Рішення № 90988666, 17.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/7027/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко - Легких Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7027/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» (37800, Полтавська обл., м. Хорол, вул. Молодіжна, буд. 17; ідентифікаційний код: 40573272)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, пр.-т Науки, буд. 8; ідентифікаційний код: 32104254)

Про стягнення 341 583, 12 грн

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хорольський завод дитячих продуктів харчування" (далі - позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (далі - відповідач) про стягнення 341 583,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки товару № 15184К від 04.12.2018, а саме п. 8.1.1. Договору, яким визначено, що покупець оплачує поставлений товар по закінченню 45 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Так, позивач поставив відповідачу товар за Договором на загальну суму 417 585, 67 грн, відповідно до видаткових накладних, доданих до позовної заяви.

Однак, відповідач оплату поставленого товару по відповідним видатковим накладним здійснив лише частково на суму 78 442, 78 грн.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 341 583,12 грн, з яких: 339 142, 89 грн - основної заборгованості, 1 813, 12 грн - пені та 627, 11 грн 3 % річних. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, враховуючи, що ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є незначної складності, тому Суд, дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не менше, ніж строк, встановлений постановою КМУ, дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19) та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу. Повідомлено сторонам, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, можуть бути подані до суду у строк до 29.06.2020. Роз`яснено відповідачеві право, встановлене ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, на подання до суду клопотання з запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у строк до 29.06.2020, але не менше, ніж встановлений постановою КМУ строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, доповнено Розділ Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

12.06.2020 від позивача надійшло клопотання в якому позивач просив приєднати до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків на січень 2020 - квітень 2020.

26.06.2020 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (№ 497/777юв від 25.06.2020), в якому відповідач заперечував доводи позивача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві відповідач зазначає, що він не має заборгованості перед відповідачем, тому що між ними були укладені угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 110 173, 88 грн, а також те, що відповідачем здійснено оплату за товар після його поставки у загальному розмірі 821 000, 00 грн.

09.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (№ 1/62 від 06.07.2020), в якій останній заперечував доводи відповідача викладені ним у відзиві та просив суд задовольнити позов.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що твердження відповідача про часткове погашення боргу угодами про зарахування однорідних вимог є хибними, тому що зазначеними угодами вони врегулювали питання оплати по попередніх накладних, а термін оплати по спірних накладних на день укладання угод ще не наступив. Також позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що оплата по спірних накладних була проведена у загальному розмірі 821 000, 00 грн є безпідставним, тому що ці оплати були проведені також по попередніх накладних, які не є предметом спору у справі.

Правом на подання заперечення на відповідь на відзив у встановлений судом строк, відповідач не скористався.

Законом України № 731-ІХ від 18.06.2020 встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими Кодексами), мають право на продовження процесуальних строків на підставах, встановлених цим Законом.

Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 набрав чинності - 17.07.2020. А отже, 20-й день - 06.08.2020.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи між позивачем, як постачальником та відповідачем, як покупцем 04.12.2018 укладено договір поставки № 15184К (далі - Договір), за яким постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов`язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому Договорі (п. 2.1. Договору).

04.12.2018 сторони підписали протокол узгодження розбіжностей до Договору поставки № 15184К від 04.12.2018 в якому прийшли до взаємної згоди змінити деякі пункти Договору та викласти їх у новій погодженій редакції.

Також сторони 04.12.2018 уклали та підписали Додаток № 2 (умови застосування сторонами EDI), Додаток № 3 (умови поставки на РЦ), доповнення до Додатку № 3, Додаток № 4, Додаток № 5, Додаток № 6 (форма акту утилізації товару) та Додаток № 7 (графік замовлень та поставок товару) до Договору поставки № 15184К від 04.12.2018, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердження приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної та іншої обов`язкової та визначеної чинним законодавством товарно-супровідної та транспортно-супровідної документації на товар.

Згідно до п. 3.1. Договору, постачальник здійснює поставку товару у відповідності до узгодженої сторонами та посвідченої печатками сторонами специфікації. Специфікація надається покупцю постачальником.

Відповідно до п. 4.1. договору, замовлення на поставку товару покупець здійснює на підставі специфікації шляхом направлення на електронну адресу або факс постачальника відповідного замовлення. Сторони можуть погодити направлення замовлень поставку товару за допомогою засобів EDI, підтвердженням чого буде підписаний уповноваженими представниками сторін додаток № 2 до Договору, котрим сторони будуть керуватися у випадку направлення замовлення засобами EDI при цьому умови пунктів 4.2. та 4.3. цього Договору у випадку направлення замовлень за допомогою засобів EDI застосовуватися не будуть.

Пунктами 5.1., 5.1.1. та 5.2. Договору визначено, що товар за Договором поставляється постачальником на умовах базису поставки DDP згідно міжнародних правил тлумачення комерційних термінів Інкотермс (у редакції 2010 року) з урахуванням умов цього Договору (п. 5.1.). У випадку, якщо сторонами Договору у замовленні погоджено поставку товару за адресою розподільчого центру покупця, сторони домовилися керуватися умовами додатку № 3 до Договору (п. 5.1.1.). Постачальник здійснює поставку замовленого покупцем товару протягом 120 годин по місту та області регіону поставки та протягом _____-----_ по території України з моменту прийняття постачальником замовлення до виконання, якщо інше окремо не узгоджено сторонами. Сторони можуть також здійснювати замовлення та поставку товару згідно графіку замовлень та поставок товару (додаток № 7) (п. 5.2.).

Відповідно до п. 5.11. Договору, у разі відповідності поставки товару умовам цього Договору покупець підписує видаткову накладну та товарно-транспортні накладні на поставлений товар. Дата поставки товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на товар.

Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар на свій вибір та в такі строки: по закінченню 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником (п. 8.1.1.). По мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше _____ (___) календарних днів з дати реалізації поставленого товару (п. 8.1.2.).

Згідно з п. 8.2. Договору, форма оплати - безготівковий розрахунок. Оплата вартості товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений у реквізитах сторін договору. Днем здійснення платежу вважається день списання належних до сплати сум з банківського рахунка покупця на рахунок постачальника. Сторони можуть застосовувати інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.4. Договору, сторони один раз на квартал, після 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням акту звірки. Постачальник направляє покупцю акт звірки за допомогою факсимільного зв`язку, за адресою електронної пошти або поштою.

Відповідно до п. 10.1. та 10.2. Договору, у разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення. У разі невиконання або неналежного виконання стороною Договору умов цього Договору винна сторона зобов`язана відшкодувати збитки, які виникли у другої сторони в зв`язку з таким порушенням.

В пункті 10.4. Договору передбачено, що покупець вправі провести залік зустрічних грошових зобов`язань в порядку, передбаченому в пункті 8.3. цього Договору та/або призупинити, без попереднього повідомлення постачальника, виконання грошових зобов`язань перед постачальником за цим Договором при виникненні у постачальника простроченої грошової заборгованості перед покупцем за іншими договорами, укладеними між сторонами (про надання послуг, виконання робіт, тощо) та/або випадку порушення постачальником строків вивезення товару, що визначені пунктом 5.17. Договору.

В свою чергу в пункті 8.3. Договору зазначено, що при порушенні постачальником умов Договору, які тягнуть нарахування постачальнику покупцем неустойки (штрафу, пені) або інших оперативно-господарських санкцій, визначених Договором, або при виникненні у постачальника перед покупцем інших грошових зобов`язань за цим Договором або за іншими договорами, укладеним між постачальником і покупцем, покупець має право зменшити суми оплати, які належать постачальнику на суми зустрічних грошових зобов`язань постачальника перед покупцем, шляхом проведення згідно вимог чинного законодавства заліку зустрічних грошових зобов`язань, за винятком випадків, коли це заборонено чинним законодавством України.

Сплата стороною передбачених даним Договором штрафних санкцій не звільняє сторону від виконання взятих на себе зобов`язань (п. 10.11. Договору).

Розділом 11 сторони погодили форс-мажорні обставини за якими сторони не несуть відповідальності, за невиконання договірних зобов`язань по даному Договору, якщо це сталося в результаті впливу обставин непереборної сили (форс-мажор) (п.11.1.). Непереборною силою сторони вважають обставин непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув грунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторін (війна, блокада, страйк, аварія, кібератака), що призводять до порушення умов укладених контрактів (форс-мажор). (п.11.2.). Сторона, яка не може виконати зобов`язання в результаті дії форс-мажору, зобов`язана в письмовій формі повідомити про це іншій стороні протягом 7 (семи) календарних днів. Виконання такої стороною зобов`язання за Договором відкладається до тих пір, поки не зникнуть обставини непереборної сили. Якщо такі обставини тривають довше одного місяця, кожна сторона має право розірвати Договір, і жодна з них не має права вимагати від іншої сторони відшкодування збитків. Свідоцтво (довідка) Торгово-промислової палати або іншого, спеціального для цього уповноваженого органу належним доказом наявності обставин непереборної сили та тривалості їх дії (п.11.3.).

Пунктом 12.1. Договору сторони встановили, що Договір набуває чинності з 04.12.2018 і діє до 31.12.2020 включно, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли на момент дії даного Договору - до їх повного виконання.

Відповідно до п. 12.2. та 12.3. Договору, будь-яка сторона має право в односторонньому порядку, не вказуючи підстав і не звертаючись до суду, достроково розірвати Договір, у письмовій формі проінформувавши про це іншу сторону за 30 днів до дати розірвання. Розірвання Договору в односторонньому порядку на умовах пункту 12.2. Договору не позбавляє сторони виконання в повному обсязі та належним чином зобов`язання за Договором, які залишилися не виконаними на момент такого розірвання.

Будь - який спір, що виник між сторонами з приводу договору, вирішується шляхом переговорів. До звернення в суд сторона зобов`язана пред`явити іншій стороні, яка порушила Договір, претензію. Претензія надсилається рекомендованим листом з повідомленням. Якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів вирішити спір в позасудовому порядку не вдається, спір вирішується в суді за відповідною підвідомчістю згідно чинного законодавства України (п. 12.7. Договору).

На виконання вимог Договору позивачем:

- 17.02.2020 було поставлено товар на суму 78 673, 10 грн, що підтверджується видатковою накладною (далі - ВН) №МКК00000512 від 17.02.2020, податковою накладною (далі - ПН) № 40 від 17.02.2020 та товарно-транспортною накладною (далі - ТТН) №РМКК00000512 від 17.02.2020;

- 24.02.2020 було поставлено товар на суму 173 062, 66 грн, що підтверджується ВН №МКК00000587 від 24.02.2020, ПН № 138 від 24.02.2020, ТТН №РМКК00000587 від 24.02.2020;

- 02.03.2020 було поставлено товар на суму 21 328, 13 грн, що підтверджується ВН №МКК00000673 від 02.03.2020, ПН №7 від 02.03.2020, ТТН №РМКК00000673 від 02.03.2020;

- 09.03.2020 було поставлено товар на суму 22 976, 28 грн, що підтверджується ВН №МКК00000742 від 09.03.2020, ПН № 17 від 09.03.2020, ТТН №РМКК00000742 від 09.03.2020;

- 16.03.2020 було поставлено товар на суму 47 347, 70 грн, що підтверджується ВН №МКК00000828 від 16.03.2020, ПН № 338 від 16.03.2020, ТТН №РМКК00000828 від 16.03.2020;

- 23.03.2020 було поставлено товар на суму 74 197, 80 грн, що підтверджується ВН №МКК00000905 від 23.05.2020, ПН № 127 від 23.03.2020, ТТН №РМКК00000905 від 23.03.2020.

Товар було отримано відповідачем, що підтверджується підписами представників відповідача та печаткою товариства на вище зазначених видаткових і товарно-транспортних накладних.

Проте, як зазначає позивач, відповідач здійснив лише часткову оплату за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020 на суму 78 442, 78 грн (залишок не оплаченої суми по зазначеній ВН - 230, 32 грн), а за іншими накладними відповідач взагалі не здійснював оплату.

У відповідності до умов Договору, а саме п. 12.7., позивач 24.03.2020 направив на адресу відповідача претензію (Вих. №1/32 від 23.03.2020) про сплату вартості отриманого товару, яку останній отримав 30.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 3780098170177, копія якого знаходиться в матеріалах справи, в якій позивач просив відповідача негайно сплатити прострочену заборгованість у розмірі 648 964, 42 грн.

31.03.2020 позивач, реалізуючи право надане йому п. 12.2. Договору надіслав на адресу відповідача лист (Вих. №1/34 від 30.03.2020) про розірвання договору № 15184 від 04.12.2018, в якому повідомляв відповідача про дострокове розірвання Договору з 30.04.2020, та який (лист) останній отримав 02.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 3780098177708, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Також сторони у відповідності до п. 8.4. Договору провели звірку взаємних розрахунків за період з січня 2020 по квітень 2020 року, із якої вбачається, що станом на 30.04.2020 відповідач має заборгованість перед позивачем на суму - 339 142, 80 грн, що підтверджується відповідним актом, який підписаний сторонами та скріплений печатками (копія якого знаходиться в матеріалах справи).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у відзиві зазначає, що він не має заборгованості перед відповідачем, тому що між ними були укладені угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, які передбачені п. 8.3. Договору на загальну суму 110 173, 88 грн, а також тому що відповідачем здійснено оплату за товар після його поставки у загальному розмірі 821 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням: № 16290 від 18.03.2020 на суму - 16 000, 00 грн; № 16612 від 19.03.2020 на суму - 20 000, 00 грн; № 16766 від 20.03.2020 на суму - 20 000, 00 грн; № 17503 від 24.03.2020 на суму - 100 000, 00 грн; № 18616 від 30.03.2020 на суму - 300 000, 00 грн; № 18987 від 01.04.2020 на суму - 40 000, 00 грн; № 19265 від 02.04.2020 на суму - 20 000, 00 грн; № 22925 від 16.04.2020 на суму - 55 000, 00 грн; № 23178 від 17.04.2020 на суму - 50 000, 00 грн; № 23503 від 22.04.2020 на суму - 200 000, 00 грн.

Щодо акту взаєморозрахунків за період з січня 2020 по квітень 2020 року відповідач зазначає, що суд не може його прийняти як належний та допустимий доказ, тому що він підписаний неналежною особою та не є зведеним обліковим документом.

Заперечуючи доводи відповідача викладені ним в відзиві, позивач в відповіді на відзив зазначає, що твердження відповідача про часткове погашення боргу угодами про зарахування однорідних вимог є хибними, тому що зазначеними угодами вони врегулювали питання оплати по попередніх накладних, а термін оплати по спірних накладних на день укладання угод ще не наступив. Також позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що оплата по спірних накладних була проведена у загальному розмірі 821 000, 00 грн є безпідставною, тому що ця оплата була проведена по попередніх накладних.

Предметом позову є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього основного боргу в сумі - 339 142, 89 грн, пені - 1 813, 12 грн за період прострочення з 02.04.2020 до 12.05.2020 (0, 50 грн за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020; 331, 43 грн за ВН №МКК00000587 від 24.02.2020; 372, 23 грн за ВН №МКК00000673 від 02.03.2020; 332, 94 грн за ВН №МКК00000742 від 09.03.2020; 405, 38 грн за ВН №МКК00000828 від 16.03.2020; 370, 65 грн за ВН №МКК00000905 від 23.03.2020) та 3% річних - 627, 11 грн за період прострочення з 02.04.2020 до 12.05.2020 ( 0, 15 грн за ВН №МКК00000512; 99, 43 грн за ВН №МКК00000587; 111, 67 грн ВН №МКК00000673; 124, 85 за ВН №МКК00000742; 152, 02 грн за ВН №МКК00000828; 138, 99 грн за ВН №МКК00000905).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, ст. 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - зі ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердження приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної та іншої обов`язкової та визначеної чинним законодавством товарно-супровідної та транспортно-супровідної документації на товар.

Відповідно до п. 5.11. Договору, у разі відповідності поставки товару умовам цього Договору покупець підписує видаткову накладну та товарно-транспортні накладні на поставлений товар. Дата поставки товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на товар.

Як встановлено судом позивач у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору 17.02.2020, 24.02.2020, 02.03.2020, 09.03.2020, 16.03.2020, 23.03.2020 здійснив поставки товару відповідачу, на загальну суму 417 585, 67 грн, про що свідчать видаткові накладні: №МКК00000512 від 17.02.2020; №МКК00000587 від 24.02.2020; №МКК00000673 від 02.03.2020; №МКК00000742 від 09.03.2020; №МКК00000828 від 16.03.2020; №МКК00000905 від 23.03.2020, а також товарно-транспортні накладні, наявні у справі, відповідач в свою чергу прийняв товар у відповідності до п. 2.2. Договору, про що свідчить підпис і відбиток печатки отримувача на вищезазначених накладних, але за твердженням позивача, відповідач здійснив лише часткову оплату за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020, а за іншими накладними відповідач взагалі не здійснював оплату.

Відповідно до п. 8.1. Договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар на свій вибір та в такі строки: по закінченню 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником (п. 8.1.1.).

Згідно з п. 8.2. Договору, форма оплати - безготівковий розрахунок. Оплата вартості товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений у реквізитах сторін договору. Днем здійснення платежу вважається день списання належних до сплати сум з банківського рахунка покупця на рахунок постачальника. Сторони можуть застосовувати інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України.

Отже, відповідно до п. 8.1. Договору 45-й день по закінченню поставки товару за накладною: №МКК00000512 від 17.02.2020 - 02.04.2020; №МКК00000587 від 24.02.2020 - 09.04.2020; №МКК00000673 від 02.03.2020 - 16.04.2020; №МКК00000742 від 09.03.2020 -23.04.2020; №МКК00000828 від 16.03.2020 - 30.04.2020; №МКК00000905 від 23.03.2020 - 07.05.2020.

24.03.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію (Вих. №1/32 від 23.03.2020) про сплату вартості отриманого товару, яку останній отримав 30.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 3780098170177 та ним не заперечується в якій позивач просив відповідача негайно сплатити заборгованість у загальному розмірі 648 964, 42 грн по накладним: МКК00004731 від 16.12.2019 (не відноситься до спору); МКК00004795 від 23.12.2019 (не відноситься до спору); МКК00000011 від 08.01.2020 (не відноситься до спору); МКК00000089 від 13.01.2020 (не відноситься до спору); МКК00000155 від 20.01.2020 (не відноситься до спору); МКК00000241 від 27.01.2020 (не відноситься до спору); МКК00000318 від 03.02.2020 (не відноситься до спору); МКК00000405 від 10.02.2020 (не відноситься до спору); МКК00000512 від 17.02.2020; МКК00000587 від 24.02.2020; МКК00000673 від 02.03.2020; МКК00000742 від 09.03.2020; МКК00000828 від 16.03.2020.

Відповідач заперечуючи позивні вимоги зазначає, що він не має заборгованості перед відповідачем, тому що між ними були укладені угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: угода від 29.02.2020 на суму 28 886, 37 грн; угода від 29.02.2020 на суму 12 637, 79 грн; угода від 31.03.2020 на суму 5 804, 75 грн; угода від 31.03.2020 на суму 13 267, 99 грн; угода від 31.03.2020 на суму 4 758, 02 грн; угода від 31.03.2020 на суму 31 178, 41 грн; угода від 31.03.2020 на суму 13 640, 55. Загальна сума - 110 178, 88 грн.

Позивач заперечуючи доводи відповідача, підтверджує, що ним були укладені вище зазначені угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 110 178, 88 грн, але не за спірними накладними, а по попередніх накладних, тому що оплата по спірних накладних на день укладення угод ще не наступила.

Враховуючи заперечення сторін, суд дійшов до висновку відхилити зазначені доводи відповідача з наступних підстав. Матеріалами справи та сторонами підтверджено, що сторони уклали угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог. З наявних в матеріалах справи угод вбачається, що укладені вони були 29.02.2020 і 31.03.2020, але в силу п. 8.1.1. Договору в якому зазначено, що покупець оплачує товар по закінченню 45 календарних днів з дня поставки товару, а також враховуючи п. 5.11. Договору в якому зазначено, що дата поставки товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на товар.

Датами виписок видаткових накладних є: 17.02.2020; 24.02.2020; 02.03.2020; 09.03.2020; 16.03.2020; 23.03.2020. А отже, 45-й день по зазначеним ВН є: 02.04.2020; 09.04.2020; 16.04.2020; 23.04.2020; 30.04.2020; 07.05.2020.

За таких обставин, суд приймає доводи позивача, що угоди були укладені за попередніми накладними, тому що оплата по спірних накладних на день укладення угод про зарахування зустрічних однорідних вимог ще не наступила.

Також відповідач стверджує, що він здійснив оплату у загальному розмірі 821 000, 00 грн за платіжними дорученнями, які зазначені вище. Позивач заперечуючи твердження відповідача зазначає, що останній дійсно здійснив оплату по вище зазначеним платіжним дорученням у розмірі 821 000, 00 грн, але за іншими видатковими накладними, які не є предметом спору, про що свідчить наданий до суду позивачем розрахунок боргу ТОВ «ЕКО» № 1 від 03.07.2020, який підписаний директором ОСОБА_1 та головним бухгалтером ОСОБА_2

За таких обстави, суд не приймає доводи відповідача, що ним здійснено оплату за спірними накладними.

Пунктом 8.4. Договору сторони погодили, що вони один раз на квартал, після 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням акту звірки. Постачальник направляє покупцю акт звірки за допомогою факсимільного зв`язку, за адресою електронної пошти або поштою.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом за період з січня 2020 по квітень 2020 року, в якому зазначено, що станом на 30.04.2020 заборгованість відповідача перед позивачем становить 339 142, 89 грн. Зазначений акт підписано сторонами та скріплено печатками товариств, і дані такого акту підтверджують обставини викладені позивачем.

Відповідач посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 910/1389/18 від 05.03.2019 зазначає, що суд не може прийняти акт звірки взаємних розрахунків як належний та допустимий доказ, тому що він підписаний неналежною особою та не є зведеним обліковим документом. Проте зазначений довід відповідача суд відхиляє, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17 зазначено наступне: «Також колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу».

Акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2020 по квітень 2020 року підписаний позивачем в особі директора та відповідачем в особі головного бухгалтера, докази відповідних повноважень головного бухгалтера в матеріалах справи відсутні.

Натомість в постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 (на яку до речі і посилається відповідач) зазначено наступне: «Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач під час апеляційного розгляду справи та в касаційній скарзі заперечує факт підписання зазначених актів та посилається на те, що акти звірки були підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою та не є первинними документами.

Касаційний господарський суд погоджується з доводами скаржника про те, що акти звірки не є первинними документами з огляду на викладене вище. Однак, не бере до уваги посилання відповідача на підписання актів неуповноваженою особою з огляду на наступне.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на підписання актів звірки неуповноваженою особою, повинен довести зазначені обставини. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що докази на підтвердження повноважень ОСОБА_5 зобов`язаний був надати саме позивач.

Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач не надав доказів відсутності у головного бухгалтера Служби управління рухомого складу та транспортної інфраструктури Комунального підприємства "Київпастранс" ОСОБА_5 повноважень на підписання актів звірок та доказів того, що зазначена особа не обіймала посаду головного бухгалтера або ж взагалі не працювала в Комунальному підприємстві "Київпастранс". Натомість суд встановив, що зазначені акти звірки містять печатки відокремленого підрозділу відповідача, відомості, відображені в актах звірки щодо заборгованості відповідача, підтверджені іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами, тобто акти не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Крім того, суд апеляційної обґрунтовано взяв до уваги те, що зазначені посилання відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, не висувались ним під час розгляду справи судом першої інстанції.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару за договорами».

Таким чином в силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та вище зазначених постанов Верховного Суду, суд погоджується з відповідачем що акт звірки взаємних розрахунків не є зведеним обліковим документом, але відхиляє доводи, що він підписаний неналежною особою.

Відповідачем його зобов`язання по оплаті товару по спірним накладним у строк передбачений п. 8.1.1. Договору та/або в будь - який інший строк виконані не були і належних та допустимих доказів іншого матеріали справи не містять.

А також відповідачем не подано до суду доказів передбачених п. 11.3. Договору, які б підтвердили неможливість виконати зобов`язання по оплаті поставленого товару у зв`язку з форс-мажорними обставинами, які передбачені в п. 11.2. Договору.

Таким чином відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов`язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 339 142, 89 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належними доказами не спростований, строк виконання зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 8.1.1. Договору настав, а тому позовні вимоги по стягнення боргу у розмірі 339 142, 89 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені у загальному розмірі - 1 813, 12 грн та 3% річних у загальному розмірі - 627, 11 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару від 17.02.2020, 24.02.2020, 02.03.2020, 09.03.2020, 16.03.2020, 23.03.2020, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 10.1. Договору, сторони домовились, у разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Пунктом 10.11. Договору сторони погодили, що сплата стороною передбачених даним Договором штрафних санкцій не звільняє сторону від виконання взятих на себе зобов`язань (п. 10.11. Договору).

Судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення строків оплати визначених у п. 8.1.1. Договору, оплата поставленого товару здійснена вчасно не була, відповідно є підстави для стягнення з відповідача пені за період прострочення та штрафу.

В позивній заяві міститься розрахунок пені, перевіривши який, суд встановив, що вони є арифметично вірними, окрім нарахування за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020 на суму 0, 50 грн, тому що позивач розпочинає нараховувати пеню з 02.04.2020, але у відповідності до п. 8.1.1. Договору 02.04.2020 є 45 днем, а отже за таких обставин нараховувати пеню за ВН №МКК00000512 потрібно з 03.04.2020 і сума пені в такому випадку становитиме 0, 44 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що вони є арифметично вірними, окрім розрахунку за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020 на суму 0,15 грн, тут позивач також розпочинає нараховувати 3% з 02.04.2020, а не з 03.04.2020, за таких обставин сума 3 % річних становитиме 0, 13 грн.

Суд зазначає, що позивач здійснив не вірний розрахунок пені та 3 % річних за ВН №МКК00000512 від 17.02.2020, але при здійснені перерахунку судом встановлено, що сума пені становить за зазначеною накладною 0, 44 грн (позивач нараховував 0, 50 грн), а 3 % річних 0, 13 грн (позивач нараховував 0, 15 грн). Тобто загальна різниця - 8 коп.

З огляду на викладена суд приходить до висновку , що вимоги по стягненню з відповідача пені у загальному розмірі - 1 813, 12 грн та 3% річних у загальному розмірі - 627, 11 грн підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позивні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» підлягають повному задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав жодних належних доказів, які б підтвердили факт оплати поставленого товару за Договором № 15184К від 04.12.2018, водночас відповідач не надав жодних доказів, передбачених п. 11.3. Договору, які б підтвердили неможливість виконати зобов`язання у зв`язку з форс-мажорними обставинами.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорольський завод дитячих продуків харчування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення 341 583, 12 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, пр.-т Науки, буд. 8; ідентифікаційний код: 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» (37800, Полтавська обл., м. Хорол, вул. Молодіжна, буд. 17; ідентифікаційний код: 40573272) суму основного боргу у розмірі - 339 142 (триста тридцять дев`ять тисяч сто сорок дві) грн 89 коп., суму пені у розмірі - 1 813 (одна тисяча вісімсот тринадцять) грн 06 коп., 3 % річних у розмірі 627 (шістсот двадцять сім) грн 09 коп. та суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 5 150 (п`ять тисяча сто п`ятдесят) грн 94 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог, щодо стягнення 0, 06 грн пені та 0, 02 грн 3 % річних, - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких