Рішення № 90988738, 17.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/6195/20Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6195/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький асфальтобетонний завод»

про стягнення 245990,80 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький асфальтобетонний завод» (далі - відповідач) про стягнення 245990,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №16/2018-П від 07.02.2018 відповідач не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основної заборгованості у розмірі 138516,00 грн, пеню у розмірі 85349,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 14231,48 грн та 3% річних у розмірі 7894,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6195/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У встановлений ухвалою суду строк у відповідності до вимог статті 176 Господарського процесуального кодексу України відповідач заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 відповідачу було продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву до 06.07.2020 включно.

При цьому судом враховано, що відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» (чинної до 17.07.2020) Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року №731-IX, за яким процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (пункт 2 розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»).

Отже, 17.07.2020 автоматичне продовження процесуальних строків на період дії карантину припинено, однак законодавцем надано проміжний термін тривалістю 20 днів для учасників справи на вчинення відповідних процесуальних дій.

09.07.2020 через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, оскільки позивачем безпідставно до суми основної заборгованості включено вартість залізничних послуг на перевезення товару, які повинні бути сплачені самим позивачем. Так, відповідач зауважує, що в специфікації сторонами погоджено поставку товару залізничним транспортом на умовах СРТ згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010), що означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим і саме продавець здійснює оплату витрат перевезення товару до названого місця призначення. Разом з цим, відповідач просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.

Своїм правом на подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив учасники справи не скористались.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький асфальтобетонний завод» (далі - покупець) укладеного договір поставки №16/2018-П (далі - договір) пунктом 1.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти граніт різних марок, сортів та фракцій (щебінь, щебенево-піщані суміші, відсів, пісок з відсівів дроблення, бутовий камінь (далі - товар) та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Асортимент, найменування (номенклатура), кількість, ціна за одиницю товару зазначаються у специфікаціях, які після їх підписання стають додатками та невід`ємними частинами цього договору. Загальна вартість товару визначається відповідно до заявок покупця, рахунків (рахунків-фактур) постачальника та видаткових накладних цього договору, які після їх підписання та за домовленістю сторін мають юридичну силу специфікацій (в частині визнання загальної вартості товару) в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та є невід`ємними частинами цього договору (пункт 1.2 договору).

Згідно пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до залізничної станції вказаної у специфікації) згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010).

У випадку розбіжностей між положеннями «Інкотермс» (2010) та умовами цього договору, перевага надається положенням цього договору.

Пунктом 3.4 договору сторони узгодили, що на поставку кожної конкретної партії товару покупець надає постачальнику підписану уповноваженою особою та скріпленою печаткою покупця заявку, складену у відповідності з умовами цього договору та відповідної специфікації.

Датою поставки (передачі) партії товару постачальником у власність покупця, є дата передачі постачальником товару перевізнику (залізниці), зазначена у відповідній залізничній накладній на цю партію товару (пункт 3.9 договору).

Пунктом 5.2 договору сторонами узгоджено, що вартість перевезення (доставки) товару від місцезнаходження постачальника до місця, зазначеного у пункті 3.1 цього договору (або у відповідній специфікації), у тому числі вартість залізничного тарифу та інших послуг, наданих підприємствами залізничного транспорту (за подачу та прибирання вагонів, плату за користування вагонами та інших послуг) включається у ціну (вартість) товару і додатково не компенсується покупцем. У разі зміни розміру залізничного тарифу та/або вартості інших послуг, які надаються підприємствами залізничного транспорту під час перевезення товару, ціна (вартість) товару, який перевозиться залізничним транспортом, відповідним чином змінюється. Нова (змінена) ціна (вартість) товару зазначається у погодженій постачальником заявці покупця на поставку товару (у т.ч. з коригуванням) та рахунку (рахунку-фактурі), який формується постачальником на кожну конкретну партію товару.

Загальна ціна (сума, вартість) договору складає суму всіх видаткових накладних, на підставі яких було здійснено поставку товару за цим договором та визначається виходячи із встановлених цін на товар (пункт 5.4 договору).

Порядок розрахунків погоджений сторонами у розділі 6 договору. Так, розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець оплачує кожну партію товару на умовах повної попередньої оплати. Поставка здійснюється тільки після зарахування грошових коштів в повному обсязі на розрахунковий рахунок постачальника. Якщо постачальник передав товар без здійснення покупцем попередньої оплати, то покупець зобов`язаний оплатити товар у день отримання товару, а якщо товар був поставлений після 16 години, то не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання товару (пункти 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018 року, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (пункт 9.1 договору).

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

07.02.2018 сторонами підписано специфікації 1 та 2 до договору поставки №16/2018-П від 07.02.2018, якими погоджено найменування товару, одиниця виміру товару, ціна за одиницю товару з ПДВ, ціна за залізничні послуги з ПДВ та умови поставки товару - залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до станції «Рубіжне» Донецької залізниці) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010).

У пункті 2 специфікацій зазначено, що назва станції, до якої буде здійснюватися перевезення конкретної партії товару, зазначається у заявці покупця на поставку цієї партії товару.

На виконання умов даного договору, позивачем було здійснено поставку відповідачу узгодженого товару на загальну суму 3701026,00 грн, з включенням в ціну вартості перевезення, що підтверджується видатковими накладними №629 від 09.02.2018 на суму 80053,00 грн, №657 від 12.02.2018 на суму 40171,00 грн, №680 від 13.02.2018 на суму 161551,00 грн, №708 від 15.02.2018 на суму 40460,00 грн, №735 від 17.02.2018 на суму 60401,00 грн, №771 від 19.02.2018 на суму 120224,00 грн, №779 від 20.02.2018 на суму 91280,00 грн, №867 від 05.03.2018 на суму 136594,00 грн, №874 від 06.03.2018 на суму 226896,00 грн, №876 від 06.03.2018 на суму 209418,00 грн, №888 від 07.03.2018 на суму 138944,00 грн, №889 від 07.03.2018 на суму 90302,00 грн, №895 від 08.03.2018 на суму 226896,00 грн, №897 від 10.03.2018 на суму 180278,00 грн, №901 від 11.03.2018 на суму 45640,00 грн, №916 від 12.03.2018 на суму 255844,00 грн, №954 від 15.03.2018 на суму 115230,00 грн, №955 від 15.03.2018 на суму 113774,00 грн, №974 від 16.03.2018 на суму 135942,00 грн, №1232 від 10.04.2018 на суму 113448,00 грн, №1345 від 13.04.2018 на суму 68460,00 грн, №1351 від 14.04.2018 на суму 45314,00 грн, №1771 від 01.05.2018 на суму 45314,00 грн, №1860 від 03.05.2018 на суму 44988,00 грн, №1936 від 06.05.2018 на суму 44988,00 грн, №1970 від 07.05.2018 на суму 91280,00 грн, №1996 від 08.05.2018 на суму 114100,00 грн, №2360 від 20.05.2018 на суму 114100,00 грн, №2407 від 21.05.2018 на суму 91280,00 грн, №2648 від 25.05.2018 на суму 67808,00 грн, №2660 від 26.05.2018 на суму 45314,00 грн, №2832 від 31.05.2018 на суму 68134,00 грн, №2912 від 01.06.2018 на суму 112470,00 грн, №2915 від 02.06.2018 на суму 62208,00 грн, №2932 від 03.06.2018 на суму 39468,00 грн, №2975 від 04.06.2018 на суму 39960,00 грн та №3031 від 05.06.2018 на суму 22494,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Тоді як, відповідач свій обов`язок щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 3562510,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1028 від 08.02.2018 на суму 280350,00 грн, №1140 від 03.03.2018 на суму 119900,00 грн, №15 від 06.03.2018 на суму 207060,00 грн, №22 від 07.03.2018 на суму 121800,00 грн, №24 від 13.03.2018 на суму 201100,00 грн, №1167 від 13.03.2018 на суму 99900,00 грн, №56 від 04.04.2018 на суму 116200,00 грн, №207 від 26.04.2018 на суму 116200,00 грн, №530 від 13.06.2018 на суму 200000,00 грн, №133 від 20.07.2018 на суму 200000,00 грн та №1211 від 26.07.2018 на суму 200000,00 грн та актом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1700000,00 грн., у зв`язку з чим виник борг за отриманий товар в сумі 138516,00 грн.

Між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, яким підтверджено, що станом на 31.12.2018 заборгованість відповідача перед позивачем становить 138516,00 грн, яка і заявлена до стягнення.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині оплати отриманого товару у встановлений договором строк в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 138516,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Абзацом 2 пункту 7.3 договору встановлено, що якщо постачальник передав товар покупцеві без попередньої оплати вартості цього товару, то у разі порушення покупцем строків оплати цього товару, встановлених пунктом 6.4 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, строк оплати якої був порушений, за кожний день такого порушення (прострочення) без обмеження строків нарахування пені відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань з повної оплати товару та відшкодування упущеної вигоди постачальнику.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.3 договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 85349,20 грн за період з червня 2018 року по квітень 2020 року, з урахуванням часткових оплат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки позивач під час розрахунку пені не врахував, що у 2020 році 366 днів, а не 365.

При цьому, згідно приписів статті 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 28.04.2020 (відбиток штемпеля поштового зв`язку на конверті), а відтак підстави для стягнення пені за період з червня 2018 по 27.04.2019 відсутні у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 41045,49 грн, з урахування допущених позивачем помилок в розрахунку, про які зазначено вище, та строку позовної давності, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 7894,12 грн та інфляційні втрати в сумі 14231,48 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, то вони підлягають частковому задоволенню в сумі, за розрахунком суду, 7879,06 грн, оскільки позивачем не було враховано, що у 2020 році 366 днів, а не 365.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому твердження відповідача про те, що позивачем безпідставно до суми основної заборгованості включено вартість залізничних послуг на перевезення товару так як вони повинні бути сплачені самим позивачем, спростовуються погодженими сторонами умовами договору, а саме пунктом 5.2 та 3.2 договору.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України). За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до залізничної станції вказаної у специфікації) згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010). В специфікаціях також визначено, що умови поставки товару - залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до станції «Рубіжне» Донецької залізниці) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010).

Згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (2010) СРТ термін "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

В той же час, в пункті 3.2 договору сторони встановили, що у випадку розбіжностей між положеннями «Інкотермс» (2010) та умовами цього договору, перевага надається положенням цього договору.

А умовами договору, зокрема пунктом 5.2, сторонами узгоджено, що вартість перевезення (доставки) товару від місцезнаходження постачальника до місця, зазначеного у пункті 3.1 цього договору (або у відповідній специфікації), у тому числі вартість залізничного тарифу та інших послуг, наданих підприємствами залізничного транспорту (за подачу та прибирання вагонів, плату за користування вагонами та інших послуг) включається у ціну (вартість) товару і додатково не компенсується покупцем. У разі зміни розміру залізничного тарифу та/або вартості інших послуг, які надаються підприємствами залізничного транспорту під час перевезення товару, ціна (вартість) товару, який перевозиться залізничним транспортом, відповідним чином змінюється. Нова (змінена) ціна (вартість) товару зазначається у погодженій постачальником заявці покупця на поставку товару (у т.ч. з коригуванням) та рахунку (рахунку-фактурі), який формується постачальником на кожну конкретну партію товару.

Відтак, враховуючи презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що хоча правилами Інкотермс (2010) встановлено, що застосування терміну «СРТ» передбачає оплату продавцем залізничних послуг до місця призначення, однак сторонами погоджено без зауважень, що у випадку розбіжностей між положеннями «Інкотермс» (2010) та умовами договору, перевага надається положенням цього договору, які визначають, що вартість залізничних послуг включається в ціну товару, яка сплачується відповідачем.

Згідно пункту 1.2 договору загальна вартість товару визначається відповідно до заявок покупця, рахунків (рахунків-фактур) постачальника та видаткових накладних цього договору, які після їх підписання та за домовленістю сторін мають юридичну силу специфікацій (в частині визнання загальної вартості товару) в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та є невід`ємними частинами цього договору.

Сторонами підписано без зауважень видаткові накладні на поставку товару, в яких визначена ціна товару, з урахуванням залізничних послуг, при цьому вказана в видаткових накладних вартість товару, з урахуванням залізничних послуг, сплачувалась відповідачем без заперечень. До того ж, вартість залізничних послуг була погоджена сторонами, як складова ціни товару, в специфікаціях 1 та 2 від 07.02.2018.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інших витрат позивач не заявляв.

В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що очікує понести витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката в сумі орієнтовно 10000,00 грн., однак у підтвердження розміру витрат на правничу допомогу під час розгляду справи не надав суду жодного доказу, який би свідчив про дійсне та фактичне понесення витрат відповідачем для захисту своїх інтересів та прав у зв`язку із судовим розглядом даної справи, як то акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, тощо, як і не надав у відповідності до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України заяви про розподіл даних витрат після ухвалення рішення у справі, у зв`язку з чим відсутні підстави для розподілу цих витрат.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький асфальтобетонний завод» про стягнення 245990,80 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький асфальтобетонний завод» (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, буд. 2, оф. 111; ідентифікаційний код 37051637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Ярмаркова, буд. 15; ідентифікаційний код 38952905) основний борг у розмірі 138516 (сто тридцять вісім тисяч п`ятсот шістнадцять) грн 00 коп, 3% річних у розмірі 7879 (сім тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн 06 коп., інфляційні втрати у розмірі 14231 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять одна) грн 48 коп., пеню у розмірі 41045 (сорок одна тисяча сорок п`ять) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 3025 (три тисячі двадцять п`ять) грн 08 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2020.

Суддя Т.В. Васильченко