суму 30 738,00 грн.

Також суд звертає увагу, що з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Як вбачається зі встановлених вище обставин справи, перша оплата відповідачем здійснена лише 27.06.2019 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи встановлені обставини, а саме здійснення позивачам поставки товару, прийняття таких поставок відповідачем, здійснення часткової оплати вартості товару покупцем, а також відсутність заперечень відповідача щодо обставин, зазначених у позовній заяві, суд вважає, що право позивача як продавця на отримання решти вартості поставленого товару - 53 246,00 грн. вважається порушеним і підлягає захисту в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено, за період з 29.10.2019р. по 31.10.2019 р. на суму заборгованості 61 446,00 грн., за період з 01.11.2019р. по 17.10.2019 р. на суму заборгованості 60 446,00 грн., за період з 18.11.2019р. по 17.12.2019 р. на суму заборгованості 59 246,00 грн., за період з 18.12.2019р. по 31.12.2019 р. на суму заборгованості 53 246,00 грн., за період з 01.01.2020р. по 23.04.2020 р. на суму заборгованості 53 246,00 грн. та отримано загальну суму 804, 48 грн. (15,15 + 84,45 + 146,08 + 61,26 + 497,54).

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за обрані позивачем періоди та з урахуванням часткової оплати заборгованості, суд зазначає, що станом на 29.10.2019р. заборгованість відповідача становила 61 446,00 грн. та існувала до 01.11.2019, коли у зв`язку з наступною оплатою зменшилась на 1000 грн. - до 60 446,00 грн. У зв`язку з наступною оплатою 18.11.2019 1200 грн., заборгованість знову зменшилась - до 59 246,00 грн. У зв`язку з оплатою 18.12.2019 6000 грн., заборгованість зменшилась до 53 246,00 грн. Останнім днем нарахування 3% річних визначено 23.04.2020 - дату складення позовної заяви. Наведені періоди та суми боргу відповідають визначеним позивачем періодам та розміру боргу. Здійснивши математичний перерахунок розміру 3 % річних за вказані періоди, суд зазначає, що

за період з 29.10.2019р. по 31.10.2019 р. на суму заборгованості 61 446,00 грн. правильно нараховано 15,15 3 % річних,

за період з 01.11.2019р. по 17.11.2019 р. на суму заборгованості 60 446,00 грн. правильно нараховано 84,45 3 % річних,

за період з 18.11.2019р. по 17.12.2019 р. на суму заборгованості 59 246,00 грн. правильно нараховано 146,08 3 % річних,

за період з 18.12.2019р. по 23.04.2020 р. на суму заборгованості 53 246,00 грн. правильно нараховано 558,80 3 % річних.

Відтак, позовна вимога про стягнення 804,48 грн. 3 % річних є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 129 Господарського сплачений судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Абразив» (79018, Львівська обл., місто Львів, вул. Залізнична, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 36670068) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (01033, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 77, ідентифікаційний код юридичної особи 31862978) 53 246 грн. основного боргу, 804 грн. 48 коп. % річних 2 102,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17.08.2020 року.

Суддя Р.І. Матвіїв